Постанова

від 11.01.2011 по справі 15/153-10-4116

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

15/153-10-4116

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"11" січня 2011 р. Справа № 15/153-10-4116

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів Картере В.І., Михайлова М.В.    

при секретарі судового засідання Герасименко Ю.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від третьої особи: Кіташевський Д.А., довіреність від 04.01.2011р. №28

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської залізниці

на рішення господарського суду Одеської області від 11 жовтня 2010 року

у справі №15/153-10-4116

за позовом Міністерства транспорту та зв'язку України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Одеської залізниці

до відповідача Одеської міської ради

про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, -

В С Т А Н О В И В:

Міністерство транспорту та зв'язку України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –Одеської залізниці - звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради про визнання за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України права державної власності на об'єкти нерухомого майна –нежилі приміщення: склад загальною площею 320,3 кв.м, слюсарна загальною площею 20,5 кв.м, майстерня загальною площею 82,4 кв.м, склад на території ПЧ-22 загальною площею 70,5 кв.м, пункт обігріву монтерів колії ПД-10 загальною площею 29,4 кв.м, будівля майстрів загальною площею 105,0 кв.м, пункт обігріву монтерів колії ц.21 загальною площею 128,4 кв.м, склад для цементу загальною площею 39,0 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. 2-га Сортувальна 3а, що перебувають у господарському віданні Одеської залізниці.

В процесі розгляду справи судом першої інстанції позивачем подано до суду заяву про уточнення позовних вимог (а.с. 63-64), згідно з якою позивач просить суд визнати за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України право державної власності на об'єкт нерухомого майна –будівлі цехів станції Одеса-Сортувальна, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. 2-га Сортувальна, 3а, що перебувають у господарському віданні Одеської залізниці, загальною площею 795,5 кв.м у наступному складі: склад літ. „Б” загальною площею 320,3 кв.м, слюсарна літ. „В” загальною площею 20,5 кв.м, майстерня літ. „Г” загальною площею 82,4 кв.м, склад на території ПЧ-22 літ. „Д” загальною площею 70,5 кв.м, будівля майстрів літ. „Е” загальною площею 105,0 кв.м, пункт обігріву монтерів колії ПД-10 літ. „Ж” загальною площею 29,4 кв.м, склад для цементу літ. „З” загальною площею 39,0 кв.м, пункт обігріву монтерів колії ц.21 літ. „И” загальною площею 128,4 кв.м.

Рішенням господарського суду Одеської області від 11 жовтня 2010 року у справі №15/153-10-4116 (суддя Петров В.С.) у задоволенні позову Міністерства транспорту та зв'язку України відмовлено повністю. Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги Міністерства транспорту та зв'язку України є безпідставними та необґрунтованими з огляду на не надання позивачем документів, які свідчать про належність державі спірного майна –будівель цехів станції Одеса-Сортувальна, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. 2-га Сортувальна, 3а, що перебувають у господарському віданні Одеської залізниці, загальною площею 795,5 кв.м у наступному складі: склад літ. „Б” загальною площею 320,3 кв.м, слюсарна літ. „В” загальною площею 20,5 кв.м, майстерня літ. „Г” загальною площею 82,4 кв.м, склад на території ПЧ-22 літ. „Д” загальною площею 70,5 кв.м, будівля майстрів літ. „Е” загальною площею 105,0 кв.м, пункт обігріву монтерів колії ПД-10 літ. „Ж” загальною площею 29,4 кв.м, склад для цементу літ. „З” загальною площею 39,0 кв.м, пункт обігріву монтерів колії ц.21 літ. „И” загальною площею 128,4 кв.м., у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання у судовому порядку права державної власності на такі об'єкти нерухомості.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, третя особа (Одеська залізниця) звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Міністерства транспорту та зв'язку України в повному обсязі. За доводами скаржника судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не з'ясовано обставини, що мають значення для справи та невірно застосовано норми матеріального права, зокрема, судом не враховано положень Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991р. за №1452-ХІІ „Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави” та постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.1991р. №227 „Про заходи щодо виконання закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України”.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі і наполягав на їх задоволенні.

Представники позивача (Міністерства транспорту та зв'язку України) та відповідача (Одеської міської ради) в судове засідання не з'явились, про час і місце судових засідань повідомлені господарським судом апеляційної інстанції належним чином, про що свідчать відповідні повідомлення про вручення поштових відправлень від 16.11.2010р. та від 14.12.2010р., а також відмітка на зворотному боці ухвали ОАГС від 14.12.2010р., а тому апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу Одеської залізниці за відсутністю представників сторін у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши представника скаржника, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги Одеської залізниці, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Міністерство транспорту та зв'язку України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –Одеської залізниці –звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради, в уточненнях до якого просить визнати за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України право державної власності на об'єкт нерухомого майна –будівлі цехів станції Одеса-Сортувальна, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. 2-га Сортувальна, 3а, що перебувають у господарському віданні Одеської залізниці, загальною площею 795,5 кв.м у наступному складі: склад літ. „Б” загальною площею 320,3 кв.м, слюсарна літ. „В” загальною площею 20,5 кв.м, майстерня літ. „Г” загальною площею 82,4 кв.м, склад на території ПЧ-22 літ. „Д” загальною площею 70,5 кв.м, будівля майстрів літ. „Е” загальною площею 105,0 кв.м, пункт обігріву монтерів колії ПД-10 літ. „Ж” загальною площею 29,4 кв.м, склад для цементу літ. „З” загальною площею 39,0 кв.м, пункт обігріву монтерів колії ц.21 літ. „И” загальною площею 128,4 кв.м.

Згідно з Положенням про Міністерство транспорту та зв'язку України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №789/2006 від 06.06.2006р., Міністерство транспорту та зв'язку України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінтрансзв'язку є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту та у сфері використання повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформації, користування радіочастотним ресурсом України. Міністерство відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує ефективне використання державного майна підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери його управління.

Одеська залізниця, згідно Статуту, є територіально-галузевим об'єднанням, заснованим на державній власності та підпорядкованим Державній адміністрації залізничного транспорту України, що входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України.

Згідно розділу 4 Статуту майно Залізниці є державною власністю і закріплюється за нею на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, Залізниця володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту.

З   метою   проведення   державної  реєстрації   прав   власності   на   об'єкти нерухомого майна - нежилі приміщення Міністерство транспорту та зв'язку України в особі відокремленого структурного підрозділу - Дистанції колії №22 Одеса-Сортувальна Одеської залізниці звернулось до відповідача із проханням оформити свідоцтво про право власності на вищевказані об'єкти нерухомості, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. 2-га Сортувальна, 3а. Але, юридичним департаментом Одеської міської ради листом від 22.07.2009р. за вих.№2922вих. було надано відповідь про те, що питання про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна буде розглянуто юридичним департаментом лише після надання документів, які посвідчують право власності на вищевказані об'єкти нерухомого майна.

Такі дії відповідача позивач вважає порушенням його прав та охоронюваних законом інтересів, тому звернувся до суду за захистом.

Так, позивач вказує, що будівництво об'єктів нерухомості здійснювалося Одеською залізницею самостійно. Закінчені будівництвом об'єкти були введені в експлуатацію, але акти про введення до експлуатації об'єктів у Міністерства транспорту та зв'язку України та у Одеської залізниці не збереглися.

Зазначені об'єкти експлуатуються, відображені в самостійному балансі та утримуються за власний рахунок відокремленого структурного підрозділу - Дистанції колії №22 Одеса-Сортувальна Одеської залізниці та на вищезазначені об'єкти ведуться інвентарні картки для обліку основних засобів: №№ 10694, 10732, 10731, 10698, 010550, 10169, 10665, 10664.

13 липня 2000р., відповідно до рішення Одеської міської ради від 28.04.2000р. №1234-XXIII, Одеською міською радою Одеській залізниці було видано Державний акт на право постійного користування 1-ОД №000301, згідно з яким Одеській залізниці у постійне користування надано 377,06 га землі в межах згідно з планом землекористування для виробничої діяльності.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України позивач в уточненнях до позову просить суд визнати за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України право державної власності на об'єкт нерухомого майна –будівлі цехів станції Одеса-Сортувальна, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. 2-га Сортувальна, 3а, що перебувають у господарському віданні Одеської залізниці, загальною площею 795,5 кв.м у наступному складі: склад літ. „Б” загальною площею 320,3 кв.м, слюсарна літ. „В” загальною площею 20,5 кв.м, майстерня літ. „Г” загальною площею 82,4 кв.м, склад на території ПЧ-22 літ. „Д” загальною площею 70,5 кв.м, будівля майстрів літ. „Е” загальною площею 105,0 кв.м, пункт обігріву монтерів колії ПД-10 літ. „Ж” загальною площею 29,4 кв.м, склад для цементу літ. „З” загальною площею 39,0 кв.м, пункт обігріву монтерів колії ц.21 літ. „И” загальною площею 128,4 кв.м.

При цьому апеляційний господарський приймає до уваги також письмові пояснення, надані до апеляційного господарського суду, з яких вбачається, що при подачі позову та уточнень до нього, були помилково вказані роки побудови деяких будівель, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. 2-га Сортувальна, 3а, а саме помилково вказано, що склад літ. „Б” загальною площею 320,3 кв.м, слюсарна літ. „В” загальною площею 20,5 кв.м, майстерня літ. „Г” загальною площею 82,4 кв.м, склад на території ПЧ-22 літ. „Д” загальною площею 70,5 кв.м, склад для цементу літ. „З” загальною площею 39,0 кв.м та пункт обігріву монтерів колії ц.21 літ. „И” загальною площею 128,4 кв.м. були побудовані у 2004-2005 роках, в той час, як вказані споруди насправді були побудовані силами та за кошти Одеської залізниці за радянських часів, в зв'язку з виробничою необхідністю. Як вже було зазначено вище, документи по будівництву вказаних об'єктів ані у Міністерства транспорту та зв'язку України, ані у Одеської залізниці не збереглися. В 2005 році в ході проведення інвентаризації будівель та споруд було виявлено зазначені будівлі та взято до обліку на баланс Дистанції колії Одеса-Сортувальна Одеської залізниці. При цьому при наданні до місцевого господарського суду довідок про балансову вартість спірних об'єктів було помилково зазначено як рік побудови той рік, у якому будівлі було прийнято до обліку Одеською залізницею. У інвентарних картках у графі рік введення в експлуатацію замість року побудови було помилково зазначено дату прийняття об'єктів на баланс Дистанції колії Одеса-Сортувальна. Одеська залізниця утримує та ремонтує зазначені будівлі за власні кошти та власними силами, претензій щодо належності будівель іншим особам за весь період не надходило.

Згідно з редакцією ст. 90 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963р. № 1540-УІ, що була чинна на момент будівництва спірної споруди, державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і   сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

В період існування СРСР, згідно вимог ст. 11 Конституції СРСР 1977р., державі належало на правах власності майно всіх державних, торгівельних та комунальних підприємств, організованих державою, житловий фонд, а також інше майно, необхідне для виконання завдань, що стоять перед державою.

У 1990р. був прийнятий Закон України „Про економічну самостійність УРСР”, відповідно до якого у власності України перебувають основні засоби виробництва, майно підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України.

З прийняттям у 1991р. Закону УРСР „Про власність” з'явилися нові об'єкти та суб'єкти права власності. Відповідно до ч.4 ст. 2 Закону України „Про власність” власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Відповідно до ст. 31 зазначеного закону до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Однією з основних ознак цього є суб'єкт такого права. Пункт 1 ст. 32 Закону України „Про власність” визначає суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності державу в особі Верховної ради України, а згідно з п.2 цієї ж статті суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991р. за №1452-ХХІІ підприємства союзного підпорядкування з прийняттям цього Указу переходять до державної власності України. Відповідно до Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” від 10.09.1991р. майно та фінансові ресурси підприємств союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.

Відповідно до ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону. Декрет Кабінету міністрів України від 15.12.1992р. №8-92 „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності” покладає управління цим майном на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади.

Статтею 1 Закону України „Про управління об'єктами державної власності” від 21.09.2006 року №185-У визначено, що управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ст. 4 цього закону суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління); органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури); юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави (далі - уповноважені особи); Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Окрім того, у відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 73 Господарського кодексу України в редакції Закону України від 16.01.2003р. №436-ІV орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Відповідно до п./п.12 п.4 Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №789/2006 від 06.06.2006р., Міністерство транспорту та зв'язку України здійснює відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Як вбачається з Статуту Одеської залізниці, останнє є створеним згідно зі ст. 1, 4 Закону України „Про залізничний транспорт” статутним територіально-галузевим об'єднанням, заснованим на державній власності і підпорядкованим Державній адміністрації залізничного транспорту, що входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України. Згідно з п.п. 4.1, 4.2 Статуту майно Залізниці складається з основних фондів, обігових коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображається у балансі підприємства і належать йому на правах повного господарського відання.

Всі вищенаведені приписи діючого законодавства, а також положення Статуту Одеської залізниці дозволяють дійти висновку, що з метою реалізації покладених законом завдань щодо збереження та ефективного використання державного майна, суб'єктом спірних правовідносин, предметом яких є питання оформлення правовстановлюючих документів на нерухоме майно, є Міністерство транспорту та зв'язку України.

Судовий захист права власності та майнових інтересів власників, здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема про визнання права власності на майно та за іншими позовами, пов'язаними з охороною права власності.

За ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, але як свідчать матеріали справи Одеська міська рада всупереч названим нормам закону створила реальні умови, які обмежують права держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України та Одеської залізниці у здійсненні ними своїх прав на спірне майно .

Згідно з ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності визначений ст. 317 цього ж Кодексу, згідно з якою власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно з ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес, зокрема, шляхом, визнання права (ст. 16 ЦК України).

За ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, у тому числі шляхом: визнання наявності або відсутності прав.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає позовні вимоги Міністерства транспорту та зв'язку України про визнання за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України права державної власності на об'єкт нерухомого майна –будівлі цехів станції Одеса-Сортувальна, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. 2-га Сортувальна, 3а, що перебувають у господарському віданні Одеської залізниці, загальною площею 795,5 кв.м у наступному складі: склад літ. „Б” загальною площею 320,3 кв.м, слюсарна літ. „В” загальною площею 20,5 кв.м, майстерня літ. „Г” загальною площею 82,4 кв.м, склад на території ПЧ-22 літ. „Д” загальною площею 70,5 кв.м, будівля майстрів літ. „Е” загальною площею 105,0 кв.м, пункт обігріву монтерів колії ПД-10 літ. „Ж” загальною площею 29,4 кв.м, склад для цементу літ. „З” загальною площею 39,0 кв.м, пункт обігріву монтерів колії ц.21 літ. „И” загальною площею 128,4 кв.м., обґрунтованими, доведеними та такими, що базуються на законних підставах. Враховуючи, що визнання права власності у судовому порядку не суперечить засадам цивільного законодавства, апеляційний господарський суд вважає за необхідне задовольнити позов Міністерства транспорту та зв'язку України у повному обсязі.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову Міністерства транспорту та зв'язку України до Одеської міської ради про визнання за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України права державної власності на об'єкт нерухомого майна –будівлі цехів станції Одеса-Сортувальна, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. 2-га Сортувальна, 3а, що перебувають у господарському віданні Одеської залізниці, загальною площею 795,5 кв.м у наступному складі: склад літ. „Б” загальною площею 320,3 кв.м, слюсарна літ. „В” загальною площею 20,5 кв.м, майстерня літ. „Г” загальною площею 82,4 кв.м, склад на території ПЧ-22 літ. „Д” загальною площею 70,5 кв.м, будівля майстрів літ. „Е” загальною площею 105,0 кв.м, пункт обігріву монтерів колії ПД-10 літ. „Ж” загальною площею 29,4 кв.м, склад для цементу літ. „З” загальною площею 39,0 кв.м, пункт обігріву монтерів колії ц.21 літ. „И” загальною площею 128,4 кв.м., підлягає скасуванню, оскільки воно не відповідає чинному законодавству та обставинам справи.

За таких обставин апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційна скарга Одеської залізниці підлягає задоволенню, рішення господарського суду Одеської області від 11 жовтня 2010 року по справі №15/153-10-4116 –скасуванню.

В силу вимог ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати позивача по сплаті державного мита, на ІТЗ судового процесу, а також судові витрати Одеської залізниці по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги, покладаються на відповідача (Одеську міську раду).

На підставі п.1 ч.1 ст. 8 Декрету КМУ „Про державне мито” від 21.01.1993р. №7-93 державне мито в сумі 2148,58 грн., що сплачене Одеською залізницею за платіжним дорученням від 08.11.2010р. №5967 за розгляд апеляційної скарги, підлягає поверненню Одеській залізниці як надмірно сплачене.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Одеської залізниці задовольнити.

2.Рішення господарського суду Одеської області від 11 жовтня 2010 року по справі №15/153-10-4116 скасувати.

3.Позов Міністерства транспорту та зв'язку України задовольнити.

4.Визнати за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України право державної власності на об'єкт нерухомого майна –будівлі цехів станції Одеса-Сортувальна, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. 2-га Сортувальна, 3а, що перебувають у господарському віданні Одеської залізниці, загальною площею 795,5 кв.м у наступному складі: склад літ. „Б” загальною площею 320,3 кв.м, слюсарна літ. „В” загальною площею 20,5 кв.м, майстерня літ. „Г” загальною площею 82,4 кв.м, склад на території ПЧ-22 літ. „Д” загальною площею 70,5 кв.м, будівля майстрів літ. „Е” загальною площею 105,0 кв.м, пункт обігріву монтерів колії ПД-10 літ. „Ж” загальною площею 29,4 кв.м, склад для цементу літ. „З” загальною площею 39,0 кв.м, пункт обігріву монтерів колії ц.21 літ. „И” загальною площею 128,4 кв.м.

5.Стягнути з Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 04056919) на користь Міністерства транспорту та зв'язку України (01135, м. Київ, пр-т Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 00017584) 3893 (три тисячі вісімсот дев'яносто три) грн. 05 коп. держмита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу.

6.Стягнути з Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 04056919) на користь Одеської залізниці (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19, ЄДРПОУ 01071315) 1946 (одну тисячі дев'ятсот сорок шість) грн. 52 коп. держмита за розгляд апеляційної скарги.

7.Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням реквізитів сторін.

8.Видати Одеській залізниці довідку на повернення з державного бюджету України державного мита в сумі 2148 (дві тисячі сто сорок вісім) грн. 58 коп., що сплачене за платіжним дорученням від 08.11.2010р. №5967.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 13 січня 2011 року.

Головуючий суддя

Судді О.О. Журавльов

В.І. Картере

М.В. Михайлов