Постанова

від 25.11.2010 по справі 27/67 (10)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

27/67 (10)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

25.11.10                                                                                           Справа  № 27/67 (10)

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді                                                             Процика Т.С.

суддів                                                                                Дубник О.П.

                                                                                Скрипчук О.С.

розглянувши           апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Квадрига 4»від 24.09.2010р. № 919

на рішення          Господарського суду Львівської області від 14.09.2010р.

у справі          № 27/67 (10)

за позовом           Дочірнього підприємства із 100 % іноземним капіталом «ЮСЕНКО Україна»корпорації «ЮСЕНКО Інтернешнл Інк.», м. Львів

до відповідача           ТзОВ «Квадрига 4», м. Львів

про           стягнення 1 031 354, 00 грн.

за участю представників:          

від позивача           –не з'явився;

від відповідача           –не з'явився.

Постанова оформлена і підписана 15.12.2010р.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.09.2010р. у справі № 27/67 (10) позов задоволено. З ТзОВ „Квадрига 4”, м. Львів, на користь ДП із 100% іноземним капіталом „ЮСЕНКО Україна” корпорації „ЮСЕНКО Інтернешнл Інк.”, м. Львів, стягнуто 1 000 000,00 грн. основного боргу, 4 192,00 грн. –3% річних, 27 162,00 грн. інфляційних втрат, 10 313,54 грн.  державного мита  та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст.ст. 509, 625, 1046, 1049 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), а також тим, зокрема, що відповідач не подав суду доказів повернення позивачу позики,  а відтак вимоги останнього підлягають задоволенню, оскільки є обґрунтованими та доведені поданими суду доказами.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТзОВ «Квадрига 4», відповідач у справі, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 14.09.2010р. у справі № 27/67 (10) та  прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ДП із 100 % іноземним капіталом «ЮСЕНКО Україна»корпорації «ЮСЕНКО Інтернешнл Інк.»повністю. Свої доводи скаржник мотивує тим, зокрема, що договір, який слугував підставою для звернення до суду з даним позовом, є недійсним в силу закону, оскільки суперечить вимогам ст. 1048 ЦК України. Відтак, у місцевого господарського суду були відсутні  правові підстави для  задоволення позову.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав, участі свого представника в судовому засіданні не забезпечив.

Представник скаржника в судове засідання не з'явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання можливості подати докази сплати боргу та у зв'язку із вступом у справу нового представника.

Судова колегія відмовила у задоволенні поданого клопотання, оскільки сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, відтак, не були позбавлені конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, суд встановив наступне.

11 грудня 2008 р. між ДП „ЮСЕНКО Україна”, як оператором по контракту про спільну інвестиційну діяльність на геологічне вивчення  в т.ч дослідно –промислову обробку, комерційну (промислову) експлуатацію та розробку нафтогазових ресурсів від 10 червня 1997 р., та ТзОВ „Квадрига 4” було укладено договір безпроцентної позики, відповідно до п.1.1. якого позикодавець (позивач) надає позичальнику (відповідачу) безпроцентну позику, а останній зобов'язується повернути позику у визначений договором строк –до 11.12.2009р. (п.3.1.).

           На виконання умов договору, 18.12.2008р. Позивач перерахував на рахунок ТзОВ „Квадрига 4” 1 000 000, 00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжного доручення №1613 (а.с. 9) та не заперечується сторонами, зокрема, відповідачем.

           Відповідач у визначений п.3.1. договору строк - 11.12.2009 р., суму позики не повернув,   претензії позивача від 17.12.2009 р. №П1-171209 та від 28.01.2010 р. №П3-280110 залишив без відповіді та задоволення, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

          Окрім основного боргу в сумі 1 000 000 грн., позивач, в порядку ст. 625 ЦК України, просив суд стягнути з рахунку відповідача  4 192,00 грн. –3% річних та 27 162,00 грн. інфляційних втрат за весь час прострочення.

Місцевий господарський суд позовні вимоги ДП із 100 % іноземним капіталом «ЮСЕНКО Україна»корпорації «ЮСЕНКО Інтернешнл Інк.» задоволив в повному обсязі.

В апеляційній скарзі скаржник, не заперечуючи отримання від позивача позики в сумі 1 000 000 грн., стверджує про те, що договір, який слугував підставою для звернення до суду з даним позовом, є недійсним в силу закону, оскільки суперечить вимогам ст. 1048 ЦК України.

Судова колегія, оцінивши докази в їх сукупності, погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Згідно з ч.1ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Тобто, підстави виникнення зобов'язань (цивільних прав та обов'язків) встановлені ст.11 ЦК України, вони виникають зокрема з договорів (що і є у цьому випадку), тобто носять диспозитивний характер.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У цьому випадку іншим документом, який посвідчує передання позичальникові (відповідачу) позикодавцем (позивачем) визначеної суми грошових коштів, є платіжне доручення №1613 від 18.12.2008р. (а.с.9).

Відтак, відповідно до закону, між сторонами виникли взаємні зобов'язання.

Відповідно до  абз. 1 ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підставою недійсності правочину згідно із ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З огляду на викладене та норми закону, з врахуванням матеріалів цієї справи, у цьому випадку немає підстав для визнання недійсним договору позики, зокрема і з підстав, визначених відповідачем, оскільки відсутність в укладеному між сторонами договорі статті (умови) щодо  розміру процентів, які позичальник сплачує від отриманої суми позики, не є підставою недійсності договору в силу закону. Сторони ж вільні в укладенні договору, а приписи ст. 1048 ЦК України, на норми якої скаржник покликається як на підставу недійсності договору позики, встановлюють право позикодавця (а не обов'язок), якщо інше не встановлено договором, на одержання від позичальника процентів від суми позики в розмірі, визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи положення норм ст.ст.43, 32, 33, 34, 43 ГПК України, скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність рішення суду першої інстанції.

З врахуванням викладеного, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський, П О С Т А Н О В И В :

1.          Рішення Господарського суду Львівської області від 14.09.2010р. у справі № 27/67 (10)  залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2.          Витрати по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Головуючий суддя                                                                           Процик Т.С.

Суддя                                                                                                 Дубник О.П.

Суддя                                                                                                 Скрипчук О.С.