Постанова

від 24.01.2008 по справі 18/369-07(31/43(8/411-06)-07)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

24.01.2008

року                                                                                  

Справа № 18/369-07(31/43(8/411-06)-07) 

Дніпропетровський апеляційний

господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого                    Виноградник О.М. (

доповідач)

суддів:             Джихур О.В., Лисенко О.М.

при секретарі: Геворгян

Е.М.

за участю представників сторін: 

позивача - 

ОСОБА_1, свідоцтво про державну реєстрацію СПД № 04052577Ф0010233  від 23.09.98;

позивача

-ОСОБА_2, нотаріально посвідчена довіреність № 5-266  від 18.03.06;

відповідача (1) -не

з'явився; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином

(а.с.154, т.2);

відповідача (2)

-Бондаренко К.А., дов. № 11 від 15.01.2008р., начальник юридичного відділу;

третя особа

-не з'явився; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином

(а.с.153, т.2);

розглянувши у відкритому судовому

засіданні          апеляційну скаргу суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, м.Дніпропетровськ

на рішення господарського суду

Дніпропетровської області від 12.10.2007 року                                   

у справі № 18/369-07 (31/43 (8/411-06)-07                            

за позовом  суб'єкта підприємницької діяльності

-фізичної особи ОСОБА_1, м.Дніпропетровськ

до В/1

-Профспілкового комітету Дніпропетровського театру опери та балету,

м.Дніпропетровськ

В/2

-Обласного комунального підприємства культури “Дніпропетровський академічний

театр опери та балету”, м.Дніпропетровськ

третя особа

-Дніпропетровська обласна рада, м.Дніпропетровська

про  витлумачення правочину та визнання угоди

дійсною  

          За згодою представників сторін,

присутніх в судовому засіданні, було проголошено вступну та резолютивну частину

постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).                                              

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням господарського суду

Дніпропетровської області від 12.10.2007р. (суддя Петрова В.І.) по справі № 18/369-07

(31/43 (8/411)-07) за позовом суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної

особи ОСОБА_1, м.Дніпропетровськ (далі -СПД ОСОБА_1) до  Профспілкового комітету Дніпропетровського

театру опери та балету, м.Дніпропетровськ (перший відповідач) та Обласного

комунального підприємства культури “Дніпропетровський академічний театр опери

та балету” (другий відповідач) за участю третьої особи -Дніпропетровська

обласна рада, м.Дніпропетровськ про витлумачення правочину та визнання угоди

дійсною  в задоволенні позову було

відмовлено.

Рішення

господарського суду Дніпропетровської області мотивовано відсутністю правових

підстав щодо тлумачення договору оренди, як договору надання послуг.

Не

погодившись з вищезазначеним рішенням господарського суду до Дніпропетровського

апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся позивач по

справі -СПД ОСОБА_1, м.Дніпропетровськ, оскаржує рішення на предмет його

невідповідності нормам матеріального та процесуального права, посилається на

невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам та

матеріалам справи, оскільки:

-

господарським судом порушено вимоги ст..60 ГПК України щодо розгляду

зустрічного позову одночасно з первісним, порушено право позивача щодо

технічного забезпечення фіксації судового процесу;

-

господарським судом не було досліджено в повному обсязі докази, які виникли до

укладення договору оренди № 1 від 02.08.1999р.;

-

господарським судом не прийнято до уваги, що за договором оренди № 1 від

25.02.1999р. скаржник стягував орендну плату, вартість якої включено у вартість

наданих позивачем послуг;

-

висновок господарського суду про те, що договір оренди від 08.07.2002р. є

пролонгованим договором оренди від 02.08.1999р. не відповідають обставинам

справи, тоді як намірами сторін при укладенні договору від 08.07.2002р. було

надання послуг харчування працівниками театру;

-

господарським судом не дано оцінки та не встановлено факту укладення договору

оренди комунального майна й передачі орендарю;

-

господарським судом не взято до уваги, що на момент укладення договору оренди

від 08.07.2002р. сторони мали на увазі укласти договір про надання послуг, але

діючий на той час Цивільний кодекс УРСР не містив таких норм.

У

відзиві на апеляційну скаргу перший та другий відповідач, третя особа проти

задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на відповідність

оскаржуваного судового рішення вимогам чинного законодавства, фактичним

обставинам та матеріалам справи. При цьому третя особа, перший відповідач у

відзивах на апеляційну скаргу просили її розглянути без їх участі.

Перевіривши

законність та обґрунтованість рішення господарського суду, дослідивши та

проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення сторін, перевіривши доводи

апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід змінити

в частині вимог позивача до першого відповідача, припинив провадження по справі

в цій частині на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, виходячи з наступних

підстав.

Як

вбачається із змісту позовної заяви, її прохальної частини (а.с.2-5, т.1),

позивач просив господарський суд: витлумачити зміст правочину -договору від

08.07.2002р., укладеного між позивачем та першим відповідачем -Профспілковим

комітетом Дніпропетровського державного театру опери та балету, як правочину

-договору про надання послуг, а також визнати договір від 08.07.2002р.,

укладений між позивачем та Профспілковим комітетом Дніпропетровського

державного театру опери та балету дійсним договором про надання послуг

харчування з дати укладення договору від 08.07.2002р. по червень 2006 року

(а.с.5, т.1). В якості норм матеріального права позивач послався на ст.ст.4, 5,

6, 11, 12, 16, 202, 235, частини 3, 4 ст.213, ст.ст.637, 626, 904 ЦК України.

11.10.2007р.

позивач надав відповідно до ст..22 ГПК України заяву -доповнення до позову

(а.с.69-71, т.2), в якій обґрунтовував свої позовні вимоги в якості норм

матеріального права ст.ст.3, 4, 5, 6, 11, 12, 16, 202, 235, частинами 3, 4

ст.213, ст.ст.637, 626, 904 ЦК України. (а.с.71, т.2).

Будь-які заяви позивача відповідно до ст..22 ГПК України

щодо зміни або уточнення позовних вимог, зокрема,

вимог про визнання договору дійсним на підставі ч.2 ст.220 ЦК України до

господарського суду не надавались, відсутні в матеріалах справи. Отже, позовні

вимоги на підставі ч.2 ст.220 ЦК України позивачем не заявлялись, їх було

остаточно сформульовано у відповідності до заяви позивача від 11.10.2007р.

(а.с.69-71, т.2).

 Як вбачається із матеріалів справи, позивач

посилається на те, що 08.02.2002р. між ним (“орендар” за договором) та

дирекцією Державного академічного театру опери та балету (“орендодавець” за

договором) в особі голови профкому театру, було укладено договір оренди

комунального майна № 2 (а.с.11-12, т.1). Від “орендодавця” зазначений договір №

2 підписано, як зазначає позивач та не спростовано жодним доказом по справі в

розумінні ст.ст.32, 33, 36 ГПК України (відсутні в матеріалах справи, не

надавались жодною із сторін при розгляді справи в судах обох інстанцій),

головою профкому театру Рогачевим В.І. та засвідчено печаткою профкому -відповідача-1.

Відповідно до розділу 1 договору № 2 “орендодавець” передає, а “орендар”

приймає в строкове безоплатне користування приміщення площею 58 кв.м., яке

знаходиться на балансі театру по проспекту Карла Маркса, 72 у місті

Дніпропетровську.

Розділом

2 (п.2.1) договору передбачено, що вступ орендаря в користування майном

настає одночасно з підписанням сторонами договору та акту

приймання-передачі майна. Докази, підтверджуючи факт підписання між

сторонами акту приймання-передачі майна відсутні в матеріалах справи, не надані

жодною із сторін відповідно до ст..33 ГПК України в ході розгляду справи судам

обох інстанцій.

Розділом

3 договору сторони передбачили, що орендна плата за оренду не стягується.

В

якості обов'язків орендаря (розділ 4 договору) пунктом 4.5 передбачено, що

“орендар” зобов'язується обслуговувати працівників театру якісною продукцією по

мінімальним цінам. При цьому жоден із пунктів договору № 2 не містить

посилань сторін про те, що орендоване майно передається з метою використання

орендарем для влаштування буфету на орендованій площі, тобто, цільове

призначення використання орендованого майна не визначено. 

Як

вбачається із наданих до справи копій статутів відповідача-2 (а.с.74-78, т.1),

останній набув статусу правонаступника Державного підприємства

“Дніпропетровський обласний театр опери та балету” з 10.01.2004р. Згідно з

преамбулою статуту (а.с.74-75, т.1) театр засновано на спільній власності

територіальних громад сіл, селищ, міст області й знаходиться в управлінні

Дніпропетровської обласної ради. До 10.01.2004р. майно театру перебувало в

державній власності, що підтверджується також статутом відповідача-2

(а.с.69-70, т.1) та не спростовується жодною із сторін, визнається в ході

розгляду справи. Отже, на день розгляду справи в суді першої інстанції та

апеляційної інстанції орендоване майно за своїм правовим статусом є комунальним

майном. Докази, відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України, підтверджуючи

повноваження голови профкому театру щодо укладення та підписання договорів

оренди як державного, так і комунального майна відсутні в матеріалах справи, не

надавались судам обох інстанцій при розгляді справи відповідно до ст..33 ГПК

України.

Відповідно

до частин 1-3 ст.213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною

(сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про

тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги

однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також

загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне

значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин

значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній

зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших

його частин, усім його змістом, намірами сторін. Тобто, в частині 3

коментованої статті сформульовано основні способи, застосовувані у тлумаченні

змісту правочину. Передусім необхідно брати до уваги однакове для всього змісту

правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері

відносин значення термінів.

В

договорі № 2 неодноразово вживаються терміни “орендар”, “орендодавець”,

“орендоване майно” -зазначені терміни є загальноприйнятими у сфері орендних

правовідносин. Будь-яких термінів щодо надання послуг зазначений договір не

містить.

Використовуючи

як засіб встановлення буквального значення слів та понять, вжитих у договорі №

2, слід зазначити, що засіб встановлення змісту правочину шляхом порівняння

відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, всім змістом та

намірами сторін, зокрема, розділи 3 та 4 договору -права та обов'язки

“орендаря” та “орендодавця”, розділ 1 -предмет договору. Жоден із зазначених

розділів, порівняння частин правочину не дає правових підстав щодо тлумачення

договору № 2, як договору щодо надання послуг, оскільки: договором № 2 не

визначено саме які види послуг надає “орендар” (торгівля, або виготовлення

готової продукції харчування, її приготування тощо), не визначено чи оплачуються

ці послуги “орендодавцем” чи ні, чи буде здійснюватись обслуговування

працівників театру саме в буфеті, з метою організації якого здається в оренду

майно (тобто, завдання “орендодавця” щодо певних послуг, їх оплатність чи

безоплатність, їх перелік, їх споживання в процесі певної діяльності -ч.1

ст.901 ЦК України; надання послуг особисто “орендарем” або залучення для цього

інших осіб (ст..902 ЦК України); оплатність чи безоплатність договору -ст..903

ЦК України).

Відповідно

до частини 4 ст.213 ЦК України, якщо ж за зазначеними вище способами тлумачення

правочину неможливо встановити справжню волю сторони правочину, необхідно

враховувати мету правочину, зміст попередніх переговорів, усталену практику

відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальшу поведінку сторін,

текст письмового договору та інші обставини, що мають істотне значення.     

Також

на зазначені обставини і послався Вищий господарський суд України в своїй

постанові від 18.07.2007р. (а.с.31-35, т.2). Виконуючи вказівки суду касаційної

інстанції відповідно до вимог ч.1 ст.111-12 ГПК України слід зазначити

наступне.

Докази,

підтверджуючи зміст попередніх переговорів між сторонами, взагалі наявність

переговорів відсутні в матеріалах справи, не надавались судам обох інстанцій

позивачем відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України.

Докази,

підтверджуючи наявність усталеної практики відносин між сторонами за договором

№ 2, як за договором про надання послуг, зокрема, будь-які акти

приймання-передачі послуг, виконаних робіт, документи бухгалтерської звітності,

накладні, рахунки, звіти, документи, підтверджуючи факт включення вартості

послуг у вартість товару, як зазначає позивач та інше також відсутні в

матеріалах справи, не надавались позивачем при розгляді справи відповідно до

ст.ст.32, 33, 36 ГПК України. Договори з органами дезинфекції, протоколи та

постанови санстанції не спростовують факту намірів сторін договору № 2 щодо

встановлення орендних відносин, а не правовідносин щодо надання послуг. Також в

силу вище викладеного відсутні будь-які докази, підтверджуючи факти подальшої,

після укладення договору № 2, поведінки обох сторін, яка б підтверджувала факти

надання, узгодженого в двохсторонньому порядку, переліку послуг зі сторони

позивача саме за завданням відповідача-1 або відповідача-2. Надані до

матеріалів справи листи також не містять будь-яких посилань на договір № 2 від

08.07.2002р., а також не підтверджують факти надання узгоджених послуг за

завданням відповідача-1 в певний період часу, тому не можуть бути прийняті в

якості доказів, підтверджуючих наявність за договором № 2 правовідносин послуг.

Щодо

позовних вимог про визнання договору № 2 дійсним, то слід зазначити наступне.

Чинне діюче цивільне законодавство містить лише єдину підставу, за якою

договір, укладений з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення

може бути визнано дійсним у судовому порядку -ст..220 ЦК України. Як

зазначалось вище, позивачем ніяким чином не обґрунтовувались позовні вимоги

зазначеною цивільно-правовою нормою, такі вимоги не було заявлено на підставі

ст..220 ЦК України. За цих обставин відсутні правові підстави задоволення

позовних вимог про визнання договору № 2 дійсним, які ґрунтуються на інших

нормах діючого Цивільного кодексу України.

Щодо

розгляду справи по суті позовних вимог по відношенню до першого відповідача, то

в частині вимог до першого відповідача провадження по справі слід припинити на

підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, оскільки перший відповідач на день розгляду

справи в суді першої та апеляційної інстанцій не набув статусу юридичної особи,

що підтверджується довідками Головного управління статистики у

Дніпропетровській області від 03.04.2006р. № 22/12-665, від 21.12.2007р. №

18/12-6608 (а.с.157, т.2), оскільки відповідно до ч.4 ст.87 ЦК України, ст..1

ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому

числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без

створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта

підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду

згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх

порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Враховуючи

викладене, керуючись ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

          Апеляційну скаргу суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи 

ОСОБА_1, м.Дніпропетровськ - залишити без задоволення.

          Рішення господарського суду

Дніпропетровської області від 12.10.2007р. по справі № 18/369-07 (31/43

(8/411-06)-07 -змінити.

          Доповнити резолютивну частину

рішення  господарського суду

Дніпропетровської області від 12.10.2007р. по цій справі реченням наступного

змісту:

          “Провадження по справі по відношенню

до першого відповідача -припинити (п.1 ч.1 ст.80 ГПК України)”;

          в решті -рішення господарського суду

Дніпропетровської області від 12.10.2007р. по цій справі -залишити без

змін.                            

Головуючий                                                                                                   

О.М. Виноградник

Судді                                                                                                              

О.В. Джихур

О.М.Лисенко

З оригіналом згідно.

Помічник судді                                        

О.О.Головіна

29.01.2008