Постанова

від 22.12.2010 по справі 2/48

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/48

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                                                

22.12.10                                                                                           Справа  № 2/48

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді                                                                                  Кордюк Г.Т.

суддів:                                                                                                          Давид Л.Л.    

                                                                                                            Мурська Х.В.

розглянувши апеляційну скаргу Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня, м. Ужгород

на рішення господарського суду Закарпатської  області від 27.09.2010р.

у справі №2/48 (суддя Ремецькі О.Ф.)

за позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне українсько-угорське підприємство „ЛУМ”, м. Ужгород

до  відповідача-1: Ужгородської міської ради, м. Ужгород,

до відповідача-2:  комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород”, м. Ужгород

за участю   третіх осіб  без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів –Департамент міського господарства Ужгородської міської ради, м. Ужгород та Ужгородська міська громада Церкви адвентистів 7-го Дня, м. Ужгород

ПРО визнання за ТОВ „Спільне українсько-угорське підприємство „ЛУМ” права власності на нежитлове приміщення площею 29,1кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 52/4,

-          скасування п.4 розпорядження Ужгородського міського голови від 17.06.1994р. №256 в частині передачі Ужгородській міській громаді Церкви адвентистів 7-го Дня приміщення площею 27кв.м. по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород та розпорядження Ужгородського міського голови від 07.07.1994р. №298 в частині надання Міжрегіональному виробничому підприємству технічної інвентаризації вказівки зареєструвати за Ужгородською міською громадою Церкви адвентистів 7-го Дня приміщення площею 27кв.м. по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород,

-          скасування свідоцтва від 12.07.1994р. про право власності Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня на приміщення площею 27кв.м. під літерою „А” по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород,

-          скасування державної реєстрації права власності Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня на приміщення площею 27кв.м. під літерою „А” по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород,

  та за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня, м. Ужгород

ДО  товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне українсько-угорське підприємство „ЛУМ”, м. Ужгород,

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача  - Ужгородської міської ради, м. Ужгород

про  визнання права власності на нежитлове приміщення площею 29,1кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 52/4, усунення перешкод у користуванні даним приміщенням та визнання недійсним засновницького договору про створення товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне українсько-угорське підприємство „ЛУМ”, м. Ужгород від 25.11.1992р. в частині внесення до статутного фонду даного товариства нежитлового приміщення в м. Ужгород, вул. Другетів, 52/4.

Представники:

від позивача: не з»явився.

від відповідача-1: не з»явився.

від відповідача-2: не з»явився.

від  третьої особи-Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, м. Ужгород: не з»явились.

від  третьої особи- Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня, м. Ужгород: Нечаєв В.В.- представник.

             Роз”яснено права й обов”язки, передбачені ст.27 ГПК України. Заяв про відвід суддів не поступало. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не заявлено.

             Рішенням господарського суду Закарпатської  області від 27.09.2010р. у справі №2/48 (суддя Ремецькі О.Ф.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне українсько-угорське підприємство „ЛУМ”, м. Ужгород задоволено частково, визнано за ТОВ „Спільне українсько-угорське підприємство „ЛУМ”, м. Ужгород право власності на нежитлове приміщення площею 27кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 52/4, скасовано п.4 розпорядження Ужгородського міського голови від 17.06.1994р. №256 в частині передачі Ужгородській міській громаді Церкви адвентистів 7-го Дня приміщення площею 27кв.м. по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород та розпорядження Ужгородського міського голови від 07.07.1994р. №298 в частині надання Міжрегіональному виробничому підприємству технічної інвентаризації вказівки зареєструвати за Ужгородською міською громадою Церкви адвентистів 7-го Дня приміщення площею 27кв.м. по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород, скасовано державну реєстрацію права власності Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня на приміщення площею 27кв.м. під літерою „А” по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород, провадження у справі в частині позовних вимог про скасування свідоцтва від 12.07.1994р. про право власності Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня на приміщення площею 27кв.м. під літерою „А” по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород припинено, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

            Суд мотивував рішення тим, що передача приміщення площею 29,1 кв.м за адресою м.Ужгород, вул.Горького (Другетів 52\4)  до Статутного фонду ТзОВ СП «ЛУМ»підтверджується засновницьким договором та реєстром (додатком№2)  до засновницького договору, укладеного 25.11.1992р. про створення СП Українсько-угорського підприємства «ЛУМ»у формі ТзОВ. Аналіз правових норм Закону України «Про власність»(ст.26), Закону України «Про господарські товариства»(ст.13), ст.128 ЦК УРСР дає підстави для висновку про те, що майно, передане учасниками, як вклад до статутного фонду, є часткою учасника в ньому та власністю товариства. А тому, розпорядження міського голови  від 17.06.1994р. №256 в частині  передачі Ужгородській міській громаді Церкви Адвентистів 7-го Дня приміщення в м.Ужгород, площею 27 кв.м. по вул. Другетів,52\4 в м.Ужгород та розпорядження міського голови від 07.07.1994р. №298 в частині надання Міжрегіональному виробничому підприємству  технічної інвентаризації вказівки зареєструвати за третьою особою вказаного майна на праві власності порушують право власності СП ТзОВ «ЛУМ», підлягають скасуванню в судовому порядку, як такі, що прийняті з порушенням законодавства.

           Провадження у справі, по вимогах позивача про скасування свідоцтва про право власності на спірне приміщення суд припинив на підставі п.1.1 ст.80 ГПК України, з тих підстав, що зазначене свідоцтво є тільки документом, що посвідчує право власності особи на нерухоме майно, тобто підтверджує певні встановлені факти, події  і залежний від правомірних або неправомірних дій цієї особи, які можуть бути припинені в передбаченому законом  порядку.

    З тих підстав, що судом зроблено висновок про підставність набуття СП ТзОВ «ЛУМ»права власності на спірні приміщення та незаконність розпорядження  голови Ужгородської міської ради №256 від 17.06.1994р. та №298 від 07.07.1994р., місцевий господарський суд відмовив в задоволенні зустрічного позову повністю.

   Не погоджуючись з рішенням господарського суду, вважаючи його таким, що прийнято з порушенням та неправильним застосуванням  норм матеріального та процесуального права, при неповному з»ясуванні обставин справи, Ужгородською міською громадою Церкви адвентистів 7-го Дня, м.Ужгород оскаржено його в апеляційному порядку.

    Вимоги апеляційної скарги  скасувати рішення господарського суду та прийняти нове, яким   в задоволенні первісних вимог  відмовити, а  позовні вимоги третьої особи із самостійними вимогами задоволити обгрунтовані наступним.

    Апелянт покликаючись на ст.31,ч.2 ст.33 Закону України «Про власність», ст.ст.4,7,35 Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне  самоврядування», ст.132 Конституції України (від 20 квітня 1978 року), вважає, що  Ужгородська міська рада могла створювати тільки виконавчі комітети міської ради, оскільки створення інших органів Законом не передбачається. Оскільки Фонд комунального майна не є сільською, селищною або міською радою, а також не відноситься до органу територіальної самоорганізації громадян, то Фонд комунального майна не може виступати суб»єктом, якому можна передавати повноваження міської ради.На думку, апелянта судом першої інстанції в порушення ст.ст.4-7 ГПК України , ч.2 ст.82 ГПК України, не взято до уваги доводи про те, що станом на 25 листопада 1992року право управління та розпорядження майном, що належить до комунальної власності згідно ст.35 Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування»належить виключно виконавчому комітету Ужгородської міської ради.У зв»язку із наведеним вважає, що  розпорядження голови  Ужгородської міської управи №256 від 17.06.1994р. та №298 від 07.07.1994р. є законним і такими, які прийняті в межах наданих йому повноважень.

   Апелянт зазначає, що до 27 квітня 2007р. та станом на день створення ТзОВ «СП «ЛУМ»- 25 листопада 1992р., діяла інша редакція ст.12 Закону України «Про господарські товариства», ніж та,  на яку  покликається позивач,  яка  передбачала, що товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність, проте згідно реєстру будов і споруд, що вносяться до статутного фонду спільного підприємства «ЛУМ», Фондом комунального майна Ужгородської міської ради (Додаток №2 до Засновницького договору від 25.11.1992р.) не передбачено передачі засновниками чи учасниками  жодного майна у власність. Крім того, вказано, що позивач обґрунтував позовні вимоги ст.115 ЦК України, який не існував на момент створення ТзОВ «СП «ЛУМ»та припущення щодо  передачі приміщення у власність.

Також первісний позивач безпідставно покликається на п.4 ч.1 ст.268 ЦК України, оскільки дана норма не стосується правовідносини, які склалися при передачі майна, що належить до комунальної власності в 1994р. Господарським судом не досліджено  питання пропущення позивачем строку позовної давності щодо права звернення до суду за захистом своїх оспорюваних прав та інтересів. Апелянт вважає, що позивач про порушене право міг знати в 1995р., коли третя особа направила листа №18 Фонду комунального майна м.Ужгород про виселення позивача із займаних приміщень, у разі незгоди із оспорюваним розпорядженням суб»єкта владних повноважень, позивач мав би скористатись своїм правом звернення до суду з відповідними вимогами, однак цього не зробив  до 12 липня 2010р., згідно ст.71 ЦК УРСР, строк позовної давності ТзОВ «СП «ЛУМ»для звернення до суду про визнання права власності сплив в 1997р. Крім наведеного, зазначено, що неправильним є застосування п.4 ч.1 ст.268 ЦК України, оскільки згідно п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред»явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.Судом першої інстанції не взято до уваги клопотання щодо відмови у задоволенні позовних вимог у зв»язку із спливом строку позовної давності. Не погоджується апелянт із висновком  господарського суду  про те, що матеріали справи не містять в собі відомостей про порушення прав та охоронюваних законом інтересів третьої особи на момент передачі до статутного фонду позивача спірного майна, так як вважає, що право на звернення до господарського суду, передбачене ст.1 ГПК України  незалежно від часових рамок виникнення необхідності захисту, вказуючи, що  не зазначав, що на момент створення ТзОВ «СП «ЛУМ»відбулось порушення права громади, але внаслідок  незаконних дій Фонду комунального майна і внесення приміщень до статутного фонду ТзОВ «СП «ЛУМ»спричинило порушення прав власності  скаржника на приміщення і в майбутньому, на момент звернення із позовом дане порушення права власності вже існувало.Господарським судом  застосовано Положення про Фонд комунального майна Ужгородської міської ради, яке не відповідає вимогам законодавства, чим порушено ст.4 ГПК України.

   06.12.10р. представником позивача на виконання ухвал суду від 14.10.10р., 03.11.10р., 17.11.10р. надано нотаріально посвідчені копії  засновницького договору від 25.1992р. про створення ТзОВ «СП»ЛУМ»із реєстрами та протоколу від 25.11.92р. №1 про створення вказаного товариства.

   Позивач  відзиву на апеляційну скаргу  суду не надав, представник в судовому засіданні  08.12.10р. зазначив, що позовні вимоги вважає обґрунтованими матеріалами справи  з підстав наведених у позовній заяві, щодо зустрічних позовних вимог вказав, що установчий договір був укладений 25 листопада 1992р., ще до прийняття оскаржених розпоряджень Ужгродського міського голови від 17.06.94р. №256 та від 07.07.94р. №298, вважає, що на час укладення  Установчого договору не були порушені жодні права та інтереси Громади, що позбавляє Громаду підстав для оскарження  засновницького договору. Рішенням Ужгородської міської ради народних депутатів від 20.10.92р. затверджено Положення про Фонд комунального майна цієї ради, з цього часу Фонд набув відповідного правового статусу та отримав певні повноваження, делеговані йому Ужгородською міською радою народних депутатів. Крім наведеного, вважає, що Громада не надала жодного належного і безспірного доказу про те, що у 1994р. ТзОВ «СП «ЛУМ»було відомо про існування оскаржених розпоряджень Ужгородського міського голови від 17.06.94р. №256 та від 07.07.94р. №298.

    22.12.2010р. представник  третьої особи - Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня, м.Ужгород підтримав доводи апеляційної скарги, які були висловлені в попередніх судових засіданнях.

    Інші учасники судового процесу представників в судове засідання не забезпечили, причини неявки не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, ухвали суду, направлені на адреси зазначені в матеріалах справи, відділенням зв»язку не повертались.

    Від позивача 22.12.2010р. надійшла телеграма за підписом адвоката Гончарова, яка містить клопотання про відкладення розгляду справи у зв»язку з необхідністю надання додаткових доказів.Дане клопотання судом апеляційної інстанції відхилено, оскільки необхідні докази в підтвердження своїх вимог позивач  мав можливість долучити до апеляційної скарги або в судовому засіданні 8.12.2010р., в якому його представник був присутній та  надав свої пояснення.

    В клопотанні не зазначено, які докази позивач вважає за необхідне подати та які обставини вони підтверджують, не обґрунтовано неможливість їх подання суду першої інстанції.

   Ухвалою суду від 8.12.2010р. додаткові докази від позивача не витребовувались, а тому суд не вбачає вагомих підстав для задоволення клопотання.

    Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи  апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення представника позивача та  третьої особи- Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня, м.Ужгород, дослідивши правильність застосування господарським судом при винесенні  рішення норм процесуального та матеріального  права, Львівський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга третьої особи-Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного.

     Відповідно до ст.7 Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве регіональне  самоврядування»в редакції Закону  від 5 червня 1992 року N 2416-XII (станом на листопад місяць 1992р.), суб»єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі  сільських, селищних, міських, районних, обласних Рад народних депутатів. Управління  комунальною власністю здійснюють від імені населення відповідні місцеві ради та в межах, визначених радами, уповноважені ними органи.

    Відповідно до ст.31 Закону України «Про власність»(яка була чинна  на момент виникнення спірних правовідносин), до державної власності в Україні належать загально-державна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

   Частиною другою ст.33 Закону, було встановлено, що суб»єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських,селищних, сільських рад народних депутатів.

    Відповідно до  ст.12 Закону України «Про власність»(в редакції Закону України від  14 жовтня 1992 року N 2690-XII, яка була чинна на момент створення СП ТзОВ «ЛУМ»), товариство  є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність».

   Доказами, якими підтверджується передача приміщення площею 29,1 кв.м. по вул.Горького (Другетів 52\4) в статутний фонд  ТзОВ «ЛУМ», м.Ужгород, позивач, з чим погодився   місцевий господарський суд, обґрунтовує засновницьким договором від 25 листопада 1992р. та реєстром (додатком№2) (а.с.11-12,14,Т.І)

   З такими висновками апеляційна інстанція не погоджується.

   Відповідно до ч.2 ст.34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

   Засновницький договір укладений 25.11.1992р. містить положення (ст.3), що Фонд комунального майна Ужгородської міської ради робить внесок для створення статутного фонду СП «ЛУМ»в сумі –550 тис.крб. та внески вносяться основними фондами, які оцінюються в установленому законом порядку.Реєстр (додаток№2), на який послався місцевий господарський суд не містить ні підпису уповноваженої особи, ні печатки засновника Фонду комунального майна, а тому не можуть вважатися належними та допустими  доказами у справі в розумінні  ст.34 ГПК України.

    Крім того, протокол зборів учасників ТзОВ СП «Українсько-угорського підприємства «ЛУМ»від 25.11.1992р. (а.с.54, Т.2) не містить відомостей, які б підтверджували, що  Фондом комунального майна передано в статутний фонд позивача спірне приміщення.

   Не містять матеріали справи і рішення засновника –Фонду комунального майна, Ужгородської міської ради про передачу спірного приміщення в статутний фонд ТзОВ СП «ЛУМ»

    Крім того,  місцевим господарським судом зроблено висновок   що Положенням про  Фонд комунального майна Ужгородської міської ради (а.с.93-100), надано право Фонду (п.2.1.4 Положення), створювати підприємства, (об»єднання) організації, установи, наділяти статутними фондами, вирішувати питання створення, придбання, використання, оренди, продажу або безоплатної передачі майнових об»єктів, які перебувають у комунальній власності.

   Оскільки в матеріалах справи міститься Положення (копія а.с.93-100, Т.І), однак відсутнє рішення сесії Ужгородської міської ради про затвердження даного Положення, апеляційний господарський суд, щоб пересвідчитись в належності та допустимості даного Положення, як доказу у справі, який підтверджує делегування Ужгородською міською радою повноважень по розпорядженню майном комунальної власності (станом на листопад місяць 1992р.), витребував ухвалою суду від 17.11.2010р. від Ужгородської міської ради рішення Ужгородської міської ради про затвердження Положення про Фонд комунального майна від 20.10.1992р.

    Ужгородська міська рада двічі без поважних причин ухвали суду не виконала, рішення сесії Ужгородської міської ради від 20.10.1992р. не подала, своїх пояснень з приводу заявленого позивачем позову не висловила.

    За відсутності рішення сесії Ужгородської міської ради про затвердження Положення про Фонд комунального майна, апеляційна інстанція не може прийти до беззаперечного висновку про делегування Ужгородською міською радою повноважень щодо управління та розпорядження майном комунальної власності Фонду комунального майна.

    Крім того, апеляційна інстанція не погоджується з висновком  місцевого господарського суду про задоволення позову позивача про визнання права власності  до відповідача –Ужгородської міської ради, та до відповідача-2.

    Відповідно до ст.392 ЦК України, власник майна може пред»явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, тобто вимоги власника повинні бути пред»явлені до особи, яка оспорює його право власності.

    Позивач пред»являв вимогу про визнання права власності  до відповідача-1: Ужгородської міської ради та  відповідача-2: КП «Бюро технічної інвентаризації м.Ужгород», які не оспорюють право власності позивача на спірне приміщення, відповідачем у справі повинна виступати особа, яка не визнає за позивачем речового права на майно і яка заявляє свої права на річ.А тому вимоги позивача в цій частині до відповідача-1 та відповідача-2 є безпідставні.

   Приймаючи у справі рішення про припинення провадження у справі по вимогах по визнанню недійсним свідоцтва про право власності, видане 12.07.1994р.Управлінням ЖКГ, місцевий господарський суд послався на п.1.1 ст.80 ГПК України, відповідно до якої, провадження у справі підлягає припиненню за відсутності предмету спору.

   Провадження у справі підлягає припиненню на підставі  п.1.1 ст.80 ГПК України, коли спір врегульовано самими сторонами після подання позивачем  позову.

   Апеляційна інстанція вважає, що провадження у справі підлягає припиненню, однак по іншій підставі, а саме, такий спір не підлягає вирішенню в господарському суді України, виходячи із наступного.

   Позивач оспорює правомірність свідоцтва про право власності, видане 12.07.1994р.

  Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу  України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

    Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначена підвідомчість спорів господарським судам України, відповідно до норм якої господарським судам, зокрема, підвідомчі  справи у спорах, про визнання недійсними актів з підстав зазначених у законодавстві. При цьому під  актом розуміється юридична форма рішень державного чи іншого органу, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних  відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, тобто акти ненормативного характеру, які породжують певні права та обов'язки  суб'єкта (або визначеного кола суб'єктів), якому вони адресовані. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державна реєстрація є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Оскільки свідоцтво на право власності лише посвідчує наявність відповідного права, але не породжує, змінює або припиняє певні права та обов'язки воно не є актом в розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України, який може бути оскаржено до господарського суду.

   Дане свідоцтво не є правовстановлюючим   документом. Воно є наслідком цілого ряду юридично-значимих дій, юридичних фактів, зокрема розпорядження міського голови м.Ужгорода №298 від 07.07.1994р.

   Зважаючи на викладене, спір про визнання свідоцтва про право власності недійсним не підлягає розгляду в господарських судах України  (такий висновок узгоджується із практикою ВГСУ Постанова від 14.12.2010р. у справі 2\14).

   Оскільки позивачем в цій частині вимог обрано невірний спосіб захисту, місцевий    господарський суд помилково прийшов до висновку про відсутність предмету спору про визнання недійсним  свідоцтва про право власності.

   Вимоги ТзОВ СП Українсько-угорське підприємство «ЛУМ»скасувати державну реєстрацію права власності  Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня на приміщення площею 27 кв.м. під літерою «А»по вул.Другетів 52/4 в м.Ужгород заявлені    до Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації»м.Ужгород є безпідставні і рішення  місцевого господарського суду  в цій частині  підлягає скасуванню.

   По –перше, господарський суд не може захистити порушене право таким способом, який заявлено позивачем, оскільки він не передбачений ні ст.16 ЦК України, ні ГК України, ні іншими законодавчими актами України (ч.2 ст.16 ЦК України).

   По –друге, позивач не зазначає яким органом здійснена державна реєстрація коли і яким рішенням.

   Відповідно до Тимчасового положення про порядок  державної реєстрації  прав власності  на нерухоме майно, затвердженого  Наказом Міністерства юстиції України

від 7 лютого 2002 року N7/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за N 157/6445 (із змінами та доповненнями), державна реєстрація прав проводиться реєстратором  БТІ шляхом прийняття рішення.

   Відповідно до п.1.13 Тимчасового  положення, реєстратор БТІ самостійно приймає рішення про державну Реєстрацію прав, відмову в такій реєстрації.

   А внесення  запису до Реєстру прав власності проводиться БТІ на підставі прийнятого ним рішення про реєстрацію.

   Рішення про державну реєстрацію прав або відмову в ній може бути оскаржено відповідно до чинного законодавства (п.п.3.6  Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно).

   Тобто, Тимчасовим Положенням передбачено оскарження рішення державного реєстратора про державну реєстрацію або відмову у державній реєстрації, однак Тимчасовим Положенням не передбачено можливості, як судом, так і державним реєстратором скасування запису, який  внесено до Реєстру прав власності.

   Вимоги, які заявив позивач не містять визначення, яким чином здійснена державна реєстрація реєстратором, яке рішення ним прийнято та коли (номер та дата), а тому такі вимоги є безпідставні.

   Крім того, місцевим господарським судом в резолютивній частині прийнято рішення про відмову в задоволенні решти позовних вимог ТзОВ СП УУП «ЛУМ», однак в порушення ст.84 ГПК України, не зазначено, які інші вимоги не підлягають до задоволення, оскільки заявлені позивачем вимоги, які   зазначені в позовній заяві, суд вирішив прийняттям п.2, 2.1, 2.2, 2.3 резолютивної частини  рішення, інших додаткових вимог в порядку ст.22 ГПК України, позивач не заявляв.   

   У зв»язку із безпідставністю вимог позивача, не підлягають застосуванню норми ЦК України про позовну давність та про поновлення строку на звернення до суду, оскільки захисту підлягає порушене право.

   У випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить не порушено, постановляється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності (Постанова Верховного Суду України №3-275к03 від 25.03.2003р.).

   Приймаючи рішення у справі, місцевим господарським судом помилково в резолютивній частині рішення зазначено про відмову у задоволенні зустрічного позову.

   Ужгородська міська  громада Церкви адвентистів 7-го Дня подала позов в порядку ст.26 ГПК України, про що нею зазначено в тексті самої позовної заяви (а.с.42,ТІ).

    Суд ухвалою  від 18.08.2010р. (а.с.87) прийняв заяву третьої особи, як зустрічну спільно до провадження, чим порушив ст.60 ГПК України, оскільки право подати зустрічний позов має відповідач у справі до позивача.

    Як вбачається із позовної заяви ТзОВ СП «ЛУМ», вимог у справі до Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня, як до відповідача не заявлено, ухвалою суду в порядку ст.24 ГПК України, до прийняття рішення у справі, Ужгородську міську громаду Церкви адвентистів 7- го Дня відповідачем  не залучалось.

    Із змісту  позовної заяви Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7- го Дня (із самостійними вимогами на предмет спору (а.с.45, Т.І), вбачається, що третя особа заявляє вимоги до ТзОВ СП «ЛУМ»про:

-визнання за Ужгородською міською громадою Церкви Адвентистів сьомого дня (88000, м. Ужгород, вул. Другетів, буд. 48, код ЄДРПОУ 22114164) право власності на 15/100 частин приміщення за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 52/4, загальною площею 29,1 кв.м. (літ. «А»);

-зобов'язаня товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-угорське підприємство «ЛУМ», (88000, м.Ужгород, вул.Другетів, 52, к.4, код ЄДРПОУ 19105138), усунути перешкоди у здійсненні права власності Ужгородською міською громадою Церкви Адвентистів сьомого дня приміщенням загальною площею 29, 1 кв.м. (літ. «А») по вул. Другетів, 52/4 в м.Ужгороді шляхом звільнення вказаних приміщень і зобов'язати в подальшому не чинити будь - яких інших перешкод у здійсненні права власності на них Ужгородською міською громадою Адвентистів сьомого дня;

-визнання   недійсними   засновницький  договір   про  створення   спільного  україно-угорського підприємства «Лум»у формі товариства з обмеженою відповідальністю ЛТД від 25 листопада 1992 року в частині внесення до статутного фонду спільного підприємства «Лум»нежилого конторського приміщення, орендована площа 29,1 кв.м., розміщеного за адресою м. Ужгород, вул. Горького (Другетів), 52/4.

    Відповідно до ст.26 ГПК України, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін.

    У контексті коментованої статті під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об»єкт з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем та відповідачем.

    Третя особа може бути допущена до участі у справі лише у тому випадку, коли її самостійна вимога спрямована на предмет спору між позивачем і відповідачем. Вимога спрямована на будь-шо, що знаходиться поза цим предметом не може бути розглянута, як вимога третьої особи, а має бути здійснена через подання самостійного позову.

    Оскільки вимога третьої особи про визнання  недійсним засновницького договору про створення Товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне українсько-угорське підприємство „ЛУМ”, м. Ужгород, заявлена поза межами предмету позову між позивачем СП «ЛУМ»та відповідачами та знаходиться поза межами предмету спору, то в позові третьої особи в цій частині належить відмовити, і таку  вимогу третя особа вправі заявити шляхом пред»явлення самостійного позову.

     Місцевий господарський суд  належним чином не з»ясував, чи співпадає предмет спору з вимогами первісного позову та з вимогами третьої особи.

     Враховуючи, що вимоги третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору в частині визнання недійсним засновницького договору про створення товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне українсько-угорське підприємство „ЛУМ”, м. Ужгород від 25.11.1992р. в частині внесення до статутного фонду товариства нежитлового приміщення в м.Ужгород, вул.Другетів, 52\4, прийняті місцевим господарським судом  до розгляду помилково, підстав передбачених законом для розгляду їх у даній справі саме, як вимог третьої особи із самостійними вимогами відсутні, тому в позові належить відмовити.

     Вимоги третьої особи із самостійними вимогами про визнання права власності  на нежитлове приміщення площею 29,1кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 52/4, усунення перешкод у користуванні даним приміщенням підлягають до задоволення з огляду на наступне.

      Відповідно до ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.  

      Не визнає  право власності Ужгородської міської громади Церкви Адвентистів сьомого дня товариство з обмеженою відповідальністю „Спільне українсько-угорське підприємство „ЛУМ”, м. Ужгород, вважаючи, що право власності на спірне приміщення увійшло до статутного фонду товариства під час його створення.

      Оскільки апеляційним господарським судом встановлено, що позивачем в порядку ст.34 ГПК України не доведено правомірність передачі спірного приміщення у статутний фонд товариства, не підтверджено повноважень Фонду на передачу приміщення комунальної власності до статутного фонду, відсутні рішення Ужгородської міської ради про делегування таких повноважень Фонду, тому набуття третьою особою із самостійними вимогами на предмет спору права власності  на приміщення, площею 29,1 кв.м., які знаходяться в м. Ужгород, вул. Другетів, 52/4 на підставі розпоряджень голови міської управи м.Ужгорода №256 від 17.06.1994р. та №298 від 7.07.1994р., є правомірним та законним.

     Відповідно до ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

     Знаходження позивача в спірному приміщенні ним не заперечується, а тому  віндикаційний позов пред»явлений  третьою особою  шляхом звільнення ТзОВ «Спільне українсько-угорське підприємство „ЛУМ”, м.Ужгород нежитлового приміщення, площею 29,1 кв.м в м. Ужгород, вул. Другетів, 52/4 підлягає до задоволення.

     Враховуючи наведене, керуючись ст.ст.99,101,103-105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

   ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня, м. Ужгород  задоволити частково.

2.Рішення господарського суду Закарпатської області від 27.09.2010р. у справі №2/48 скасувати.Прийняти нове рішення.

3.Провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне українсько-угорське підприємство „ЛУМ”, м. Ужгород про скасування свідоцтва від 12.07.1994р. про право власності Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня на приміщення площею 27кв.м. під літерою „А” по вул. Другетів, 52/4 в м. Ужгород –припинити.

  В іншій частині- в позові відмовити.

4.Позовну заяву третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору: Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня -  задоволити частково.

  Визнати за  Ужгородською міською громадою Церкви адвентистів 7-го Дня, м.Ужгород право власності на нежитлове приміщення площею 29,1кв.м. за адресою: м.Ужгород, вул. Другетів, 52/4.

  Зобов»язати ТзОВ  „Спільне українсько-угорське підприємство „ЛУМ”, м. Ужгород

усунути  перешкоди Ужгородській міській громаді Церкви адвентистів 7-го Дня, м.Ужгород у користуванні нежитловим приміщенням, площею 29,1кв.м. за адресою: м.Ужгород, вул. Другетів, 52/4, шляхом звільнення вказаних приміщень.

   В позові про визнання недійсним засновницького договору про створення Товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне українсько-угорське підприємство „ЛУМ”, м. Ужгород від 25.11.1992р. в частині внесення до статутного фонду даного товариства нежитлового приміщення в м. Ужгород, вул. Другетів, 52/4- відмовити.   

   Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне українсько-угорське підприємство „ЛУМ”, (88000, м. Ужгород, вул.Другетів, 52/4) на користь Ужгородської міської громади Церкви адвентистів 7-го Дня, (88000, м.Ужгород, вул.Другетів,48) 42,50 грн. держмита, 236 грн. інформаційно-технічних витрат за позовом, 21,25 грн. держмита за розгляд апеляційної скарги.

   Доручити місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

   5.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий-суддя                                                                      Кордюк Г.Т.

Суддя                                                                                              Давид Л.Л.

Суддя                                                                                            Мурська Х.В.