Рішення

від 30.09.2010 по справі 2-3388/2010

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. СІМФЕРОПОЛЯ

                                                                                                                 Справа №2-3388/2006 рік                                                                                                              

З А О Ч Н Е         Р І Ш Е Н Н Я   

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И   

30 вересня 2010 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим, в складі:

головуючого – Корогодіної О.Е.

при секретарі – Богачові М.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі позов ОСОБА_1 до контрольно-ревізійного управління в АРК, третя особа державна бюджетна установа «Кримський регіональний центр інноваційного розвитку» про визнання за позивачем, якій працює за сумісництвом, права на одержання заробітної плати за фактично виконану роботу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до контрольно-ревізійного управління в АРК, третя особа державна бюджетна установа «Кримський регіональний центр інноваційного розвитку», в якому просить визнати за позивачем, якій працює за сумісництвом у державної бюджетної установі «Кримський регіональний центр інноваційного розвитку» на посаді головного спеціаліста - юрисконсульта, право на одержання заробітної плати за фактично виконану роботу, а також судових витрат.

           Свої вимоги позивач мотивує тим що, на час звернення до суду працює у відкритому акціонерному товаристві «Кримхлеб» на посаді юрисконсульта та на умовах сумісництва у державної бюджетної установі «Кримський регіональний центр інноваційного розвитку» на посаді головного спеціаліста - юрисконсульта.

У державну бюджетну установу «Кримський регіональний центр інноваційного розвитку» позивач був прийнятій згідно наказу Центру від на умовах сумісництва та отримує заробітну плату за фактично виконану роботу на підставі ст. 102-1 КЗпП України.

    П озивач у судове засідання  не з’явився, надав до суду заяву з проханням слухати справу у його відсутності, позовні вимоги підтримав. Просив суд ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів у разі не явки представників відповідача.  

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за відсутністю представника суду не надав, а тому суд вважає за можливе, у відповідності до вимог статті 225 Цивільного процесуального кодексу України, провести заочний розгляд справи.

Державна бюджетна установа «Кримський регіональний центр інноваційного розвитку»   в судове засідання явку свого представника не забезпечила, про час та місце судового засідання попереджений належним чином, письмових пояснень не надало.

Суд, дослідивши письмові докази, перевіривши матеріали справи, вважає що вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Судом встановлено, що 01.10.2010 року наказом генерального директора ВАТ «Кримхлеб» № 212 позивач був прийнятий на посаду юрисконсульта до відкритого акціонерного товариства «Кримхлеб», а на підставі наказу директора Кримського регіонального центру інноваційного розвитку від 14.10.2008 року № 3-к на умовах сумісництва на посаду  головного спеціаліста - юрисконсульта вказаного центру.

Відповідач відповідно до плану роботи на 2 квартал 2010 року у травні 2010 року провів ревізію фінансово - господарчої діяльності Кримського регіонального центру інноваційного розвитку та встановив порушення ст. 56 КЗпП України під час нарахування заробітної плати головному спеціалісту – юрисконсульту ОСОБА_1, якій працює в центрі за сумісництвом з неповним робочим днем, фактично отримує заробітну плату виходячи з повного посадового окладу у 829,0 грн на місяць, а ні пропорційно відпрацьованого часу.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу" головним завданням контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.  

За результатами перевірки вказане порушення відповідач відобразив у Акті перевірки від 19.05.2010 року № 06-21\76 згідно висновків якого, позивачу нараховане та виплачено заробітної плати за фактично не відпрацьований час на загальну суму 16162,99 грн.

Позивач в свою чергу рахує, що він має право на оплату своїй праці згідно вимог статті 102-1 КЗпП України за фактично виконану роботу у Кримському регіональному центру інноваційного розвитку.

Згідно пункту 7 статті 10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право пред’являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Частиною 2 статті 15 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» передбачено, що законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов’язковими для виконання службовими особами об’єктів, що ревізуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.  

Частиною 2 ст.21 КЗпП України визначено, що працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.  

Відповідно до ч. 1 ст. 102-1 КЗпП України, працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Статтею 19 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств визначаються Кабінетом Міністрів України.

Отже, трудове законодавство України відрізняє роботу за основним трудовим договором та роботу за сумісництвом.  

Зі ст. 21 КЗпП України вбачається, що основний трудовий договір - це договір, при укладенні якого працівник представив і передав для ведення власнику трудову книжку, в якій зроблено запис про займану посаду, займає і виконує роботу, обумовлену трудових договором.  

Робота за сумісництвом  - це виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина за наймом. Поняття «сумісництво» викладено в Положенні про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженого Наказом Міністерства праці України, міністерства юстиції України, міністерства фінансів України №43 від 28.06.1993р.  

Робота за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій регулюється постановою Кабінету Міністрів України "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" від 03.04.1993 року № 245  та  Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Мінпраці, Мін'юсту та Мінфіну від 28.06.1993 року № 43, зареєстрованим в Мін'юсті 30.06.1993 року за № 76.  

Згідно з пунктом 1 вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.  

Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.  

Оплата праці сумісників провадиться за фактично виконану роботу.  

Тобто, незалежно від того, який розмір заробітної плати та надбавки, доплати працівник одержує за основним місцем роботи, за виконання обов'язків по іншій посаді на умовах сумісництва йому встановлюється оплата відповідно до цієї посади, якщо чинним законодавством не визначено заборони на виплату окремих видів надбавок, доплат.  

Позивач під час роботи у Кримському регіональному центрі інноваційного розвитку  фактично отримує заробітну плату виходячи з повного посадового окладу у 829, 0 грн на місяць, що стверджуеться висновками Акту перевірки від 19.05.2010 року № 06-21\76.

Пунктом 5 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 р. № 43, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 р. за № 76, встановлено, що при встановленні сумісникам з погодинною оплатою праці нормованих завдань на основі технічно обґрунтованих норм оплата провадиться за кінцевими результатами за фактично виконаний обсяг робіт.

Тривалість відпрацьованого робочого часу позивачем відповідач не оспорював. Доказів, які б спростовували пояснення позивача про умови, на яких той був прийнятий на роботу відповідач також суду не надав.

Посилання відповідача на те, що позивач, як сумісник, повинен отримувати оплату тільки за фактично відпрацьований час не можуть бути прийняті до уваги судом, так як вимогами ч. 1 ст. 102-1 КЗпП України встановлено що, працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Крім того, така тривалість роботи за сумісництвом, встановлена Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 року №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та розповсюджується тільки для працівників, для яких робота в них є постійним місцем роботи, а на сумісників, постійним місцем роботи яких є не державні підприємства, установи, організації дія цієї Постанови не розповсюджується.

Виводи, вказані в акті КРУ в АРК від 19.05.2010 року №06-21\76 про сплату ОСОБА_1, заробітної плати за не відпрацьований час на загальну суму 16162,99 грн., суперечать вимогам п.1 вказаної вище Постанови і тому цей акт, як доказ по справі, суд прийняти не може.

Відповідач не надав суду доказів того, що позивач не виконував покладені на нього трудові обов'язки і доказів цього, представниками відповідача суду надано не було.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що заробітна плата відповідачу, за час його роботи у Кримському регіональному центру інноваційного розвитку нараховувалася правильно, за фактично виконану роботу.

Пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановлено, що згідно зі ст. 102-1 КЗпП України працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу без обмеження її певним розміром. Сумісники мають право на оплату фактично виконаної роботи й тоді, коли було порушено встановлені для певної категорії працівників обмеження для роботи за сумісництвом. Такі порушення за певних умов можуть бути підставою для припинення трудового договору за сумісництвом. Визначені Кабінетом Міністрів України відповідно до ст. 102-1 КЗпП України умови роботи за сумісництвом, у тому числі щодо її тривалості, яка протягом місяця не повинна перевищувати половину місячної норми робочого часу, поширюється лише на працівників державних підприємств, установ і організацій.

Як визначено статтею 1 Закону України «Про оплату праці» працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Наявність обставин фактично виконаної роботи вищезазначеним позивачем підтверджується табелями обліку використання робочого часу, на які мається посилання акт КРУ в АРК від 19.05.2010 року №06-21\76  та не заперечується відповідачем.  

При цьому жодна вищевказана норма законодавства не встановлює будь-яких інших обмежень при оплаті праці позивача.

З огляду на наведені норми, приймаючи до уваги наявні у позивача докази в їх сукупності,  суд вважає, що в даному випадку право позивача на отримання заробітной плати за фактично виконану роботу підлягає судовому захисту.  

На підставі ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 10, 15, ,Закону України «Про державну контроль-ревізійну службу в Україні» ст. 21 КЗпП України, ст. 19, 102-1 Закону України про оплату праці», п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 209, 212, 213, 215, 226 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:  

Позов ОСОБА_1 до контрольно-ревізійного управління в АРК, третя особа державна бюджетна установа «Кримський регіональний центр інноваційного розвитку» – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, якій працює за сумісництвом у державної бюджетної установі «Кримський регіональний центр інноваційного розвитку» на посаді головного спеціаліста юрисконсульта, право на одержання заробітної плати за фактично виконану роботу.

   Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

   Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

   У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

   Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку  до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Залізничний районний суд м. Сімферополя АРК  шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

   Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

                                                         Суддя: