Постанова

від 30.12.2010 по справі 5/400-25/74-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.12.10                                                                                           Справа№ 5/400-25/74-А

Господарський суд Львівської області розглянувши в судовому засіданні справу:

за позовом :

Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (м. Львів)

до відповідача 1:

Відкритого акціонерного товариства  “Тротолла” (м. Львів)                

до відповідача 2:

Приватного підприємства “Крупа” (м. Львів)

за участю:

Прокуратури м.Львова (м.Львів)

про :

визнання недійсним господарського зобов’язання.

Головуючий суддя :

Пазичев В.М.

Секретар :

Башак І.Є.

Представники сторін:

від позивача:

Чабан О.С. –представник, довіреність №83/10

від відповідача1:

від відповідача 2:

Дудяк Р.А. –представник, довіреність від 26.08.2010 року

Не з”явився

від прокуратури:

Мельник Ю.В. –помічник прокурора м.Львова, посвідчення №192 від 23.11.2010 р.

Присутнім в судовому засіданні, згідно ст. 130 КАС України, роз’яснено їхні процесуальні права та обов’язки, а також видано пам’ятки про їхні права та обов’язки.

Суть спору:  На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Тротолла” (м. Львів) та до Приватного підприємства “Крупа” (м. Львів) за участю Прокуратури м.Львова про визнання недійсним господарського зобов‘язання.

Ухвалою від 10.02.2007 року відкрито провадження у справі і призначено до розгляду на 01.03.2007 року. Ухвалою від 01.03.2007 року розгляд справи в підготовчому провадженні відкладено до 19.03.2007 року, у зв”язку з неявкою представників сторін. Ухвалою від 19.03.2007 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Галицького районного суду м.Львова по кримінальній справі №182-0496 та прийняття Господарським судом Львівсьокї області рішення по справі №5/18-12/3-А, за клопотанням сторін. Ухвалою від 12.06.2007 року, за клопотанням сторін, провадження у справі поновлено і призначено до розгляду на 17.07.2007 року. Ухвалою від 17.07.2007 року розгляд справи відкладено до 30.07.2007 року, за клопотанням сторін. Ухвалою від 30.07.2007 року розгляд справи відкладено до 13.08.2007 року, за клопотанням сторін про надання додаткових доказів по справі. Ухвалою від 13.08.2007 року розгляд справи відкладено до 23.08.2007 року, за клопотанням позивача. Ухвалою від 23.08.2007 року розгляд справи відкладено до 04.09.2007 року, за клопотанням позивача. Ухвалою від 04.09.2007 року розгляд справи відкладено до 12.10.2007 року, за клопотанням сторін. Ухвалою від 12.10.2007 року розгляд справи відкладено до 26.10.2007 року, за клопотанням позивача. Ухвалою від 26.10.2007 року провадження у справі зупинено, за клопотанням позивача, до моменту отримання відповіді з Галицького районного суду м.Львова. Ухвалою від 18.08.2010 року, за клопотанням сторін, провадження у справі поновлено і призначено попереднє судове засінання на 26.08.2010 року. Ухвалою від 26.08.2010 року закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 31.08.2010 року. Ухвалою від 31.08.2010 року судовий розгляд справи відкладено до 05.10.2010 року, за клопотанням сторін. Ухвалою від 05.10.2010 року судовий розгляд справи відкладено до 14.10.2010 року, за клопотанням сторін. Згідно розпорядження голови суду від 14.10.2010 року справу №5/400-25/74-А передано судді Морозюку А.Я., у зв”язку із закінченням повноважень судді Пазичева В.М. Ухвалою від 14.10.2010 року розгляд справи відкладено до 09.11.2010 року, за клопотанням позивача. Ухвалою від 09.11.2010 року розгляд справи відкладено до 16.12.2010 року, у зв”язку з неявкою представників сторін. Згідно розпорядження в.о. голови суду від 14.12.2010 року справу №5/400-25/74-А передано судді Пазичеву В.М. для продовження розгляду по суті. Ухвалою від 16.12.2010 року розгляд справи відкладено до 23.12.2010 року, згідно клопотання сторін. Ухвалою від 23.12.2010 року розгляд справи відкладено до 28.12.2010 року, за клопотанням сторін, для надання доказів по справі. Ухвалою від 28.12.2010 року розгляд справи відкладено до 30.12.2010 року, за клопотанням сторін.

Прокурор вимог ухвали про залучення до участі у справі від 23.12.2010 року, про відкладення від 28.12.2010 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання   забезпечив.

30.12.2010 року за вх.№25671 прокурор подав клопотання по справі.

Позивач  вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 10.02.2007 року, про відкладення від 01.03.2007 року, від 17.07.2007 року, від 30.07.2007 року, від 13.08.2007 року, від 23.08.2007 року, від 04.09.2007 року, від 12.10.2007 року, від 31.08.2010 року, від 05.10.2010 року, від 14.10.2010 року, від 09.11.2010 року, від 16.12.2010 року, від 23.12.2010 року, від 28.12.2010 року, про зупинення провадження у справі від 19.03.2007 року, від 26.10.2007 року, про поновлення провадження у справі від 12.06.2007 року, від 18.08.2010 року, про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду від 26.08.2010 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання  забезпечив.

01.03.2007 року за вх.№3844 ДПІ у Франківському р-ні м. Львова подала клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку з неможливістю забезпечити явку представників в судове засідання.

05.06.2007 року через канцелярію суду позивач подав клопотання про поновлення провадження у справі, оскільки постановою Галицького районного суду м. Львова від 07.08.2006 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину  передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України –закрито на підставі п.б ст. 1, 6 Закону України  „Про амністію” від 31.05.2005 року.

30.07.2007 р. в судовому засіданні представник позивача подав клопотання про витребування з кримінальної справи пояснень та висновків.

13.08.2007 р. за вх. № 17073 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

23.08.2007 р. за вх. № 18010 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 04.09.2007 року сторони подали спільне клопотання про відкладення розгляду справи.

12.10.2007 р. від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Відповідач 1 проти заявленого клопотання не заперечив.

В судовому засіданні 26.10.2007 року позивач подав клопотання про витребування додаткових доказів по справі.

31.08.2010 року за вх.№16467 позивач подав додаткове пояснення по справі.

05.10.2010 року за вх.№18981 позивач подав клопотання про витребування доказів по справі.

В судовому засіданні 05.10.2010 року сторони подали спільне клопотання про відкладення розгялду справи.

14.10.2010 року за вх.№19845 позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

09.11.2010 року за вх.№21703 позивач подав клопотання про відклдаення розгляду справи.

16.12.2010 року за вх.№21533 позивач подав клопотання про витребування доказів по справі.

В судовому засіданні 28.12.2010 року позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

30.12.2010 року за вх.№25620 позивач подав додаткові пояснення по справі.

Відповідач 1 вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 10.02.2007 року, про відкладення від 01.03.2007 року, від 17.07.2007 року, від 30.07.2007 року, від 13.08.2007 року, від 23.08.2007 року, від 04.09.2007 року, від 12.10.2007 року, від 31.08.2010 року, від 05.10.2010 року, від 14.10.2010 року, від 09.11.2010 року, від 16.12.2010 року, від 23.12.2010 року, від 28.12.2010 року, про зупинення провадження у справі від 19.03.2007 року, від 26.10.2007 року, про поновлення провадження у справі від 12.06.2007 року, від 18.08.2010 року, про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду від 26.08.2010 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання   забезпечив.

01.03.2007 року за вх. № 3907 відповідач 1 подав заперечення на позовну заяву та просить суд відмовити позивачу у задоволені позовних вимог повністю.

01.03.2007 року за вх.№3908 відповідач 1 подав клопотання про зупинення провадження у справі  до моменту набрання законної сили судовим рішенням Галицького районного суду м. Львова по кримінальній справі № 182-0496 та прийняття господарським судом Львівської області рішення по справі № 5/18-12/3 А. Представник позивача в судовому засіданні 19.03.2007 року ознайомився із поданим 01.03.2007 року клопотанням відповідача 1 про зупинення провадження у справі та не заперечив проти поданого клопотання.

13.07.2007 року представник відповідача 1 подав клопотання про ознайомлення із матеріалами справи.

В судовому засіданні 17.07.2007 року сторони подали спільне клопотання про продовження терміну розгляду справи.

30.07.2007 року за вх.№16103 відповідач 1 подав додаткове пояснення по справі.

08.02.2010 року від відповідача 1 надійшло клопотання про відсутність підстав для поновлення провадження у справі.

12.05.2010 року за вх.№9061 від відповідача 1 надійшов лист про відсутність підстав для поновлення провадження у справі.

26.08.2010 року за вх.№16164 відповіда 1  подав клопотання про ознайомлення із матеріалами справи.

31.08.2010 року за вх.№16454 відповідач 1 подав пояснення по справі.

В судовому засіданні 31.08.2010 року сторони подали спільне клопотання про відкладення розгляду справи.

14.09.2010 року за вх.№26362 відповідач 1 подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

08.11.2010 року за вх.№21548 відповідач 1 подав клопотання про відкладення розгляду справи.

27.12.2010 року за вх.№25375 відповідач 1 подав клопотання про ознайомлення із матеріалами справи.

28.12.2010 року за вх.№25534 відповідач 1 подав додаткове заперечння по справі.

Відповідач 2 вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 10.02.2007 року, про відкладення від 01.03.2007 року, від 17.07.2007 року, від 30.07.2007 року, від 13.08.2007 року, від 23.08.2007 року, від 04.09.2007 року, від 12.10.2007 року, від 31.08.2010 року, від 05.10.2010 року, від 14.10.2010 року, від 09.11.2010 року, від 16.12.2010 року, від 23.12.2010 року, від 28.12.2010 року про зупинення провадження у справі від 19.03.2007 року, від 26.10.2007 року, про поновлення провадження у справі від 12.06.2007 року, від 18.08.2010 року, про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду від 26.08.2010 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належно, відповідно до ст.ст.33, 107 КАС України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, що підтверджується  повернутими поштовими конвертами з поштовою відміткою про закінчення терміну зберігання, і явка такого ухвалами суду  була визнана обов‘язковою.

05.11.2007 року  направлено лист на адресу Галицького районного суду м.Львова про витребування додаткових доказів по справі №5/400-25/74-А.

18.08.2008 року на адресу Галицького районного суду м.Львова повторно направлено листа про витребування додаткових доказів по справі №5/400-25/74-А.

26.04.2010 року на адресу Галицького районного суду м.Львова втретє направлено листа про витребування додаткових доказів по справі №5/400-25/74-А.

05.10.2010 року на адресу Галицького районного суду м.Львова вчетверте направлено листа про витребування додаткових доказів по справі №5/400-25/74-А.

16.12.2010 року на адресу Прокуратури м.Львова направлено листа про забезпечення представлення усіх належних та допустимих  додаткових доказів по справі №5/400-25/74-А та участі повноважного представника.

16.12.2010 року на адресу Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз направлено листа про забезпечення представлення усіх належних та допустимих  додаткових доказів по справі №5/400-25/74-А.

23.12.2010 року за вх.№25260 із Прокуратури м.Львова надійшов лист по справі.

24.12.2010 року із Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов лист на виконання ухвали господарського суду Львівської області від 16.12.2010 року із копіями висновків судово-почеркознавчих експертиз по кримінальній справі №182-0496 по обвинуваченню ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Враховуючи те, що суду представлено достатньо доказів для вирішення справи по суті, відповідно до ст. 128 КАС України, справу розглянуто у відсутності представника відповідача 2 .

Повний текст постанови виготовлено, оголошено та підписано 30.12.2010 року.

Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV, справу розглянуто в порядку, встановленому цим Кодексом.

Розглянувши документи і матеріали, подані сторонами, заслухавши пояснення осіб, присутніх в судовому засіданні, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Між Відкритим акціонерним товариством “Троттола” (надалі –відповідач 1) та Приватним підприємством “Крупа” (надалі –відповідач 2) укладено договір від 01.09.2004 року про купівлю-продаж товарів, виконання якого підтверджується податковою накладною №102 від 04.11.2004 року.

В позовній заяві вказано, що на адресу ДПІ у Франківському районі м.Львова надійшов лист з Прокуратури м.Львова від 05.10.2006 року №35 сл. 05-06, в якому зазначено, що, згідно установчих документів, директором ПП “Крупа” являється ОСОБА_3, який в ході проведених допитів по кримінальній справі дав покази, що будь-яких фінансово-господарських операцій від імені вказаного підприємства не проводив, бухгалтерських, податкових та банківських документів не підписував, що також підтверджується проведеними судово-почеркознавчими експертизами, якими підтверджено, що підписи на деклараціях та інших фінансово-господарських документах підприємства не належать громадянину ОСОБА_3 який є директором ПП “Крупа”.

Позивач зазначає, що згідно Роз”яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов”язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999 року №02-5/111, підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень є підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідачє вимогам закону.

Позивач зазначає, що в процесі розгляду кримінальної справи було встановлено, що громадяни ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснювали фінансово-господарські операції від імені ПП “Крупа”, підписували бухгалтерські, податкові та інші документи. Постановою Галицького районного суду м.Львова №1-314/06 від 07.08.2006 року по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України провадження закрито на підставі п.”б” ст.1, 6 Закону України “Про амністію” від 31.05.2005 року. Кримінальну справу було закрито на підставі Закону України “Про амністію”, що підтверджує факт вчинення злочину вищевказаними особами. Позивач вважає, що між відповідачами господарське зобов”язання виникло на підставі фіктивного договору від 01.09.2004 року, на підставі якого виписано податкову накладну №102 від 04.11.2004 року. Податкові накладні, які були видані ПП “Крупа” не можуть використовуватися ВАТ “Троттола” в податковому обліку, оскільки підписані від імені ПП “Крупа” неуповноженою особою. Однак, будь-яких доказів, що підтверджують зазначені обставини, всупереч вимогам суду, учасниками процесу суду не надано.

Позивач вважає, що наявність у платника податку податкової накладної, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ не свідчить про факт проведення господарської операції та правомірність відображення її податкох наслідків у податковій звітності. За твердженням позивача, інших документів, які б свідчили про фактичне виконання господарського зобов”язання платником не надано.

Позивач мотивує недійсність господарського зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу від 01.09.2004 р. тим, що договір зі сторони ПП „Крупа" підписано неуповноваженою особою, оскільки, згідно ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Разом з тим, відповідач 1 наголошує, що 01.09.2004 р. між Приватним підприємством „Крупа" в особі директора ОСОБА_3 (надалі - Продавець) та Відкритим акціонерним товариством „Троттола" в особі генерального директора ОСОБА_4 (надалі - Покупець) укладено Договір купівлі-продажу. 04.11.2004 р., згідно Договору купівлі-продажу від 01.09.2004 р. по накладній №05-11\1\04 Продавцем відпущено Покупцю тканину на загальну суму 160 422,00 грн., в т.ч. ПДВ - 26 737,00 грн. Продавцем, відповідно до вимог чинного податкового законодавства, оформлено податкову накладну №102 від 04.11.2004 р., згідно якої суму сплаченого покупцем ПДВ в розмірі 26 737,00 грн. включено ВАТ „Троттола" до складу податкового кредиту.

Відповідач 1 наголошує, що усі первинні документи, а саме: договір купівлі-продажу від 01.09.2004 р., накладна №05-11\1\04, податкова накладна №102 від 04.11.2004 р. з боку Відповідача-2, підписані директором ОСОБА_3, і скріплені печаткою Приватного підприємства “Крупа”, тому позивач безпідставно заявляє про підписання договору купівлі-продажу від 01.09.2004 р. неуповноваженою особою.

Посилання позивача на лист Прокуратури м.Львова від 05.10.2006 р. №35 сл.05-06, на думку відповідача 1, є безпідставним, оскільки, як вказано в самому листі, на даний момент кримінальна справа №182-0496 вирішується  Галицьким районним судом м.Львова по суті, а доказів підписання вищезазначених документів неуповноваженою особою відповідача 2, позивачем суду не подано. На даний час постановою Галицького районного суду м.Львова від 07.08.2006 р. кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, закрито на підставі п.б ст.1, 6 Закону України «Про амністію»від 31.05.2005 р., а в зазначеній постанові жодним чином не підтверджується зв”язок або наявність взаємовідносин між обвинуваченими по справі та відповідачем 2 –ПП “Крупа”.

У матеріалах адміністративної справи №5/400-25/74А відсутні покази ОСОБА_3 щодо непідписання від імені ПП „Крупа" бухгалтерських, податкових та банківських документів, непроведення від імені підприємства фінансово-господарських операцій. Немає у матеріалах справи також висновку судової почеркознавчої експертизи, які би підтверджували свідчення позивача в судових засіданнях.

Відповідач 1 зазначає, що в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»(підготовлено на підставі аналізу вивчення та узагальнення причин скасування Верховним Судом України судових рішень Вищого адміністративного суду України, переглянутих за винятковими обставинами у 2009 році) обумовлено, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше  припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема, про несплату податків чи неподання податкової звітності), що підтверджується Постановою Верховного Суду України від 13 січня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 3060678.

Відповідач 1 зазначає, що з аналізу витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо ПП „Крупа" станом на 27.08.2010 р. вбачається, що датою заміни Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ПП „Крупа" є 21.09.2005 р., а у ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців»передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Таким чином, станом на час здійснення господарської операції між ВАТ „Троттола" та ПП „Крупа" останнє володіло необхідною цивільною правоздатністю. Адже, ч.4 ст.91 ЦК України передбачено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідач 1 просить суд врахувати, що, у Довідці Вищого адміністративного суду України про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість" від 15 квітня 2010 року, зазначено, що відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" та статей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Відповідач 1 звертає увагу, що, згідно ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом. Проте, зважаючи на те, що станом на 27.08.2010р. ПП „Крупа" є припиненим, застосувати юридичні наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним неможливо з об'єктивних причин.

Відповідач 1 вважає, що викладені у вказаній заяві позивача вимоги є безпідставними, необгрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству, оскільки,  згідно ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідач 1 звертає увагу, що, згідно закріпленого в Конституції України принципу індивідуалізації відповідальності, а саме, ст.61, будь-яка особа не може нести відповідальність за дії третіх осіб.

В даному випадку, відповідач 1 наголошує, що ВАТ “Троттола” при здійсненні господарської діяльності додержано всіх норм податкового законодавства, і він не зобов'язаний нести відповідальність за дії інших осіб. Відсутність   підстав   для   визнання   господарських   зобов'язань   недійсними зумовлює  відсутність  підстав  для  застосування  визначених  в  ст.208   Господарського кодексу України правових наслідків, пов'язаних із стягненням виконаного. Крім того, як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № НОМЕР_1(серія АЕ) станом на 10.09.2010 року, Приватне підприємство “Крупа” (відповідач –2) знаходилось за адресою: 79035, вул.Зелена,109, м.Львів, Львівська область, Україна –визнано банкрутом та з 28.09.2005 року зареєстровано в ЄДРПОУ припинення Державної реєстрації даної юридичної особи, у зв”язку з визнанням її банкрутом.

Відповідач 1 наголошує, що 23 грудня 2010 року на судовому засіданні представник позивача Юрченко Ю.А. уточнив позовні вимоги й заявив, що господарське зобов'язання, яке виникло між ВАТ "Троттола" і ПП „Крупа" на підставі договору купівлі-продажу від 01.09.2004 р., не відповідає вимогам закону у зв'язку з тим, що з боку ПП „Крупа" вказаний договір не був підписаний директором підприємства ОСОБА_3

У якості доказів сказаного представник ДПІ у Франківському районі м. Львова послався на лист Прокуратури м.Львова від 05.10.2006 р. №35 сл.05-06 і висновок судової почеркознавчої експертизи, який знаходиться в матеріалах кримінальної справи №182-0496.

При прийнятті постанови суд виходив з наступного:

Суд не може залишити поза увагою обставини наявності повноважень позивача щодо звернення до суду із згаданим позовом.

У відповідності до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами  України.

Як передбачено п. 8 ст. 3 КАС України, позивач це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Згідно п. 11 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу”, державні податкові інспекції виконують такі функції, зокрема, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Отже, податкова інспекція зазначеним Законом наділена повноваженнями звертатись до суду з позовами про визнання угод недійсними і стягнення в дохід Держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Ст. 173 ГК України визначає поняття “господарського зобов‘язання”: господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, передбачених ст. 174 ГК України є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно п.1ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно п.7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Цивільний кодекс України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в

подальшому - Закон), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної

(контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна

ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі

товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за

ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного

періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх

подальшого   використання   в   оподатковуваних   операціях   у   межах   господарської  діяльності

платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі

інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні

капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві

та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності

платника податку.

Підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. ст.7 Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт,

послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням

кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку

товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а)          порядковий номер податкової накладної;

б)          дату виписування податкової накладної;

в)          повну  або  скорочену назву,  зазначену  у  статутних документах  юридичної особи  або

прізвище, ім'я та по  батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану

вартість;

г)          податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д)          місце  розташування   юридичної  особи   або  місце   податкової  адреси   фізичної  особи,

зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку;

3)          ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

У ч.3 п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону вказано, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

З вище процитованих норм Закону видно, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка є достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства та виписки особою, що має на це право.

В матеріалах справи відсутні докази наявності у відповідача 1 податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникли внаслідок вчинення спірних правочинів. До справи не надано рішень Державної податкової служби  про донарахування податкових зобов'язань, податкових повідомлень, які б підтверджували наявність податкового боргу у відповідача 1, про умисел якого стверджує позивач, в. т.ч. внаслідок укладання спірного договору.

Крім того, у відповідності до ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів); забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України.

У відповідності до ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких, згідно із законами України, покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків);

Згідно ст. 11-1 Закону України "Про Державну податкову службу в Україні":

- плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка;

- планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово - господарської діяльності платника податків за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік;

- забороняється проведення планових виїзних перевірок за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

Згідно п.9.8 ст.9 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР„Про податок на додану вартість" та п.25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 р. №79, реєстрація діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, якщо:

а)          платник податку, який до місяця, в якому подається заява про анулювання реєстрації, зареєстрованим більше 24 календарних місяців, включаючи місяць реєстрації, та має за останні дванадцять поточних календарних місяців обсяги оподаткованих операцій, менші за визначені зазначеним підпунктом;

б)          ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, припиняє роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду;

в)          особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінних від тих, що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин;

г)          зареєстрована як платник податку особа обирає, відповідно до цього Закону, спеціальний режим оподаткування за ставками, іншими, ніж зазначені у ст.6 та ст.81 цього Закону;

г) особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларацій з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподаткованих поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання.

Анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах „б"-„ґ" цього пункту здійснюється за ініціативою податкового органу або такої особи.

Згідно п.п.25.2..2 вказаного вище Положення, рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за ініціативою податкового органу оформляється актом про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, а згідно п.25.3 Положення, орган державної податкової служби здійснює таке анулювання на дату затвердження акта про анулювання реєстрації, якщо не визначений граничний термін дії Свідоцтва.

Таким чином, податковим законодавством не передбачено анулювання реєстрації підприємства платником податку на додану вартість з дати його реєстрації.

Податкова накладна, відповідно до п.7.2. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", є звітним і водночас розрахунковим документом. Тому, представлені позивачем накладні не можуть слугувати підставою для підтвердження наявності чи відсутності укладення договору, мету договору. Крім того, наведені позивачем обставини не можуть свідчити про те, що, оформляючи податкові накладні, відповідач 1 та /або відповідач 2 діяли з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Поряд з цим, також не можуть вважатися недійсними податкові накладні, які були видані відповідачем 2 з моменту реєстрації платника податку на додану вартість, оскільки нормами податкового законодавства не передбачено визнання недійсними податкових накладних з дати реєстрації підприємства, як платника податку на додану вартість.

Нормами податкового законодавства передбачено визнання податкових накладних недійсними (п.2, п.5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації від 30.05.97р. № 165) у разі заповнення її особою, яка не зареєстрована платником податку на додану вартість і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер. Із матеріалів вбачається, що підпис особи на податкових накладних посвідчено круглою печаткою відповідача 2, а тому є всі підстави вважати, що її підписала уповноважена особа такого продавця.

На момент виконання оспорюваних зобов'язань відповідач 2 був зареєстроване в органах Державної податкової служби платником податку на додану вартість і йому було присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Згідно з п. 35 Положення, про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000 р. №79, ДПА України щомісяця оприлюднює на web - сайті ДПА України дані з реєстру платників ПДВ і для перевірки статусу платника податків рекомендує звертатись саме на цей сайт. В період виникнення та існування оспорюваних позивачем господарських зобов'язань на офіційному сайті ДПАУ інформації про відповідача 2, як особи позбавленої реєстрації платника ПДВ, не було. На час здійснення господарської операції ВАТ „Троттола" з ПП „Крупа", останнє було платником податку на додану вартість, що підтверджується, крім згаданої податкової накладної, витягом з офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України. Зокрема, на офіційному веб-сайті ДПА України зазначено дату анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП „Крупа" - 15.09.2005р., тобто, анулювання свідоцтва відбулося після виписки податкової накладної приватним підприємством „Крупа". Таким чином, відповідачем 1 було перевірено відповідність дійсності статусу відповідача 2 як юридичної особи та платника ПДВ.

Керуючись вище процитованими нормами Закону, ВАТ „Троттола" віднесло до складу податкового кредиту суму сплаченого податку на додану вартість у розмірі 26 737,00 грн. на підставі податкової накладної, виписаної ПП «Крупа». На час здійснення господарської операції ВАТ „Троттола" з ПП „Крупа", останнє було платником податку на додану вартість, що підтверджується, крім згаданої податкової накладної, витягом з офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України.

Самі по собі угоди про продаж товару, вказаного в накладних та податкових накладних, не є такими що суперечать інтересам держави та суспільства. Такий товар не виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалася ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі - продажу.

Якщо контрагент за договором не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи подачі звітності до податкових органів, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, але не є підставою для визнання недійсними угод, які він укладав під час своєї підприємницької діяльності і не звітувався перед податковим органом.

Пунктом 11 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р. визначається, що для прийняття рішення зі спору про визнання недійсною угоди, укладеної з метою, завідомо суперечною інтересам держави, необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику про визнання угод недійсними»№3 від 28.04.1978р., угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Наявність умислу у сторін (сторони) договору означає, що сторони (сторона) такого контракту усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи - сторони у договорі визначається умислом посадової особи, яка підписала (уклала) угоду від імені такої юридичної особи і яка мала такі повноваження на момент її підписання. (Роз'яснення ВАС України № 02-5/111 від 12.03.1999р. „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними"). Таким чином, розглядаючи такий спір, суд зобов'язаний встановити наявність наступних ознак:

-          чи вчинення дій кожної окремої сторони об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства, а отже, в кожном конкретному випадку повинно бути встановлено порушення норм законів та нормативних актів;

-          кожна угода, яка суперечить інтересам держави і суспільства, характеризується cуб'єктивним наміром (умислом) сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;

-          наявність умислу може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому умисел (суб'єктивний склад правопорушення) повинен бути встановлений відповідним компетентним державним органом і підтверджений законодавче визначеними засобами доказування.

Орган державної податкової служби вважає, що сторони даного спору, укладаючи спірний договір діяли з умислом на приховування від оподаткування прибутків та доходів.

Мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління, і, як наслідок, через фізичних осіб, що входять до складу таких органів управління.

Отже, для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи, необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що в позовній заяві відсутні достатні докази, що підтверджують або спростовують наявність як об'єктивного так і суб'єктивного складу протиправної дії. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставин, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, у т.ч. факту навмисного ухилення від сплати податків у відповідачів.

Крім того, ДПІ у Франківському районі м.Львова, відповідно до вимог ст. 207 ГК України, повинна довести мету в діях відповідачів, яка б при вчиненні господарського зобов’язання суперечила інтересам держави і суспільства, при чому обов'язковою ознакою такої мети є завідомість.

Отже, при прийнятті рішення по кожному спору необхідно встановити в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання угоди, якою із сторін і якою мірою виконано господарське зобов'язання, а також вину сторін у формі умислу (наміру). При цьому умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це відповідні повноваження. Така ознака, як завідомість, свідчить, що сторони виходячи з обставин справи усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди (господарського зобов'язання), суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Позивачем не доведено, що спірне господарське зобов'язання вчинене відповідачами саме з метою заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, а не з будь-якою іншою метою. Чинним законодавством України не передбачено обов'язку покупця, а також не надано йому право перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах. Це ж стосується і перевірки покупцем намірів продавця щодо сплати ним державі податків. Згідно з Конституцією України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (стаття 19 Конституції України).

Стосовно посилання податкової служби на наявність умислу з боку відповідача 2 щодо укладання договору з метою суперечною інтересам держави та суспільства, яка полягала, у тому, що останній займався підприємницькою діяльністю з порушенням чинного законодавства слід зауважити, що порушення будь-якою юридичною особою податкового законодавства встановлюється посадовими особами контролюючого органу у результаті перевірки фінансово-господарської діяльності і фіксується у акті, складеному по результатах вказаної перевірки, а також зазначається у відповідному рішення податкової служби, яке повинно бути виконано упродовж встановленого податковим законодавством строку. Податковим законодавством не передбачені інші документи, які можуть підтверджувати наявність виявлених порушень податкового або валютного законодавства.

Ухилення однієї з сторін від сплати податків, після здійснення угоди відповідно до діючого законодавства України, не може бути підставою для визнання угоди недійсною, а тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність посадових осіб суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому слід зазначити, що за умови встановлення під час перевірки посадовими особами ДПС порушень податкового законодавства, неправомірне віднесення до складу валових непідтверджених витрат чи завищення податкового кредиту, позивач має повноваження щодо застосування фінансової відповідальності до такого суб'єкта.

При цьому судом враховуються приписи ч. 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до якої, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Крім того, пунктом 1.3 Оглядового листа Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними" № 01-8/481 від 20.04.2001р. передбачено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Оскільки суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавче визначеними засобами доказування, судом визнається, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про порушення кримінальної справи проти посадових осіб відповідачів та доведення їх вини за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених у позовній заяві.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що в позовній заяві відсутні достатні докази, що підтверджують або спростовують наявність як об'єктивного так і суб'єктивного складу протиправної дії. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставин, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, у т.ч. факту навмисного ухилення від сплати податків у відповідачів.

Зокрема, позивачем не надано і доказів притягнення до кримінальної відповідальності (за ухилення від оподаткування, фіктивне підприємництво, підроблення документів тощо) осіб, які діяли від імені відповідача 2.

Не надано належні докази на підтвердження того, що виконуючи зобов'язання, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.

Згідно ч.1 ст.72 КАС України, обставини,     встановлені     судовим     рішенням      в адміністративній,  цивільній або господарській справі,  що набрало  законної сили,  не доказуються при розгляді інших  справ,  у  яких беруть  участь  ті самі особи або особа,  щодо якої встановлено ці обставини.

Окрім того, згідно закріпленого в ст.61 Конституції України принципу індивідуалізації відповідальності, будь-яка особа не може нести відповідальність за дії третіх осіб. В даному випадку відповідач 1, яким при здійсненні господарської діяльності додержано всіх норм податкового законодавства, не зобов”язане нести відповідальність за дії інших осіб.

Крім того, ні Законом України "Про систему оподаткування", а ні жодним іншим нормативним актом, для платника податків не передбачено обов'язку й не надано права вимагати від іншого платника податків будь-яких відомостей, в тому числі щодо зарахування до бюджету іншим платником податків обов'язкових платежів, в тому числі сплаченого йому ПДВ у ціні придбаних товарів.

Однак, в позовній заяві ДПІ у Франківському районі м. Львова не вказує, в чому конкретно полягає суперечність мети вчинення господарського зобов’язання інтересам держави та суспільства. Окрім цього, ДПІ у Франківському районі м.Львова не наводить жодних обставин, які б вказували на завідомість укладення такого договору з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Орган державної податкової служби на вимоги суду не представив жодного доказу в підтвердження умислу відповідачів при укладенні спірного господарського зобов’язання. В судовому засіданні позивач не довів наміру відповідачів на вчинення господарського зобов’язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Отже, висновок ДПІ у Франківському районі м.Львова про наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не відповідає фактичним обставинам справи та не доведений належними доказами, оскільки не є обґрунтованим, та спростовується вищенаведеними доказами і обставинами.

Також, встановлені ч.1 ст.208 ГК України, санкції не можуть застосовуватись за сам факт несплати податків, зборів, інших платежів сторонами договору, а також подачі звітності. Правопорушенням в такому випадку є несплата податків, а не вчинення правочину. Порушення сторонами  договору правил оподаткування може слугувати підставою для нарахування їм податкових зобов”язань та застосування штрафних санкцій, а не визнання такого договору недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Отже, наведені позивачем обставини не можуть свідчити про те, що, укладаючи оспорювану угоду, відповідач 1 діяв з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства. На дату укладання угоди відомості відповідача 2 були внесені до Єдиного державного реєстру і йому було видане свідоцтво платника ПДВ. Тому відповідач-2 мав право укладати відповідні угоди.

Судом враховується і те, що, у відповідності до Довідки Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 10.09.2010 року, Приватне підприємство “Крупа”  вилучено з  ЄДРПОУ 28.09.2005 року, а відносно наявності протиправних намірів у діях відповідача 1 позивачем не зазначено жодної обставини та не зазначено будь-якого доказу, що підтверджував би їх наявність.

В ході судового розгляду справи встановлено, що 01.09.2004 р. між Приватним підприємством „Крупа" в особі директора Удовиченка О.В. (Продавець) та Відкритим акціонерним товариством „Троттола" в особі генерального директора ОСОБА_4 (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу.

04.11.2004 р. згідно Договору купівлі-продажу від 01.09.2004 р. по накладній №05-11\1\04 Продавцем відпущено Покупцю тканину на загальну суму 160 422,00 грн., в т.ч. ПДВ - 26 737,00 грн.

Продавцем відповідно до вимог чинного податкового законодавства оформлено податкову накладну №102 від 04.11.2004 р., згідно якої суму сплаченого покупцем ПДВ в розмірі 26 737,00 грн., включено ВАТ „Троттола" до складу податкового кредиту.

Усі первинні документи, а саме: договір купівлі-продажу від 01.09.2004 р., накладна №05-11\1\04, податкова накладна №102 від 04.11.2004 р. з боку Відповідача-2 підписані директором ОСОБА_3 і скріплені печаткою Приватного підприємства „Крупа".

Лист Прокуратури м.Львова від 05.10.2006р. №35 сл.05-06 не може бути належним доказом в цій адміністративній справі, оскільки, як вказано в самому листі, на даний час кримінальна справа №182-0496 скерована до Галицького районного суду м.Львова для розгляду по суті. Постановою Галицького районного суду м.Львова від 07.08.2006 р. кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, закрито на підставі п.б ст.1, 6 Закону України «Про амністію»від 31.05.2005 р.

Також в матеріалах адміністративної справи №5/400-25/74А відсутні покази Удовиченка О.В. щодо не підписання від імені ПП „Крупа" бухгалтерських, податкових та банківських документів, не проведення від імені підприємства фінансово-господарських операцій.

Доводи позивача про порушення відповідачами частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України є безпідставними, адже, відповідно до ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Водночас, у справі знаходиться висновок №54 судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінальної справи №182-0496, складений 20 січня 2006 року експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_5 У пункті 4 досліджуваної частини висновку експерт зазначив, що стосовно підписів ОСОБА_3 Валентиновича проведеним дослідженням були встановлені збіги форми та напрямку рухів, довжини рухів за вертикаллю та горизонталлю, розташування точок початку та закінчення рухів при виконанні елементів підписів, що свідчить про виконання їх однією особою.

У пункті 3 резолютивної частини висновку судовий експерт вказав: встановити ким, Удовиченко Олегом Валентиновичем, чи іншою особою виконано підписи від імені ОСОБА_3 Валентиновича, розташовані після слів «Керівник ПП «Крупа»»та «Керівник підприємства»на останньому аркуші акту ДПІ у Личаківському районі м.Львова №23-2/3421/23274585 від 15.11.2004р. про результати зустрічної документальної перевірки ПП «Крупа»з питань взаємовідносин з ПП «Орієнтир-плюс»не виявилось можливим з причин, викладених у досліджуваній частині.

Отже, наведені докази не підтверджують позовні вимоги ДПІ у Франківському районі м. Львова.

Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

У ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

З аналізу довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо ПП „Крупа" станом на 10.09.2010 р. вбачається, що датою припинення державної реєстрації юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом є 28.09.2005 р.

Таким чином, станом на час здійснення господарської операції між ВАТ „Троттола" та ПП „Крупа" останнє володіло необхідною цивільною правоздатністю, так як ч.4 ст.91 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до п.1 ст.6 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Згідно ч.2 ст.9 КАС України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч.3 ст.9 КАС України, суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання. Кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 2 ст. 69 КАС України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивач, всупереч вимогам, викладеним в ухвалах суду, не подав доказів наявності обставин, які б дозволили зазначене господарське зобов’язання визнати недійсним.

Виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені сторонами докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз‘яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судові рішення”, суд прийшов до висновку, що позов Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Тротолла” (м. Львів) та до Приватного підприємства “Крупа” (м. Львів) за участю Прокуратури м.Львова про визнання недійсним господарського зобов‘язання не є обгрунтованим і не підлягає до задоволення.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Оскільки з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № НОМЕР_1(серія АЕ) станом на 10.09.2010 року, Приватне підприємство “Крупа” (відповідач –2) знаходилось за адресою: 79035, вул.Зелена,109, м.Львів, Львівська область, Україна –визнано банкрутом та з 28.09.2005 року зареєстровано в ЄДРПОУ припинення Державної реєстрації даної юридичної особи, у зв”язку з визнанням її банкрутом, отже, провадження відносно відповідача 2 слід закрити.

Згідно ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Сплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено.

Згідно п.п. 1, 2 ч. 3 р.VІІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору:

судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита;

розмір судового збору визначається відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", та становить 0,2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян,  тобто 3,4 грн.  

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.19, 55 Конституції України, ст.ст. 9, 10, 11, 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 року № 509-ХП (із внесеними змінами і доповненнями), ст.207 Господарського кодексу України, ст.ст. 2, 4, 6, 7, 9, 10, 11, 17, 48, 69, 70, 71, 86, 87, 89, 94, 107,112, 120, 122, 123, 124, 128,138, 139, 140, 151, 152, 153, 154, 157, 158, 159, 160, 161, 162, 163, п.п. 3, 6 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1.          В частині позовних вимог відносно відповідача 2 –провадження закрити.

2.          В задоволенні решти частини  позовних вимог –відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                       Пазичев В.М.