Постанова

від 29.01.2008 по справі 9/268-07-7807

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

9/268-07-7807

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"29" січня 2008 р. Справа № 9/268-07-7807

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:    Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.,

при секретарі   -   Волощук О. О.,

за участю представників:

Прокурора Ананьївського району Одеської області –не з'явився,

позивача  –Афанасьєв М. Г.,                                                                                   

відповідача –Гарачук П. Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства „Кіш”, м. Ананьїв Одеської області

на рішення господарського суду Одеської області від  26.11.2007 р.                    

у справі №9/268-07-7807                                                                                                                                                                                                                                                                                   

за позовом Прокурора Ананьївського району Одеської області в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, м. Одеса

до Селянського фермерського господарства „Кіш”, м. Ананьїв Одеської області   

про стягнення 33232,50 грн.,  

    ВСТАНОВИЛА:

    27.09.2007 р. (вх. №10006) у господарському суді Одеської області Прокурором Ананьївського району Одеської області в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств пред'явлено позов до Селянського фермерського господарства „Кіш” про стягнення на користь держави в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств з СФГ „Кіш” боргу по договору про надання фінансової допомоги фермерському господарству на зворотній основі в сумі 33232,50 грн. (а.с. 2-4). Свої  вимоги він мотивував наступним.

   Український державний фонд підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення підтримки фермерських господарств (далі - Відділення), відповідно до Положення про Одеське відділення, є державною бюджетною установою, основним завданням якої є реалізація державної політики щодо фінансової підтримки становлення і розвитку фермерських господарств, згідно із ст. 10 Закону України „Про фермерське господарство”. Відповідно до ст. 11 цього Закону, кошти надаються фермерським господарствам на поворотній основі для виробництва, переробки та збуту виробленої продукції, на здійснення виробничої діяльності та інші, передбачені статутом Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, цілі під гарантію повернення строком від трьох до п'яти років. „Порядок використання коштів Державного бюджету для надання підтримки новоствореним фермерським господарствам та господарствам з відокремленими садибами” затверджено Постановою Кабінету Міністрів від 25 серпня 2004 року №1102, в редакції №349 від 01.03.2007 р. „Про внесення змін до Порядку використання коштів Державного бюджету для надання підтримки фермерським господарствам”. Статут Українського державного фонду підтримки фермерських господарств затверджений Розпорядженням Міністерства аграрної політики України від 06 червня 2006 року за №61.  21 березня 2002 року між Одеським відділенням Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств та селянським (фермерським) господарством „Кіш” в особі голови Кушніренко Миколи Григоровича був укладений Договір №8 про надання фінансової допомоги на зворотній основі у розмірі 30 тис. грн. (далі –Договір). Відповідно до п.1.2. Договору, господарство зобов'язувалось використати фінансову підтримку на такі цілі - придбання паливно-мастильних матеріалів, насіння, добрив, гербіцидів. Також, згідно із п.1.3. Договору, господарство зобов'язувалось повернути отриману фінансову допомогу в строк до 21 березня 2003 року. 29 травня 2002 року між Відділенням та селянським (фермерським) господарством була укладена додаткова угода №1, відповідної до якої Відділення надає фінансову підтримку по кварталах: 2 квартал 2002 р. - 10 тис. грн., 1 квартал 2003 р. –10 тис. грн., 3 квартал 2003 р. –10 тис. грн.. А селянське (фермерське) господарство зобов'язувалось повернути отримані кошти в такі строки: станом на 01 червня 2003 р. –2000 грн., станом на 01 вересня 2003 р. –8000 грн., станом на 01 грудня 2004 р. –10000 грн., станом на 01 грудня 2005 р. –10000 грн.. 04 серпня 2003 року, на підставі заяви голови селянського (фермерського) господарства „Кіш” Кушніренко М. Г., між Одеським відділенням Укрдержфонду підтримки селянських (фермерських) господарств та селянським (фермерським) господарством „Кіш” був укладений Додаток до Договору №8 від 21.03.2002 р. та внесені зміни в частині повернення отриманих коштів, відповідно до якого селянське (фермерське) господарство зобов'язувалось повернути в такі строки: до 01 вересня 2004 р. –3000 грн., до 01 грудня 2004 р. –10000 грн., до 01 грудня 2005 р. –15000 грн.. Відділення  платіжними дорученнями перерахувало фінансову підтримку в сумі 30 тис. грн. (пл. доручення №14 від 24.07.2003 р., пл. дор. №2 від 19.03.2003 р., пл. дор. №9 від 29.05.2002 р.), чим виконало свої зобов'язання по Договору №8 від 21.03.2002 р. в повному обсязі. Але, в порушення вимог Договору №8 від 21 березня 2002 р., селянське (фермерське) господарство „Кіш” борг в сумі 33232,50 грн. Відділенню не повернуло, чим також порушує вимоги ч.1 ст. 193 ГК України. Селянському (фермерському) господарству „Кіш” неодноразово надсилались претензії про повернення суми боргу, але відповіді на них Відділення не отримало, чим порушує вимоги ст. 7 ГПК України. Таким чином, сума, що підлягає поверненню Одеському відділенню складається з суми основного боргу, індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми, на підставі ст. 625 ЦК України. Станом на 23 липня 2007 р. селянське (фермерське) господарство „Кіш” повернуло Одеському відділенню лише 3000 грн.. Залишок основного боргу становить 27 тис. грн., індекс інфляції від простроченої суми - 4490 грн., 3% річних - 1742,50 грн.. Виходячи з цього, підлягає поверненню 33232,50 грн.. Заявляючи вказаний позов, прокурор Ананьївського району керувався ст. 121 Конституції України в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, перед яким відповідач має заборгованість. В обґрунтування свого позову прокурор також послався на ст. 2 ГПК України, ст. 196 ГК України, ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру”.

           Надалі Одеське відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств надало суду заяву про уточнення позову (а.с. 44-46), в якій, керуючись ст. 257 ГКУ, просило суд змінити ціну позову та стягнути на користь держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Укрдержфонду підтримки фермерських господарств з СФГ „Кіш” основний борг - 25000,00 грн., 3% річних - 1487,50 грн., інфляційну різницю - 3904,00 грн., а загалом - 30391,50 грн., у зв'язку із перерахуванням позовних вимог, оскільки по терміну 01.09.04р. СФГ „Кіш” 25.05.2007 р. повернуло кошти в сумі 1000 грн. на спеціальний рахунок Державного бюджету, чим підтверджується визнання боргу.

   Рішенням господарського суду  Одеської  області  від 26.11.2007 р. (суддя Бакланова Н. В.), на підставі ст.ст. 525,526,536, ч.2 ст. 625, ст. 629 ЦК України  ст. 193 ГК України, з цієї справи позов задоволено, а саме стягнено з СФГ „Кіш” на користь держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств основний борг в сумі 25000 грн., інфляційну різницю - 3904 грн. та 3% річних  в сумі 1487,50 грн., що разом становить 30391,50 грн.; стягнено з СФГ „Кіш” до державного бюджету України держмито в сумі 303,91 грн., на користь державного бюджету витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 118 грн., оскільки суд дійшов до висновку, що відповідач не надав суду належних доказів щодо виконання умов договору (а.с. 52-54). У своєму рішенні суд також зазначив, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, але його представник у судове засідання не з'явився, витребуваний судом відзив на позов не надав, однак повідомив суд, що не може з'явитися у судове засідання, у зв'язку з хворобою. Суд неодноразово відкладав розгляд справи, однак, приймаючи до уваги те, що 29.11.2007 р. закінчується строк розгляду справи, вирішив розглядати справу в порядку ст. 75 ГПК України.  

        Не погоджуючись зі вказаним рішенням, СФГ „Кіш” звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, припинити провадження у справі та стягнути з Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств судові витрати фермерського господарства „Кіш” (151,96 грн. державного мита, витрат на оплату послуг адвоката у сумі 100 грн.), вартість телеграм - 21,42 грн., а всього 273,38 грн., з тих підстав, що ухвалою від 1 жовтня 2007 року суддя господарського суду Одеської області Бакланова Н. В. відкрила провадження у справі №9/268-07-7807 з порушенням рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 р. №3-рп-99 у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального Кодексу України, Роз'яснення Президії ВГСУ № 04-5/570 від 25.05.2002 р. „Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам”. Верховний Суд України в постанові №0-5/101 висловив позицію про те, що прокурор неправильно визначив позивача ..., у зв'язку з тим, що Український державний фонд підтримки фермерських господарств не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування, наділеним повноваженням виконавчої влади .... В пункті 9.1.2 ст. 9 Закону України „Про державну підтримку сільського господарства” від 24 червня 2004 року №1877-ІУ вказано, що аграрний фонд не є органом державного управління .... З Статуту Українського державного фонду підтримки фермерських господарств вбачається, що Фонд ... не має статусу органу державної влади та не має владних повноважень. Відповідно господарський суд не має права порушувати провадження у господарській справі за цією позовною заявою, що, в свою чергу, свідчить про те, що позов не підлягає розгляду в господарських судах України, оскільки поданий прокурором позов не в інтересах органу державної влади або органу місцевого самоврядування, наділених повноваженнями виконавчої влади (копія Ухвали судді ГС Одеської області від 15 березня 2006 року № 31/359-06). Рішення від 26 листопада 2007 року не враховує й те, що до введення в дію вказаного Закону створення регіональних відділень було незаконним, як це видно з коментарів до ст. 9, адже: „Новелами Положення про Аграрний фонд (Після б липня 2005 р. №543 - М.К.) (порівняно з нормами Закону) є те, що Аграрний фонд має право утворювати регіональні відділення за погодженням з Міністерством аграрної політики України” (Бюлетень законодавства і юридичної практики України, 2005, с.62). Незаконність ухвали судді Бакланової Н. В. від 1 жовтня 2007 р. про порушення провадження у справі   підтверджується і постановою Одеського господарського суду від 10 жовтня 2005 року у справі №11/1503-05 про відмову в прийнятті позовної заяви, в якій вказано, що „відповідно до пункту 7 розділу „Загальні положення” Положення Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, Одеське відділення Укрдержфонду не має статусу юридичної особи. Згідно довідки №2851 від 2.10.2004 р. з ЄДРПОУ в пункті ознака особи зазначено - без юридичної особи”. Рішення від 26 листопада 2007 року незаконне і є таким, що порушує матеріальні та процесуальні права ФГ „Кіш”, оскільки, згідно з ч.4 ст. 25 Закону України „Про селянське (фермерське) господарство”, чинної на час укладення Договору №8 від 21 березня 2002 року, та Договору застави від 21 березня 2002 року, справа не повинна розглядатися арбітражним судом, адже: „У разі несвоєчасного повернення одержаних кредитів, установи банку без звернення до суду, арбітражного суду можуть використовувати право на реалізацію заставного майна”. 12 листопада 2007 року за вих.. № 1245 прокурор Ананьївського району Одеської області відкликав позовну заяву, як видно з листа № 05/2-1348-07 від 19 листопада 2007 року начальника відділу організації представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратурою Одеської області, у зв'язку з тим, що вказаний позов подано у порушення ст.ст. 1,21 ГПК України, оскільки згідно п.7 розділу 2 „Загальні засади” Положення Одеського відділення  Українського державного фонду підтримки фермерських  господарств ... не має статусу юридичної особи .... Відкликання прокурором  позовної заяви є підставою для припинення провадження у справі, на підставі п.4 ч.1 ст. 80 ГПК України. Оскаржене рішення  незаконне і з таких підстав: справу розглянуто без участі представника, голови ФГ „Кіш”, який двома телеграмами та довідками повідомляв суд про тяжку хворобу батька та телеграмою від 18 листопада 2007 року про те, що він сам захворів (квитанції про відправку телеграм); за наявності підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України,  провадження у справі не було припинено; посилання у рішенні на ст. 11 Закону України „Про фермерське господарство” незаконне, оскільки цей закон набрав чинності з дня його опублікування 19 червня 2003 року і він не може застосовуватися в спорі за Договором №8 від 21 березня 2002 року, оскільки не має зворотної дії; рішення не враховує чинну у час укладення Договору №8 від 21 березня 2002 року ст. 25 Закону України „Про селянське (фермерське) господарство”; Закон України „Про підтримку сільського господарства України” від 24 червня 2004 року №1877-1V в п.12.2.6 ст. 12 зберіг передбачений ст. 25 Закону України „Про селянське (фермерське)   господарство” порядок позасудового стягнення боргу; незаконне посилання у рішенні на порушення відповідачем ст. 193 ГК України, адже його введено в дію з 1 січня 2004 року і його положення не мають зворотної дії; рішення не враховує й те, що при укладенні договорів між позивачем та відповідачем використані різні відтиски печаток, що свідчить про підробку однієї чи й обох печаток або про різночасове їх виготовлення та використання, а саме: Договір №8 від 21 березня 2002 року, Договір застави від 21 березня 2002 року та  Додаткова угода №1 від 21 березня 2002 року посвідчені печаткою одного зразка: у зовнішньому колі –„Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств” та в центрі –„Одеське відділення”, а Додаток до договору №8 від 21 березня 2002 року посвідчено печаткою інших форми та змісту, а саме: у зовнішньому колі –„Приморський район, Україна, м. Одеса”, у центрі –„Одеське відділення Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств”; незаконні посилання у рішенні і на ст.ст. 525,536,625 та 629 ЦК України, оскільки його введено в дію з 1 січня 2004 року і положення перерахованих статей не мають зворотної дії; згідно з ч.1 ст. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Не підлягають застосуванню арбітражним судом і положення ч.2 ст. 4 Прикінцевих і перехідних положень, оскільки щодо ... цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності та не суперечать чинній у часі спірних відносин ст. 25 Закону України „Про селянське (фермерське)  господарство”, положення якої узгоджуються з положеннями п.12.2.6 ст. 12 Закону України „Про державну підтримку сільського господарства” від 24 червня 2004 року № 1877-1V.         

           Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 27.12.2007 р. відновлено СФГ „Кіш” процесуальний строк для подання апеляційної скарги, її прийнято до провадження  та  призначено до розгляду на 29.01.2008 р., про що прокурор та сторони,  згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

            У письмовому відзиві на скаргу Одеське відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств просило суд залишити її без задоволення, як необґрунтовану, а рішення місцевого суду - без змін.

 Фіксування судового засідання здійснювалось технічними засобами, а саме програмно - апаратним комплексом “Діловодство суду” на диск CD-R №7024128МА40015.

           Прокурор Ананьївського району Одеської області  у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не сповістив, клопотань про відкладення розгляду справи не надав і судова колегія, враховуючи думку представників сторін, вирішила розглянути скаргу за його відсутністю.

           Представник скаржника (відповідача) в усних поясненнях, наданих апеляційному суду, підтримав скаргу, просив її задовольнити, а саме скасувати рішення місцевого суду та припинити провадження у справі, на викладених у ній підставах. При цьому, він визнав, що відповідач отримав фінансову допомогу за договором, строки платежу настали і він дійсно не повернув заборгованість.          

           Представник позивача просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення без змін.

           За згодою представників сторін, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

       Заслухавши усні пояснення представників сторін, ознайомившись з доводами апеляційної скарги та запереченнями на неї, дослідивши обставини  і матеріали  справи,  в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладеним в рішенні висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає  задоволенню, з огляду на наступне.

      Як свідчать матеріали справи, прокурор в якості позивача зазначив у позові Український державний фонд підтримки фермерських господарств в особі  його Одеського відділення.

              Відповідно до ч.2 ст. 21 ГПК України, позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами: підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу; прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

При цьому, згідно приписів зазначеної статті, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 р. № 3 -рп/99, зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального Кодексу України: „1. ... положення абзацу четвертого частини першої статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті пункту 2 статті 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. 2. Під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом  надано  повноваження  органу виконавчої влади.”

         Відповідно до роз'яснення президії ВГСУ  № 04-5/570 від 22.05.2002 р. „Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам”, прокурор (його заступник) звертається до господарського суду з позовами в інтересах держави в особі органів державної влади чи місцевого самоврядування, яким законом надано повноваження органу виконавчої влади. Господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.

        Відповідно до ст. 10 Закону України „Про фермерське господарство” та Статуту   Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, затвердженого наказом Міністерства Аграрної політики України №119 від 02.04.2004 р., зазначений фонд є державною бюджетною установою, яка виконує функції з реалізації державної політики щодо фінансової підтримки становлення і розвитку фермерських господарств, діє на основі Статуту, який затверджується центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики України.

      Викладене свідчить, що Український державний фонд підтримки фермерських господарств  і його Одеське відділення,  які прокурор визначив позивачем з цього спору,  є державними бюджетними установами, яким держава надала повноваження здійснювати функції з реалізації державної політики щодо фінансової підтримки становлення і розвитку фермерських господарств (державної програми) і відповідно розпоряджуватись державними коштами для цих цілій, тобто ці установи здійснюють функції, покладені на Міністерство Аграрної політики України, яке, в свою чергу, є органом державної влади.

        За таких обставин, доводи скаржника, що прокурор не мав правових підстав звертатись до господарського суду з цим позовом  і що цей суд не мав права порушувати провадження з цієї справи, необґрунтовані і не можуть бути підставою для скасування рішення та припинення провадження у справі.

           Посилання скаржника на те, що Одеське відділення не є юридичною особою і у зв'язку з цим спір не підвідомчий господарському суду, також не може прийматись до уваги, оскільки з наданих цим відділенням примірників Положення, якими регламентується його діяльність, вбачається, що це відділення є юридичною особою. Крім того, прокурор, як зазначалось вище, зазначив в якості позивача і сам  Український державний фонд підтримки фермерських господарств, який теж є юридичною особою.

            Та обставина, що прокурор листом відмовився від позову з посиланням на те, що Одеське відділення не є юридичною особою, не може бути підставою для скасування рішення та припинення провадження у справі, з огляду на таке.

           Так, по-перше, зазначена відмова не була відома місцевому суду при розгляді справи по суті і відповідно місцевий суд не мав можливості дати оцінки цьому листу, а прокурор не приймав участь у розгляді справи. По-друге, посилання прокурора в листі на те, що Одеське відділення не є юридичною особою, є помилковим, що підтверджується вищезазначеним Положенням. По-третє, відмова прокурора від позову, при підтримці цього позову зазначеним ним позивачем, згідно приписів ст. 29 ГПК України, не є підставою для припинення провадження у справі.

            Ухвала місцевого суду по іншій справі про відмову у прийнятті позову прокурора в інтересах Українського державного фонду підтримки фермерських господарств не може бути прецедентом (підставою) для припинення провадження з цієї справи, оскільки ця ухвала є процесуальним документом по конкретній справі, а не є нормою права, а викладена у ній позиція не є сталою судовою практикою і не перевірялась та не підтверджувалась вищестоящими судовими інстанціями.

           Посилання скаржника на те, що чинна на час укладання договору редакція ст. 25 Закону України „Про селянське (фермерське) господарство” позбавляє можливості розгляду справи арбітражним судом, у зв'язку з тим, що: „У разі несвоєчасного повернення одержаних кредитів, установи банку без звернення до суду, арбітражного суду можуть використовувати право на реалізацію заставного майна„, також є хибним і не може прийматись до уваги, оскільки наявність права на реалізацію заставленого майна не позбавляє кредитора використати інші заходи захисту своїх прав, в тому числі шляхом стягнення заборгованості в судовому порядку.

             Проаналізувавши аргументи скаржника про те, що справу було розглянуто без його участі, судова колегія встановила наступне.

         Дійсно, скаржник неодноразово просив суд відкласти розгляд справи з поважних причин і справу було розглянуто за його відсутності.

        Проте, матеріали справи свідчать, що суд неодноразово задовольняв клопотання відповідача про відкладення розгляду справи і змушений був в кінцевому результаті розглянути справу за його відсутністю, оскільки закінчились строки розгляду справи, передбачені ГПК України, а порушувати ці строки суд не має права. Крім того, хвороба  керівника юридичної особи (його рідних) не є достатньою підставою для перенесення розгляду справи за межами строків розгляду справи, оскільки представництво юридичної особи може здійснюватись іншим представником на підставі доручення, а такий представник (адвокат) у відповідача, як вбачається з апеляційної скарги, є.

          Слід зазначити, що, оскаржуючи рішення місцевого суду та наводячи різні доводи, відповідач ухилився від головного питання, а саме наявності заборгованості.

          Проте, матеріали справи свідчать і ці обставини дослідив місцевий суд, відповідач дійсно отримав  від позивача за Договором  фінансову  допомогу  на зворотній основі і не повернув її у встановлені строки, тобто має заборгованість. Цю обставину не оспорював і визнав представник скаржника в суді апеляційної інстанції.

           Згідно п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/422 від 10.12.1996 р. „Про судове рішення” (з наступними змінами та доповненнями), рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що бе руть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова  кваліфікація  відносин сторін,  виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. При  цьому,  необхідно  мати  на  увазі,  що  у відповідності зі ст. 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці в їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду зазда легідь встановленої сили. Такі ж вимоги до судового рішення  містяться у Постанові Пленуму Верховного суду України  №11 від 29.12.1976 р. „Про судове рішення”.

         Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення  або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне  застосування  норм  процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови,  якщо це  порушення  призвело  до  прийняття  неправильного рішення.

       На думку судової колегії, місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи, дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам і підстав для скасування цього рішення, передбачених ст. 104 ГПК України, судова колегія не вбачає.

     Наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи, як зазначалось вище, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового  рішення.

           Будь-яких інших доводів щодо незаконності рішення місцевого суду та допущення ним порушень норм матеріального та процесуального права, крім вищезазначених та визнаних апеляційною інстанцією необґрунтованими та безпідставними, скаржник не навів.

         Перевіряючи, згідно приписів ст. 101 ГПК України, законність і обґрунтованість  рішення  місцевого суду в повному обсязі, тобто не тільки на підставах, викладених в апеляційній скарзі, судова колегія не встановила  будь - яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені місцевим судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

           З огляду на викладене, судова колегія не вбачає будь-яких, передбачених ст. 104 ГПК України, правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Керуючись ст.ст. 1,2,21,99,101-105  ГПК  України, Рішенням  Конституційного суду України від 08.04.1999 р. № 3 -рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального Кодексу України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

           Рішення господарського суду Одеської області від  26.11.2007 р. у справі №9/268-07-7807 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства „Кіш”, м. Ананьїв Одеської області, на зазначене рішення - без задоволення.  

          Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                                               Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                               Бєляновський В. В.

                                                                                                            Шевченко В. В.

Повний текст постанови підписано  29.01.2008 р.