Постанова

від 22.04.2010 по справі 5020-3/332

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5020-3/332

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

14 грудня 2010 року  

Справа № 5020-3/332

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Ткаченка М.І.,

суддів                                                                      Маслової З.Д.,

                                                                                          Антонової І.В.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився (Фонд комунального майна Севастопольської міської ради);

відповідача - не з'явився (товариство з обмеженою відповідальністю „77”);

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „77” на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 10 березня 2010 року по справі № 5020-3/332

за позовом           Фонду комунального майна Севастопольської міської ради

(вулиця Луначарського, 5, місто Севастополь, 99011)

(вулиця Леніна, 3, місто Севастополь, 99011)

до товариство з обмеженою відповідальністю „77”

(вулиця Корчагіна, 8, кв. 104, місто Севастополь, 99014)

(вулиця Корчагіна, 40, місто Севастополь, 99014)

про зобов'язання звільнити (повернути) майно

                                                            ВСТАНОВИВ:

                    У жовтні 2009 року Фонд комунального майна Севастопольської міської ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „77” (далі - ТОВ „77”), в якій просить зобов'язати відповідача звільнити (повернути) майно за договором оренди              № 2859 від 4 грудня 1998 року.

                    Позовні вимоги мотивовані тим, що 4 грудня 1998 року між сторонами укладено договір оренди нежитлових приміщень загальною площею 95,3 м 2 , які розташовані по вулиці Корчагіна, 40 у місті Севастополі № 2859.

                    Строк дії укладеного договору визначено до 4 грудня 2001 року.

                    Після спливу строку, позивач направив відповідачу лист про припинення договірних відносин та просив ТОВ „77” повернути орендоване майно.

                    Отже, відповідач орендоване майно не повернув, що і стало підставою для звернення до суду.

                    ТОВ „77” проти позовних вимог заперечує, мотивуюи тим, що не позивач  є власником спірного майна, а мешканці багатоквартирного будинку по вулиці Корчагіна, 40 у місті Севастополі. Таким чином, на думку відповідача, права позивача порушені не були.

                    Фонд комунального майна Севастопольської міської ради вказує, що факт передачі в оренду спірного майна підтверджується актом прийому-передачи від 4 грудня 1998 року.

                    Рішенням господарського суду міста Севастополя по справі № 5020-3/332 (суддя Головко В.О.)  позов задоволено у зв'язку з тим, що Фонд комунального майна Севастопольської міської ради є належним  позивачем у справі, оскільки на нього покладені функції по управлінню комунальним майном, у тому числі  і спірним приміщенням.

                    Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ „77” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

                    ТОВ „77” вважає, що рішення суду підлягає скасуванню у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки договір є неукладеним, так як не містить всіх істотних умов.

                    Фонд комунального майна Севастопольської міської ради вважає, що  доводи, викладені в апеляційній скарзі не відповідають обставинам справи.

                    Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2010 року апеляційна скарга прийнята до провадження суду у складі колегії: головуючого судді Ткаченка М.І., судді Антонової І.В., судді               Градової О.Г. та призначена до розгляду на 27 квітня 2010 року.

                    Розпорядженям керівництва суду від 27 квітня 2010 року у зв'язку з  зайнятістю в іншому судовому засіданні судді Градової О.Г. була здійснена її заміна на суддю Котлярову О.Л.

                    27 квітня 2010 року слухання справи було відкладено на 18 травня 2010 року.

                    18 травня 2010 року оголошено перевру до 8 червня 2010 року.

                    8 червня 2010 року розгляд справи відкладено на 29 червня 2010 року.

                    Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29 червня 2010 року провадження по справі зупинено у зв'язку з призначенням  будівельно-технічної експертизи.

Предметом експертизи були приміщення, розташовані у житловому будинку              № 40  по вулиці Корчагіна у місті Севастополі.

          Листом від 4 серпня 2010 року, суд апеляційної інстанції зобов'язав  сторін по справі надати інвентарну справу та проектну документацію на будинок № 40 по вулиці Корчагіна в місті Севастополі.

                    Отримавши цей лист, ТОВ „77” повідомило, що не може надати зазначену вище документацію, оскільки не є власником спірного будинку. Отже, для отримання зазначеної вище документації необхідно звернутись до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради та ДКП "Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна м. Севастополя".

                    ДКП „Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна м. Севастополя”  у листі № 10647 від 19 жовтня 2010 року просило уточнити стосовно якого відсіку будинку № 40 по вулиці Корчагіна необхідно надати інвентарну справу та проектну документацію.

                    Листом  № 5038-43412-43414 від 25 жовтня 2010 року Севастопольський апеляційний господарський суд просив сторін надати експертній установі відповідь на це питання.

                    Однак сторони цей обов'язок не виконали.

                    Враховуючи, що питання про відсік будинку № 40 по вулиці Корчагіна  вирішено не було, то експертною установою 19 листопада 2010 року за № 1388 матеріали справи № 5020-3/332 були повернуті до суду апеляційної інстанції без виконання.

                    Після отримання справи, 29 листопада 2010 року до канцелярії суду  надійшли повернення листів, які відправлялись сторонам для виконання. Підставою повернення стало закінчення терміну зберігання.

                    Враховуючи викладені обставини та керуючись частиною 3 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, Севастопольський апеляційний господарський суд ухвалою від 2 грудня 2010 року поновив провадження та призначив справу до розгляду на 14 грудня 2010 року.

                    Розпорядженням керівництва суду від 14 грудня 2010 року суддя Котлярова О.Л. замінена на суддю Маслову З.Д.

                    У судове засідання представники сторін не з'явились. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

          Частина 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

                    Оскільки явка в судове засідання представників сторін -  це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

          Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

                    Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України   від 3 червня 2009 року № 2-7/10608-2008.

                    Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін.

                    Розглянувши справу повторно, в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

          4 грудня 1998 року між Управлінням майном міста Севастопольської міської державної адміністрації (орендодавець) та ТОВ „77” (орендар) укладено договір оренди № 2859.

          Відповідно до пункту 1.1 укладеного договору орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування нежитлове вбудоване приміщення, що розташоване по вулиці Корчагіна, 40, загальною площею               95,3 м2, яке знаходиться на балансі РЕП 9 (майно) для використання під магазин.

          Відповідно до умов договору передача майна в оренду не тягне за собою передачу орендарю права власності на це майно. Орендар володіє та користується майном впродовж строку оренди на умовах договору.

          Майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання акту прийому-передачі.

          Пунктом 3.1 визначено, що за користування майном орендар сплачує орендодавцю орендну плату у розмірі 799,00 грн. за рік.

          Строк дії договору - до 4 грудня 2001 року.

          Зміна договору та його пролонгація (продовження строку) здійснюється за наявності згоди обох сторін та оформлюється угодою, яка підписується сторонами та є невід'ємною частиною договору оренди. До спливу строку дії договору оренди орендар вправі звернутись в місячний строк з письмовою заявою про продовження (пролонгацію) договору. За наявності згоди орендодавця договір продовжується на строк, який встановлюється орендодавцем, у вищезазначеному порядку.

          Відповідно до пункту 9.4 договору, його дія припиняється у випадках:

-закінчення строку оренди, на який він був укладений, та відсутності згоди сторін на його продовження;

-приватизації об'єкту оренди (за участю орендаря);

-дострокового розірвання за згодою сторін чи на підставі рішення арбітражного

суду;

-банкрутства орендодавця;

-інших випадках, встановлених діючим законодавством.

          У разі припинення договору оренди чи його розірвання орендар зобов'язується у 3-денний строк передати майно орендодавцю по акту прийому-передачи .

  Взаємовідносини сторін, які не врегульовані договором оренди, регламентуються чинним законодавством України.          

          На підставі акту приймання-передачі майна (приміщення) від 4 грудня 1998 року, затвердженого начальником Управління майном міста  Севастопольської міської державної адміністрації, орендодавець передав спірне майно орендарю.

          У зв'язку з відсутністю заперечень сторін, строк дії договору  двічі продовжено: до 4 грудня 2004 року; до 4 грудня 2007 року.

          Листом від 17 грудня 2007 року вих. № 3796 позивач повідомив відповідача про припинення договірних відносин  між ними та просив  передати  орендоване           майно за актом прийому-передачі в строк, встановлений договором.

                    Отже, у порушення пункту  9.7, ТОВ „77” майно позивачу не повернуло.

          9 квітня 2009 року позивачем, при перевірці ефективності використання, виконання раніше діючого договору оренди та технічного стану об'єкту комунальної власності-вбудованих нежитлових приміщень підвального поверху житлового будинку, розташованого за адресою: м. Севастополь, вулиця  Корчагіна, 40, встановлено, що вказані вище нежитлові приміщення зайняті ТОВ „77” без  належним чином оформленого договору оренди.

          У зв'язку з чим, позивач направив відповідачу акт перевірки від 9 квітня 2009 року для повернення майна у 30-денний строк.

          Однак, ці вимоги відповідаче також виконано не було.

          Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

          Правовідносини сторін регулюються Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України,  Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”  № 280/97-ВР від 21 травня 1997 року, Законом України  „Про оренду державного та комунального майна” № 2269-ХІІ від 10 квітня 1992 року.

          За змістом частин першої та п'ятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.

          Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об'єктів, що передаються у користування і оренду та інші.

          Правові засади організаційних відносин, пов'язаних з передачею в оренду майна, яке, зокрема, перебуває у комунальній власності та майнових відносин між орендодавцями щодо господарського використання даного майна, визначені                     Законом України „Про оренду державного та комунального майна”, який є спеціальним законом щодо цих відносин.

          Функції по управлінню комунальним майном територіальної громади міста Севастополя покладені на Фонд комунального манна Севастопольської міської ради.

          Також у пункті 3 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської ради зазначено, що останній є правонаступником Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації.

          Таким чином, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради            є належним позивачем по справі, оскільки на нього покладені функції по управлінню комунальним майном, у тому числі і спірним приміщенням.

          Наведене спростовує думку відповідача щодо того, що спірне майно не                є комунальним майном.

          Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає зобов'язання як правовідношения, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або у і рішатися від певної дії,              а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

          Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру па користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у іому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

          Частиною першою статті 175 Господарського кодексу України передбачено, що майнові зобов'язапня, які виникають між учасниками господарських відноснії, регулюються Цивільним кодексом України                            з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

          Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема,                     з договорів та інших правочинів (угод).

          Відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

          Також, стаття 283 Господарського кодексу України передбачає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передасться індивідуально визначене майно виробиичо-технічіюго призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (нсспоживна річ).

          Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

          Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату па певний строк за договором найму (оренди).

          За приписами частини першої статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

          Стаття 291 Господарського кодексу України вказує, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Аналогічно, згідно з частиною 2 статті 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

          Пунктом 4 статті 291 Господарського кодексу України встановлено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

          У статті 764 Цивільного кодексу України визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то. за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на сірок, який був раніше встановлений договором.

          Аналогічна норма передбачена частиною другою статті 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, відповідно до якої, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим па той самий термін і на-тих самих умовах, які були передбачені договором.

          Отже, зі змісту зазначеної норми вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на той самий термін і на тих самих умовах, на яких цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує жодна із сторін договору.

          При цьому, закон не передбачає обов'язкового додержання сторонами письмової форми оформлення поновлення (продовження) договору. В контексті статті 764 Цивільного кодексу України для наявності обставин поновлення договору на той строк, на якій він був укладений, є встановлення факту продовження орендарем користування орендованим приміщенням та відсутність на це заперечень сторін.

          Судом встановлено, що договір оренди № 2859 від 4 грудня 1998 року  був двічі продовжений в силу положень статті 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” на той самий строк, на який він укладався, тобто на три роки: перший раз - до 4 грудня 2004 року; вдруге-до 4 грудня 2007 року.

          Посилання відповідача на лист від 10 січня 2007 року, в якому зазначено, що спірний договір до 4 грудня 2004 року автоматично не продовжувався (тобто діяв до 4 грудня 2001 року), є необгрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що орендодавець 17 грудня 2007 року заперечував проти продовження договору оренди.

          З цього впливає, що дія спірно договору до 17 грудня 2007 року.

          Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцю річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у етапі, який було обумовлено в договорі.

          Обов'язок орендаря повернути орендодавцю орендоване приміщення в разі припинення договору оренди встановлений також частиною 1 статті 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та пунктом 9.7 договору оренди.

          Таким чином, судова колегія вважає, що господарський суд дійшов до вірного висновку про обгрунтованість позовних вимог.

          За результатами повторного перегляду справи, суд апеляційної інстанції  встановив, що місцевим господарським судом  вирішено спір без порушень норм процесуального та матеріального права України, а також правильно встановлені всі обставини справи.

                    Керуючись статтями 46, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

                    Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „77” залишити без задоволення.

                    Рішення господарського суду міста Севастополя від 10 березня 2010 року по справі № 5020-3/332 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                  М.І. Ткаченко

Судді                                                                                З.Д. Маслова

                                                                                І.В. Антонова