Рішення

від 22.12.2010 по справі 12/276пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/276пн

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

22.12.10 р.                                                                                    Справа № 12/276пн                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Склярук О.І.

при секретарі судового засідання Здоренко В.В.

за участю представників сторін

від позивача – Іванова Т.Б. за довір., Сердюк Є.І. за довір.

від відповідача – Вознюк О.В. за довір.

від третьої особи – Снегірьов О.М. за довір

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОННА», м.Донецьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛЬТРАМАРИН» м.Донецьк

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Донецької міської ради, м,Донецьк

про визнання права власності на вбудоване приміщення під магазин

                    В судовому засіданні оголошувалася перерва з 17.12.2010 р.по 22.12.2010 р.

СУТЬ СПОРУ

Товариство з обмеженою відповідальністю «НОННА» звернулася до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛЬТРАМАРИН» м.Донецьк,  Донецької міської ради, м,Донецьк та просило суд визнати за ним право власності на вбудоване приміщення під магазин площею 1826 кв.м., розташоване у цокольному та першому поверху житлового будинку літер А-12 за адресою:  м. Донецьк,  пл. Конституції, 5.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на ст. 392 ЦК України.

Відповідач проти задоволення позову не заперечував.

У зв»язку з відсутністю  доказів наявності спору між позивачем та другим відповідачем, суд виключає Донецьку міську раду зі складу відповідачів,  залучивши її в якості третьої особи,  яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Дослідивши обставини справи, вислухав пояснення представників сторін господарський суд встановив.

Згідно пояснення представника позивача,  позивач володіє  приміщенням площею 1826 кв.м. розташованим за адресою:  м.Донецк,   пл.Конституції, 5, що підтверджується договором купівлі-продажу приміщення від 16.10.1997 р. укладеного між представництвом Фонду державного майна України в  місті Донецьку та ТОВ  «Білорусь»  (правонаступником якого стало  спільне українське- ізраїльське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «НОННА», правонаступником якого, в свою чергу є позивач по цій справі)

23.11.1999 р. між Донецькою міською радою та спільним українсько- ізраїльським підприємством  у формі товариства з обмеженою відповідальністю «НОННА» було укладено  договір на право тимчасового користування землею,  відповідно до якого Донецька міська рада на підставі  рішення виконкому від 20.10.1999 р. за № 375/5 надала, а спільне підприємство прийняло у тимчасове платне користування земельну ділянку площею  0,1167 строком на 25 років    до 20.10.2024 р. для реконструкції гастроному «Беларусь»  під магазин-салон,  гастроном і кафе на площі Конституції 5 у Ворошиловському районі міста  Донецьку.

Розпорядженням Донецького міського голови за  № 900 від 08.07.1998 р. спільному українсько-ізраїльському підприємству у формі товариства з обмеженою відповідальністю «НОННА» дозволена реконструкція приміщення.

За наслідками реконструкції площа приміщення стала складати  1815, 1 кв.м., що підтверджується, зокрема,  витягом з реєстру прав власників на нерухоме майно від 29.06.2004 р. та  свідоцтвом на право  власності  на нерухоме майно від 17.08.2005 р.      

Під час експлуатації належного йому на праві власності майна, позивачем будо здійснена реконструкція, а саме:  зроблена антресоль площею 28,  4 кв.м. та убрані деякі не капітальні ( гіпсокартонні) перегородки,  у зв»язку з чим,  площа приміщення стала складати 1826 кв.м., у томі числі самовільно збудована антресоль площею 28, 4 кв.м.

01.11.2009 р. між  позивачем та відповідачем  укладено договір оренди нежитлового приміщення

За відсутністю правовстановлювальних документів на самочине будівництво, відповідач, на цей час,  не визнає за позивачем право власності на об»єкт нерухомого майна, який він орендує.

Позивач звернувся до суду та просить визнати за ним право власності  з посиланням на ст. 392 ЦК України.

Розглядаючи зазначений спір суд виходить з наступного

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред»явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.  

Пункт 2 статті 3 Цивільного кодексу України встановлює, що  загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Згідно до вимог ст.ст. 328-345 ЦК України право власності виникає на підставах не заборонених законом, зокрема із правочинів.  Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття  41 Конституції України закріплює, що кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно  до ст. 316 ЦК України правом власності особи є право особи на певну річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону (ст. 319 ЦК України).

Власник використовує своє майно для підприємницької діяльності (ст. 320 ЦК України).

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійснені лише у випадках, прямо передбачених законом (ст. 321 ЦК України).

Згідно частини 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотним порушеннями будівельних норм та правил.

Частина 5 ст. 376 ЦК України закріплює, що на вимогу власника або користувача земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

На час звернення до суду позивач є користувачем земельної ділянки та володіє, розпоряджається та користується спірним майном.

При цьому, земельна ділянка була виділена позивачу  саме для обслуговування об”єкту нерухомості.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін має довести ті обставини справи,  на які вона посилається,  як на підставу своїх вимог та заперечень.

Сторонами не було доведено, що  визнання права власності на спірне майно порушує права та законні інтереси відповідача чи третіх осіб.

Крім того, здійснення   реконструкції  майна , яка належить позивачу на праві власності,  не позбавляє останнього права власності на це майно.

Що стосується, що спірне майно не прийнято до експлуатації, і саме це є підставою для відмови в задоволені позову про визнання права власності на самочинне будівництво, то суд зазначає наступне.

Чинне законодавство передбачає декілька шляхів набуття права власності на  новостворені об'єкти нерухомого майна.

Так,   право власності на новостворене майно у разі  прийняття його в експлуатацію виникає на   підставі ст. 331 ЦК України.

Вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об”єктів,  визначені постановою Кабінету Міністрів України за № 923 від 08.10.2008 “Про Порядок прийняття в експлутацію закінчених будівництвом об”єктів”. При цьому,  у видачі сертіфікату відповідності може бути відмовлено у разі, невідповідності закінченого будівництвом об”єкту  погодженій та затвердженій проектній документації. Відсутність зазначеної документації унеможливлює взагалі видачу такого сертіфікату.

В той же час, у разі створення об”єктів нерухомості, які були побудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без належного дозволу чи належне затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм та правил, право власності на них  може бути визнано тільки судом на підставі приписів саме  ст. 376 ЦК України .

З огляду на наведене,  здійснення  забудовником  будівництва об”єктів нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без належного дозволу чи належне затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм та правил,  робить неможливим прийняття таких  об”єктів до експлуатації у встановленому законом порядку, і як наслідок, визнання права власності на ці об”єкти на підставі ст. 331 ЦК України.

В той же час, обов'язок власника чи іншої зацікавленої особи, а також сама необхідність прийняття  в експлуатацію об'єктів самочинного будівництва  не  врегульовано жодним нормативним актом.

Суд зазначає, що на відміну від ст.105 ЦК УРСР, новий Цивільний кодекс не акцентує увагу на необхідність знесення таких об”єктів, а закріплює широке коло можливостей  саме для узаконення самочинно побудованих об”єктів.  При цьому необхідними умовами такого узаконення є відведення для цієї мети у встановленому законом порядку самочинному забудовнику земельної ділянки, відсутність заперечень з боку власника (користувача земельної діялнки), відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб. Новий Цивліьний кодекс України фактично змінив  практику  узаконення самочинної забудови в адміністративному порядку.  Відтепер таке узаконення має відбуватися лише за рішенням суду.

Як зазначалося вище,  на час розгляду справи  і до моменту звернення позивача до суду, власник земельної ділянки або іншій орган,   не здійснював дії  та не приймав рішень, спрямованих на ліквідацію вказаного об'єкту самочинного будівництва, та не інформував його власників щодо неможливості подальшого існування спірного майна.

Згідно висновку експертизи, спірне майно придатно до експлуатації та відповідає будівельним нормам.  

Вказаний висновок свідчить про відсутність порушень основних державних будівельних норм та можливість подальшої експлуатації будівлі за своїм призначенням.

Стаття 321 ЦК України закріплює, що  особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійснені лише у випадках, прямо передбачених законом.

На цей час,  право власності на спірне майно не спростовується жодною особою.

В той же час, це право не може бути зареєстровано з огляду на порушення встановленої процедури отримання дозвільної документації для проведення будівельних робіт.

Відсутність альтернативної можливості вирішити подальшу долю об'єктів самочинного будівництва та належним чином оформити правоустановчі документи на належне позивачу майно, заважає йому вільно володіти,  користуватися  та розпоряджатися об'єктами нерухомості.

Стаття 376 ЦК України,  передбачає необхідність вирішення подальшої долі самочинно збудованого майна  саме в судовому порядку.

Відповідно до ст.ст. 15,  16 ЦК України, ст. 20 Господарського кодексу України,  кожна особа має право на захист свого законного права чи інтересу в судовому порядку, зокрема шляхом визнання права власності.

За таких обставин,  позовні вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на наведене та керуючись ст.ст. 33,43,49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд

                                               ВИРІШИВ

Виключити зі складу відповідачів Донецьку міську раду, залучивши її  в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «НОННА» (м. Донецьк пл. Конституції, б.5 ЄДРПОУ 13529937)  на вбудоване приміщення під магазин площею 1826 кв.м., розташоване у цокольному та першому поверсі житлового будинку Літер А-12 за адресою: 83001 м.Донецьку пл. Конституції, 5.

Повний текст рішення підписано та виготовлено 27.12.2010 р.

Суддя                                                               Склярук О.І.