Постанова

від 23.01.2008 по справі 11/219/07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

11/219/07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 23 січня 2008 р.                                                                                    № 11/219/07  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого судді      Кривди Д.С. –(доповідача у справі),

суддів:Жаботиної Г.В.,Уліцького А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скаргиАкціонерного товариства відкритого типу “Гілея”         

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.09.2007

у справі№11/219/07 господарського суду Миколаївської області       

за позовомАкціонерного товариства відкритого типу “Гілея”

доТовариства з обмеженою відповідальністю “Зоря”

простягнення суми,

за участю представників сторін від:

позивача:Форостян А.М. –за довіреністю від 11.07.2007р.

відповідача:Пономаренко Ю.П. –за довіреністю від 27.07.2007р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 21.06.2007р. (суддя Василяка К.Л.) позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 18116,23грн. боргу за поставлені ТМЦ, 1495грн. процентів за користування товарним кредитом, 2517,88грн. пені за прострочення оплати ТМЦ та процентів за користування товарним кредитом, 700000грн. пені за недопоставку цукрових буряків, 195,78грн. держмита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з відповідача в доход державного бюджету України 15918,07грн. державного мита.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.09.2007р. (судді Разюк Г.П. –головуючий, Колоколов С.І., Петров М.С.) рішення господарського суду Миколаївської області від 21.06.2007 р. скасовано частково та викладено в новій редакції: позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ „Зоря” на користь АТВТ „Гілея” 4619,01грн. основного боргу, 478,70грн. відсотків за користування товарним кредитом, 1799,97грн. пені. Визнано недійсним п. 4.3 договору по вирощуванню та постачанню цукрових буряків №210/св від 01.04.2006р. В задоволенні решти позову відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача 97,47грн. державного мита, сплаченого за розгляд апеляційної скарги.

Позивач в касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного господарського суду в частині визнання недійсним п.4.3 договору по вирощуванню та постачанню цукрових буряків №210/св від 01.04.2006р. та відмови у задоволенні решти позовних вимог, залишивши в силі рішення місцевого господарського суду в частині стягнення пені за недопоставку цукрових буряків. Скаржник посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.04.2006р. АТЗТ „Гілея” (Завод) та ТОВ „Зоря” (Виробник) уклали договір по вирощуванню та постачанню цукрових буряків №210/св, за умовами якого, з метою забезпечення стабільного високопродуктивного виробництва цукрових буряків та досягнення максимально можливих прибутків, Виробник зобов'язався передати у власність Заводу, а Завод прийняти та оплатити на умовах даного договору коренеплоди цукрових буряків.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.6.5).

Згідно п.2.4 цього договору Виробник зобов'язаний в строк до 01 листопада 2006р. передати у власність Заводу коренеплоди цукрових буряків у кількості 1275 тон в заліковій вазі при базисному рівні цукристості 16%.

Пунктом 3.1 сторони узгодили, що ціна товару по даному договору при базисній цукристості 16% становить 195грн., в т.ч. ПДВ, за одну тону в заліковій вазі.

За умовами пп.4.3, 4.5 договору, в разі порушення п. 2.4 даного договору, Виробник, незалежно від наявності вини (умислу або необережності) сплачує Заводу пеню у розмірі п'яти відсотків від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочки за весь її період.

Відповідно до п.2.11 договору від 01.04.2006р. для досягнення мети, зазначеної в ст.1 цього договору, Завод вправі здійснити поставку товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) необхідних Виробнику для вирощування цукрових буряків (насіння, паливно-мастильних матеріалів, засобів захисту рослин, мінеральні добрива та ін.), а також надавати послуги по проведенню сільськогосподарських робіт. Найменування, кількість, ціна зазначених в цьому пункті ТМЦ визначається сторонами додатково та вказується в накладній на їх відпуск. Поставка ТМЦ Виробнику здійснюється на умовах товарного кредиту.

За користування товарним кредитом Виробник сплачує Заводу 24 % річних від вартості отриманих, але неоплачених ТМЦ. Проценти нараховуються з наступного дня після фактичної передачі ТМЦ Виробнику і до повної їх оплати або проведення зарахування однорідних вимог за заявою однієї із сторін (п.2.12).

Пунктом 3.4 договору сторони узгодили, що Виробник зобов'язаний оплатити ТМЦ та /або послуги, отримані у відповідності з п. 2.11 цього договору, а також суму нарахованих процентів за користування товарним кредитом не пізніше 20 листопада 2006р. шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Заводу, або шляхом зарахування зустрічних грошових вимог за заявою однією із сторін.

Згідно пп.4.4, 4.5 договору в разі порушення умов, передбачених п. 3.4 даного договору, Виробник незалежно від наявності вини (умислу або необережності) сплачує Заводу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочки за весь її період.

При цьому судами встановлено, що позивачем за накладною №62 від 01.04.2006р. було поставлено відповідачу 10,035 тон дизпалива на суму 34620,74грн., за накладною №86 від 04.04.2006р. –насіння цукрового буряку на суму 22500грн., за накладною №85 від 14.04.2006р. –добрива на суму 17294,40грн. та за накладною №411 від 15.06.06р. –насіння кукурудзи на суму 6000грн.. Загальна вартість поставлених Заводу ТМЦ складає 80415,14грн.

Також апеляційним судом з посиланням на накладну №177 від 14.11.2006р. встановлено, що ТОВ „Зоря” поставило АТЗТ „Гілея” 374,444 тони цукрових буряків в заліковій вазі на загальну суму 71797,70грн. У відповідності до п. 2.9 договору, згідно якого Завод зобов'язується компенсувати Виробнику вартість доставки товару, ТОВ „Зоря” здійснило перевезення цукрового буряку власними транспортними засобами, що підлягає компенсуванню відповідачу у сумі 1445,44грн. Разом це склало  73243,14грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.02.2007р. АТЗТ „Гілея” заявило про зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ст.601 ЦК України ( 80 415,14- 73243,14 грн. = 7172грн.). При цьому позивач визначив заборгованість відповідача на дату заліку у розмірі 18116,23 грн., з яких 7172 грн. - основний борг за ТМЦ та 10944,23 грн. відсотки за користування товарним кредитом, нараховані позивачем на цю дату.

Виробник на виконання своїх зобов'язань за договором сплатив Заводу 13497,22 грн., що підтверджується  платіжним дорученням №21 від 05.02.2007р.

З огляду на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що виробник не виконав свої зобов'язання  щодо оплати боргу за ТМЦ в сумі 4619,01грн. та недопоставив позивачу згідно з умовами п. 2.4 договору 900,556 тон вартістю 175 608,42грн.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відтак, внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог обґрунтованим є борг відповідача перед АТЗТ „Гілея” у розмірі 4619,01грн., з чим погодився і позивач у відзиві на апеляційну скаргу та здійснивши перерахування передбачених договором штрафних санкцій, виходячи з даної суми боргу.

Враховуючи викладене, вмотивованим та таким, що ґрунтується на матеріалах справи, є висновок господарського суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідача з 4619,01грн. основного боргу, 478,70грн. відсотків за користування товарним кредитом за період з 25.01.2007р. по 30.05.2007р., пені в сумі 1799,97грн., з яких 1461,35грн. за період з 21.11.2006р. по 25.01.2007р. та 338,62 грн. за період з 26.01.2007р. по 21.05.2007р., загалом на суму 2278,67грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1589256,02грн. пені за період з 01.11.2006р. по 01.05.2007р. згідно пункту 4.3 договору від 01.04.2006р., колегія зазначає наступне.

Так, як було зазначено вище, згідно п.4.3 даного договору в разі порушення п.2.4 даного договору, Виробник, незалежно від наявності вини (умислу або необережності) сплачує Заводу пеню у розмірі п'яти відсотків від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочки.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Тобто, підставою застосування пені є лише прострочення виконання грошового зобов'язання.

Отже, враховуючи, що пункт 4.3 договору від 01.04.2006р. передбачає нарахування пені не на грошове зобов'язання, він суперечить приписам наведеної норми ЦК України, що і встановлено судом апеляційної інстанції.

За змістом п.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши зміст договору, зокрема п.4.3, на предмет відповідності нормам цивільного законодавства, дійшов цілком обґрунтованого висновку щодо визнання вказаного пункту договору недійсним на підставі п. 1 ч.1 ст. 83 ГПК України, ст.ст.203, 215 ЦК України.

Таким чином, як правильно визначився апеляційний суд, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1589256,02грн. пені за недопоставлений товар за період з 01.11.2006р. по 01.05.2007р. згідно пункту 4.3 договору від 01.04.2006р.

Суд апеляційної інстанції, відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, повторно розглядаючи справу, повно з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої відповідачем апеляційної скарги. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням статті 105 Господарського процесуального кодексу України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення”.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.09.2007р. у справі  №11/219/07 залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Головуючий суддя                                                                      Д.Кривда

           Судді                                                                                         Г.Жаботина

       А.Уліцький