Рішення

від 27.12.2010 по справі 12/277пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/277пн

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

27.12.10 р.                                                                                    Справа № 12/277пн                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Склярук О.І.

при секретарі судового засідання Здоренко В.В.

за участю представників сторін

від позивача – Собкін О.О. за довір.

від відповідача – не з”явився

від третіх осіб – не з”явився

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом  Комунального підприємства “Шляхове ремонтно-будівельне управління”,  м.Донецьк

до Ворошиловської районної в м. Донецьку ради,  м.Донецьк

за участю третьої особи,  яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору  

- Донецька міська рада, м.Донецьк

- Комунальне підприємство “Бюро технічної інвентаризації”, м.Донецьк

про визнання права власності

СУТЬ СПОРУ

      Комунальне підприємство “Шляхове ремонтно-будівельне управління”,  м.Донецьк звернулося до господарського суду з позовною заявою до Ворошиловської районної в м. Донецьку ради,  м.Донецьк, за участю третьої особи,  яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:  Донецька міська Рада, Комунальне підприємство “Бюро технічної інвентаризації” та просило суд визнати за територіальною громадою міста Донецька в особі Донецької міської ради право власності на нежитлове приміщення  розташоване за адресою:  м. Донецьк,  вул. 50 річчя СРСР,1 загальною площею 1022,8 кв.м., літ А-3 площею 968, 2 кв.м., Б-1 площею 54,6  кв.м., В; Г; Е: №1-3, 1-111 у Ворошиловському районі м.Донецька

     В подальшому позивач змінив предмет позову та просив суд  визнати за ним право повного господарського ведення на  нежитлове приміщення  розташоване за адресою:  м. Донецьк,  вул. 50 річчя СРСР,1 загальною площею 1022,8 кв.м., літ А-3 площею 968, 2 кв.м., Б-1 площею 54,6  кв.м., В; Г; Е: №1-3, 1-111 у Ворошиловському районі м. Донецька, власником якого є територіальна громада міста Донецька в особі Донецької міської ради.

    В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на ст. 392 ЦК України.

    Відповідач надіслав до суду  клопотання щодо розгляду справи без  участі його представників.  Клопотання судом задоволено.

    Треті особи, які не заявляють самостійних вимог  на предмет спору,  просили суд розглянути справу без участі їх представників.  Клопотання судом задоволено.

    Дослідивши обставини справи господарський суд встановив

    02.10.1985 р. Донецькою міською радою було прийняте рішення за № 345/2 “Про затвердження акту приймання передачі до експлуатації побудованої виробничої бази шляхової експлуатаційної ділянки Ворошиловського району., згідно якого затверджено акт державною комісією 10.09.1985 р. “Про прийняття до експлуатації виробничої бази шляхової експлуатаційної ділянки Ворошиловського району м.Донецька загальною площею 810, 2 кв.м.

  Згідно п.2 рішення експлуатаційно- лінейному управлінню шляхів було необхідно прийняти її на баланс та забезпечити експлуатацію.

  В подальшому експлуатаційне-лінейне управління шляхів перейменовано в комунальне підприємство “Шляхове ремонтно-будівельне управління”

  03.08.2006 р. позивач отримав державний акт на право постійного  користування земельною  ділянкою розташованою за адресою:  вул. 50-річча СРСР, 1 у Ворошиловському районі м.Донецьк

   04.08.2010 р. КП БТІ м.Донецька виготовило технічний паспорт на вказане приміщення.  Відповідно до даних, що місяться в ньому, загальна площа приміщення становить 968,2 кв.м . Крім того, за власний кошт було побудовано будівлю складу Б-1 площею 54,6 кв.м та сарай Е.  

  Як зазначалося вище позивач просить суд визнати за ним право повного господарського ведення на спірне майно.

   Розглядаючи зазначений спір суд виходить з наступного

   Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред»явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.  

    Пункт 2 статті 3 Цивільного кодексу України встановлює, що  загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

   Згідно до вимог ст.ст. 328-345 ЦК України право власності виникає на підставах не заборонених законом, зокрема із правочинів.  Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

   Стаття  41 Конституції України закріплює, що кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

   Згідно  до ст. 316 ЦК України правом власності особи є право особи на певну річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

    Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.  ( ст. 319 ЦК України)

    Власник використовує своє майно для підприємницької діяльності ( ст. 320 ЦК України)

    Особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійснені лише у випадках, прямо передбачених законом ( ст. 321 ЦК України).

     Згідно частини 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотним порушеннями будівельних норм та правил.

    Частина 5 ст. 376 ЦК України закріплює, що на вимогу власника або користувача земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

    На час звернення до суду позивач є користувачем земельної ділянки та володіє, розпоряджається та користується спірним майном.

      Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін має довести ті обставини справи,  на які вона посилається,  як на підставу своїх вимог та заперечень.

   Сторонами не було доведено, що  визнання права власності на спірне майно порушує права та законні інтереси відповідача чи третіх осіб.

   Що стосується, що частина спірного майна не прийнята до експлуатації, і саме це є підставою для відмови в задоволені позову про визнання права власності на самочинне будівництво, то суд зазначає наступне.

   Чинне законодавство передбачає декілька шляхів набуття права власності на  новостворені об'єкти нерухомого майна.

     Так,   право власності на новостворене майно у разі  прийняття його в експлуатацію виникає на   підставі ст. 331 ЦК України.

     Вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об”єктів, на цей час,   визначені постановою Кабінету Міністрів України за № 923 від 08.10.2008 “Про Порядок прийняття в експлутацію закінчених будівництвом об”єктів”. При цьому,  у видачі сертіфікату відповідності може бути відмовлено у разі , невідповідності закінченого будівництвом об”єкту  погодженій та затвердженій проектній документації. Відсутність зазначеної документації унеможливлює взагалі видачу такого сертіфікату.

      В той же час, у разі створення об”єктів нерухомості, які були побудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без належного дозволу чи належне затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм та правил, право власності на них  може бути визнано тільки судом на підставі приписів саме  ст. 376 ЦК України .

    З огляду на наведене,  здійснення  забудовником  будівництва об”єктів нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без належного дозволу чи належне затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм та правил,  робить неможливим прийняття таких  об”єктів до експлуатації у встановленому законом порядку, і як наслідок, визнання права власнсті на ці об”єкти на підставі ст. 331 ЦК України.

    В той же час,   обов'язок власника чи іншої зацікавленої особи, а також сама необхідність прийняття  в експлуатацію об'єктів самочинного будівництва  не  врегульовано жодним нормативним актом.

   Суд зазначає, що на відміну від ст.105 ЦК УРСР , новий Цивільний кодекс не акцентує увагу на необхідність знесення таких об”єктів, а закріплює широке коло можливостей  саме для узаконення самочинно побудованих об”єктів.  При цьому необхідними умовами такого узаконення є відведення для цієї мети у встановленому законом порядку самочинному забудовнику земельної ділянки, відсутність заперечень з боку власника ( користувача земельної діялнки), відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб. Новий Цивільний кодекс України фактично змінив  практику  узаконення самочинної забудови в адміністративному порядку.  Відтепер таке узаконення має відбуватися лише за рішенням суду.

  Як зазначалося вище,  на час розгляду справи  і до моменту звернення позивача до суду, власник земельної ділянки або іншій орган,   не здійснював дії  та не приймав рішень, спрямованих на ліквідацію вказаного об'єкту самочинного будівництва, та не інформував його власників щодо неможливості подальшого існування спірного майна.

  Згідно висновку експертизи, спірне майно придатно до експлуатації та відповідає будівельним нормам.  

  Вказаний висновок свідчить про відсутність порушень основних державних будівельних норм та можливість подальшої експлуатації будівлі за своїм призначенням.

  Стаття 321 ЦК України закріплює, що  особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійснені лише у випадках, прямо передбачених законом.

  На цей час,  право власності на спірне майно не спростовується жодною особою.

   В той же час, це право не може бути зареєстровано з огляду на порушення встановленої процедури отримання дозвільної документації для проведення будівельних робіт.

  Відсутність альтернативної можливості вирішити подальшу долю об'єктів самочинного будівництва та належним чином оформити правоустановчі документи на належне позивачу майно, заважає йому вільно володіти,  користуватися  та розпоряджатися об'єктами нерухомості.

  Стаття 376 ЦК України,  передбачає необхідність вирішення подальшої долі самочинно збудованого майна  саме в судовому порядку.

   Відповідно до ст.ст. 15,  16 ЦК України, ст. 20 Господарського кодексу України,  кожна особа має право на захист свого законного права чи інтересу в судовому порядку, зокрема шляхом визнання права власності.

   За таких обставин,  позовні вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.

    З огляду на наведене та керуючись ст.ст. 33,43,49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд

                                               ВИРІШИВ

   Позовні вимоги задовольнити

    Визнати за  Комунальним підприємством “Шляхове ремонтно-будівельне управління” м.Донецьк право повного господарського ведення на  нежитлове приміщення  розташоване за адресою:  м. Донецьк,  вул. 50 річчя СРСР,1 загальною площею 1022,8 кв.м., літ А-3 площею 968, 2 кв.м., Б-1 площею 54,6  кв.м., В; Г; Е: №1-3, 1-111 у Ворошиловському районі м. Донецька, власником якого є територіальна громади міста Донецька в особі Донецької міської ради.

  Повний текст рішення виготовлено 30.12.2010 р.

Суддя                                                               Склярук О.І.