Ухвала від 15.12.2025 по справі 420/25212/24

УХВАЛА

15 грудня 2025 року

м. Київ

справа №420/25212/24

адміністративне провадження № К/990/48388/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мацедонської В.Е.,

суддів - Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року

у справі № 420/25212/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ МВС України в Одеській області про визнання протиправними дії щодо відмови у внесенні змін до наказу №13о/с від 16.11.2023 року та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУ МВС України в Одеській області, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління МВС України в Одеській області щодо відмови здійснити ОСОБА_1 перерахунок вислуги років, згідно послужного списку та внести відомості в Наказ за №13 о/с від 16.11.2023 року, виданий Головним управлінням МВС України в Одеській області;

- зобов`язати Головне управління МВС України в Одеській області внести зміни в Наказ за №13 о/с від 16.11.2023 року, виданий Головним управління МВС України в Одеській області в абзаці щодо зазначення вислуги років та викласти його в такій редакції: «Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 25 років 02 місяці 17 днів, у пільговому обчисленні 30 років 7 місяців 18 днів;

- встановити судовий контроль за виконанням Рішення суду шляхом зобов`язання Головного управління МВС України в Одеській області подати в установлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання Рішення суду (ст. 382 КАС України).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління МВС України в Одеській області щодо відмови здійснити ОСОБА_1 , перерахунок вислуги років, згідно послужного списку та внести відомості в Наказ за №13 о/с від 16.11.2023, виданий Головним управлінням МВС України в Одеській області.

Зобов`язано Головне управління МВС України в Одеській області внести зміни в Наказ за №13 о/с від 16.11.2023, виданий Головним управління МВС України в Одеській області в абзаці щодо зазначення вислуги років та викласти його в такій редакції: «Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 25 років 02 місяці 17 днів, у пільговому обчисленні 30 років 7 місяців 18 днів.»

07.01.2025 року до суду першої інстанції надійшла заява від ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому провадженні по справі № 420/25212/24 за позовом ОСОБА_1 до ГУ МВС України в Одеській області про визнання протиправними дії щодо відмови у внесенні змін до наказу №13о/с від 16.11.2023 та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у задоволені заяви ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому провадженні по справі № 420/25212/24 - відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі №420/25212/24 - скасовано та ухвалено нову постанову.

Заяву ОСОБА_1 про заміну боржника у виконавчому листі задоволено.

Замінено боржника у виконавчих листах, виданих Одеським окружним адміністративним судом 09 грудня 2024 у справі № 420/25212/24, Головне управління МВС України в Одеській області на його правонаступника - Головне управління Національної поліції в Одеській області.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року у справі № 420/25212/24 - змінено, виклавши абзац третій у такій редакції :

«Зобов`язати Головне управління МВС України в Одеській області внести зміни в Наказ за №13 о/с від 16.11.2023, виданий Головним управління МВС України в Одеській області в абзаці щодо зазначення вислуги років та викласти його в такій редакції: "Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 25 років 03 місяці 02 дні, у пільговому обчисленні 30 років 00 місяців 16 днів».

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року відкрито провадження у справі, та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Пунктом 2 ч. 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до ч. 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Крім того, згідно з ч. 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч. 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у даній справі є визнання протиправними дії щодо відмови здійснити позивачу перерахунок вислуги років, згідно послужного списку та внести відомості в Наказ; зобов`язання внести зміни в Наказ в абзаці щодо зазначення вислуги років.

Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний відповідачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.

Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених підпунктом а) пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Так відповідач зазначає, що розгляд цієї справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Водночас фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний критерій ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Про якісний критерій свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Суд зазначає, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, є необґрунтованими.

Водночас відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, та вказує постанови Верховного Суду, зокрема, від 13 березня 2019 року у справі N 524/4478/17 та від 20 лютого 2019 року у справі N 826/16659/15, від 11 лютого 2021 року у справі N 826/9815/18, від 14 квітня 2021 року у справі N 826/14904/18, від 10 лютого 2022 року у справі N 803/172/16, від 18 квітня 2022 року у справі N 805/3965/16-а, від 18.03.2024 по справі №826/6799/15.

Проте, Суд відхиляє зазначене посилання скаржника з огляду на те, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

Так вказані постанови є нерелевантними до цієї справи, а Верховним Судом вже сформовано практику з цього питання.

Щодо посилання скаржника на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 грудня 2022 року у справі N 560/5186/22 щодо строку звернення до суду з адміністративним позовом, то суд апеляційної інстанції дослідив зазначене посилання і виснував наступне.

Враховуючи наведене суд першої інстанції ухвалою від 19.08.2024 заяву позивача про поновлення процесуального строку звернення до адміністративного суду - задовольнив та поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом. В аспекті наведеного вище колегія суддів відхилила посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Також скаржник просить відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28.11.2023 у справі №806/2056/18.

Разом з тим, Суд звертає увагу, що зазначену постанову Верховного Суду суди попередніх інстанції не застосовували.

При цьому, суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень керувались висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 805/3923/18-а, від 14.04.2021 у справі № 480/4241/18 і від 22.06.2022 № 761/29252/17, від 27.06.2018 у справі № 750/9775/16-а щодо можливості пільгового зарахування окремих видів служби; від 13 березня 2019 року у справі № 524/4478/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 826/16659/15, від 12 червня 2018 року у справі №2а-23895/09/1270 щодо правонаступництва у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво); від 23 травня 2018 року у справі №П/811/3414/15, від 5 листопада 2020 року у справі №752/2391/17, від 22 жовтня 2020 року у справі №520/5147/19, від 4 серпня 2022 року у справі №824/3161/14-а, від 17 травня 2023 року у справі №240/11052/20 щодо предачі функцій ліквідованих управлінь Міністерства внутрішніх справ України до відповідних управлінь Національної поліції.

Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.

На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 420/25212/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ МВС України в Одеській області про визнання протиправними дії щодо відмови у внесенні змін до наказу №13о/с від 16.11.2023 року та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді М. В. Білак

Ж. М. Мельник-Томенко