Постанова

від 22.01.2008 по справі 29/156-07-3548

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 22 січня 2008 р.                                                                                   

№ 29/156-07-3548 

Вищий  господарський суд України у складі колегії

суддів:

головуючого, судді                    М.В.Кузьменка,

судді                                        І.М.Васищака,

судді                                        В.М.Палій,

розглянувши   

касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства

                     "Енергопостачальна компанія

"Одесаобленерго"

на                         рішення господарського

суду Одеської області від 20.08.2007р. та постанову

                      Одеського апеляційного

господарського суду від 02.10.2007р.

у справі        №29/156-07-3548

за позовом  

Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія

"Одесаобленерго"

до                  Товариства з обмеженою

відповідальністю "Дайбер"

3-тя особа    

Суб'єкт підприємницької діяльності  

ОСОБА_1

про                    стягнення 6 132,94 грн.,

за участю представників:

від

позивача: не з'явився,

від

відповідача: Прокопишин І.В. (довіреність у справі),

від

3-тьої особи: ОСОБА_1.,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство

"Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" звернулося до

господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою

відповідальністю "Дайбер" і просило суд стягнути з останнього 6

132,94 грн. заборгованості, яка існує у його учасника -ОСОБА_1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що

згідно рішень господарського суду Одеської області 21.05.2004р. у справі

№4/81-04-2059 та від 11.04.2004р. у справі №29/12-05-373 з СПД ОСОБА_1.

стягнуто на користь позивача, разом  8

034,69 грн.

Постановами Першої Державної виконавчої

служби у Приморському районі м.Одеси від 24.10.2006р. виконавчі документи

повернуті стягувачу -ВАТ "ЕК "Одесаобленерго" без виконання на

підставі п.2 ст.40 Закону України "Про виконавче провадження",

відповідно до якого виконавчий документ,  

прийнятий   державним   виконавцем 

до виконання,  за яким стягнення

не провадилося  або  було 

проведено частково, повертається стягувачеві якщо у боржника відсутнє

майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем

відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися  безрезультатними.

Враховуючи, що боржником (ОСОБА_1.)

погашено частину боргу у сумі  1 901,75

грн.,  а також посилаючись на приписи

ст.ст.52, 149 ЦК України, позивач звернувся до суду з даним позовом і просить

стягнути 6 132,94 грн. заборгованість учасника ТОВ "Дайбер" -  ОСОБА_1. безпосередньо з товариства.

Відповідач, заперечуючи заявлений

позов, посилається на те, що між сторонами не існує договірних зобов'язань;

позивач не звертався до відповідача з будь-якими вимогами щодо виплати вартості

частини майна товариства, пропорційної частці ОСОБА_1. у статутному капіталі

товариства. Тому відповідач не порушував будь-яких прав позивача і підстави для

звернення останнього до суду відсутні. Також відповідач посилається на

відсутність належних доказів неплатоспроможності боржника -СПД ОСОБА_1.

Рішенням господарського суду

Одеської області від 20.08.2007р. (суддя Аленін О.Ю.), залишеним без змін

постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.10.2007р.

(головуючий, суддя Колокова С.І., судді Разюк Г.П., Петров М.С.), у задоволені

позову відмовлено.

Вказані рішення та постанова

мотивовані тим, що  підставою для

застосування статті 149 ЦК України є недостатність у учасника товариства іншого

майна для задоволення вимог кредиторів. Цією ж статтею передбачено окреме право

кредиторів вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства

або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення.

Між тим, матеріалами справи

доведено наявність у ОСОБА_1. іншого майна за рахунок якого можливо звернення

стягнення. Окрім того, позивачем не доведено факту відповідного звернення до

відповідача з вимогою виплатити вартість майна чи виділити частину майна. З

огляду на приписи ст.ст.15, 16 ЦК України та ст.1 ГПК України позивач,

звернувшись з даним позовом, не визначив в чому саме полягає порушення

відповідачем його цивільних прав чи інтересів, на захист яких він звернувся до

суду.

Не погоджуючись з рішенням суду

першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до

Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх

скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та

процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої

інстанції.

Відповідач надіслав відзив на

касаційну скаргу позивача, в якому просить оскаржувані рішення та постанову

залишити без змін, а скаргу без задоволення з мотивів, викладених у відзиві.

Колегія суддів, беручи до уваги

межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної

скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування

судами норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових актів,

знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає  задоволенню з таких підстав.

В силу ст.52 Цивільного кодексу

України, фізична особа -підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними

із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із

законом не може бути звернено стягнення.

Судами встановлено, що громадянин

ОСОБА_1, як фізична особа увійшов до засновників ТОВ "Дайбер"

02.06.2005р., що підтверджується записом про державну реєстрацію

№15431230000000836 від 06.06.2005р., а також протоколом №1 зборів засновників ТОВ

"Дайбер" від 02.06.2005р., де зазначено, що статутний фонд товариства

становить 29 000,0 грн. та поділений у рівних частках між засновниками -ОСОБА_2

та ОСОБА_1.

Відповідно до ст.149 Цивільного

кодексу України, звернення  

стягнення   на   частину 

майна  товариства  з обмеженою відповідальністю, пропорційну

частці учасника товариства у 

статутному  капіталі,  за 

його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у

нього  іншого  майна 

для  задоволення вимог  кредиторів.  Кредитори такого учасника мають право

вимагати від  товариства  виплати 

вартості   частини   майна  

товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі

товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього

стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що

становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на

дату пред'явлення вимог кредиторами.

За загальним правилом, звернення

стягнення на частину майна товариства, що відповідає частці учасника в статутному

капіталі товариства, за боргами цього учасника, не допускається.

Між тим, за змістом наведеної

статті, це можливо за відсутності чи недостатності іншого майна учасника

товариства, що є боржником. В цьому разі кредитори учасника мають право

вимагати від товариства виплати вартості частки майна, що відповідає частці

учасника-боржника в статутному капіталі товариства з метою погашення боргу. При

цьому, товариство самостійно вирішує, яким чином погасити заборгованість -за

рахунок майна або грошових коштів. Частина майна, яка підлягає виділенню, або

кількість грошових коштів  встановлюється

відповідно до балансу, який складається на дату пред'явлення вимог кредиторами.

Проте, кредитори такого учасника

вправі звертатися з позовними вимогами до товариства з того моменту, як буде

встановлена недостатність іншого майна учасника для погашення боргів. Це

можливо, зокрема, тоді, коли було проведено опис майна боржника відповідно до

ст.55 Закону України "Про виконавче провадження", в результаті чого

стало ясно, що майна учасника товариства недостатньо для погашення боргу і

необхідно звернути стягнення на частку боржника, який є учасником товариства.

Між тим, із змісту постанов

державного виконавця про повернення виконавчого документа від 24.10.2006р.

(а.с.10-11) вбачається, що при проведенні виконавчих дій було встановлено

відсутність за боржником транспортних засобів та нерухомого майна.

Проте, матеріалами справи не містять доказів того, що на виконання рішень

господарського суду Одеської області від 11.04.2004р. та від 21.05.2004р. в

інших справах, державним виконавцем було здійснено опис іншого майна боржника -

СПД ОСОБА_1. Не доведено матеріалами справі й відсутність у боржника цінностей,

що можуть знаходитись на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших

фінансових установах.

Судами двох інстанцій встановлено,

що позивачем не надано доказів неспроможності СПД ОСОБА_1.,  який мешкає та зареєстрований за адресою:

м.Одеса, АДРЕСА_1 з 1998 року (а.с.71), та на нього відкритий у ВАТ "ЕК "Одесаобленерго"

особовий рахунок №НОМЕР_1, а також мається рахунок №НОМЕР_2 МФО 328016 в

Київському відділенні ООФ АКБ УСБ.

За таких обставин, позивач, в

супереч положенням ст.ст.33, 34 ГПК України, не довів належними доказами факт

недостатності   у СПД ОСОБА_1.

іншого  майна  для 

задоволення вимог  кредиторів,

крім частки  учасника товариства у  статутному 

капіталі відповідача -ТОВ "Дайбер".

Окрім того, відповідно до ст.1 ГПК

України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі

іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення

юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта

підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду

згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх

порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст.2 ГПК України,

господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема,

підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом

своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні

правосуддя, в силу ст.2 Закону України “Про судоустрій України" є,

зокрема,  захист гарантованих

Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм,

правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема,

юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист

осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Однак, наявність права на

пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту,

а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними

нормами, права.

Отже, вирішуючи переданий на

розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен з'ясувати  наявність 

чи відсутність факту порушення або оспорення прав особи, яка звернулася

до суду з позовом, а також наявність спору між сторонами, оскільки в

силу ст.12 ГПК України господарським судом підвідомчі справи  саме у спорах, що виникають між сторонами

з тих або інших підстав.

Встановивши наявність у особи, яка

звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного

законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи

відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про

захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши

безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на

захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні

особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними,

можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Положеннями ст.20 Господарського

кодексу України та ст. 16 Цивільного Кодексу України  визначені способи захисту прав і законних

інтересів суб'єктів господарювання.

Так, предметом позову є

матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою -посилання на

належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права,

та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Спір про право характеризується

наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу

їх прав та обов'язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в

судовому порядку.

Як зазначалося, товариство

"Дайбер", учасником якого є боржник -ОСОБА_1., самостійно вирішує,

яким чином погасити заборгованість -за рахунок майна або грошових коштів.

Судами двох інстанцій встановлено,

що позивач не звертався до відповідача з вимогою виплатити  вартість  

частини   майна товариства,

пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділити

відповідну частину майна для звернення на нього стягнення.

За таких обставин, колегія суддів

погоджується й з висновком судів двох інстанцій про відсутність факту

порушення або оспорення відповідачем цивільних прав чи інтересів позивача,

на захист яких ним подано позов.

При цьому, відсутність звернення

позивача до відповідача з відповідною вимогою, що б дало можливість встановити

факт порушення або оспорення відповідачем прав позивача, останній у своїй

касаційній скарзі безпідставно ототожнює з досудовим врегулюванням спору,

визначеним ст.5 ГПК України, та порушенням ст.124 Конституції України, оскільки

судами двох інстанцій не було обмежено право позивача на звернення до суду за

вирішенням спору.

Інші доводи скаржника, викладені у

касаційній скарзі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони фактично

зводяться до переоцінки судом касаційної інстанції фактичних обставин справи,

встановлених судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду даної

справи по суті заявлених вимог, що виходить за межі касаційної інстанції,

встановлені ст.1117 ГПК України.

Враховуючи викладене, оскаржувані

рішення та постанова відповідають нормам матеріального та процесуального права,

ґрунтуються на встановлених обставинах справи, а тому підстав для їх зміни або

скасування немає.

Керуючись ст.ст. 1115,

1117, 1119 -11111 Господарського

процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Відкритого

акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія

"Одесаобленерго" залишити без задоволення,  а 

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.10.2007р. у

справі №29/156-07-3548 -без змін.

Головуючий, суддя    

                                                       М.В.Кузьменко

Суддя                                                                               

І.М.Васищак

Суддя                                                                               

В.М.Палій