Рішення

від 13.01.2011 по справі 5020-3/187

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

5020-3/187

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

13 січня 2011 року справа № 5020-3/187

За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю „Вікно в Азію”,

                    ідентифікаційний код 33718274

(49000, м. Дніпропетровськ, вул. Панікахи, 77-А, корп. 3, кв. 77)

до                    Товариства з обмеженою відповідальністю „СТК „Добрострой”,

ідентифікаційний код 34945674

(99003, м. Севастополь, вул. Кожанова, 12)

про стягнення пені в сумі 610,08 грн.,

суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (ТОВ „Вікно в Азію”) –явку уповноваженого представника не забезпечив;

відповідач (ТОВ „СТК „Добрострой”) –Забродін О.В., представник, довіреність б/н від 06.01.2010.

Обставини справи:

18.11.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю „Вікно в Азію” звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „СТК „Добрострой” про стягнення 5652,64 грн., з яких 5042,56 грн. –основний борг та 610,08 грн. –пеня, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору поставки № 59 від 11.06.2007 в частині оплати вартості поставленого позивачем товару.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на статті 193, 230, 232 Господарського кодексу України та статті 610, 611 Цивільного кодексу України.

Ухвалою від 26.11.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі; розгляд справи призначений на 21.12.2010.

Ухвалою суду від 21.12.2010 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи був відкладений на 13.01.2011 через неявку сторін та невиконання ними в повному обсязі ухвали суду від 26.11.2010.

У засідання суду 13.01.2011 представник позивача не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно (рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, за адресами, зазначеними позивачем у позовній заяві), про причини нез'явлення суд не сповістив.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву на позов (ст. 59 ГПК України).

Втім, у судовому засіданні 13.01.2011 представник відповідача заперечував проти позовних вимог щодо стягнення пені, посилаючись на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів, які підтверджують настання події, з якою пов'язується строк виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару в контексті пункту 7.3.2 Договору (в редакції протоколу розбіжностей). Стосовно стягнення основного боргу –пояснив, що заборгованість погашена в повному обсязі, на підтвердження чого надав відповідні докази –платіжні доручення.

Ухвалою від 13.01.2011 провадження у справі № 5020-3/187 в частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 5042,56 грн. припинено на підставі пункту 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд –

ВСТАНОВИВ:

11.06.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Вікно в Азію” (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „СТК „Добрострой” (Покупець) був укладений договір поставки № 59 (далі –Договір), відповідно до якого позивач зобов'язувався поставити та передати у власність відповідача товар, а відповідач –прийняти і оплатити цей товар відповідно до умов Договору.

За твердженням позивача на підставі відповідних накладних ТОВ „Вікно в Азію” поставило відповідачеві товар на загальну суму 544600,41 грн. За отриманий товар відповідач здійснив часткову оплату в сумі 539557,85 грн.

Остання поставка товару відповідачу позивачем здійснена 26.03.2010, що підтверджується видатковою накладною № б-2603/2 на суму 5516,75 грн. /арк. с. 24/.

22.07.2010 між сторонами Договору був підписаний акт звірення взаємних розрахунків, відповідно до якого сума заборгованості відповідача перед позивачем склала 63455,34 грн. /арк. с. 23/.

24.09.2010 відповідачем здійснена оплата у сумі 2504,06 грн. згідно з платіжним дорученням № 4466 /арк. с. 26/, а 01.10.2010 товар був частково повернутий Постачальнику на суму 55908,72 грн. за наступними прибутковими накладними (повернення):

№ 0110/1 від 01.10.2010 на суму 1858,50 грн. /арк. с. 27/;

№ 0110/2 від 01.10.2010 на суму 68,75 грн. / арк. с. 28/;

№ 0110/3 від 01.10.2010 на суму 1902,12 грн. /арк. с. 29/

№ 0110/4 від 01.10.2010 на суму 5142,12 грн. /арк. с. 30/;

№ 0110/5 від 01.10.2010 на суму 160,02 грн. /арк. с. 31/;

№ 0110/6 від 01.10.2010 на суму 104,23 грн. /арк. с. 32/;

№ 0110/7 від 01.10.2010 на суму 1180,01 грн. /арк. с. 33/;

№ 0110/8 від 01.10.2010 на суму 11708,40 грн. /арк. с. 34/;

№ 0110/9 від 01.10.2010 на суму 7955,88 грн. /арк. с. 35/;

№ 0110/10 від 01.10.2010 на суму 461,86 грн. /арк. с. 36/;

№ 0110/11 від 01.10.2010 на суму 2873,66 грн. /арк. с. 37/;

№ 0110/12 від 01.10.2010 на суму 3975,04 грн. /арк. с. 38/;

№ 0110/13 від 01.10.2010 на суму 2659,72 грн. /арк. с. 39/;

№ 0110/14 від 01.10.2010 на суму 368,23 грн. /арк. с. 40/;

№ 0110/15 від 01.10.2010 на суму 3293,70 грн. /арк. с. 41/;

№ 0110/16 від 01.10.2010 на суму 4495,13 грн. /арк. с. 42/;

№ 0110/17 від 01.10.2010 на суму 6810,82 грн. /арк. с. 43/;

№ 0110/18 від 01.10.2010 на суму 890,53 грн. /арк. с. 44/.

Невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором щодо своєчасної і в повному обсязі оплати отриманого товару і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

За твердженням позивача, загальна сума заборгованості відповідача перед ним на момент подання позову до суду становила 5042,56 грн., з яких: 5042,56 грн. –основний борг; 610,08 грн. –пеня.

Під час розгляду справи відповідач повністю погасив основний борг в сумі        5042,56 грн., у зв'язку з чим ухвалою від 13.01.2010 провадження у справі і цій частині було припинено.

Таким чином, суд розглядає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у сумі 610,08 грн., яка нарахована позивачем за прострочення виконання зобов'язання по оплаті.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між сторонами укладений договір поставки товару.

Зобов'язання, що виникають із договору поставки є господарськими зобов'язаннями, до яких застосовуються положення статей 264-271 Господарського кодексу України та положення глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки, згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України на покупця покладений обов'язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами Договору (пункт 7.3) Покупець здійснює своєчасний розрахунок за товар.

Перший платіж відбувається на 7-й (сьомий) календарний день з моменту першого прийняття товару на складі Покупця та здійснюється у розмірі приходної вартості реалізованого товару за даний період (пункт 7.3.1 в редакції Протоколу розбіжностей       /арк. с. 17-19/). Наступні платежі за товар здійснюються кожні 7 календарних днів за реалізований товар (пункт 7.3.2 Договору в редакції протоколу розбіжностей).

Відповідальність сторін за неналежне виконання умов Договору встановлена його розділом 9, зокрема, згідно з пунктом 9.1 Договору сторона, яка порушила господарське зобов'язання, визначене цим Договором, зобов'язана відшкодувати завдані цим збитки стороні, чиї права або законні інтереси були порушені.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 610,08 грн. за період з 02.04.2010 по 02.10.2010 /арк. с. 20-22/.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

У розумінні статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 610, частини третьої статті 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як встановлено судом, за умовами Договору платежі за товар здійснюються кожні 7 календарних днів за реалізований товар (пункт 7.3.2 Договору в редакцій Протоколу розбіжностей). Тобто, Договором встановлений строк виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару (7 днів), але з посиланням на подію, яка неминуче має настати, –реалізація товару.

Отже, по-перше, позивач повинен довести факт настання такої події як реалізація товару та, відповідно, –факт прострочення платежів з моменту закінчення 7-денного строку після реалізації товару.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За правилами частини першої статті 33 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, саме на позивачеві лежить тягар доказування факту реалізації відповідачем поставленого товару, з якою пов'язано виникнення у позивача зобов'язання щодо його оплати.

Вказані докази не були надані позивачем, що позбавляє суд можливості перевірити правильність розрахунку пені.

Оскільки початок прострочення встановити неможливо, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені.

По-друге, відповідно до статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Водночас, згідно з частиною першою статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Аналогічно, відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Суд звертає увагу на те, що в договорі № 59 від 11.06.2007 відсутні положення, які визначають відповідальність Покупця у вигляді пені за невиконання або неналежне виконання грошового зобов'язання.

З урахуванням викладеного, вимога позивача про стягнення пені в сумі 610,08 грн. не підлягає до задоволення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за рахунок другої сторони, а при відмові в позові судові витрати покладаються на позивача.

Таким чином, витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача і стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити.

Суддя                                                               підпис                                                   В.О.Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

18.01.2011.