Постанова

від 31.01.2008 по справі 14/151-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

14/151-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 31 січня 2008 р.                                                                                    № 14/151-07  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Кота О.В.,Шевчук С.Р. (доповідач),Владимиренко С.В.

розглянувши  касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання"

на постанову

у справігосподарського суду

за позовом

до

про Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.09.2007 року

№ 14/151-07Дніпропетровської області

Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніко"Закритого акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання"стягнення 60559,88 грн.

          В судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: не з'явились

- відповідача: Ботвінко Р.А. (дов. №016-15 від 03.01.2008р.)

ВСТАНОВИВ:

У березні 2007р. товариство з обмеженою відповідальністю "Юніко" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з закритого акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" 60559,88 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2007 (суддя Панна С.П.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 52926,77 грн. боргу, 5948,27 грн. інфляційних, 1684,84 грн. –3% річних, 605,59 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.09.2007р. (головуючий Кузнецова І.Л., судді Чимбар Л.О., Верхогляд Т.А.) вказане рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга  не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 09 лютого 2004 року між сторонами у справі укладений договір №57, з урахуванням додаткової угоди №2 від 2.08.2005, відповідно до умов якого виконавець (позивач) зобов'язався поставити у власність замовника (відповідача) комп'ютерне обладнання, комплектуючі та видаткові матеріали для комп'ютерної та оргтехніки відповідача, найменування, кількість, технічні характеристики і вартість яких вказується у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Оплата за поставлене обладнання, відповідно до п. 2.1, 2.2 договору, повинна здійснюватися на підставі виставлених рахунків, з відстрочкою платежу строком на 30 календарних днів.

На виконання умов даного договору, позивач  протягом серпня –жовтня 2005р. поставив відповідачу обладнання на загальну суму 52926,77 грн., що підтверджується видатковими накладними та довіреностями, які знаходяться в матеріалах справи.

Тоді як відповідач, взятих на себе зобов'язань по оплаті продукції, не виконав, у встановлені строки виставлені рахунки  (а.с. 21-27) не оплатив, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 52926,77 грн.

За таких обставин та враховуючи, що позивач в порядку ст. 33 ГПК України довів свої вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції,  задовольнив позов в частині стягнення               52926,77 грн. боргу, який доведений матеріалами справи.

Також суди задовольнили позов в частині стягнення  5948,27 грн. втрат від  інфляції та 1684,84 грн. -3% річних, оскільки в силу вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, судом не прийняті до уваги посилання відповідача на те, що відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються річні та інфляційні, оскільки останні не є санкціями в розумінні наведеної статті.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, як його визначено у статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому вони підлягають стягненню. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16.05.2006р. №10/557-26/155.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд першої та апеляційної інстанції повно і всебічно з'ясували фактичні обставини справи та правильно застосували норми законодавства.

Щодо доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаних висновків суду та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або  постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів Вищого господарського    суду України не вбачає підстав для скасування прийнятих у справі рішень, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.09.2007р. у справі №14/151-07 залишити без змін.

Головуючий                                                                         Кот О.В.

С у д д я                                                                                Шевчук С.Р.

С у д д я                                                                                Владимиренко С.В.