Постанова

від 18.01.2011 по справі 16/69-1440

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

16/69-1440

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                  

18.01.11                                                                                                 Справа  № 16/69-1440

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді                                                               Мельник Г.І.

суддів:                                                                                    Новосад Д.Ф.

                                                                                                Михалюк О.В.

розглянувши апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ за вих. № 31/10-11558 від 28.10.2010 року

на рішення   господарського суду Тернопільської області від 11.10.2010 року

у справі         № 16/69-1440

за позовом: Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз», м. Тернопіль

про стягнення основного боргу за поставлений природний газ в сумі 6 543 097,09 грн., пені в сумі 411 848,70 грн., суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів –543 077,06 грн. та 3% річних в сумі 233 928,81 грн.,  

за участю представників сторін:

від позивача: Працьовита С.М. (довіреність № 119/10 від 23.12.2010 року);

від відповідача: не з'явився,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Тернопільської області (суддя Хома С.О.) від 11.10.2010 року у справі № 16/69-1440 позов задоволено частково: стягнуто з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз», м. Тернопіль на користь Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ 6 543 097,09 грн. основного боргу за поставлений природний газ, 233 928,81 грн. 3% річних, 435 336,74 грн. інфляційних нарахувань, 382 188,58 грн. пені, 25 046,85 грн.  державного мита та 231,80 грн. витрат  на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в частині  позовних вимог про стягнення 29 660,12 грн. пені та 107 740,32 грн. інфляційних нарахувань відмовлено.

Позивач –Дочірня компанія «Газ України»НАК «Нафтогаз України» з постановленим рішенням не погодилася, подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені та інфляційних нарахувань і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задоволити в повному обсязі, оскільки вважає дане рішення таким, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Свої вимоги скаржник аргументує, зокрема тим, що позивач правомірно нарахував пеню за період з 28.08.2009 року по 18.12.2009 року, оскільки строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення пені за даний період не сплив, зважаючи на те, що датою звернення позивача до суду відповідно до ч. 2 ст. 255 ЦК України слід вважати дату відправлення ним позовної заяви, а не дату реєстрації цієї заяви у канцелярії господарського суду Тернопільської області. Окрім того, покликається на те, що розрахунок інфляційних втрат здійснено позивачем за період з вересня 2009 року по березень 2010 року, а місцевий господарський суд, збільшуючи період нарахування інфляційних втрат за липень –серпень 2009 року та квітень –травень 2010 року, в яких була дефляція, без наявності письмового клопотання позивача, вийшов за межі позовних вимог, що свідчить, на думку скаржника, про грубе порушення судом ст. 83 ГПК України.   

Відповідач –ВАТ по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз»у відзиві на апеляційну скаргу (№ 01/31 від 10.01.2011 року) заперечуючи її доводи, посилається на ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України та п. 3 ст. 83 ГПК України, якими суду надано право зменшити розмір штрафних санкцій при наявності обставин, що мають істотне значення. При цьому, такою обставиною, на думку відповідача, є його важке фінансове становище, яке полягає у наявності у відповідача станом на 31.12.2009 року кредиторської заборгованості за природний газ в сумі 220 млн. грн., значної дебіторської заборгованості та понесення відповідачем значних збитків внаслідок застосування тарифів на природний газ, які не покривають економічно обґрунтовані витрати відповідача. Зазначені обставини, на переконання відповідача, унеможливлюють своєчасне погашення заборгованості перед позивачем за поставлений природний газ.  

В судовому засіданні 11.01.2011 року оголошувалась перерва до 18.01.2011 року.

Відповідач явку уповноваженого представника в дане судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи в судовому засіданні 11.01.2011 року, тому колегія суддів вирішила розглядати апеляційну скаргу у відсутності його представника за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, а також представника відповідача, дані в попередньому судовому засіданні, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а рішення господарського суду Тернопільської області від 11.10.2010 року у справі № 16/69-1440 –скасувати частково, виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи колегією суддів встановлено, що 12 червня 2009 року між Дочірньою компанією «Газ України»НАК «Нафтогаз України»(постачальник) та  Відкритим акціонерним товариством  «Тернопільгаз»(покупець) було укладено договір поставки природного газу № 06/09-442, згідно п. п. 1.1, 2.1 якого постачальник передає покупцеві в 2009 році у власність природний газ (надалі –газ) з ресурсу IV кварталу 2006 року в обсязі 9986,229 тис. куб.м для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат покупця, а покупець приймає та оплачує його на умовах цього договору.

Договір набирає чинності  з моменту  підписання  та скріплення печатками сторін і діє в частині передачі ресурсу газу до 31 грудня 2009 року, а в частині розрахунків за газ –до їх повного здійснення (п. 9.1 договору).

Пунктами 3.1, 3.2 договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого постачальником покупцеві, оформляється актом приймання-передачі газу, який підписується уповноваженими представниками постачальника і покупця; акт приймання-передачі газу  уповноважені представники сторін складають протягом 3 (трьох) робочих днів з дати укладення цього договору.

У розділі 4 договору сторони визначили ціну газу, яка склала за 1000 куб.м природного газу всього з ПДВ 655,21 грн.

Відповідно до п. 5.1 договору оплата за газ, що передається згідно п. 2.1 цього договору, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок постачальника протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту укладення цього договору.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 31 серпня 2009 року поставив відповідачу обумовлений договором природний газ  в об‘ємі 9986,229 тис. куб.м на загальну суму 6 543 097,09 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу від 31.08.2009 року, підписаними уповноваженими представниками постачальника і покупця та скріпленими їх печатками.

Однак, відповідач всупереч взятих на себе згідно укладеного договору зобов'язань та в порушення вимог ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. ст. 526, 530 та 692 ЦК України вартість отриманого природного газу не оплатив, що призвело до виникнення заборгованості перед позивачем в сумі 6 543 097,09 грн., яка підтверджена документальними доказами у справі та визнана відповідачем. Відтак, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 6 543 097,09 грн. основного боргу за поставлений природний газ місцевим господарським судом задоволено правомірно.

Водночас, зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений договором поставки природного газу № 06/09-442 від 12.06.2009 року, оплату за поставлений природний газ не здійснив, чим порушив свої договірні зобов'язання, позивач у відповідності до вимог ст. ст. 230-231 ГК України, ст. ст. 611, 612, ч. 1 ст. 624 ЦК України на підставі п. 6.1 договору нарахував за період прострочення відповідачем оплати з 28.08.2009 року по 18.12.2009 року пеню в сумі 411 848,70 грн., з яких господарським судом присуджено до стягнення з  відповідача лише 382 188,58 грн. за період з 03.09.2009 року по 16.12.2009 року.

При цьому, у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені в сумі 18 374,45 грн.  за період з 28.08.2009 року по 02.09.2009 року судом відмовлено  у зв'язку з пропуском строку позовної давності, а пені в сумі 11 285,67 грн. за період з 17.12.2009 року по 18.12.2009 року –як безпідставно заявленої, оскільки місцевий господарський суд дійшов висновку, що з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України та п. 5.1 договору поставки природного газу                  № 06/09-442 від 12.06.2009 року у позивача виникло право на нарахування пені  протягом шестимісячного терміну з 16.06.2009 року  по 16.12.2009 року. Однак, з таким висновком господарського суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

За змістом ч. 6 ст. 232 ГК України кредитор має право на стягнення штрафних санкцій, зокрема пені, у зв'язку з простроченням боржником виконання зобов'язання, протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором, в межах строку позовної давності, що визначений ч. 2 ст. 258 ЦК України і становить один рік.

При цьому, зважаючи на те, що згідно п. 6.1 договору поставки природного газу                  № 06/09-442 від 12.06.2009 року пеня підлягає стягненню за кожний день прострочення платежу, строк позовної давності необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо (п. 11 роз'яснення Вищого арбітражного суду України N 01-6/438 від 16.04.1993 року «Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів»).

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 5.1 договору поставки природного газу                  № 06/09-442 від 12.06.2009 року строк оплати за отриманий відповідачем природний газ визначено 3 робочі дні з моменту укладення цього договору. Однак, зважаючи на те, що 13 та 14 червня 2009 року були вихідними днями, тому триденний строк, наданий відповідачу для виконання своїх зобов'язань по оплаті поставленого газу, слід обчислювати з 15.06.2009 року по 17.06.2009 року. Відтак, саме з 18.06.2009 року, а не з 16.06.2009 року, як зазначено в оскаржуваному рішенні,  у позивача виникло право на нарахування пені впродовж шести місяців, тобто по 18.12.2009 року.     

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 –255 цього Кодексу, і порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 255 ЦК України в даному випадку датою звернення позивача до суду з вимогою про захист свого цивільного права слід вважати дату здачі ним позовної заяви до установи поштового зв'язку для відправлення її до суду, а не дату реєстрації цієї заяви у канцелярії господарського суду Тернопільської області.

Згідно відмітки установи поштового зв'язку на конверті, в якому позивачем надсилалась позовна заява до місцевого господарського суду (а. с. 23), його було здано до установи поштового зв'язку у м. Києві 30.08.2010 року, а тому всупереч висновку суду першої інстанції строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача пені за період з 30.08.2009 року по 02.09.2009 року не сплив. Відтак, виходячи зі строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, заявлені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню за період з 30.08.2009 року по 18.12.2009 року у розмірі 407 912,81 грн., а в позові щодо стягнення решти нарахованої позивачем пені в сумі 3935,89 грн. слід відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності, про що заявив відповідач, з огляду на що оскаржуване рішення в частині позову про стягнення пені підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Окрім того, позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача нарахованих у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України за період прострочення останнім оплати вартості отриманого природного газу 3% річних в сумі 233 928,81 грн. за період з 18.06.2009 року по 28.08.2010 року та інфляційні втрати в сумі 543 077,06 грн. за період вересень 2009 року –березень 2010 року, які місцевим господарським судом задоволені, за винятком 107 740,32 грн. інфляційних втрат.        

Постановляючи оскаржуване рішення, господарський суд, здійснивши перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми, на яку збільшився основний борг відповідача внаслідок інфляційних процесів, дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат лише в сумі 435 336,74 грн. за період з липня 2009 року по липень 2010 року,  тобто за весь час прострочення оплати.

Однак, колегія суддів вважає помилковим такий висновок суду першої інстанції, зважаючи на передбачені чинним процесуальним законодавствам права господарського суду при прийнятті рішення. Як вбачається з позовної заяви, розрахунок інфляційних втрат  здійснено позивачем за період з вересня 2009 року по березень 2010 року, а місцевий господарський суд, збільшуючи період нарахування інфляційних втрат за липень –серпень 2009 року та квітень –липень 2010 року, в порушення вимог ст. 83 ГПК України вийшов за межі заявлених позовних вимог без наявності письмового клопотання про це позивача. Натомість, колегія суддів наголошує, що інфляційні втрати в сумі 543 077,06 грн. за період вересень 2009 року –березень 2010 року позивачем нараховано відповідно до вимог чинного законодавства та обставин справи, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду в цій частині –скасуванню з прийняттям нового рішення.    

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а рішення господарського суду Тернопільської області від 11.10.2010 року у справі № 16/69-1440 скасувати частково. Зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, і не розцінюються колегією як такі, що мають суттєве значення для вирішення даного спору, а тому до уваги не приймаються.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд –

П О С Т А Н О В И В :

1.  Апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ за вих. № 31/10-11558 від 28.10.2010 року задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Тернопільської області від 11.10.2010 року у справі            № 16/69-1440 в частині стягнення з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз», м. Тернопіль на користь Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ  435 336,74 грн. інфляційних нарахувань, 382 188,58 грн. пені, 25 046,85 грн.  державного мита, 231,80 грн. витрат  на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та в частині  відмови у позові про стягнення 29 660,12 грн. пені і 107 740,32 грн. інфляційних нарахувань скасувати та прийняти в цій частині нове рішення.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз», м. Тернопіль на користь Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ 543 077,06 грн. інфляційних нарахувань, 407 912,81 грн. пені, 25 487,02 грн. державного мита та 235,88 грн. витрат  на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У позові в частині стягнення 3935,89 грн. пені відмовити.

В решті рішення господарського суду Тернопільської області від 11.10.2010 року у справі № 16/69-1440 залишити без змін.

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз», м. Тернопіль на користь Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ 667,32 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

4.  Доручити місцевому господарському суду видати відповідні накази.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

6.  Матеріали справи повернути господарському суду Тернопільської області.

Головуючий-суддя                                                                        Мельник Г.І.

Суддя                                                                                               Новосад  Д.Ф.

         Суддя                                                                                               Михалюк О.В.