5/183
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
ПОСТАНОВА
01.12.10 Справа № 5/183
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого –судді Юркевича М.В.
суддів Кузя В.Л.
Желіка М.Б.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Всеукраїнська народна інвестиційна компанія”
на рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2009 року
та додаткове рішення від 25.12.2009 року
у справі № 5/183
за позовом прокурора міста Львова в інтересах Держави в особі Львівської міської ради в особі Управління комунальною власністю департаменту економічної політики Львівської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Всеукраїнська народна інвестиційна компанія”
про розірвання договору купівлі-продажу № 2160 від 30.09.2008 року та стягнення 184813,68 грн. неустойки.
з участю представників:
від позивача – не з»явився.
від відповідача - не з»явився.
Присутнім представникам сторін роз‘яснено права і обов‘язки передбачені ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України). Відводів складу суду від сторін та третьої особи відповідно до ст. 20 ГПК України не поступало.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.12.2009 р. у справі № 5/183 задоволено позов прокурора міста Львова, заявлений в інтересах Держави в особі Львівської міської ради та Управління комунальною власністю департаменту економічної політики Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Всеукраїнська народна інвестиційна компанія”: розірвано договір купівлі-продажу № 2160 від 30.09.2008 року та стягнено 184813,68 грн. неустойки. Додатковим рішенням від 25.12.2009 року на відповідача покладено всі судові витрати по розгляду даної справи.
На згадане рішення відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю “Всеукраїнська народна інвестиційна компанія” (надалі –ТОВ) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Зокрема, скаржник посилається на те, що судом першої інстанції було порушено норми ст.ст. 4-2, 4-3, ч. 1 ст. 4-7, п. 2, 3 ст. 85 ГПК України, оскільки не дано оцінки доводам та запереченням, викладеним у відзиві на апеляційну скаргу. Також апелянт зазначає про те, що судом безпідставно було взято до уваги п. 7.2 договору купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу № 2160 від 30.09.2008 року, оскільки він є нікчемним, так як ґрунтується на скасованому нормативному акті : постанові КМ України від 21.08.1997 року № 910. В той же час, продовжує скаржник, діючою постановою КМ України від 17.09.2008 року № 846, передбачено нарахування неустойки від ціни, за який придбано об'єкт, однак Товариством в зв'язку з фінансовою кризою не було здійснено купівлі об'єкту приватизації. Окрім цього, апелянт посилається на те, що судом не було враховано, що ним було запропоновано позивачу укласти мирову угоду. Також апелянт зазначає про те, що в прокурора міста Львова відсутні повноваження на звернення до суду. Наводить апелянт і інші підстави для скасування рішення місцевого господарського суду.
У письмовому запереченні на апеляційну скаргу за № 1.7-2354/2302(4-п) від 13.04.2010 року (вх. № 3484 від 14.04.2010 року), позивач –Управління комунальної власності Львівської міської ради зазначило про те, що апеляційна скарга відповідача є безпідставною. Так, позивач вказує, що сплата неустойки здійснюється на підставі п. 7.2 договору від 30.09.2008 року № 2160, який не був визнаний недійсним, а також відсутні норми Закону, які б встановлювали його нікчемність. Окрім цього, позивачем заперечено доводи апелянта щодо відсутності в прокурора міста Львова права на подання даного позову. За наведеного, позивач просить апеляційний господарський суд залишити без змін рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2009 р. у справі № 5/183.
Від сторін представник в судове засідання не з»явився. Однак, апеляційний суд, враховуючи повідомлення їх належним чином про час та місце слухання справи, неодноразове відкладення розгляду справи в зв'язку з неявкою сторін, вважає, що ним забезпечено право сторін на участь в судовому засіданні, і виходячи з положень ст. 101 ГПК України, вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд оскарженого рішення в даному судовому засіданні.
Розпорядженням виконуючого обов»язки голови Львівського апеляційного господарського суду Юркевича М.В. від 19.10.2010 року змінено склад колегії, що розглядають дану справу через те, що постановою Верховної Ради України від 07.10.2010 року № 7223 головуючого суддю Городечну М.І. звільнено з посади судді Львівського апеляційного господарського суду у зв»язку з поданням заяви про відставку за станом здоров»я, що перешкоджає продовженню виконання обов»язків, а саме передано розгляд даної апеляційної скарги наступному складу суду: головуючий суддя –Юркевич М.В., судді Кузь В.Л., Желік М.Б.
Колегія суддів апеляційного суду перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані матеріали, дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з позовної заяви від 22.05.2009 року (вх. № місцевого господарського суду –5864 від 11.08.2009 року), прокурор міста Львова подав позов в інтересах Держави в особі Львівської міської ради в особі Управління комунальною власністю департаменту економічної політики Львівської міської ради до ТОВ “Всеукраїнська народна інвестиційна компанія” про розірвання договору купівлі-продажу № 2160 від 30.09.2008 року та стягнення 184813,68 грн. неустойки в зв'язку з невиконанням відповідачем умов вказаного договору щодо сплати вартості придбаного об'єкту в строки передбачені даним Договором.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 14.08.2010 року дану позовну заяву прийнято до провадження.
При цьому, як вбачається з оскаржуваного рішення суду, судом першої інстанції встановлено, що право на звернення прокурора до господарського суду в інтересах держави передбачено п. 6 ст. 20, ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру” та ст. 2 ГПК України.
Відповідно до ст. 121 Конституції України на органи прокуратури покладено обов'язок представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Статтею 36-1 Закону України “Про прокуратуру” передбачено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. У вказаній статті також передбачено, що однією із форм представництва прокурором є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.
Згідно з ч. 2 п. 1 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99 “прокурор або його заступник самостійно визначає і обгрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді”.
Відповідно до ст. 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” Львівська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду м.Львова та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України.
Нежитлове приміщення, що є предметом договору купівлі-продажу № 2160 від 30.09.2008 року, є комунальною власністю, а Управління комунальної власності є структурним підрозділом Львівської міської ради, на який згідно з пп. 2.2, 4.2, 4.6 «Положення про управління комунальної власності Львівської міської ради», затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2007 року № 1100 покладено виконання повноважень орендодавця майна комунальної власності та здійснення обліку орендних платежів і контролю за їх надходженням.
Таким чином, судом першої інстанції дотримано норм процесуального закону при прийнятті до розгляду даного позову прокурора міста Львова.
Щодо рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2009 р. у справі № 5/183 в частині задоволення позову про розірвання купівлі-продажу № 2160 від 30.09.2008 року, укладеного між сторонами, то суд апеляційної інстанції повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Так, як встановлено апеляційним судом, згідно укладеного між сторонами договору № 2160 купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу від 30.09.2008 року (надалі –Договір), позивач зобов'язувався передати у власність відповідачу нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 81,5 кв.м., що знаходяться за адресою: м.Львів, вул. Костюка, 18, а останній зобовязувався прийняти зазначені приміщення та сплатити за них 924068,40 грн. протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення даного Договору (п.п. 1.1, 2.1).
Згідно п. 3.1 Договору передача об'єкта здійснюється продавцем в 3-х денний термін після сплати повної вартості придбаного об'єкту продажу.
Даний Договір був посвідчений 30.09.2008 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І., а отже, згідно умов п.п. 1.1, 2.1 Договору, відповідач зобов'язаний був оплатити куплені по Договору приміщення в строк до 30.10.2008 року.
Однак, як обґрунтовано встановлено місцевим судом, що й не заперечується відповідачем як у відзиві на позовну заяву від 08.10.2009 року, так і даній апеляційній скарзі, ТОВ “Всеукраїнська народна інвестиційна компанія” свого зобов'язання по Договору щодо оплати у визначений строк за придбаний об'єкт нерухомості 924068,40 грн. не виконало.
Відповідно до п. 4.1 Договору кожна сторона зобов'язується належним чином виконувати обов'язки, покладені на неї цим договором та сприяти іншій стороні у виконанні її обов'язків.
Згідно з п. 5.1 Договору покупець зобов'язаний у встановлений цим договором строк сплатити ціну продажу об'єкта продажу.
Згідно з ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно з п.7.5 Договору невиконання покупцем обов'язків за договором є підставою для розірвання договору у встановленому законом порядку. Зокрема, п. 7.2 Договору передбачено, що у випадку повної або часткової несплати ціни об'єкта продажу протягом строку, встановленого п.2.1 договору, договір підлягає розірванню.
В даному випадку, як правильно встановлено судом першої інстанції, факт несплати відповідачем у встановлений Договором строк погодженої сторонами ціни купівлі-продажу об'єкту продажу є істотним порушенням умов договору № 2160 купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу від 30.09.2008 року в розумінні ст. 651 Цивільного кодексу України та є відповідно до даної норми та ст. 188 Господарського кодексу України, п. 7.5 Договору підставою для його розірвання в судовому порядку.
Окрім того, згідно з п. 7.2 Договору купівлі-продажу, у випадку повної або часткової несплати ціни об'єкта продажу протягом строку, встановленого п. 2.1 договору, договір підлягає розірванню, а об'єкт продажу повертається Продавцю, а Покупець сплачує неустойку (штраф) у розмірі 20% ціни, за яку куплено Об'єкт продажу, яка стягується без необхідності обґрунтування її розміру, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації” від 21.08.1997 № 910.
При цьому, безпідставними є посилання апелянта на те, що даний пункт Договору є нікчемним, оскільки в матеріалах справи відсутнє судове рішення про визнання недійсним даного пункту Договору чи всього правочину, а колегією суддів апеляційного суду не встановлено норми чинного законодавства, яка б визначала нікчемність даного пункту договору, а отже, в силу норми ст. 204 Цивільного кодексу України, даний Договір підлягає оцінці як чинний правочин, який в силу п. 2 ч. 1 ст. 11 цього ж Кодексу, породжує для його сторін цивільні права та обов'язки, в тому числі й щодо сплати неустойки у вигляді штрафу за несплату ціни об'єкта продажу.
Також не заслуговують на увагу доводи скаржника в заперечення підставності стягнення з нього неустойки, на те, що вона стягується лише в разі купівлі об'єкту, що ним зроблено не було, оскільки з комплексного аналізу умов п.п. 1.1, 1.2, 1.5, 2.1, 3, 5-6, 7.1-7.2 Договору вбачається, що сплата неустойки здійснюється саме в разі несплати повністю чи частково ціни об'єкту продажу : 924068,40 грн. протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення даного Договору.
В даному випадку, факт прострочення оплати підтверджується матеріалами справи і не заперечується відповідачем. Доказів протилежного, відповідачем відповідно до ст.ст. 4-3, 33 ГПК України не подано.
За таких обставин, є обґрунтованим та законним висновок суду першої інстанції про підставність стягнення з ТОВ “Всеукраїнська народна інвестиційна компанія” 184813,68 грн. неустойки відповідно до п. 7.2 Договору, що відповідає вимогам ст.ст. 549-551 Цивільного кодексу, ст. 231 Господарського кодексу України.
Також апеляційний суд погоджується й з додатковим рішення Господарського суду Львівської області від 25.12.2009 року, яким здійснено розподіл судових витрат по справі: стягнено з відповідача в дохід державного бюджету України 1933,14 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
З огляду на викладене, рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2009 року у справі № 5/183 є законним та обґрунтованим, а тому його слід залишити без змін.
Також апеляційний суд, враховуючи факт оскарження Товариством з обмеженою відповідальністю “Всеукраїнська народна інвестиційна компанія” рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2009 року у справі № 5/183 в повному обсязі, та сплати апелянтом державного мита за подання апеляційної скарги на дане рішення місцевого господарського суду в неналежному розмірі, а саме згідно квитанції № ПН4828 від 25.12.2009 року в сумі 42,50 грн., то з Товариства з обмеженою відповідальністю “Всеукраїнська народна інвестиційна компанія” відповідно до вимог ст.ст. 49, 99, 105 ГПК України, п.п. «г»п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету міністрів України слід достягнути в дохід Державного бюджету України 924 грн. 07 коп. державного мита.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд ,-
П О С Т А Н О В И В :
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Всеукраїнська народна інвестиційна компанія” залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2009 року у справі № 5/183 залишити без змін.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Всеукраїнська народна інвестиційна компанія” (79000, м.Львів, вулиця Гуцульська, 11, ідентифікаційний код 20818524) в дохід Державного бюджету України 924 грн. 07 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в порядку та строки передбачені статтями 109-110 Господарського процесуального кодексу України.
5. Справу № 5/183 повернути в Господарський суд Львівської області.
Головуючий-суддя Юркевич М.В.
суддя Кузь В.Л.
суддя Желік М.Б.
Суд | Львівський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 01.12.2010 |
Оприлюднено | 10.01.2011 |
Номер документу | 13367760 |
Судочинство | Господарське |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні