Рішення

від 15.01.2008 по справі 20-9/290

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-9/290

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"15" січня 2008 р. справа № 20-9/290

За позовом Державного підприємства “Центральне конструкторське бюро “Чорноморець”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Акар”

про визнання відсутності права користування земельною ділянкою та зобов'язання виконати певні дії,

суддя Рибіна С. А.

представники сторін:

позивач –Махиня В.П., довіреність №  8-1-563 від 18.09.2007,

позивач –Пасічник О.Є., довіреність №8-1-760 від 01.02.2007,

відповідач –Лімаренко С.А., довіреність № б/н від 08.06.2007,

відповідач –Петров В.Ю., довіреність № б/н від 01.02.2007.

Суть спору: Державне комунальне підприємство “Центральне конструкторське бюро “Чорноморець” (далі –ДКП “Центральне конструкторське бюро “Чорноморець”) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Акар” (далі –ТОВ  “Акар”) про визнання відсутності права користування земельною ділянкою та зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 140 м2, яка розташована за адресою: м. Севастополь, вул. В.Морська, 1, шляхом зносу за власний рахунок самовільно збудованих будівель.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем вимог Земельного законодавства України стосовно порядку надання у власність або оренду земельних ділянок, спірна земельна ділянка була надана відповідачу на підставі договору оренди № б/н від 04.10.1993 та додаткової угоди від 12.09.1997 до цього договору,  але позивач вважає, що ці акти не відповідають вимогам законодавства, яке діяло на момент їх укладення. Вказана земельна  ділянка належить позивачу на праві постійного користування.

Відповідач надав суду відзив (вх. 50449), в якому позовні вимоги не визнає з тих підстав, що зазначений договір до тепер є діючим.

В порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України судовий розгляд відкладався.

В порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України строк вирішення спору продовжений ухвалою суду від 19.11.2007 за клопотанням сторін.

Згідно  ст. ст. 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні представникам сторін роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представників сторін, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 10 Закону України “Про судоустрій України”, пояснення та клопотання по справі надавалися ними російською мовою.

          Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази, суд встановив:

04.10.1993 між ЦКБ “Центральне конструкторське бюро “Чорноморець” (орендодавець) та ТОВ  “Акар” (орендар) був укладений договір оренди території під гаражі  № б/н (далі –Договір).

Згідно пункту 1.1 Договору предметом цього договору є оренда території під гаражі площею 90м2, яка розташована за адресою: м. Севастополь, вул. В.Морська, 1.

Відповідно пункту 2.2 Договору орендна плата за користування складає еквівалент 0,2 доларів США за кожний м2 орендованої території щомісячно в коштах, які діють на території України на момент розрахунків.

Пунктом 3.1 Договору сторони встановили строк дії договору 50 календарних років, із зазначенням, що договір є обов'язковим для будь-якого правонаступника орендодавця.

12.09.1997 між тим ж сторонами укладена додаткова угода, якою визначена площа під гаражі 140 м2 та встановлена орендна плата в еквіваленті 0,5 у.о.

Додаткова угода є невід'ємною частиною до Договору від 04.10.1993 (пункт 7 угоди).  

          Суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, прийнятого 16.01.2003 та пункту 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України дані кодекси застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ними чинності, тобто після 01.01.2004.  

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Враховуючи, що правовідносини виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003 не припиненні в порядку, встановленому статтею 216 Цивільного кодексу УРСР, Договір від 04.10.1993 є діючим на момент розгляду справи, тому суд при розгляді даного спору застосовує норми Цивільного Кодексу  України  в редакції 2003 року та Господарського кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України  кожна сторона повинна прийняти всі міри, необхідні для належного виконання зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається,  якщо інше не встановлено договором чи законом.

Статтею 125  Земельного кодексу України визначено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Статтею 126 Земельного кодексу України встановлене, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка на момент розгляду спору належить позивачеві на підставі Державного акту на право постійного користування землею  № 835 від 17.06.1999, а відповідач користується нею на підставі договору оренди від 04.10.1993 та додаткової угоди від 12.09.1997, який не скасований, не визнаний недійсним, не змінений.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

 Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.  

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт визнання договору оренди від 04.10.1993 та додаткової угоди від 12.09.1997 недійсними, тому у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.   В задоволенні позову відмовити.

Суддя                                                                                                                                         С.А. Рибіна

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського                         

процесуального кодексу України і підписано 26.01.2008                                      

Розсилка:

1.          позивач - ДП “ЦКБ “Чорноморець” : 99011, м. Севастополь, вул.  В. Морська, 1

2.          відповідач - ТОВ “Акар”: 99011, м. Севастополь, вул.  В. Морська ,1

     3.          справа

     4.    наряд