Постанова

від 29.01.2008 по справі 30-25-28/174-06-4477

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

30-25-28/174-06-4477

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 29 січня 2008 р.                                                                                    № 30-25-28/174-06-4477  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Т. Дроботової - головуючого

Т. ГогольЛ. Рогач

за участю представників:

позивачаУкраїнець Д.С., дов. від 11.12.2007р., Карбовський О.О., дов. від 11.12.2007р.

відповідачаУсатенко В.О., дов. від 26.12.07р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  Державної спеціалізованої аварійно-рятувальної служби на водних об'єктах України в особі Морського координаційного аварійно-рятувального центру у м. Одесі

на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 02.10.2007 року

у справі№ 30-25-28/174-06-4474 господарського суду Одеської області

за позовомДержавної спеціалізованої (воєнізованої) аварійно-рятувальної служби в особі морського регіонального рятувально-координаційного центру у м. Одесі

до Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради

провизнання недійсною угод про дострокове розірвання договору оренди, акту приймання-передачі

ВСТАНОВИВ:

Державна спеціалізована (воєнізована) аварійно-рятувальна служба в особі морського регіонального рятувально-координаційного центру у м. Одесі, як правонаступник Державного координаційного центру реагування на надзвичайні ситуації на водних об'єктах (ДКЦРНСВО) звернулась до господарського суду Одеської області з позовом про визнання недійсними угоди про Додаткові погодження про розірвання договору оренди № 27/6 від 28.02.2000р., підписаної 29.03.2003р., та акту приймання-передачі приміщення за договором оренди № 27/6 від 29.10.2003р. на підставі статей 49 та 50 Цивільного кодексу Української РСР, як укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та таких, що укладені всупереч статутним цілям діяльності позивача. 26.06.2006р. позивач надав доповнення до позовної заяви (а.с.125), за якими просить визнати недійсною також угоду про додаткове погодження про розірвання договору оренди № 27а/6 від 26.06.2002р. (на горище), датовану 29.10.2003р., з тих самих правових підстав.

Позивач зазначає, що відсутність спеціально обладнаних приміщень перешкоджає здійсненню ним рятувальних робіт по пошуку та спасінню на морі, підписані посадовою особою позивача додаткові погодження направлені на зрив статутних обов'язків та міжнародного співробітництва, а також на нанесення державі збитків на суму 274585грн., що складає вартість проведеного за державні кошти капітального ремонту.

В ході судового розгляду справи відбулась зміна назви позивача з Державної спеціалізованої (воєнізованої) аварійно-рятувальної служби на Державну спеціалізовану аварійно-рятувальну службу на водних об'єктах України, про що подано позивачем заяву від 13.02.2007р. (т.1, а.с.240).

Відповідач відхилив позовні вимоги повністю за їх недоведеністю та вказав, що спірні угоди укладались належно уповноваженою та дієздатною особою; припинення договору оренди № 27/6 від 28.02.2000р. спричинено реорганізацією орендаря та наданням статусу юридичної особи його структурному підрозділу, з яким і було переукладено договір оренди на спірне приміщення.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.07.2007р. (суддя Рога Н.В.) позов задоволено; визнано недійсними додаткове погодження про розірвання договору оренди від 28.02.2000р. № 27/6 від 29.10.2003р., укладене між Державним координаційним центром реагування на надзвичайні ситуації на водних об'єктах та Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, та додаткове погодження про розірвання договору оренди від 26.06.2002р. № 27а/6 від 29.10.2003р., укладене між Державною пошуково-рятувальною службою на водних об'єктах та Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради; визнано недійсним акт приймання-передачі приміщення за договором оренди № 27/6 від 28.02.2000р., укладений 29.10.2003р. Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та Державним координаційним центром реагування на надзвичайні ситуації на водних об'єктах; з відповідача на користь позивача стягнуто 203грн. судових витрат.   

Судове рішення вмотивовано встановленими обставинами справи щодо первісного укладення договорів оренди на спірні приміщення з метою використання їх для розміщення державної установи, статутною діяльністю якої передбачено реалізацію державної політики у сфері безпеки користування водними об'єктами, техногенної та екологічної безпеки водних і водогосподарських об'єктів, запобігання загибелі людей на водних об'єктах, виконання позивачем покладених на нею державою обов'язків, що передбачають наявність у неї належного приміщення.

Відтак, на думку суду першої інстанції, укладення додаткових угод про розірвання договорів оренди фактично позбавило державну установу приміщення, необхідного для здійснення статутної діяльності, що суперечить цілям діяльності юридичної особи та є підставою для недійсності спірних угод за статтею 50 Цивільного кодексу Української РСР.

Задовольняючи вимоги про визнання недійсним акту приймання-передачі приміщення від 29.10.2003р., суд дійшов висновку, що дія з його укладення є правочином в розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, як така, що породжує, змінює чи припиняє цивільні права та обов'язки.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.10.2007р. (судді: Мишкіна М.А. –головуючий, Лашин В.В., Поліщук Л.В.) рішення місцевого суду скасовано; у позові Державної спеціалізованої аварійно-рятувальної служби на водних об'єктах України МНС відмовлено; з позивача на користь відповідача стягнуто 42,5грн. судових витрат.

Згідно постанови підставою для скасування рішення місцевого суду є неправильне застосування ним статті 50 Цивільного кодексу Української РСР та ненадання правової оцінки доводам позовної заяви про наявність підстав для визнання спірних угод недійсними за приписами статті 49 Цивільного кодексу Української РСР.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог,  апеляційна інстанція зазначила, що метою укладення спірних додаткових погоджень було приведення відносин сторін у стан правової визначеності у зв'язку з наданням центру в м. Одеса, як безпосередньому користувачу орендованих приміщень, повноважень юридичної особи, установчі документи позивача не містять цілей діяльності та завдань позивача щодо забезпечення підпорядкованих йому регіональних рятувально-координаційних центрів приміщеннями. Відтак додаткові погодження про припинення договору оренди не містять ознак прямої суперечності цих угод цілям діяльності позивача.

Також апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання спірних погоджень недійсними за приписами статті 49 Цивільного кодексу Української РСР, оскільки з наданих позивачем доказів та пояснень умислу будь-якої зі сторін спірних погоджень на укладення їх з умислом, завідомо суперечним інтересам держави та суспільства не вбачається, а здійснені позивачем витрати на ремонт приміщень можуть бути предметом окремого позову.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення господарського суду Одеської області залишити без змін.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, заявник зазначив про невідповідність встановлених апеляційним господарським судом обставин та його правових висновків, суперечливість та невідповідність доказів, невірне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та порушення процесуального права (статті 82 та пункту 2 статті 103 Господарського процесуального кодексу України. Також у додатковому обґрунтуванні касаційної скарги скаржник послався на невиконання судом апеляційної інстанції вказівок Вищого господарського суду України, викладених в постанові Вищого господарського суду України від 28.11.2006р.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу та усно в судовому засіданні доводи касаційної скарги відхилив з огляду на відповідність постанови апеляційного господарського суду нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

У судовому процесі оголошувалась перерва до 29.01.2008р. до 12год. 10хв., про що представники сторін повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді –доповідача та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1117  Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, а щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що  виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності; отже, судам належало з'ясувати наявність підстав недійсності угоди за Цивільним кодексом Української РСР.

Угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом. Спеціальні підстави та наслідки недійсності угод передбачені, зокрема, статтями 49, 50, 56, 57, 58 Цивільного кодексу Української РСР, абзацом 2 пункту 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", пунктом 2 статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", пунктом 3 статті 14 Закону України "Про оренду землі" тощо; загальні підстави та наслідки недійсності угоди передбачено статтею 48 Цивільного кодексу України, за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших спеціальних норм.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський  суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, згідно з Указом Президента України від 15.06.2001р. за №436/2001 "Про систему реагування на надзвичайні ситуації на водних об'єктах" Державний координаційний центр реагування на надзвичайні ситуації на водних об'єктах та підпорядковані йому регіональні центри перетворено у Державну пошукову рятувальну службу на водних об'єктах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Указом Президента України від 21.11.2003р. № 1328/2003 "Про вдосконалення управління у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру" утворено Державну спеціальну (воєнізовану) аварійно-рятувальну службу Міністерства України з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, в тому числі на базі ліквідованої Державної пошуково-рятувальної служби на водних об'єктах, що належала до управління цього Міністерства.

Наказом Міністерства України з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 27.01.2004р. №37 "Про передачу майна" зобов'язано начальника Державної  пошукової рятувальної служби на водних об'єктах України здійснити передачу майна, закріпленого за службою, та визнано Державну спеціальну (воєнізовану) аварійно-рятувальну службу Міністерства України з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи правонаступником майна, прав та обов'язків юридичних осіб, зазначених у пунктах 1-4 Наказу.

Наказом Державної пошуково-рятувальної служби на водних об'єктах від 16.02.2004р. за № 12 "Про припинення юридичних осіб" припинено юридичну особу –Морський регіональний рятувально-координаційний центр у місті Одесі, а відповідно до Наказу Штабу Державної спеціальної (воєнізованої) аварійно-рятувальної служби від 23.11.2005р. № 13 створено Морський регіональний рятувально-координаційний центр у місті Одесі з наданням йому прав юридичної особи та розміщенням в орендованих приміщеннях за адресою: м. Одеса, вул. Рішельєвська, 25 .

В процесі розгляду даної справи відбулась чергова реорганізація підрозділів МНС України, в зв'язку з чим судом на підставі заяви позивача здійснено заміну Державної спеціальної (воєнізованої) аварійно-рятувальної служби (ДСВАРС) на її правонаступника – Державну спеціалізовану аварійно-рятувальну службу на водних об'єктах України (ДСАРСВО).

Також апеляційним господарським судом встановлено, що за Наказом МНС України № 606 від 13.09.2006р., Наказом ДСАРСВО України МНС № 2 від 14.12.2006р. Морський регіональний рятувально-координаційний центр у м. Одесі був перейменований у Морський координаційний аварійно-рятувальний центр у м. Одесі, що, згідно Статуту, є правонаступником останнього.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що нежилі приміщення першого, другого поверху, горища та антресолі, загальною площею 599,45кв.м., що розташовані за адресою м. Одеса, вул. Рішельєвська, 25, належать до комунальної власності м. Одеса, управління якими відповідно до Положення “Про представництво  по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради” від 26.03.2003р. здійснює представництво  по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

28.02.2000р. Державним координаційним центром реагування на надзвичайні ситуації на водних об'єктах та представництвом  по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради  було укладено договір № 27/6 оренди нежитлового приміщення загальною площею 170кв.м. другого поверху за адресою вул. Рішельєвська, 25, строком дії до 28.02.2010р.

29.10.2003р. Державним координаційним центром реагування на надзвичайні ситуації на водних об'єктах та представництвом  по управлінню комунальною власністю виконкому Одеської міської ради було укладено додаткове погодження про розірвання договору оренди № 27/6 від 28.02.2000р. за погодженням обох сторін за статтею 26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, а орендоване майно було повернуто орендодавцю за актом прийому-передачі приміщення від тієї ж дати.

26.06.2002р. Державною пошуково-рятувальною службою на водних об'єктах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та  представництвом  по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради було укладено договір № 27а/6 оренди нежитлового приміщення, розташованого за адресою вул. Рішельєвська, 25 (горище загальною площею 264,3 кв.м.), строком до 26.06.2007р.

29.10.2003р. Державною пошуково-рятувальною службою на водних об'єктах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та  представництвом  по управлінню комунальною власністю виконкому Одеської міської ради було укладено додаткове погодження про розірвання договору оренди № 27а/6 від 26.06.2002р. за погодженням обох сторін за статтею 26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та про повернення майна орендодавцю на підставі акта прийому-передачі.

Також судами встановлено, що, 28.01.2004р. Морським регіональним рятувально-координаційним центром та представництвом  по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради було укладено договір № 27/6 оренди нежитлового приміщення строком до 31.12.2004р., за яким управління передає, а центр приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення першого, другого поверхів, антресолі та горища, загальною площею 599,25кв.м., розташоване за адресою вул. Рішельєвська, 25.

Наказом Державної пошуково-рятувальної служби на водних об'єктах від 16.02.2004р. № 12 припинено юридичну особу Морський рятувально-координаційний центр у м. Одесі, а наказом  Начальника Штабу Державної спеціалізованої (воєнізованої) аварійно-рятувальної служби від 23.11.2005р. №13 та   розпорядженням від 25.11.2005р. № 277-р/1 створено Морський рятувально-координаційний центр у м. Одесі, який розміщено у спірних приміщеннях на підставі договорів оренди № 27/6 від 28.02.2000р. та № 27а/6 від 26.06.2002р.

При задоволенні позову судом першої інстанції визнано недійсними додаткові погодження, укладені позивачем з представництвом  по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та вказано, що додаткові погодження не можуть вважатися дійсними, оскільки суперечать встановленим статутним цілям діяльності позивача, а позивач правомірно вказує на той факт, що угоди про дострокове розірвання договорів оренди нежитлових приміщень позбавляють рятувальний центр можливості виконувати свої функції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку про невідповідність дійсним обставинам справи доводів позивача про підписання додаткових угод із порушенням статутних цілей організації та в порушення прав та інтересів держави; про спрямованість спірних погоджень про припинення договорів оренди на приведення орендних правовідносин у відповідність зі змінами у внутрішній структурі орендаря внаслідок його реорганізації, а не на порушення Міжнародної конвенції по пошуку і спасіння на морі, вказавши, що позивач має можливість здійснювати  свою діяльність у будь-якому іншому приміщенні; погодження про припинення договорів оренди підписані начальником підприємства орендаря в межах наданих йому повноважень та з додержанням цивільної правоздатності юридичної особи відповідно до статті 29 Цивільного кодексу Української  РСР.

Однак касаційна інстанція повторно звертає увагу судів попередніх інстанцій на ту обставину, що спірні погодження, які є предметом спору, укладені позивачем з особою, що має назву представництво  по управлінню комунальною власністю виконкому Одеської міської ради, що не відповідає назві відповідача у даній справі, щодо якого розглядаються позовні вимоги - представництво  по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

Вказана обставина є істотною, позаяк впливає і на належність відповідача у даній справі, і на зміст повноважень особи, яка підписала спірні погодження про розірвання договору.

Відтак, направляючи справу на новий розгляд, судова колегія вказала у постанові від 28.11.2006р. про необхідність з'ясування питання про тотожність осіб, які є сторонами у основному договорі оренди та додатковому погодження до нього (чи є ці особи різними юридичними особами, чи є вони правонаступниками одне одного, чи існувало представництво виконкому взагалі, чи допущено помилку в назві сторони додаткового погодження).

Судове рішення не містить встановлених обставин справи зі вказаного питання, натомість резолютивна частина рішення містить висновок про визнання недійсною угоди зі стороною, яка не вказана в договорі.

Переглядаючи повторно справу  у повному обсязі, апеляційний господарський суд вказані недоліки не усунув, не виконавши в свою чергу вказівки касаційної інстанції.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Разом з тим, оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають за вище вказаних підстав.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа -  направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

         Під час нового розгляду справи, господарським судам слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського  процесуального кодексу України,  Вищий  господарський  суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної спеціалізованої аварійно-рятувальної служби на водних об'єктах України задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.10.2007р. у справі № 30-25-28/174-06-4477 господарського суду Одеської області та рішення господарського суду Одеської області від 26.07.2007р. скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Головуючий                                                                                    Т. Дроботова

Судді                                                                                                Т. Гоголь

          Л. Рогач