Постанова від 16.12.2025 по справі 902/152/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

16 грудня 2025 року Справа № 902/152/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Нові мінерали"

на рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2025

(ухвалене о 14:34 год. у м. Вінниці, повний текст складено 15.09.2025)

у справі № 902/152/25 (суддя Міліціанов Р.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Нові мінерали"

до Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державної служби геології та надр України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державного підприємства "Мурафський кар`єр"

про встановлення сервітуту

за участю представників учасників справи:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - Антощук В.Д.;

від третіх осіб - не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Нові мінерали" звернулося до Господарського суду Вінницької області із позовом до Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області про встановлення з моменту набрання рішенням суду законної сили, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Нові мінерали" строкових оплатних земельних сервітутів на земельні ділянки з кадастровими номерам 0525383000:01:002:0136 (площею сервітуту 29,8166 га) та 0525381800:01:001:0638 (площею сервітуту 17,4282 га).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має спеціальний дозвіл на користування надрами № 4934 від 05.03.2009, виданий на видобування корисних копалин в межах об`єкту надрокористування - Жданівське родовище, із місцем розташування: Вінницька область. Жмеринський район, північно-західна околиця с. Мурафа. Площа об`єкту надрокористування - 12.7 гектарів. Вид корисної копалини - вапняк.

Крім того, 18.03.2024 між позивачем та Державною службою геології та надр України укладено Угоду про умови користування надрами з метою видобування корисних копалин.

Позивач вказує, що ним набуто у власність єдиного майнового комплексу ДП "Мурафський кар`єр", однак земельні ділянки, на яких розташований зазначений майновий комплекс, не були предметом приватизації та перебувають у постійному користуванні ДП "Мурафський кар`єр".

В той же час, Мурафська сільська рада відмовила у погодженні документації та укладенні договорів земельного сервітуту, що, на думку позивача, порушує його права, у зв`язку з чим він звернувся до суду з відповідним позовом.

Господарський суд Вінницької області рішенням від 03.09.2025 у справі №902/152/25 в позові відмовив повністю.

При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позову не відповідають положенням законодавства, оскільки не місять вид права сервітуту, його зміст, обсяг прав сервітуріарія.

Також суд вказав, що позивач має можливість задовольнити потреби з оформлення прав на частину спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0525383000:01:002:0136 у інший визначений законодавством спосіб.

Судом зауважено, що матеріали технічної документації не містять посилань на відповідні нормативно-правові акти, розрахунків необхідної площі відвалів, тому висновки інженера-землевпорядника щодо площ земельних ділянок, які перебувають поза межами ділянки надр згідно Спеціального дозволу на користування надрами №4934 від 05.03.2009 року є необґрунтованими, не доведеними та оформлені шляхом співвіднесення необхідних меж ділянок сервітуту з площами сформованих земельних ділянок.

Суд першої інстанції теж зазначив, що вимоги позову в частині встановлення плати за користування сервітутом із визначенням у судовому рішенні пільгової ставки оподаткування, суперечать вимогам законодавства, оскільки позивачем не доведено використання у повному обсязі спірних земельних ділянок для видобування корисних копалин.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 13, 14 Конституції України, ст. ст. 401, 403, 404 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст. ст. 1, 66, 92, 98, 99, 100, 120 Земельного кодексу України (далі ЗК України), ст. ст. 14, 284 Податкового кодексу України (далі ПК України), ст. ст. 14, 18, 19, 24 Кодексу України про надра, ст. ст. 1, 24 Гірничого закону України від 06.10.1999.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Нові мінерали" із апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2025 у справі № 902/152/25 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована таким.

Жодним іншим чином, ніж шляхом встановлення земельного сервітуту, позивач, який має спеціальний дозвіл на користування надрами, задовольнити свої потреби по видобуванню вапняку на відповідних земельних ділянках ні права, ні можливості не має в силу очевидної фізичної неможливості та імперативної вказівки закону, про яку суд не міг не бути обізнаним, тому позивач нічого не зобов`язаний був при цьому додатково доводити.

Суд першої інстанції протиправно вимагав від інженера-землевпорядника ФОП Жукова А. М. розрахунки необхідності використання під відвали саме встановленої ФОП Жуковим А. М. площі частини земельних ділянок, які перебувають поза межами ділянки надр згідно спеціального дозволу на користування надрами № 4934 від 05.03.2009.

Чинне законодавство не зобов`язує встановлювати земельні сервітути одночасно на всі земельні ділянки в межах родовища надр та не забороняє їх поетапне встановлення на окремі сформовані ділянки. З огляду на складність, витрати та тривалість оформлення документації, позивач на першому етапі обрав дві сформовані земельні ділянки в межах спеціального дозволу № 4934 від 05.03.2009 для встановлення сервітуту.

Це не свідчить про відмову від наміру встановлювати сервітути на інші ділянки в майбутньому та не є предметом цієї справи, тим більше що більшість таких ділянок перебуває у приватній власності і питання сервітуту щодо них вирішується окремо з власниками.

Суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у позові, фактично проігнорувавши імператив ч. 3 ст. 402 ЦК України та доказову базу, подану позивачем. Конкретизація умов сервітуту за технічною документацією це частина розгляду справи, а не вихід за межі позовних вимог. Суд мав можливість конкретизувати умови сервітутів на підставі долучених матеріалів, а не відмовляти у позові на підставі формального посилання на нібито "відсутність конкретики" у вимогах позову.

Чинним законодавством не встановлено жодної прямої заборони на застосування пільгової ставки оподаткування у розмірі 25 відсотків земельного податку у випадку надання земельних ділянок у користування для видобування корисних копалин на підставі рішення суду про встановлення сервітуту.

Стаття 24 Гірничого закону України, в редакції на момент існування відповідних правовідносин, передбачає вимогу щодо наявності акту про надання гірничого відводу лише для гірничих об`єктів, розробка родовищ корисних копалин на яких здійснюється підземним способом. Крім того, з 25 січня 2024 року набули чинності зміни до Положення про порядок надання гірничих відводів, які було затверджено постановою КМУ від 09 січня 2024 року № 68 "Про внесення змін до Положення про порядок надання гірничих відводів", затвердженого постановою КМУ від 27.01.1995 № 59. Оновлене Положення встановлює порядок надання гірничих відводів (частини надр) користувачам на території України для розробки родовищ корисних копалин виключно підземним способом (шахтами та рудниками).

Натомість в цьому випадку видобування корисних копалин (вапняку) передбачене виключно відкритим способом. На відміну від газу чи нафти, вапняк видобувається відкритим способом: кар`єрами або відкритими розробками. Необхідності ж наявності плану розвитку гірничих робіт вказана норма Гірничого закону України взагалі не передбачає.

За наведеного скаржник вважає, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, тому таке рішення суду підлягає скасуванню апеляційним господарським судом з ухваленням нового рішення про повне задоволення позову.

Відповідач подав суду апеляційної інстанції відзив, у якому вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2025 у справі № 902/152/25 є законним, обґрунтованим та вмотивованим, ухваленим на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Зазначає, що рішення суду першої інстанції містить всебічну оцінку усіх доказів, поданих як позивачем, так і відповідачем.

Продовжує, що суд дослідив технічну документацію; оцінив масштаби заявленого сервітуту (понад 47 га), що суттєво перевищує межі родовища (12,7 га).

Вказує, що позивачем не підтверджено, що заявлена потреба у користуванні землею не може бути реалізована іншим способом - шляхом укладення договору оренди або через належну взаємодію з органом місцевого самоврядування, а також не доведено, що площа у понад 47 га є мінімально необхідною для цілей надрокористування. Більше того, така площа суттєво перевищує площу відповідного родовища, визначеного в спеціальному дозволі.

Наголошує, що дії суду першої інстанції щодо витребування доказів і виклику ФОП Жукова А.М. були правомірними та процесуально обґрунтованими, а також здійснені в межах повноважень суду і не свідчать про упередженість, а навпаки - про виконання обов`язку суду забезпечити повноту і об`єктивність розгляду.

Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В додаткових поясненнях позивач заперечує проти доводів відзиву відповідача, а також зазначає, що додаткова площа наведених земельних ділянок згідно абз. 2 ч. 4 ст. 66 ЗК України повинна надаватися на умовах сервітуту для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із видом діяльності по видобуванню корисних копалин.

Наявною технічною документацією з землеустрою щодо встановлення меж частин земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту, визначено, що додаткова площа відповідних земельних ділянок необхідна для влаштування відвалів розкривних порід та для розташування на ній об`єктів нерухомого майна.

Згідно витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-9945555842024 від 07.08.2024 та № НВ-9947638382024 від 05.09.2024, які містяться у матеріалах справи, земельні ділянки з кадастровими номерами 0525381800:01:001:0638 та 0525383000:01:002:0136 повністю повинні використовуватися для потреб, пов`язаних з користуванням надрами.

Дійсна площа Жданівського родовища насправді більша за 12,7 га і складає 30,16 га, що підтверджувалося експертом Державної комісії України по запасах корисних копалин, позивачем було ініційовано внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами №4934 від 05.03.2009 і на теперішній час зміни вже були до нього. В матеріалах справи були наявні інформація та докази, щодо дійсної площі родовища.

ФОП Жуков А. М є виключно спеціалістом землевпорядником, а не геологом чи геодезистом, а тому він не міг надавати пояснення з питань, які виходять за межі його професійної компетенції. При цьому представником відповідача у справі не подавалося жодних висновків експертів та не заявлялося жодних клопотань про призначення експертиз для з`ясування обставин, на які він посилається.

В цьому випадку не вимагає наведення розрахунків відвалів розкривних порід в документації із землеустрою, а лише загальні обчислення площі.

Також закон в цьому випадку не вимагає наявності у технічній документації з землеустрою відомостей про визначення меж земельних ділянок під об`єктами нерухомого майна.

Стаття 124-1 ЗК України, також не вимагає до заяв до органів місцевого самоврядування про встановлення земельних сервітутів на землях комунальної власності додавати будь-які додаткові документи, які б визначали розрахунки відвалів розкривних порід та відомості про визначення меж земельних ділянок під об`єктами нерухомого майна.

Просить задовольнити апеляційну скаргу.

Треті особи не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу позивача, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 18.11.2025 представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2025 у справі № 902/152/25 слід скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні 18.11.2025 заявив, що з доводами скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

За результатами судового засідання, Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.11.2025 розгляд справи відклав на 16.12.2025 о 12:00 год.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 16.12.2025, в режимі відеоконференції, взяв участь представник відповідача.

Інші учасники справи не забезпечили явку своїх уповноважених представників в судове засідання суду апеляційної інстанції.

При цьому, від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, котре мотивоване тимчасовою непрацездатністю представника.

Представник відповідача при вирішенні питання про відкладення розгляду справи поклався на розсуд суду.

Розглядаючи клопотання представника скаржника про відкладення розгляду справи, суд вказує таке.

За загальним правилом відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

При цьому, заявником не наведено, а судом не встановлено обставин, за наявності котрих є неможливе вирішення спору в цьому судовому засіданні.

Суд бере до уваги, що позивач не був обмежений в кількості представників, котрі могли б представляти його інтереси в апеляційному господарському суді в судовому засіданні 16.12.2025.

Крім того, суд зважає і на те, що позиція позивача викладена в апеляційній скарзі, додаткових поясненнях та була озвучена представником в судовому засіданні 18.11.2025.

Тому, суд апеляційної інстанції відмовляє в задоволенні вищевказаного клопотання.

Відтак, в судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 16.12.2025 було досліджено докази, а також заслухано виступ представника відповідача в судових дебатах, в яких представник просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Враховуючи, що позивач та треті особи були належним чином та своєчасно повідомлена про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать довідки про доставку електронних листів (т. 3, а. с. 132-134), відхилення клопотання представника скаржника про відкладення розгляду справи, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представників позивача та третіх осіб.

Щодо доданого позивачем до додаткових пояснень Спеціального дозволу на користування надрами № 4934 від 05.03.2009 (зі змінами, внесеними на підставі наказу №319 від 08.09.2025), суд апеляційної інстанції вказує таке.

Відповідно до ч. 3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає. В той же час, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Суд апеляційної інстанції також бере до уваги висновок Верховного Суду викладений в постанові від 30.03.2018 у справі № 910/24486/16 за яким неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Крім того, відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Апеляційний господарський суд відмічає, що матеріали господарської справи вже містили Спеціальний дозвіл на користування надрами № 4934 від 05.03.2009, однак зміни в нього були внесенні вже після ухвалення рішення суду в цій справі, що виключає можливість його прийняття (зі змінами від 08.09.2025) судом апеляційної інстанції.

Тому суд апеляційної інстанції новий доказ не приймає та не надає йому оцінки.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 25.01.1982 Шаргородською районною Радою депутатів видано Акт на право постійного користування землею Мурафському кар`єроуправлінню "Укрсахкамінь" земельною ділянкою загальною площею 29,7 га, яка розташована на території Клекотинської сільської ради, Жмеринського району Вінницької області (т. 2, а .с. 5).

Державне підприємство "Мурафський кар`єр" є правонаступником Мурафського кар`єроуправління "Укрсахкамінь", що підтверджується Довідкою Державного реєстратора Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області №3 від 06.03.2007 (т. 2, а. с. 5 на звороті).

05.03.2009 Міністерством охорони навколишнього природного середовища України Державному підприємству "Мурафський кар`єр" виданий Спеціальний дозвіл на користування надрами № 4934 для видобування вапняку, придатного для виробництва вапна будівельного та борошна вапнякового для потреб підприємств сільськогосподарського призначення (т. 2, а. с. 6).

Спеціальний дозвіл на користування надрами № 4934 виданий на видобування корисних копалин в межах об`єкту надрокористування - Жданівське родовище, яке розташоване у Вінницькій області, Жмеринський район, північно-західна околиця с. Мурафа. Площа об`єкту надрокористування - 12.7 гектарів. Вид корисної копалини - вапняк.

04.10.2023 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Нові мінерали" (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Мурафський кар`єр" за результатами електронного аукціону з умовами (далі Договір; т. 1, а. с. 73-75).

Відповідно п. 1.1 Договору Продавець зобов`язується передати у власність Покупцю об`єкт малої приватизації - єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Мурафський кар`єр", код : 00371943, місцезнаходження: 23530, Вінницька область, Жмеринський район, село Мурафа, вул. Зарічна, буд. 1а (Об`єкт приватизації), а Покупець зобов`язується прийняти Об`єкт приватизації, виконати визначені в Договорі умови.

До підписання договору Покупець сплатив в повному обсязі ціну продажу Об`єкта приватизації, визначену за результатами електронного аукціону, яка становить 30 000 364 грн 80 коп.

Право власності на вище зазначене нерухоме майно, яке входить до складу Об`єкта приватизації зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За змістом п. 3.1 Договору сторонами погоджено відомості про земельну ділянку, а саме: земельна ділянка кадастровий номер 0525383000:01:002:0136, площею 29,8166 га, місцезнаходження: 23530, Вінницька область, Жмеринський район, село Мурафа, вул. Зарічна, буд. 1а, з цільовим призначенням земельної ділянки - для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами, для обслуговування адмінбудівлі.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та нотаріального посвідчення (у випадках передбачених законодавством України) (п. 15.2 Договору).

До укладеного договору сторонами погоджено ряд додатків, зокрема: Додаток № 1 "Перелік нерухомого майна, що входить до складу Об`єкта приватизації", Додаток № 2 "Перелік транспортних засобів. що входить до складу Об`єкта приватизації" (т. 1, а. с. 76-77).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав №349076862 власником закінченого будівництвом об`єкту загальною площею 1718.4 кв.м. за адресою: Вінницька обл., Жмеринський р-н. с. Мурафа. вул. Зарічна, буд. 1 а є ТОВ "БК "Нові мінерали". До складових частини об`єкта нерухомого майна входить: контора з виробничими приміщеннями. А загальна площа 428.1 кв.м., підвал. А1, ґанок, а. кузня. Б загальною площею 137.4 кв.м.; будівля електроцеху, В загальною площею 73.4 кв.м.: ґанок, в. гараж. Г загальною площею 377 кв.м.; прибудова. ТІ. склад ПММ. Д. загальною площею 35.6 кв.м.; їдальня. Е, загальною площею 214.8 кв.м.; цокольний поверх, Е1. ґанок, е, будівля санітарно-побутового корпусу, Ж. загальною площею 393.3 кв.м.; підвал, Ж1, ґанок, ж, ґанок, жі. вагова. З, загальною площею 35.1 кв.м.; прохідна, И. загальною площею 23.7 кв.м. (копія витягу з Державного реєстру речових прав №349076862 (т. 1, а. с.27-28).

11.03.2024 Наказом Державної служби геології та надр України № 104 "Про внесення змін до спеціальних дозволів на користування надрами" внесено зміни, у зв`язку із приватизацією державного підприємства відповідно до Закону України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств" та ЗУ "Про приватизацію державного і комунального майна" до Спеціального дозволу на користування надрами від 05.03.2009 р. № 4934 та визначено надрокористувачем ТОВ "БК "Нові мінерали" (т. 1, а. с. 123 на звороті -124).

18.03.2024 між Державною службою геології та надр України (Держгеонадра) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БК "Нові мінерали" (Надркористувач) укладено Угоду про умови користування надрами з метою видобування корисних копалин (далі Угода; т. 1, а. с. 21- 24).

Відповідно п. 1.1 Угоди Держгеонадра надає Надрокористувачу право тимчасового користування ділянкою надр з метою видобування корисних копалин, а Надрокористувач зобов`язується виконувати та дотримуватись умов користування ділянкою надр, передбачених Дозволом, цією Угодою та нормами законодавства.

Місце розташування ділянки надр: Вінницька область, Жмеринський район, північно-західна околиця с. Мурафа (п. 2.1 Угоди).

Просторові межі та географічні координати кутових точок ділянки надр (водозабірних споруд (для підземних вод), яка є предметом цієї Угоди, ступінь геологічного вивчення та освоєння об`єкта надрокористування, відомості про затвердження (апробацію) запасів корисної копалини, гірничо-геологічні, гідрогеологічні особливості ділянки надр, інформація про хімічний склад (якісні показники) підземних вод, відомості щодо діючого дозволу на спеціальне водокористування (у разі наявності), відомості щодо свердловин (номери у Державному реєстрі артезіанських свердловин, глибина, тощо), інформація про розрахунок зони санітарної охорони та спостережні свердловини (у разі наявності) (для підземних вод) та загальна кількість запасів/ресурсів на час надання/продовження строку дії/внесення змін до Дозволу вказуються Надрокористувачем у характеристиці ділянки надр, яка є Додатком 1 та невід`ємною частиною цієї Угоди (п. 2.2 Угоди).

Угода набирає чинності з дня, наступного за днем внесення інформації про спеціальний дозвіл на користування надрами до Державного реєстру спеціальних дозволів на користування надрами (якщо інше не визначено законодавством), за винятком якщо в Дозволі не передбачено більш пізній строк, та припиняє свою дію з моменту припинення права користування надрами шляхом анулювання Дозволу або закінчення строку дії Дозволу, крім вимог пункту 5.3.16 цієї Угоди (п. 11.1 Угоди).

Також, до Угоди сторонами підписано Додаток № 1 "Характеристика Жданівського родовища" та Додаток № 2 "Програма робіт з видобування корисних копалин (неметалічні) вапняку Жданівського родовища" (т. 1, а. с. 25-26).

12.07.2024 рішеннями № №1542, 1558, 1559 Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельних ділянок з кадастровими номерами 0525383000:01:002:0136 площею 29.8166 га та 0525381800:01:001:0638 площею 17.4282 га, а також ставки місцевих податків та зборів, зокрема плату за землю (т. 1, а. с. 144-153).

16.09.2024 ДП "Мурафський кар`єр", яке має право постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 0525383000:01:002:0136 площею 29.8166 га та 0525381800:01:001:0638 площею 17.4282 га, заявами, засвідченими приватним нотаріусом Онопченко О.В. підтвердило факт того, що державне підприємство не заперечує встановлення на вказаних земельних ділянках земельного сервітуту для видобування корисних копалин, зокрема вапняку, придатного для виробництва вапна будівельного та борошна вапнякового для потреб підприємства сільськогосподарського призначення з правом будівництва та розміщення споруд/об`єктів. пов`язаних із зазначенням видом діяльності на користь ТОВ "БК "Нові мінерали" (т. 1, а. с. 85, 131).

17.09.2024 ТОВ "БК "Нові мінерали" звернулось до Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області із клопотаннями, зокрема:

- (вих № 01/09), в якому просить погодити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту ТОВ "БК "Нові мінерали". Місце розташування: Вінницька область, Жмеринський район. Мурафська сільська рада, за межами села Клекотина та надати згоду на встановлення земельного сервітуту, встановити земельний сервітут та забезпечити укладення договору про встановлення строкового земельного сервітут} щодо земельної ділянки площею 29,8166 га, кадастровий номер земельної ділянки: 0525383000:01:002:0136 до 13.03.2027 із автоматичним продовженням строку дії сервітуту в разі продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами (т. 1, а. с. 32-33).

- (вих №02/09), в якому просить погодити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту ТОВ "БК "Нові мінерали". Місце розташування: Вінницька область. Жмеринський район. Мурафська сільська рада, за межами села Мурафа та надати згоду на встановлення земельного сервітуту, встановити земельний сервітут та забезпечити укладення договору про встановлення строкового земельного сервітуту щодо земельної ділянки площею 17,4282 га, кадастровий номер земельної ділянки: 0525381800:01:001:0638 до 13.03.2027 із автоматичним продовженням строку дії сервітуту в разі продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами (т 1, а. с. 86-87).

До клопотань долучено проекти Договорів про встановлення земельного сервітуту (т. 1, а. с. 34-36, 88-90).

Мета встановлення сервітутів: для видобування вапняку, придатного для виробництва вапна будівельного та борошна вапнякового для потреб підприємства сільськогосподарського призначення. Вид права земельного сервітуту згідно ст. 99 Земельного кодексу України: право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об`єктів. пов`язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 ЗК України. Код обмеження згідно з додатком 6 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2021 № 821, зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2022 № 1077): 07.14. Площа земельного сервітуту: 29.8166 га та 17.4282 га.

Разом із клопотаннями позивач надав копії проектів договорів земельного сервітуту, технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту на земельних ділянках за кадастровими номерами 0525383000:01:002:0136 та 0525381800:01:001:0638, витяги з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05.09.2024 №НВ-9947638382024 та від 07.08.2024 №НВ- 9945555842024, витяги з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 11.09.2024 №НВ-0500828632024 та від 13.09.2024 №НВ-0500835102024, письмові погодження землекористувача, справжність підпису на яких засвідчена нотаріально, копія спеціального дозволу на користування надрами від 05.03.2009 №4934, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на ТОВ "БК "Нові мінерали" (т.1, а. с. 34-130).

08.10.2024 Мурафською сільською радою Жмеринського району Вінницької області надано листи-відповіді №06-07-877 та №06-07-876, за змістом яких повідомлено, що відповідно до ст.19 ЗК України про надра, надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу. Відповідно до п.4 статті 66 надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Мурафська сільська рада зазначає, що у наданих документах подано письмове погодження користувача земельної ділянки, а саме ДП "Мурафський кар`єр" датовано 16.09.2024, проте на відповідний час земельна ділянка знаходилася у комунальній власності Мурафської сільської ради. Відповідно наданих витягів з державного земельного кадастру про земельні ділянки не вказано відомостей про перебування земельної ділянки у постійному користуванні ДП "Мурафський кар`єр".

Мурафська сільська рада наголошує, що акт про надання гірничого відводу, не був наданий. Площа земельної ділянки та площа ділянки спеціального дозволу на користування надрами не співпадає. Крім того, ТОВ "БК "Нові мінерали" не надана ліцензія на проведення відповідних робіт (т. 1, а. с. 139-140).

17.10.2024 позивачем на адресу відповідача надіслано лист (вих. №02/17) у якому наголошено, що ним були надані усі необхідні документи у відповідності до вимог статті 124-1 ЗК України.

28.03.2025 рішеннями 51 сесії 8 скликання Мурафської селищної ради Жмеринського району Вінницької області №1848 та №1849 відмовлено у погодженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частин земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту ТОВ "БК "Нові мінерали" для видобування вапняку, а також - в наданні згоди на встановлення земельного сервітуту та укладення договорів про встановлення земельних сервітутів (т. 2 а. с. 12).

Відповідно до витягу із протоколу №47 від 27.03.2025 засідання комісії з питань земельних відносин Мурафської селищної ради Жмеринського району Вінницької області підставами для внесення пропозицій щодо відмови у задоволенні клопотань стало перевищення у три рази площі земельних ділянок за визначену площу дозволом на спеціальне користування надрами; відсутність відомостей про державний акт на право постійного користування земельними ділянками, розмір плати не враховує специфіку діяльності з видобутку корисних копалин, можливу деградацію ґрунту та необхідність подальшої рекультивації (т. 2, а. с. 48-49).

Враховуючи викладені обставини, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За приписами ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 1 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками.

Частиною 1 ст. 14 Кодексу України про надра передбачено, що надра надаються у користування для: геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промисловою розробкою родовищ); видобування корисних копалин.

Відповідно до ст. 18 Кодексу України про надра надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України. Земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів.

Частиною 1 ст. 19 Кодексу України про надра передбачено, що право користування надрами надається шляхом надання спеціального дозволу на користування надрами.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 24 Кодексу України про надра передбачено, що користувачі надр мають право здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу або угоди про розподіл продукції.

Права та обов`язки користувача надр виникають з дня, наступного за днем внесення інформації про спеціальний дозвіл на користування надрами до Державного реєстру спеціальних дозволів на користування надрами, якщо в такому спеціальному дозволі на користування надрами не передбачено більш пізній строк, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня набрання чинності такою угодою, якщо інше не передбачено самою угодою, та діють до завершення строку дії спеціального дозволу на користування надрами або до набрання законної сили рішенням суду про дострокове припинення прав на користування надрами (анулювання спеціального дозволу на користування надрами) з підстав, встановлених Кодексом України про надра (ч. 4 ст. 24 Кодексу України про надра).

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 66 ЗК України до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. Надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки. Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності (з автоматичним продовженням строку дії земельного сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами). Встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення.

Отже, законодавець закріпив можливість надання земельних ділянок у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, дослідно-промислову розробку та видобування корисних копалин загальнодержавного значення, зокрема, і шляхом встановлення земельних сервітутів.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

З метою зменшення негативних наслідків встановлення земельних сервітутів частиною четвертою зазначеної статті визначене правила, згідно з яким земельний сервітут повинен здійснюватися найменш обтяжливим способом для власника земельної ділянки або землекористувача.

Згідно із положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України та статтею 99 ЗК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання свого майна неможливе без застосування обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому необхідно довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

З врахуванням викладених норм права можна зробити висновок, що, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою його встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, яка звертається щодо встановлення такого обмеженого користування чужим майном.

За приписами ч. ч. 2, 3 ст. 100 ЗК України, земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Істотними умовами договору про встановлення земельного сервітуту є:

- обсяг прав сервітуарія щодо користування земельною ділянкою (її частиною);

- кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут;

- розмір та порядок внесення плати за встановлення сервітуту (крім випадків встановлення безоплатного сервітуту);

- строк дії сервітуту.

У разі необхідності встановлення земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності, не сформованих у земельну ділянку, допускається формування земельної ділянки в межах території, на яку буде поширюватися право земельного сервітуту (ч. 4 ст. 100 ЗК України).

З огляду на те, що позивач звернувся до органу місцевого самоврядування з проєктом договору про встановлення земельного сервітуту, застосуванню підлягають норми законодавства, які визначають істотні умови такого договору.

Відповідно, саме на позивача покладається обов`язок доведення наявності всіх істотних умов сервітуту та їх належного відображення у позовних вимогах, оскільки за відсутності таких даних суд не вправі виходити за межі предмета спору та самостійно визначати істотні умови права сервітуту.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач просить встановити строковий оплатний земельний сервітут на земельні ділянки, на які поширюється право сервітуту виготовленого ФОП Жуковим Андрієм Михайловичем на строк дії Спеціального дозволу на користування надрами №4934 від 05.03.2009.

Відповідно до вимог п. "в(3)" ч. 1 ст. 99 ЗК України, власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, зокрема, право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 цього Кодексу.

Разом з цим, звертаючись до суду із цим позовом, позивач просить визначити вид права сервітуту та обсяг прав сервітуріарія, виходячи зі змісту технічної документації із землеустрою, однак в прохальній частині позовної заяви, позивач не визначив конкретного обсягу прав сторін щодо використання земельної ділянки або способу реалізації права сервітуту.

При цьому, як вірно відмічено судом першої інстанції, позивачем при зверненні до відповідача із клопотаннями від 17.09.2024 було додано проєкти Договорів про встановлення земельного сервітуту, в котрих визначено вид права земельного сервітуту, обсяг прав власника земельної ділянки та сервітуріарія, права та обов`язки сторін.

Суд вказує, що судове рішення має бути зрозумілим та однозначним, без можливості подвійного тлумачення, а відтак саме в ньому мають бути визначенні вид права земельного сервітуту, обсяг прав власника земельної ділянки та сервітуріарія, права та обов`язки сторін, а не робити посилання фактично на сторонню документацію (в цьому випадку документацію виготовлену ФОП Жуковим А.М.)

Тому, апеляційний господарський суд погоджується із місцевим господарським судом у висновках, що заявлені позовні вимоги про встановлення земельного сервітуту не відповідають вимогам ч. 1 ст. 403 ЦК України, ч. 1 ст. 99 та ч. 3 ст. 100 ЗК України, оскільки не містять визначення усіх істотних умов такого права, а суд позбавлений повноважень виходити за межі позовних вимог та самостійно визначати у судовому рішенні вид сервітуту, його зміст і обсяг прав сервітутуарія.

Крім того, колегія суддів враховує, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи відносно обмеженого користування чужим майном (постанови Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 325/329/19, від 29.01.2020 у справі № 304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі № 539/1427/16-ц).

Із встановлених вище обставин справи вбачається, що окрім розташування на частинах спірних земельних ділянок Жданівського родовище, на земельній ділянці із кадастровим номером 0525383000:01:002:0136 знаходиться нерухоме майно, котре позивач набув у власність в процесі приватизації ДП "Мурафський кар`єр".

Суд зауважує, що відповідно до п. 1.3. Договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації від 04.10.2023, земельна ділянка, на якій розташований об`єкт приватизації, не є предметом договору, а тому питання землекористування покупець вирішує самостійно в уставленому чинним законодавством, після переходу права власності на об`єкт приватизації.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 116, ч. 11 ст. 120 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом.

Таким чином, щодо земельної ділянки, необхідної для використання та обслуговування нерухомого майна, набутого позивачем в процесі приватизації ДП "Мурафський кар`єр", яке розміщується в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0525383000:01:002:0136 законодавством передбачено спеціальний порядок оформлення прав.

Встановлення земельного сервітуту власником нерухомого майна на земельну ділянку, яка є необхідною для використання та обслуговування цього ж майна, нормами законодавства не передбачене та не узгоджується з метою, підставами і змістом сервітуту, визначеними ст. ст. 401-403 ЦК України.

Крім того, матеріали розробленої технічної документації не містять даних щодо визначення меж земельної ділянки під об`єктами нерухомого майна, у зв`язку з чим позивач не позбавлений можливості оформити права на частину спірної земельної ділянки іншим способом, передбаченим законодавством.

Водночас суд не наділений повноваженнями шляхом встановлення сервітуту самостійно визначати відповідні межі земельної ділянки, що свідчить про невідповідність заявлених позовних вимог приписам ч. 1 ст. 401 ЦК України.

Закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому, позивачу слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №325/329/19, від 29.01.2020 у справі №304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі №539/1427/16-ц.

Водночас встановлення земельного сервітуту не може призводити до позбавлення власника (землекористувача) земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, права володіння, користування та розпорядження нею. Потреби, які можуть бути задоволені за рахунок користування чужим майном шляхом встановлення сервітуту, повинні мати характер вимушених.

Враховуючи викладене, позивач має довести та надати суду докази того, що реалізація належного йому права є неможливою без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази (частина перша статті 73 ГПК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Матеріалами справи підтверджено, що 01.08.2024 між ТОВ "Будівельна компанія "Нові мінерали" (Замовник) та ФОП Жуковим Андрієм Михайловичем (Виконавець) укладено договір про надання послуг із землеустрою № 1/08-24(ПЗ) (т. 1, а. с. 29-31).

За умовами договору Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується надати послуги із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій", в тому числі але не виключно - виготовлення технічні документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту ТОВ "БК "Нові мінерали" для видобування вапняку, придатного для виробництва вапна будівельного та борошна вапнякового для потреб підприємства сільськогосподарського призначення, код обмеження 07.14 - право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності, за умови їло при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 Земельного кодексу України на земельній ділянці площею 29.8166 га, кадастровий номер земельної ділянки: 0525383000:01:002:0136 та на земельній ділянці площею 17.4282 га. кадастровий номер земельної ділянки: 0525381800:01:001:0638, розташованих на території Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області (за межами населених пунктів).

Як вбачається з технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту на земельних ділянках за кадастровим номером 0525383000:01:002:0136 при складанні технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту ТОВ "БК "Нові мінерали" було враховано межі спеціального дозволу на користування надрами від 05.03.2009 № 4934 та нанесено їх на кадастровий план земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки на яку поширюється право сервітуту, географічних координат, що міститься в самому спеціальному дозволі. Таким чином, загальна площа сервітуту 29, 8166 га, що встановлюється за документацією, знаходиться в межах двох територій: територія площею 11,2546 га, що перебуває в межах ділянки надр зі Спеціального дозволу № 4934 від 05.03.2009, наданого ТОВ "БК "Нові мінерали" та територія площею 18,5620 га, що перебуває за межами ділянки надр зі Спеціального дозволу № 4934 від 05.03.2009, наданого ТОВ "БК "Нові мінерали", але необхідна для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності.

Видобування корисних копалин - це, безпосередньо, процес добування кори копалин з надр в результаті їхньої розробки. Тобто, видобування корисних копалин - це фактичне вилучення корисних копалин з надр.

Нерозривно з видобування корисних копалин пов`язані розкривні роботи, тобто, роботи щодо виймання та переміщення порід (розкриву), що покривають та/або вміщують корисну копалину.

Саме по собі влаштування відвалів розкривних порід виду степням копалин з надр та, відповідно може здійснюватись за межами території, зазначеної у спеціальному дозволі, однак видобування корисних копалин в межах території згідно спеціального дозволу неможливе влаштування відвалів розкривних порід.

При цьому, земельні ділянки, на яких відбувається влаштування відвалів розкривних порід також використовують для потреб, пов`язаних з користуванням надрами (т. 1, а. с. 37-84).

Як вбачається з технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту на земельних ділянках за кадастровим номером 0525381800:01:001:0638 при складанні технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту ТОВ "БК "Нові мінерали" було враховано межі спеціального дозволу на користування надрами від 05.03.2009 № 4934 та нанесено їх на кадастровий план земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки на яку поширюється право сервітуту, географічних координат, що міститься в самому спеціальному дозволі. Таким чином, загальна площа сервітуту 17,4282 га, що встановлюється за документацією, знаходиться в межах двох територій: територія площею 12,7286 га, що перебуває в межах ділянки надр зі Спеціального дозволу № 4934 від 05.03.2009, наданого ТОВ "БК "Нові мінерали" та територія площею 4,6996 га, що перебуває за межами ділянки надр зі Спеціального дозволу № 4934 від 05.03.2009, наданого ТОВ "БК "Нові мінерали", але необхідна для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності (т. 1, а. с. 91-130).

Інженером-землевпорядником аналогічним чином обґрунтовано доцільність оформлення прав земельного сервітуту на усю площу земельної ділянки, з метою облаштування відвалів.

Судом першої інстанції вірно відмічено, що в обґрунтування площ земельних ділянок, які перебувають поза межами ділянки надр згідно Спеціального дозволу на користування надрами №4934 від 05.03.2009, інженером-землевпорядником зазначено необхідність виконання розкривних робіт, влаштування відвалів розкривних порід.

Разом із тим, вищевказана технічна документація не містить обґрунтованих розрахунків щодо необхідності використання під відвали саме тієї площі частин земельних ділянок, яка була визначена ФОП Жуковим А.М. та розташована поза межами ділянки надр, згідно Спеціального дозволу на користування надрами № 4934 від 05.03.2009.

Зазначена площа визначена виключно шляхом арифметичного обчислення, а саме через віднімання площ ділянок видобутку із загальної площі сформованої земельної ділянки, без належного техніко-економічного обґрунтування.

Висновки спеціаліста не можуть ґрунтуватись на припущеннях або імперативних твердженнях, доводах неможливості використання земельних ділянок третіми особами.

Питання визначення площі відвалів врегульовано нормативно-правовими актами, зокрема Гірничим законом України, Наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 18.03.2010 № 61 "Про затвердження Правил охорони праці під час розробки родовищ корисних копалин відкритим способом"; Наказом Міністерства промислової політики України №412 від 17.08.2004 "Про затвердження Положення про проектування внутрішнього відвалоутворення та складування, відходів виробництва в залізорудних і флюсових кар`єрах".

Однак, матеріали технічної документації не містять посилань на відповідні нормативно-правові акти, розрахунків необхідної площі відвалів, тому висновки інженера-землевпорядника щодо площ земельних ділянок, які перебувають поза межами ділянки надр згідно Спеціального дозволу на користування надрами №4934 від 05.03.2009 є необґрунтованими, не доведеними та оформлені шляхом співвіднесення необхідних меж ділянок сервітуту з площами сформованих земельних ділянок.

Також суд вказує, що Спеціальний дозвіл на користування надрами №4934 від 05.03.2009 містить, координати розташування Жданівського родовища корисних копалин, та площу останнього - 12,7 га.

Площа сервітуту визначалась ФОП Жуковим А.М. шляхом перенесення координат зі Спеціального дозволу на користування надрами №4934 від 05.03.2009, які сформовані з використанням системи WGS-84 у сучасні системи топографо-геодезичних координат УСК-2000 та СК-63.

Відповідно до Листів ДНВП "Державний інформаційний геологічний фонд України" перерахунок географічних координат точок розташування у систему топографо-геодезичних координат Державної геодезичної референцної системи виконуються без похибок (т. 1 а. с. 229, т. 2 а. с. 72).

При цьому матеріали технічної документації з визначення меж сервітутів не містять табличних даних щодо перетворення координатних точок, зазначених у Спеціальному дозволі на користування надрами № 4934 від 05.03.2009.

Інженером-землевпорядником до складу документації включено лише координати точок у системах топографо-геодезичних координат УСК-2000 та СК-63, без зазначення способу та порядку їх трансформації з системи WGS-84.

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду, що з врахуванням відсутності матеріалів використаних програмних систем, які дозволяли здійснити відповідне перетворення або інших електронних доказів, котрі надавали б можливість співставити координати Жданівського родовища корисних копалин згідно Спеціального дозволу на користування надрами №4934 від 05.03.2009 із визначеними ФОП Жуковим А.М. координатами фактичного розташування земельних ділянок, необхідних для встановлення сервітуту. Вказане унеможливлює визначення дійсної площі сервітуту та можливість його встановлення у судовому рішенні.

Також згідно протоколу Державної комісії України по запасах корисних копалин від 14.07.2025 №5891, Експертного висновку (Додаток №3 до Протоколу) та Звіту з визначення технологічних та геопросторових меж Жданівського родовища вапняків у Жмеринському районі Вінницької області", затвердженого Виробничим кооперативом "Геолог" 26.06.2025, визначення геопросторових даних проводилось з метою їх уточнення (первинного встановлення) в системі WGS 84 для приведення контуру Спеціального дозволу на користування надрами від 05.03.2009 №4934 у відповідність до контуру запасів, затверджених УкрТКЗ, а також технологічного контуру їх розробки.

Експертом Державної комісії України по запасах корисних копалин зазначено про невідповідність значення показника площі об`єму надрокористування, зазначеного в бланку Спеціального дозволу на користування надрами №4934 (12,7 га), і площі на місцевості (30,2 га; визначена координатами надрокористування).

Експертом Державної комісії України по запасах корисних копалин перевірені геопросторові дані розміщення запасів вапняків родовища Жданівське, відповідно до Звіту з визначення технологічних та геопросторових меж Жданівського родовища вапняків у Жмеринському районі Вінницької області площа наданої ділянки надр за координатами кутових точок Спеціального дозволу від 05.03.2009 №4934 становить 30,18 га та охоплює площі Мурафського кар`єру і Жданівського родовища.

Контур спеціального дозволу має систематичне зміщення у західному напрямку приблизно на 75-80 м, відносно контуру затверджених запасів Жданівського родовища вапняків, відповідно до протоколу УкрТКЗ від 07.06.1988 №4719 (т. 2, а. с. 122-151).

Таким чином, площа сервітуту у межах Спеціального дозволу на користування надрами №4934, котра обчислена ФОП Жуковим А.М. у межах спірних земельних ділянок загалом складає 23,9832 га, що не відповідає актуалізованій площі Жданівського родовища, обчисленій експертом Державної комісії України по запасах корисних копалин розміром 30,18 га.

Також загальна площа сервітутів, з урахуванням відвалів, згідно наданої в якості доказу технічної документації землеустрою, на думку ФОП Жукова А.М., становить сукупно 47,2448 га, що також не відповідає актуалізованій площі Жданівського родовища корисних копалин, обчисленій експертом Державної комісії України по запасах корисних копалин.

Крім того, розрахунок площі сервітуту, наданого ФОП Жуковим А.М., виключно у межах земельних ділянок з кадастровим номером 0525383000:01:002:0136 та 0525381800:01:001:0638 спростовується Ситуаційним планом Жданівського родовища, з якого вбачається, що, контур діючого Спеціального дозволу на користування надрами №4934 від 05.03.2009 охоплює також межі інших земельних ділянок з кадастровими номера: 0525381800:01:001:0554, 0525381800:05:001:0019, 0525381800:05:001:0125, 0525381800:01:001:0650, 0525381800:01:001:0606, 0525381800:01:001:0627, 0525381800:01:001:0147, 0525381800:01:001:0617 (т. 2, а. с. 84 на звороті).

Тобто під час виготовлення ФОП Жуковим А.М. технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частин земельних ділянок, на які має поширюватися право сервітуту, площі відповідних земельних ділянок належним чином не були враховані.

За наведеного суд приходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір площі сервітуту, необхідної для здійснення видобування надр у межах Спеціального дозволу на користування надрами № 4934 від 05.03.2009, з огляду на відсутність розрахунків площі відвалів відповідно до вимог нормативно-правових актів, а також відсутність визначення контуру ділянок надр у межах спірних земельних ділянок.

Станом на момент ухвалення оскарженого рішення суду першої інстанції в цій справі, зміни до Спеціального дозволу на користування надрами №4934 від 05.03.2009 не були внесені, а відтак суд вважає неможливим встановлення сервітуту на основі неактуальної площі Жданівського родовища корисних копалин.

Позивач також не позбавлений права, після внесення відповідних змін в Спеціальний дозвіл на користування надрами №4934 від 05.03.2009 порушувати перед відповідачем питання про встановлення сервітутів на підставі актуалізованих відомостей.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 16-5 Кодексу України про надра, внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами здійснюється на підставі заяви надрокористувача та доданих документів у разі розширення меж не більш як на 50 відсотків початково наданої у користування площі (активного об`єму - для спеціальних дозволів на користування надрами, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин), за умови що просторові межі перспективних покладів (активний об`єм), виявлені у процесі геологічного вивчення (дорозвідки), виходять за межі ділянки надр, наданої у користування, та підтверджені відповідними протоколами Державної комісії України по запасах корисних копалин та на суміжній ділянці надр не зареєстровано проведення робіт і досліджень, пов`язаних з геологічним вивченням надр, а також таку суміжну ділянку надр не надано у користування та (або) не виставлено на аукціон (електронні торги).

Питання внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами, продовження строку його дії на підставі ст. 16(4) Кодексу України про надра віднесено до дискреційних повноважень Центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Отже, місцевий господарський суд правомірно виснував, що встановлення та оформлення права сервітуту на площу, що перевищує межі Жданівського родовища корисних копалин, визначені Спеціальним дозволом на користування надрами № 4934 від 05.03.2009, а також покладення обов`язку щодо його обов`язкового продовження, як цього вимагає позивач, призведе до обмеження дискреційних повноважень уповноважених органів у сфері прийняття відповідних рішень та не узгоджується з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 16-5 Кодексу України про надра.

Щодо застосування до плати за користування земельним сервітутом пільгової ставки, передбаченої п. 284.4. ст. 284 ПК України.

Законом України від 07.12.2017 № 2245-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" статтю 284 Податкового кодексу України доповнено пунктом 284.4, згідно з яким плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

При внесенні змін до пункту 284.4 статті 284 ПК України законодавець застосував саме загальне поняття "плата за землю", яке включає як земельний податок, так і орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності

Пунктом 284.4 статті 284 ПК України також визначено суб`єктний склад осіб щодо яких вона може бути застосована, а саме гірничодобувні підприємства.

У статті 1 Гірничого закону України від 06.10.1999, який визначає правові та організаційні засади проведення гірничих робіт, визначено, що гірниче підприємство - цілісний технічно та організаційно відокремлений майновий комплекс засобів і ресурсів для видобутку корисних копалин, будівництва та експлуатації об`єктів із застосуванням гірничих технологій (шахти, рудники, копальні, кар`єри, розрізи, збагачувальні фабрики тощо).

Відповідно до ст. 24 Гірничого закону України гірниче підприємство при проведенні гірничих робіт повинно мати: спеціальний дозвіл на користування надрами; акт про надання гірничого відводу (для гірничих об`єктів, розробка родовищ корисних копалин на яких здійснюється підземним способом); технічний проект, затверджений і погоджений у встановленому порядку; геолого-маркшейдерську, технічну та обліково-контрольну документацію (календарні плани розвитку гірничих робіт, проекти, паспорти, схеми).

Отже, положення пункту 284.4 статті 284 ПК України можуть бути застосовані до підприємств, які за своїми ознаками належать до гірничих підприємств, оскільки добування корисних копалин є невід`ємною складовою їх статусу, і його дія поширюється не на всі земельні ділянки, які є в користуванні гірничодобувних підприємств, а лише на ті, що надані для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 925/1280/21).

Статтею 19 ЗК України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Статтею 66 ЗК України передбачено, у тому числі, що до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

При цьому статтею 12 Гірничого закону України встановлено, що місця розташування гірничих підприємств визначаються до початку проектних робіт цих підприємств.

Відведення землі під розташування гірничого підприємства проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, а надання гірничого відводу - Кодексом України про надра.

Статтею 18 Кодексу України про надра закріплено, що надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України.

Земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів.

Місцеві ради при наданні земельної ділянки для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення одночасно надають у користування і надра.

Тільки за умови дотримання попередніх критеріїв особа має право на встановлення їй плати за надані їй земельні ділянки у законодавчо врегульованому розмірі 25 відсотків від податку.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 904/4748/20, від 13.09.2023 у справі № 904/4380/21.

Відповідно до статті 10 ПК України до місцевих податків належить, в тому числі податок на майно. У свою чергу плата за землю входить до складу податку на майно (підпункт 265.1.3 пункту 265.1 статті 265 ПК України).

Відповідно до статті 284 ПК України "Особливості оподаткування платою за землю" встановлення ставок плати за землю та пільг щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території належить до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.

Суд апеляційної інстанції вказує, що згідно із пунктом 284.4 статті 284 Податкового кодексу України плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу.

При цьому, саме по собі користування надрами може мати різні правові режими та охоплювати широке коло діяльності, пов`язаної з їх дослідженням, геологічним вивченням, прогнозуванням запасів, виконанням допоміжних робіт, транспортуванням видобутих матеріалів, зберіганням техніки тощо.

Однак, не усі такі види чи форми використання надр забезпечують виникнення у суб`єкта права на застосування пункту 284.4 статті 284 ПК України, оскільки зазначена норма пов`язує можливість використання пільгової ставки саме з цільовим використанням земельної ділянки безпосередньо для видобування корисних копалин та здійснення розробки відповідних родовищ.

Отже, пільгова ставка плати за землю підлягає застосуванню виключно щодо тих земельних ділянок, які передані гірничодобувному підприємству для провадження діяльності одночасно як з видобування корисних копалин, так і з метою розробки родовищ, тобто за умови реального залучення відповідної ділянки до процесів фактичного освоєння та видобування корисних копалин, а не лише до допоміжних чи супутніх технологічних операцій.

Апеляційний господарський суд зауважує, що матеріалами справи не підтверджується використання спірних земельних ділянок у повному обсязі саме для видобування корисних копалин, а тому вірним є висновок місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині встановлення плати за користування сервітутом із визначенням у судовому рішенні пільгової ставки оподаткування, суперечать вимогам законодавства.

Крім того, щодо посилання скаржника на порушення норм процесуального права, які на думку позивача полягають у витребувані доказів, то на переконання апеляційного господарського суду такі дії були вчиненні з метою повного та всебічного розгляду справи, що має наслідком ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутий і йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження тому, відсутні правові підстави для її задоволення.

З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову повністю.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2025 у справі № 902/152/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Нові мінерали" - без задоволення.

Крім того, Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.11.2025 у справі № 902/152/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Нові мінерали" про забезпечення позову вх. № 4993/25 від 17.11.2025 задовольнив частково. Заборонив Мурафській сільській раді Жмеринського району Вінницької області, її виконавчому органу, посадовим особам, а також будь-яким іншим особам за її дорученням, вчиняти будь-які дії щодо поділу, об`єднання, зміни меж, конфігурації або площі земельних ділянок з кадастровими номерами 0525383000:01:002:0136 та 0525381800:01:001:0638, а також затверджувати технічну документацію із землеустрою щодо поділу, об`єднання, зміни меж, конфігурації або площі цих земельних ділянок. Заборонив державним кадастровим реєстраторам Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастру) та його територіальним органам вчиняти будь-які дії щодо внесення до Державного земельного кадастру будь-яких відомостей щодо поділу, об`єднання, зміни меж, конфігурації або площі земельних ділянок з кадастровими номерами 0525383000:01:002:0136 та 0525381800:01:001:0638.

Відповідно до ч. 9 ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає за потрібне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2025 у справі № 902/152/25.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Нові мінерали" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2025 у справі № 902/152/25 - без змін.

2. Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2025 у справі № 902/152/25.

3. Справу №902/152/25 надіслати Господарському суду Вінницької області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "19" грудня 2025 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.