Рішення

від 23.12.2010 по справі 1/232пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

1/232пн

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

23.12.10 р.                                                                                    Справа № 1/232пн                               

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь» м. Маріуполь Донецької області

до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Брокбізнесбанк» м. Київ

в особі Донецької філії

про припинення зобов'язань за кредитним договором

                                   Суддя                                         З.П. Азарова

Представники:  

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: Логвиненко О.С. - представник

В засіданні брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:                                

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітязь» м. Маріуполь звернулось з   позовом  до  Публічного  акціонерного  товариства  “Брокбізнесбанк»  м.  Київ

в особі Донецької філії про  припинення   зобов'язань   за   кредитним   договором

№ 199-П-08/МО1 від 28.03.2008р.

В обґрунтування позову позивач посилається на неможливість виконання зобов'язань у зв'язку з фінансово-економічною кризою, що спричинило падіння курсу гривні, обсягу виробництва, зменшення прибутків. Крім того, позивач послався на статті 202, 205 Господарського кодексу України, 607 Цивільного кодексу України.

Ухвалою від 22.11.2010р. було порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 14.12.2010р., про що повідомлені сторони належним чином.

У судове засідання представник позивача не з'явився. Відповідач надав відзив, в якому заперечив проти позовних вимог. Розгляд справи був відкладений. Ухвала направлена сторонам належним чином.

Проте, у наступне судове засідання представник позивача знову не з'явився, будь-яких клопотань від товариства не надійшло, воно не скористалося своїми правами та законними інтересами, тому справа розглядається відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач позовні вимоги не визнав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив, що 28.03.2008р. між сторонами був укладений кредитний договір № 199-П-08/МО1, за яким банк прийняв обов'язки видати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати граничні розміри (ліміт кредитної лінії) у відповідні періоди: до 27.11.2010р. – 800 000 грн. 00 коп., до 27.12.2010р. – до 640 000 грн. 00 коп., до 27.01.2011р. – до 480 000 грн. 00 коп., до 27.02.2011р. – до 320 000 грн. 00 коп., до 26.03.2011р. – до 160 000 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1.2 договору дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту – не пізніше 27.03.2011р.

Позичальник прийняв обов'язки використати кредит за цільовим призначенням, повернути його в обумовлені строки та сплачувати проценти за користування цим кредитом (п.2.1, 2.2 договору), повернути кредит в установлені строки.

Позичальник (позивач), не виконавши зобов'язання за кредитним договором, заявив позов про припинення зобов'язань за вказаним договором. Вказаний позов не відповідає способам захисту прав, передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За приписами статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає банківський кредит, як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, яка видана в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання сплатити проценти та інші збори з такої суми.

За приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виконано належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу. Аналогічне правило закріплено статтею 193 Господарського кодексу України.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій.

Неможливість виконання визначається фактичними обставинами і змістом конкретного зобов'язання. Вона обумовлена причинами об'єктивного та суб'єктивного характеру (форс-мажорні обставини або обставини, які пов'язані з національним господарюванням, та інші). Порядок припинення такого зобов'язання передбачений статтею 205 Цивільного кодексу України. Отже, наявність фактичних обставин і є тим фактом, який встановлюється при розгляді майнових спорів, пов'язаних з невиконанням зобов'язань. Ці факти не можуть бути предметом окремого позову, оскільки така вимога спрямована не на поновлення порушеного права або захист охоронюваного інтересу.

Відповідно до приписів статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу. Вказані статті визначають способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких такий спосіб як припинення зобов'язань відсутній. По суті така вимога спрямована на встановлення факту, оскільки стаття 598 Цивільного кодексу України  передбачає, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Отже, припинення це остання стадія існування зобов'язання, із завершенням якої первісний юридичний зв'язок між сторонами, виражений у конкретному зобов'язанні, утрачається.

Цивільним та Господарським кодексами передбачені випадки, коли припиняються зобов'язання. Так, стаття 202 ГКУ, глава 50  ЦКУ передбачають загальні умови припинення господарських зобов'язань. До того ж пунктом 5.5 кредитного договору сторони передбачили, що дія договору припиняється після повного виконання зобов'язань позичальником.

В силу статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд  -

                                                        В И Р І Ш И В :

Відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітязь» м. Маріуполь про  припинення   зобов'язань   за   кредитним   договором № 199-П-08/МО1 від 28.03.2008р.

В судовому засіданні 23.12.2010р. оголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя                                                               Азарова З.П.                               

Рішення підписано 27.12.2010р.