Рішення

від 12.01.2011 по справі 29/203-10-5150

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

29/203-10-5150

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" січня 2011 р.Справа  № 29/203-10-5150

За позовом  товариства з обмеженою відповідальністю „Титан”  

до відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія Одесаобленерго"   Ізмаїльські електричні мережі Кілійський РЕМ  

про визнання відсутності права вимоги оплати вартості електроенергії

Суддя Аленін О.Ю.

Представники:

Від позивача:  Аністратенко О.І., довіреність,

                         Горобець О.А., довіреність.

Від відповідача: не з'явився.

          Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю „Титан” звернулось до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго” Ізмаїльські електричні мережі Кілійський РЕМ, в якому просить суд  визнати відсутність права вимоги оплати вартості електроенергії в сумі 29 014, 87 грн. за актами № 017931, № 017932,  № 017933 від 02.07.2009 р., № 017234 від 01.07.2009р., згідно протоколів від 25.06.2010р., від 12.07.2010р.          

          Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.12.2010р. порушено провадження у справі № 29/203-10-5150 за позовом ТОВ „Титан” до ВАТ „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго” Ізмаїльські електричні мережі Кілійський РЕМ про визнання відсутності права вимоги оплати вартості електроенергії.

20.12.2010р. відповідач надав відзив на позовну заяву, згідно якого просить суд  відмовити ТОВ „Титан” у задоволенні позову до ВАТ „ЕК „Одесаобленерго”, з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, оцінивши докази які мають значення для справи, - суд встановив:

05.09.2008р. між ВАТ „Одесаобленерго” та ТОВ „Титан” укладено договір про постачання електричної енергії №16, за умовами якого  ВАТ „Одесаобленерго”  зобов'язувалося постачати електроенергію на об'єкти відповідача в межах установленої потужності, а відповідач зобов'язується своєчасно проводити оплату за спожиту електроенергію, дотримуватись установлених режимів споживання та виконувати інші умови договору. При цьому, сторони  домовились керуватись умовами  договору, а з питань, що не обумовлені цим договором - Правилами користування електричною енергією та іншими законодавчими актами України.

01.07.2009р. та 02.07.2009р. працівниками відповідача було складено акти про порушення Правил користування електричною енергією № 017931, № 017932, № 017933, № 017234, відповідно до яких за результатами перевірки ТОВ „Титан” було виявлено порушення правил користування електричною енергією у вигляді „порушення пломби”. За результатами розгляду вищевказаного акту комісією ВАТ "Енергопостачальна компанія Одесаобленерго"   Ізмаїльські електричні мережі Кілійський РЕМ  було складено протоколи, відповідно до яких ТОВ „Титан” була нарахована сума збитку  у розмірі 29014, 87 грн.

Позивач зазначив, що дана вимога є незаконною та ґрунтується на незаконних та безпідставних рішеннях відповідача про стягнення вартості електроенергії за актами № 017931, № 017932, № 017933, № 017234.

Відповідач  позовну заяву не визнає в повному обсязі, в відзиві на позов зазначив, що вимоги позивача щодо визнання відсутності права вимоги оплати вартості електроенергії є незаконними, необґрунтованими зв'язку з тим, що визнання відсутності права вимоги не передбачено діючим законодавством як спосіб захисту прав, також акти про порушення Правил користування електричною енергією та рішення комісії постачальника електричної енергії, за своїми ознаками не належить до актів господарських товариств, які  відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язків характер для учасників відповідних відносин.          

Досліджуючи матеріали справи, оцінюючи докази подані сторонами, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на наступне.

          У відповідності з ч. 1 ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, за змістом наведених законодавчих положень судовому захистові підлягають порушені (невизнанні або оспорюванні) цивільні права.

Між тим,  позивач не визначив які самі його цивільні права чи інтереси порушені, на захист яких він звернувся до суду.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки  Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом ст. 20 ГК України права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних, оперативно-господарських та адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Заявляючи позов до суду, позивач не визначив яким саме законом передбачені способи захисту, що обрані ним. Не встановлено це і судом.

         Отже, виходячи з викладеного, вимоги, що заявлені позивачем до суду не відповідають встановленим законом або договором способам захисту прав, а тому вимоги за позовом щодо  визнання відсутністі права вимоги оплати вартості електроенергії в сумі 29 014, 87 грн. за актами № 017931, № 017932,  № 017933 від 02.07.2009 р., № 017234 від 01.07.2009р., згідно протоколів від 25.06.2010р., від 12.07.2010р., є такими що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а відтак задоволенню не підлягають.

Керуючись  ст. ст.  82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Повний текст рішення складено 17.01.2011р.

Суддя                                                                                       Аленін О.Ю.