Постанова

від 18.01.2011 по справі 49/116-10

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2011 року                                                                                      Справа № 49/116-10

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Л.М. Здоровко, суддя              Л.М. Бабакова, суддя І.А. Шутенко,

при секретарі Міракові Г.А.

за участю представників сторін:

прокурора –Сластін Ю.О.

1-го позивача –не з’явився

2-го позивача–Гроссу Г.В. –дов. № 38-46 від 28.05.2010р.

відповідача –ОСОБА_1 –дов. б/н від 18.06.2010р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2, м. Харків (вх. № 4059Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 11.10.2010р. по справі № 49/116-10

за позовом Прокуратури Московського району м. Харків в інтересах держави в особі Харківської міської ради та в особі Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», м. Харків

до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_2, м. Харків

про стягнення 6877,69 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.10.2010 р. (суддя Кононова О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" 2545,09 грн. основного боргу. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь  держбюджету України 102 грн. державного мита. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь державного бюджету України витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. В задоволенні решти позовних вимог про стягнення 4332,60 грн. відмовлено.

Відповідач, ФОП ОСОБА_2, з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 11.10.2010р. скасувати та залишити позов без розгляду, посилаючись на порушення норм чинного законодавства.

Апелянт в обґрунтування своєї апеляційної скарги посилається на те, що прокурор не може здійснювати представництво інтересів держави в господарському суді, зокрема, шляхом звернення до господарського суду з позовною заявою в інтересах інших осіб, крім держави в особі органу державної влади або органу місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Апелянт зазначив, що КП «Харківські теплові мережі»є самостійним господарюючим суб’єктом і відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України та ст. 4 Закону України «Про господарські товариства»набуває цивільних прав та обов’язків, здійснює їх через свої органи, які діють згідно установчих документів та закону, і не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування.

2-й позивач, КП «Харківські теплові мережі», у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення. Вважає, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийнято у чіткій відповідності з нормами чинного законодавства, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи.

14.01.2011р. на адресу суду від представника КП «Харківські теплові мережі»надійшов лист № 27/юр від 18.01.2011р., до якого додав докази направлення відповідачу відзиву на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3, а саме поштовий чек № 9595 від 24.12.2010р. та супровідний лист № 1384/юр від 23.12.2010р.

1-й позивач, Харківська міська рада, відзиву на апеляційну скаргу не надала, в судове засідання не з’явилась, про причини неявки Харківський апеляційний господарський суд не сповістив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 19.11.2010р. (арк. справи 120).

Прокурор відзиву на апеляційну скаргу не надав, в судовому засідання підтримав вимоги 2-го позивача та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор Московського району м. Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради та КП «Харківські теплові мережі»про стягнення з відповідача 6877,69 грн. заборгованості за невиконання зобов’язань за договором № 3868 купівлі-продажу теплової енергії від 01.03.2008р.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що прокурор Московського району м. Харкова не має повноважень на звернення із відповідною позовною заявою до господарського суду, оскільки КП "Харківські теплові мережі" не є органом, уповноваженим державою виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Однак, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про помилкове вищевказане твердження відповідача.

Так, відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до рішення Конституційного суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999р. інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Разом з тим, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Однією з форм представництва, що визначено в ч. 3 ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру" є звернення до суду з позовами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру" прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

З аналізу вищевказаних норм законодавства випливає, що прокурор у межах своєї компетенції має право звертатись до суду з позовними заявами вимоги яких, спрямовані на захист в суді інтересів держави, зокрема комунальних підприємств, у випадках наявності порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок противоправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

КП "Харківські теплові мережі" згідно п. 1.1. Статуту засновано відповідно до Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво", "Про власність" та інших законодавчих актів, належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова відповідно до рішення № 191/03 від 24.09.2003 р. XVI сесії Харківської міської ради XXIV скликання "Про комунальну власність м. Харкова".

Згідно ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Харківська міська рада представляє інтереси територіальної громади м. Харкова.

Враховуючи викладене, прокурор Московського району м. Харкова згідно діючого законодавства мав право звернутись до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2008р. між КП «Харківські теплові мережі»та ФОП ОСОБА_2 був укладений договір купівлі - продажу теплової енергії в гарячій воді № 3868. Відповідно до розділу 1 договору позивач зобов'язався постачати відповідачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а відповідач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в необхідних обсягах та в терміни передбачені договором, а саме розділом 6 договору.

У відповідності до п. 6.4. договору відповідач повинен за 3 дні до початку розрахункового періоду самостійно, ініціативним дорученням сплатити позивачу вартість, зазначеної в додатку № 1 до договору кількості теплової енергії, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію споживач здійснює: до 28-го числа поточного місяця, при розрахунках за показниками приладів обліку; до 18-го числа місяця, наступного за розрахунковим, при відсутності приладів обліку.

Відповідно п. 6.6. договору, розрахунки без приладів комерційного обліку: якщо обсяг фактично спожитої теплової енергії перевищує сплачений зазначений в договорі обсяг, вартість такого перевищення сплачується споживачем не пізніше 18-го числа місяця, наступного за розрахунковим; якщо фактичне споживання теплової енергії нижче від сплаченого зазначеного в договорі обсягу, вартість такого перевищення зараховується в рахунок оплати зазначеного в договорі обсягу місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно п. 10.1. договору, він набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2008 року. Пунктом 10.4. сторони визначили, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією із сторін.

Згідно матеріалів справи, спірний договір за відсутності письмової заяви був пролонгований в порядку, передбаченому п. 10.4. на 2009 рік.

16.10.2010 року відповідач направив на адресу КП "Харківські теплові мережі" лист, в якому заявив про відмову від подальшої пролонгації договору № 3868 від 01.03.2008 року на 2010 рік. Відповідно п. 10.2. договору він припиняє свою дію у випадку закінчення строку, на який він був укладений, якщо сторони виконали свої зобов'язання. Також п. 10.3 договору передбачено, що припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної оплати за фактично спожиту теплову енергію. Отже, договір купівлі - продажу теплової енергії № 3868 від 01.03.2008 року припинив свою дію 31.12.2009 року.

2-й позивач виконав свої зобов'язання за договором, в листопаді 2009 року та грудні 2009 року здійснив відпуск теплової енергії в приміщення відповідача, що підтверджується відповідним актом про підключення споживача до джерела теплової енергії № 175/12025 від 17.10.2009 року та про відключення споживача від джерела теплової енергії № 175/11595-В від 15.04.2010 року (арк. справи 14-15).

Однак, відповідач в свою чергу не виконав належним чином взяті на себе за договором зобов'язання та не сплатив у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість заявленої та отриманої теплової енергії, внаслідок чого за період з листопада 2009 року по грудень 2009 року утворилась заборгованість в сумі 2545,09 грн.

Згідно ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні   встановлений   строк   (термін)   його   виконання,   то   воно   підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі викладеного, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача 2545,09 грн. основного боргу за період з листопада 2009 року по грудень 2009 року.

Щодо решти заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 4332,60 грн., судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно не задовольнив позов в цій частині на підставі нижчевикладеного.

Згідно ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Пункт 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 3 жовтня 2007 р., визначає, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Статтею 184 ГК України обмежено право сторін укладати договір у спрощений спосіб та визначено, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор, звертаючись до суду з вимогою про стягнення 6877,69 грн., визначив підставою виникнення грошового зобов'язання відповідача договір купівлі - продажу теплової енергії в гарячій воді №3868 від 01.03.2008 р., однак, цей договір припинив свою дію 31.12.2009 року у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок, що прокурор та позивачі не надали суду доказів в підтвердження існування між сторонами договірних зобов'язань в період з 01.01.2010 р. по 15.04.2010 р., а також щодо наявності інших підстав для виникнення грошового зобов'язання відповідача у розмірі 4332,60 грн.

В судовому засіданні відповідач посилався на те, що договір купівлі - продажу теплової енергії в гарячій воді №3868 від 01.03.2008 р. від імені 2-го позивача був підписаний заст. директора ОСОБА_4, тобто, не уповноваженою особою, однак, дане твердження відповідача є необґрунтованим, оскільки в матеріалах справи мається довіреність № 178/юр від 25.01.2005р. (арк. справи 68), якою КП «Харківські теплові мережі»в особі директора ОСОБА_5, що діє на підставі п. 6.4 Статуту підприємства, доручає заступнику директора ОСОБА_4 укладати та підписувати договори, і в тому числі на теплопостачання.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції в порушення ст. 49 ГПК України неправильно розподілені судові витрати. Як вбачається з резолютивної частини рішення суду першої інстанції з відповідача на користь державного бюджету було стягнуто 102 грн. державного бюджету.

Відповідно до пп. «а» п. 2 ст. 3 Декрету КМУ «Про державне мито»№ 7-93 від 21.01.1993р. (з урахуванням змін, внесених Законом № 2505-ІV (2505-15) від 25.03.2005р.) починаючи з 31.03.2005р. ставку державного мита, яке справляється з позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, визначено в розмірі 1% від ціни позову, але не менше ніж шість неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше ніж 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і вона обчислюється виходячи з розміру зазначеного неоподатковуваного мінімуму, що діє на день сплати державного мита (неоподатковуваний мінімум доходів громадян на сьогодні –17 грн.), тобто не менше ніж 102 грн. (6 х 17) і не більше ніж 25500 грн. (1500 х 17).

Таким чином, суд першої інстанції правильно та у відповідності до чинного законодавства нарахував відповідачу суму державного мита в розмірі 102 грн.

На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Харківської області від 11.10.2010р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.10.2010р. по справі № 49/116-10 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                          Л.М. Здоровко

Суддя                                                                                Л.М. Бабакова

Суддя                                                                                 І.А. Шутенко

Повний текст постанови підписаний 18.01.2011р.