Постанова

від 19.01.2011 по справі 1/35-1737

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

1/35-1737

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

19.01.11                                                                                           Справа  № 1/35-1737

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів: Желік М.Б. /головуючий/, Кузь В.Л., Юркевич М.В., розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Свен»(м. Тернопіль)

на рішення Господарського суду Тернопільської області

від 19.11.2010р. у справі № 1/35-1737

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свен»(м. Тернопіль)

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «СтарСофт»(м. Тернопіль)

відповідача-2 Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк»(м. Львів)

про визнання недійсним кредитного договору, з додатками; договору іпотеки і договору про задоволення вимог іпотекодержателя

за участю представників:

від Позивача: не з'явився;

від Відповідача: Кальмук Н.Б.

З правами та обов'язками, передбаченими ст. 22 ГПК України, представник Відповідача ознайомлений2.

Рішенням від 19.11.2010р. у справі № 1/35-1737 Господарського суду Тернопільської області (суддя Чопко Ю.О.) відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Свен»(м. Тернопіль) до Товариства з обмеженою відповідальністю «СтарСофт»(м. Тернопіль) та Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк»(м. Львів) про визнання недійсним кредитного договору, з додатками; договору іпотеки і договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Товариством з обмеженою відповідальністю «Свен»подано апеляційну скаргу, у якій скаржник просить рішення Господарського суду Тернопільської області скасувати, посилаючись на наступне:

- грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

- місцевим господарським судом не встановлено факту отримання Банком ліцензії НБУ на здійснення операцій з іноземною валютою.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника Відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що підстави для скасування рішення Господарського суду Тернопільської області відсутні, з огляду на наступне:

Частиною 3 статті 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до частини 2 статті 198 Господарського кодексу України (далі - ГК України) грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства; виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Статтею 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»від 01.06.2000р. з подальшими змінами та доповненнями, передбачено, що дія цього Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання; ліцензування банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Згідно частин 1, 2, 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993р. №15-93, який і є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини, що склались з приводу укладення договорів з ціною, визначеною у іншій валюті ніж гривня, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Відповідно до пункту 2 статті 6 цього ж Декрету уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України, від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів; мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам.

Згідно з пунктом 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №275 від 17.07.2001р. передбачено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 за №15-93 та може видаватися за умови дотримання банком відповідних спеціальних вимог щодо одного чи кількох напрямів діяльності, зокрема таких: неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою та чеками (купівля, продаж, обмін, прийняття на інкасо), що здійснюються в касах і пунктах обміну іноземної валюти банків; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті; ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України; відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; торгівля іноземною валютою на валютному ринку України (за винятком валютно-обмінних операцій); торгівля іноземною валютою на міжнародних ринках; операції з банківськими металами на валютному ринку України; операції з банківськими металами на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

Беручи до уваги вищевикладене та положення ст. 5 Декрету суб'єктами, яким видаються Національним Банком України генеральні ліцензії є: банки, фінансові установи та оператори поштового зв'язку для здійснення ними на постійній основі валютних операцій на постійній основі.  

Що ж стосується індивідуальних ліцензій, то її потребують операції, передбачені п.п. «в», «г»ч. 4 ст. 5 Декрету, а саме:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави.

Разом з цим, чинне на момент укладення кредитного договору законодавство жодним чином не встановлює обмежень з приводу термінів і сум одержання (надання) кредитів в іноземній валюті, а тому твердження Скаржника про те, що ПАТ «Фольксбанк»ліцензії НБУ на здійснення операцій з іноземною валютою не отримувало, а отже цей договір було укладено всупереч вимогам чинного законодавства, є необґрунтованим та таким, що суперечить наведеним вище нормам матеріального права.

Таким чином, законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: Закон України «Про банки і банківську діяльність», Декрет КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»та Закон України «Про Національний банк України».

Разом з цим, 10.10.1991р. Національним банком України було видано ПАТ «Фольксабанк»банківську ліцензію №31 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»(а.с. 43) та дозвіл на право здійснення операцій визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Законом України «Про банки і банківську діяльність»згідно з додатком до дозволу (а.с. 44-46).

Відповідно до ч. 1, 2, 3 та 4 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»від 07.12.2000р. з подальшими змінами та доповненнями, на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: 1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; 3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди: 1) операції з валютними цінностями; операції, визначені пунктами 1 - 3 частини першої цієї статті, належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію; інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені пунктами 2 - 3 частини першої цієї статті, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені цією статтею, вони можуть здійснювати у порядку, визначеному законами України; за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції, як операції за дорученням клієнтів або від свого імені.

Отже, ПАТ «Фольксбанк», укладаючи оспорюваний кредитний договір, діяв в межах, встановлених законом та мав право здійснювати валютні операції та операції з валютними цінностями, а тому твердження скаржника про те, що чинним законодавством встановлено припис, відповідно до якого зобов'язання має бути виражене лише у грошовій одиниці України – гривні, що судом при прийнятті рішення враховано не було, є безпідставним, оскільки норми чинного законодавства передбачають випадків, в яких зобов'язання може бути виражене й у іншій, відмінній від гривні, валюті.

Окрім того, з огляду на вищевикладені обставини, господарський суд апеляційної інстанції зазначає, що такі операції банк може здійснювати на підставі лише генеральної ліцензії, яка йому була надана Національним банком України.

Разом з цим, відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу»застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про заставу», заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Згідно ст. 575 Цивільного кодексу України іпотека є окремим видом застав. Так, згідно з частиною першою зазначеної статті іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку»та ст. 572 Цивільного кодексу України, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За твердженням Позивача, іпотечний договір від 31.08.2007 р. та договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений тоді ж, є недійсними на підставі ст. 548 Цивільного кодексу України.

За змістом ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.

Таким чином, оскільки місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним Кредитного договору, на забезпечення якого укладались іпотечний договір від 31.08.2007 р. та договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений тоді ж, то відсутні й підстави для визнання недійсними договорів, укладених в забезпечення виконання Кредитного договору.

Місцевим господарським судом зазначені обставини при прийнятті оскаржуваного рішення були належним чином досліджені при вірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому воно є таким, що підлягає залишенню без змін.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд –

п о с т а н о в и в:

Рішення від 19.11.2010р. у справі № 1/35-1737 Господарського суду Тернопільської області залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали даної справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий          суддя                                                  Желік М.Б.

                              суддя                                                  Юркевич М.В.

                              суддя                                                  Кузь М.В.