Постанова

від 25.10.2010 по справі 2а-5177/10/0670

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 справа №  2а-5177/10/0670  

категорія  2.11.3

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2010 р.                                                                                  м.Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді   Капинос О.В. ,

при секретарі -       Господарчук І.В.,

за участю представників позивача, представника відповідача ,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу

за позовом  Державного підприємства "Малинське лісове господарство"   

до   Державної податкової інспекції у Малинському районі    

про  скасування податкових повідомлень - рішень,-

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати видані Державною податковою інспекцією у Малинському районі податкові повідомлення-рішення  від 17.06.2010 р. №0001082340/0 про визначення зобов’язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 242610 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції на суму 120805 грн., разом –363415 грн.;  від 16.06.2010 р. №0001072340/0 про визначення зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 170720 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції на суму 85360 грн., разом –256080 грн.; від 16.06.2010 р. №0003561740/0 –в частині застосування штрафної (фінансової) санкції з податку з доходів фізичних осіб в сумі  1320 грн..  Вказав, що відповідачем безпідставно зроблений висновок про те, що ДП "Малинське лісове господарство" не підтвердило первинними документами здійснені ним витрати по виконанню договорів № 34 та № 120201-ГСМ. Тому вважає, що рішення відповідача про нарахування йому податкових зобов"язань з податку на прибуток та податок на додану вартість є протиправними. Крім того, вваажає, що відповідачем в супереч пп.8.1.2 та 8.1.4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та з порушенням пп. 17.1.9 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов"язань платників податків перед бюджетами та державними ціовими фондами" застосувано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1320 грн., а тому  дане рішення  має бути  скасоване в цій частині.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просять позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив. Вказав, що підприємством не підтверджено належними документами факту постачання товарів від ТОВ "Юрдис" та ТОВ "Фактор Коммерс". Для перевірки надані тільки документи, які мають назву накладні та податкові накладні, інші документи, які свідчать про характеристики та якість поставленого товару, згідно вимог законодавства  перевіркою не виявлено та підприємством не надано. Тому,  підприємством не виконано зобов"язанння, передбачені договорами та вимогами Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та інших нормативно-правових актів. Вважає висновки, викладені в акті перевірки та прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення обгрунтованими, а тому просить в позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Малинському районі  проведено планову виїзну перевірку дотримання Державним підприємством "Малинське лісове господарство" вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 р. по 31.12.2009 р., про що складено акт від 08.06.2010 р. №74/23-10/13551546 (далі - акт перевірки).

За наслідками проведеної перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 17.06.2010 р. №0001082340/0 про визначення зобов’язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 242610 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 120805 грн., разом – 363415 грн.;

- від 16.06.2010 р. №0001072340/0 про визначення зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 170720 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 85360 грн., разом – 256080 грн.;

- від 16.06.2010 р. №0003561740/0 про донарахування зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 660 грн. та нарахування штрафної (фінансової) санкції в розмірі  1320 грн., разом – 1980 грн..

Щодо податкового повідомлення-рішення від 17.06.2010 р. №0001082340/0.

В акті перевірки  зазначено, що на  порушення пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.97 р. № 283/97 "Про оподаткування прибутку підприємств" ( із змінами і доповненнями) підприємством завищено валові витрати на суму 970441,00 грн..

Підприємством не підтверджено належними документами виконання факту умов  поставок від ТОВ "Юрдис" ( код ЄДРПОУ 33076768) та ТОВ "Фактор Коммерс" ( код -32862717). Для перевірки надані тільки документи, що мають  назви накладні та податкові накладні. Інші документи, які свідчать про характеристики та якість поставленого товару, згідно вимог вищевказаного законодавства, перевіркою не виявлено, а підприємством не надано. Таким чином, підприємством не виконано зобов’язання, передбачені зазначеними пунктами договорів та вимогами Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Крім цього додатковою підставою для такого висновку, на думку відповідача, є відсутність у позивача будь-яких документів, що підтверджують факт транспортування товару постачальником або покупцем,  тобто товарно-транспортних накладних.

У зв"язку з виявленими порушеннями відповідач згідно з пп. "б" пп. 4.2.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов"язань платників податків перед бюджетами та державними ціовими фондами" № 2181-ІІІ від 21.12.2000 р. (далі - Закон № 2181) та ст. 5 п. 5.2 пп. 5.2.9, п. 5.3 п. 5.3.9  Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 р. № 283/97 (далі - Закон № 283) визначив позивачу податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств в сумі 242610 грн. та  на підставі пп. 17.1.3 ст. 17 Закону № 2181 застосував штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 120805 грн..

Суд не погоджується з висновками податкового органу, виходячи з наступного.

Встановлено, що позивачем при здійсненні господарської діяльності укладено договори, а саме::

- Договір поставки №34 від 09.01.2006 р. з Товариством з обмеженою відповідальністю "Юрдіс"(Постачальник) на поставку пально-мастильних матеріалів;

- Договір купівлі-продажу №120201-ГСМ від 12.02.2008 р. з Товариством з обмеженою відповідальністю "Цукрове виробниче об’єднання"(назва змінена –Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор Коммерс") на постачання газу та пально-мастильних матеріалів.

Відповідно до укладених договорів предметом купівлі-продажу (поставки) є бензини автомобільні, пальне дизельне та газ природній.  

Частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони, серед іншого, можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

За приписами ч. 2 - 4 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у ст. 15 ГК України, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Згідно ст. 15 ГК України якість цих товарів повинна відповідати вимогам, що викладені у відповідних стандартах і які є обов’язковими для всіх сторін таких договорів. В Україні в періоді укладання та виконання зазначених договорів діяли державні стандарти:

- ДСТУ 4063-2001. "Бензини автомобільні";

- ГОСТ 305-82. "Топливо дизельное";

- ГОСТ 5542-87. "Газы горючие природные для промышленного и коммунально- бытового назначения".

Таким чином, позивачем при укладанні та виконанні Договору поставки №34 від 09.01.2006 р. та Договору купівлі-продажу №120201-ГСМ від 12.02.2008 р. було забезпечено дотримання всіх вимог чинного законодавства, в т.ч. і в частині наявності документів, які свідчать про характеристики та якість поставленого товару.

Згідно умов  Договору №34 від 09.01.2006 р. з ТОВ "Юрдіс" (Постачальник)  на поставку бензину автомобільного передбачено, що моментом переходу товару у власність покупця є момент вивантаження продукції на склад позивача (п.2.3), а при одержанні товару позивач повинен видати постачальнику накладну з зазначенням в ній кількості, якості, ціни та загальної вартості товару (п. 3.5).

Договором   купівлі-продажу газу природного, бензину автомобільного та пального дизельного №120201-ГСМ від 12.02.2008 р. з ТОВ "Цукрове виробниче об’єднання" (ТОВ "Фактор Коммерс")  встановлено, що товар доставляється продавцем до складу позивача (п. 3.1), передача цього товару позивачу повинна супроводжуватись  видатковою товарною накладною (п. 5.2).

За визначенням п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 р. N363 товарно-транспортна накладна – це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до  ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" перевезення вантажів – це послуга з перевезення вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником такої послуги та за плату, а замовником транспортних послуг є юридична або фізична особа, яка замовляє транспортні послуги з перевезення  вантажів. В свою чергу автомобільним перевізником є фізична або юридична особа, яка здійснює перевезення вантажів транспортними засобами.

Таким чином, відповідно до Закону учасниками транспортного процесу є перевізник та замовник такої транспортної послуги, а їх відношення повинні бути врегульовані шляхом укладання відповідного договору на здійснення вантажних перевезень.

За умовами укладених позивачем вищевказаних договорів зобов’язання з доставки товарів до складу позивача були покладені безпосередньо на постачальника (продавця).

Тобто,  позивач  не міг бути учасником транспортного процесу з перевезення товарів до місць їх передачі покупцю вантажним автомобільним транспортом, оскільки не здійснював перевезення таких вантажів, як власним так і орендованим вантажним транспортом, не був замовником таких послуг, як у постачальника (продавця) так і в будь-якого іншого перевізника, не сплачував будь-кому вартість таких транспортних послуг.

Відповідно до укладених договорів приймання товарів позивачем здійснювалась безпосередньо в момент передачі товару постачальником (продавцем) зі складанням відповідних накладних (видаткових товарних накладних), як передбачено умовами укладених договорів.

Товари були оприбутковані позивачем за відповідними рахунками бухгалтерського обліку та використані ним у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону №283 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2. ст. 5  цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 283 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Зі змісту викладеної норми вбачається, що законодавець у якості єдиної та виключної підстави для невключення до складу валових витрат, понесених платником податку за наслідками здійснення господарських операцій, передбачає повну відсутність розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Інших підстав для невключення до складу валових витрат Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" не містить.

Позивачем з метою дотримання вказаної вимоги законодавства щодо підтвердження правомірності віднесення витрат до складу валових, було надано відповідні видаткові накладні, податкові накладні та платіжні доручення про перерахування коштів.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність порушення позивачем вимог пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Таким чином,   рішення про визначення зобов’язання з податку на прибуток підприємств в сумі 242610 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 120805 грн. є протиправним..

Щодо податкового повідомлення-рішення від 16.06.2010 р. №0001072340/0.

В акті перевірки відповідач вказав, що підприємством не підтверджено належними документами виконання факту умов поставок  від ТОВ "Юрдис" та ТОВ "Фактор Коммерс". Для перевірки надані тільки документи, що мають  назви накладні та податкові накладні. Інші документи, які свідчать про характеристики та якість поставленого товару, згідно вимог вищевказаного законодавства, перевіркою не виявлено, а підприємством не надано. Таким чином, підприємством не виконано зобов’язання, передбачені зазначеними пунктами договорів та вимогами Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та інших нормативно-правових актів.

На порушення пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 168)  до складу податкового кредиту за перевіряємий період включено суму податку нарахованого (сплаченого) платником податку у зв’язку з придбанням матеріалів у ТОВ "Юрдіс" та в розмірі 194088,18 грн. При цьому, підставою для такого висновку,  на думку відповідача, є відсутність у будь-яких документів, що підтверджують факт транспортування товару постачальником або покупцем, тобто товарно-транспортних накладних.

У зв"язку в викладеним відповідач згідно з пп. "б" пп. 4.2.2 ст. 4 Закону № 2181 та ст. 7 п. 7.4 пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 Закону №168   визначив позивачу податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 170720 грн. та  на підставі пп. 17.1.3 ст. 17 Закону № 2181  застосував штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 85360 грн..

Суд не погоджується з вказаними висновками з наступних підстав.

Відповідно до пп. 7.4.1 ст. 7  Закону № 168 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Згідно з абз. 2 пп. 7.5.1 ст. 7 цього Закону отримання податкової накладної  засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 ст. 7 даного Закону визначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь - яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними.

Позивач відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за належним чином складеними податковими накладними, які були отримані від ТОВ "Юрдіс" - на суму 194088,18 грн. та ТОВ "Цукрове виробниче об’єднання" (ТОВ "Фактор Коммерс") - на суму 102766 грн., що не заперечується актом перевірки.

Тобто,  висновок про те, що зазначені господарські операції не були підтверджені відповідними первинними документами (товарно-транспортними накладними) є безпідставним, оскільки податковий кредит позивачем підтверджений наданими на перевірку податковими накладними, щодо яких в акті перевірки не вказано будь-якого зауваження.

Таким чином,  податкове повідомлення-рішення про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 170720 грн. та  застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 85360 грн. прийняте з порушенням норм чинного законодавства.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 16.06.2010 р. №0003561740/0.

В акті перевірки  відповідачем зроблено висновок про те, що в порушення вимог п.п. 9.7.3 п.9.7 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-ІУ від 22.05.2003 р. (далі - Закон № 889)  не оподатковувались кошти перераховані фізичній особі, як матеріальна допомога на лікування згідно листа №03-16/1340, сума якої перевищувала розмір суми граничного розміру доходу, визначеного згідно з п.п. 6.5.1 п. 6.5 ст. 6 цього Закону ( 940 грн.), а саме 2000 грн.. В результаті чого донараховано 300,00 грн. податку з доходів фізичних осіб.

Крім того, в порушення п. 1.3, п. 1.15 ст. 1, п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, п.п. 8.1 п.8.1 ст.8, п. 17.2"а" ст. 17, п. 19.2"а" ст. 19 Закону  № 889 не оподатковувались кошти виплачені з каси підприємства фізичним особам, а саме: премія за кращі роботи, що були заявлені на конкурс "Людина та ліс" згідно наказу № 191 від 08.05.2009 р.. В результаті чого донараховано 360,00 грн. податку з доходів фізичних осіб.

На підставі зроблених висновків,  податковим повідомленням-рішенням від 16.06.2010 р. №0003561740/0  відповідач визначив позивачу зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в суму 660 грн. та на підставі пп. 17.1.9 ст. 17 Закону № 2181 застосував до нього штрафну санкцію в сумі 1320 грн..

Суд не погоджується з висновком про застосування штрафної санкції, виходячи з наступного.

Як вбачається з акту перевірки позивач здійснив виплати громадянам, а саме:

- матеріальну допомогу на лікування громадянина в сумі 2000 грн. - шляхом банківського переказу на його користь;

- винагороду переможцям конкурсу в розмірі 2400 грн. – безпосередньо з каси підприємства.

Згідно ст.8 Закону № 889 встановлено, що

- у випадку сплати доходу шляхом банківського переказу утриманий податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати такого оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету (пп. 8.1.2 ст. 8);

- якщо оподатковуваний дохід виплачується готівкою з каси підприємства, - то податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати (пп. 8.1.4).

В той же час відповідно до приписів пп. 17.1.9 ст. 17 Закону № 2181 застосування  штрафних санкцій в подвійному розмірі несвоєчасно сплаченої (не перерахованої) суми податку можливе лише у випадках, коли такий платник здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати.

Однак, відповідно до проведених операцій, позивачем в першому випадку сплата утриманого податку мала бути проведена в момент здійснення банківського переказу, а в другому випадку – протягом наступного банківського дня, наступного за днем такої готівкової виплати. Тобто, жоден з цих законодавчо встановлених строків не визначає обов’язковості попередньої сплати утриманих сум податків.

Таким чином,  рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1320 грн. було прийняте відповідачем всупереч пп. 8.1.2 та 8.1.4 ст. 8 Закону № 889 та з порушенням пп. 17.1.9 ст. 17 Закону № 2181.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ДПІ в Малинському районі прийняті протиправно, а тому підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь строни, яка не є суб"єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

При зверненні до суду з адміністративним  позовом позивач сплатив судовий збір в сумі 10 грн. 20 коп., що підтверджується квитанціями № 58739 від 22.06.2010 р. та № ПН 94298 від 23.06.2010 р..

Керуючись ст. ст. 86,94,158-162,186,254 Кодексу адміністративного судочинства України ,  суд, –   

постановив:

Позов задовольнити.

Скасувати прийняті Державною податковою інспекцією у Малинському районі податкові повідомлення-рішення від 17.06.2010 р. № 0001082340/0, від 16.06.2010 р. № 0001072340/0 та  від 16.06.2010 р. № 0003561740/0.

Відшкодувати Державному підприємству "Малинське лісове господарство"  з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України в Житомирській області 10 грн.20 коп. сплаченого судового збору.

          Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

          Уразі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя:                                                                                О.В. Капинос

 Повний текст постанови виготовлено: 01 листопада 2010 р.