Постанова

від 06.12.2007 по справі 13/112/06-нр

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 06 грудня 2007 р.                                                                                   

№ 13/112/06-нр 

Вищий

господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

суддів:

М.Остапенка, Є. Борденюк,  В. Харченка,

розглянувши у відкритому судовому

засіданні

касаційну скаргу

Суб'єкта підприємницької

діяльності (СПД) -фізичної особи ОСОБА_1.

на постанову

від 18.09.2007 року

Одеського апеляційного

господарського суду

у справі

№ 13/112/06-нр

за позовом

СПД -фізичної особи ОСОБА_1.

до

Управління з питань надзвичайних

ситуацій та цивільного захисту населення міста Миколаєва

3-тя особа, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Товариства з обмеженою

відповідальністю (ТОВ) "Міський гребний клуб "Миколаїв"

про

визнання дійним договору оренди

нежитлового приміщення

В судове засідання представники

сторін не з'явились

Заслухавши суддю-доповідача -Є.

Борденюк, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

СПД -фізична особа ОСОБА_1.

звернувся до господарського суду з позовом про визнання дійсним з моменту

укладення договору № 22 від 12.09.2006 року між позивачем та Управлінням з

питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення міста Миколаєва

про оренду індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної

власності, а саме: нерухомого майна -нежитлового приміщення рятувальної станції

№ 1, загальною площею 168, 5 м2, яке знаходиться в місті Миколаєві

по АДРЕСА_1, посилаючись в обґрунтування позову на положення ст. 220 Цивільного

кодексу України та порушення орендодавцем (відповідачем) вимог ст. ст. 793, 794

Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення укладеного між

сторонами договору та здійснення його державної реєстрації.

Рішенням господарського суду

Миколаївської області від 30.11.2006 року позовні вимоги задоволені.

У касаційному порядку рішення

оскаржене на підставі ст.107 Господарського процесуального кодексу України, ТОВ

"Міський гребний клуб "Миколаїв". За результатами касаційного

провадження постановою від 01.03.2007 року Вищого господарського суду України

рішення у справі скасоване, а справа передана на новий розгляд з огляду на те,

що особа, яка звернулася з касаційною скаргою, та яка не була залучена до

участі у справі заявила про належне їй право на оренду майна, що є предметом

договору, який позивач просить визнати дійсним у відповідності до положень ст.

220 ЦК України.

За результатами нового розгляду

рішенням господарського суду Миколаївської області від 29.05.2007 року (суддя

Т. Гриньова), яке залишене без зміни постановою Одеського апеляційного

господарського суду від 18.09.2007 року (колегія суддів:  М. Сидоренко, Н.Таценко,  М. Мишкіна) 

у позові відмовлено.

Рішення та постанова суду

мотивовані тим, що 21.06.2006 року розпорядженням Фонду комунальної власності

Миколаївської міської ради № 206-р наданий дозвіл відповідачу на передачу в

оренду СПД ОСОБА_1. нежитлового приміщення площею 168.5 кв.м, розташованого за

адресою: м. Миколаїв, АДРЕСА_1.

12.09.2006 року відповідач та

позивач уклали договір оренди зазначеного приміщення строком на 10 років.

Однак, ще 17.05.2006 року

розпорядженням Фонду комунальної власності Миколаївської міської ради № 148-р

вже був наданий дозвіл відповідачу на передачу спірного нежитлового приміщення

в оренду ТОВ "Міський гребний клуб "Миколаїв" (третя особа у

справі). 22.05.2006 року між відповідачем та ТОВ "Міський гребний клуб

"Миколаїв" укладений 

попередній  договір оренди, за

умовами якого сторони зобов'язалися в строк до 30.12.2006 року укласти договір

оренди спірних нежитлових приміщень.

21.09.2006 року Управління з

використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради

розпорядженням за № 9-р скасувало п.4 розпорядження Фонду комунальної власності

Миколаївської міськради за № 206-р  від

21.06.2006 року, саме яким надавався дозвіл відповідачу на укладання договору

оренди з позивачем.

А тому суди попередніх інстанцій

дійшли висновку, що договір, який позивач просить визнати дійсним на підставі

ст.. 220 ЦК України, є  нікчемним.

Звертаючись до суду з касаційною

скаргою, СПД ОСОБА_1. посилається на неправильне застосування судами попередніх

інстанцій при ухваленні оспорюваних рішень норм права, зокрема, щодо

правомірності скасування органом місцевого самоврядування раніше прийнятого ним

рішення, на підставі якого виникли цивільні права та обов'язки, та

безпідставного відхилення судами доказів позивача про звернення ним до органів

територіальної громади щодо надання в оренду спірних приміщень раніше, аніж

звернулася з такою ж заявою третя особа. Крім того, попередній договір від  22.05.2006 року та договір оренди від

30.12.2006 року, укладені між відповідачем та третьою  особою, є нікчемними, оскільки нотаріально не

посвідчені.

Перевіривши юридичну оцінку

встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський

суд України дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги не

вбачається, виходячи з такого.

Відповідно до положень  ч.2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони

домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими

доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін

ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір

дійсним.

Позов про визнання договору оренди

дійсним заявлений у листопаді 2006 року, тобто після скасування органом

місцевого самоврядування (правонаступник юридичної особи публічного права)

свого рішення, про надання дозволу на передачу в оренду позивачу майна.

Посилання скаржника на те, що законом не надані повноваження органу місцевого

самоврядування на скасування власних рішень, на підставі яких виникли цивільні

права та обов'язки, є правильним. Однак, прийняття органом місцевого

самоврядування рішення про надання дозволу на оренду майна, при наявності уже

прийнятого ним же аналогічного рішення про дозвіл на оренду майна, іншій особі,

є неправомірним. А тому скасування такого рішення самим же органом, оцінюється

судом як визнання цим органом власних неправомірних дій.

Отже, предметом договору оренди,

який позивач просить визнати дійсним, є майно, яке не може бути об'єктом оренди

за цим договором, а тому  відсутні

підстави  вважати, що сторонами погоджені

істотні умови договору.

Надання в оренду майна комунальної

власності на конкурсних засадах, або в інший 

спосіб,  визначений законом, як і

час звернення до органу місцевого самоврядування позивача і третьої особи про

надання в оренду майна, не впливає на розгляд позовної вимоги про визнання

договору оренди дійсним на підставі ст. 220 ЦК України.

Виходячи з наведеного, підстав для

зміни або скасування судових рішень попередніх інстанцій не вбачається.

Керуючись ст.ст.1115,

1117, 1119-11112 Господарського процесуального

кодексу України,  Вищий господарський суд

України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Суб'єкта

підприємницької діяльності ОСОБА_1. залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного

господарського суду від 18.09.2007 року 

у справі № 13/112/06-нр залишити без зміни.

Головуючий, суддя                                                                

М. Остапенко

Судді:                                                                                            

Є. Борденюк

В. Харченко