Рішення

від 20.01.2011 по справі 40/308

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

40/308

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

20.01.11 р.                                                                                    Справа № 40/308                               

Суддя господарського суду Донецької області Підченко Ю.О.

За участю секретаря судового засідання  Данилкіной П.М.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна”, м. Київ

до відповідача Державного підприємства „Донецька залізниця”, м. Донецьк

про стягнення 2 419 617 грн. 63 коп.

за участю:

представників сторін:

від позивача: Цибенко В.В. – юрисконсульт, Щербак С.О. - юрисконсульт

від відповідача: Гурєєва О.О. – юрисконсульт

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство „ВТБ Лізинг Україна” звернулось до господарського суду з позовом до Державного підприємства „Донецька залізниця” про стягнення  з останнього основного  боргу з лізингових платежів в сумі 2 204 845 грн. 33 коп., пені в сумі 145 578 грн. 36 коп. за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, трьох процентів річних в сумі 16 047 грн. 61 коп., інфляційних в сумі 53 146 грн. 33 коп. за прострочення виконання грошового зобов'язання, згідно договору фінансового лізингу №Д/Л-072080/НЮ-257-ФЛ від 15.11.07р.

Відповідач позовні вимоги не визнав, мотивуючи свої заперечення тим, що позивач не має права застосовувати  у спірних відносинах сторін коефіцієнт коригування передбачений пунктом 1.8,1.9 та пунктом 3.5 договору фінансового лізингу. Окрім того, ним невірно визначено індекс інфляції  за прострочення грошового зобов'язання за листопад місяць 2010 року у розмірі 100,5%, оскільки згідно даних Державної комітету статистики за вказаний місяць індекс інфляції дорівнює - 100,3%.

Додатково позивачем заявлено клопотання  в розумінні вимог пункту 3 статті 83 ГПК України про зменшення суми пені, яка підлягає стягненню з нього. Мотиви зменшення пені  обґрунтовує наявністю важкого фінансового становища його  підприємства та негативним впливом  фінансової кризи на господарську діяльність суб'єктів господарювання.   Посилається на те, що ним недоотримана сума грошових коштів від Міністерства освіти  та науки України за 2010 рік у сумі 27 323, 3 тис. грн. та збільшенням витрат в сумі 662 млн. грн. на майбутнє проведення чемпіонату Європи по футболу „ Євро-2212”

У задоволенні клопотання відповідача щодо зменшення розміру  пені слід відмовити, виходячи із наступного:

- чинне законодавство, зокрема статті 552 ЦК України та 233 ГК України, надає господарському суду право, однак не обов'язок, зменшувати розмір відповідальності боржника, якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язання виникло з вини обох сторін, або кредитор навмисно чи необережності сприяв збільшенню розміру збитків, а також не вжив заходів до їх зменшення;

- відповідно до цих вимог господарський суд має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання;

- вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, або звільнення частково від її сплати, суддя повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, що заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків;

- суд  дійшов до висновку, що правових підстав для зменшення розміру пені не існує оскільки відповідачем не доведені поважні причини для такого зменшення, у тому числі документі на підтвердження викладених у клопотанні обставин. Наявність вини у діях відповідача підтверджено доказами   у справі.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін, приймаючи до уваги доводи позивача та заперечення відповідача, суд встановив:

Позов мотивовано тим, що 15.11.07р. між приватним підприємством „ВТБ Лізинг Україна”, далі Лізингодавець, та Державним підприємством „Донецька залізниця”, далі Лізингоодержувач, було укладено договір фінансового лізингу №Д/Л-072080/НЮ-257-ФЛ, далі договір.

Відповідно до п.2.1. договору Лізингодавець придбав у власність у Продавця комплексне обладнання для прально-прасувального комплексу виробництва фірми „LAVATEC”, і передав його Лізингоодержувачу за плату в тимчасове володіння і користування на умовах, передбачених договором. Факт передачі предмету лізингу підтверджується специфікацією від 21.08.07р.

Згідно п.12.1. договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.13р.

Пунктом 3.5. договору передбачено, що лізингові платежі за користування предметом лізингу здійснюються Лізингоодержувачем до закінчення Лізингового періоду не пізніше 20 числа поточного місяця, відповідно до графіка і мають бути скоригованими на коефіцієнт коригування сумами лізингових платежів. Формула розрахунку коригування визначена в п.п. 1.8, 1.9. договору: „Коефіцієнт коригування – розрахункова величина, одержувана з відношення: К = Курс2/Курс1, де Курс1 – курс, встановлений Національним банком України для  одного долару США на дату укладання договору, Курс2 – курс, встановлений Національним банком України для одного долару США на день, коли фактично здійснюється Лізинговий платіж.”  Згідно додаткової угоди №1 від 07.05.08р. та додаткової угоди №2 від 30.12.08р. графік лізингових платежів був викладений в новій редакції. Зазначений у Таблиці №1/257-ФЛ розрахунок заборгованості з лізингових платежів передбачає: заборгованість з лізингових платежів на дату (базовий графік) в сумі 1 402 679 грн. 38 коп.; заборгованість з лізингових платежів на дату з коефіцієнтом коригування в сумі 2 204 845 грн. 33 коп.; курс НБУ на дату платежу (К1) – 7,9380; коефіцієнт коригування валютного курсу (К2) – 1,57188119. Проте, всупереч прийнятих обов'язків, Лізингоодержувач несвоєчасно сплачував лізингові платежі, у  зв'язку з чим за період з 20.11.09р. по 20.11.10р. за ним утворився  основний борг в сумі  1 402 679 грн. 38 коп., на який позивач нараховує коефіцієнт коригування в сумі 802 165 грн. 95 коп., і намагається стягнути ці суми.

Відповідач  не виконав свої зобов'язання у повному обсязі, а тому позивач відповідно до вимог п.9.2. договору, намагається стягнути з нього пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань  в сумі  145 578 грн. 36 коп. за періоди з 21.12.09р. по 31.05.10р., з 01.06.10р. по 20.06.10р., з 21.01.10р. по 01.07.10р., з 21.02.10р. по 01.07.10р., 02.07.10р. по 20.08.10р., з 21.03.10р. по 20.09.10р., з 21.04.10р. по 20.10.10р., з 21.05.10р. по 20.11.10р., з 21.06.10р. по 30.11.10р., з 21.07.10р. по 30.11.10р., з 21.08.10р. по 30.11.10р., з 21.09.10р. по  30.11.10р., з 21.10.10р. по 30.11.10р., з 21.11.10р. по 30.11.10р.  

Інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а тому  Лізингодавець  з посиланням на приписи пункту 2 статті 625 ЦК України намагається стягнути з Лізингоодержувача три процента річних в сумі 16 047 грн. 61 коп.  за період  з 21.02.10р. по 30.11.10р. Крім того, позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних в сумі 53 146 грн. 33 коп. за період прострочення грошового зобов'язання з 21.02.10р. по 30.11.10р.

Судом дана належна правова оцінка правовідносинам сторін, та досліджено правову норму, яку потрібно застосовувати у спірних відносинах сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір фінансового лізингу.

Згідно ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (Лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (Лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить Лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із Лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених п. 2 ст. 806 ЦК України та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів – фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

За ч. 1 ст. 292 ГК України, лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (Лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (Лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить  Лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням Лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати Лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення  ст. 599 ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Стаття 33  ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.  Позивачем доведено факт  неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором відносно своєчасної сплати  лізингових платежів. Відповідач доказів погашення боргу з лізингових платежів суду не надав.

За таких обставин позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу з лізингових платежів  в сумі 1 402 679 грн. 38 коп. за період з  20.11.09р. по 20.11.10р., обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно статей  6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно частини четвертої  статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Статтею 524 ЦК України встановлено, що зобов'язання має бути виражене в грошовій валюті України – гривні. Сторони можуть визначити  грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Пункти перший та другий статті 533 ЦК України передбачають, що грошове зобов'язання має бути виконано в гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці, а саме – зміна курсу гривні по відношенню до долару США, прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

Проте, як вбачається з п.1.9. договору: „Курс2 – це курс, встановлений Національним банком України для одного долару США на день, коли фактично здійснюється Лізинговий платіж”, отже сума коригується в момент сплати, а не напередодні, тому що неможливо визначити коефіцієнт коригування, який буде діяти на момент фактичної оплати в майбутньому. Як свідчать докази у справі, заборгованість щодо сплати лізингових платежів виникла у відповідача за період з 20.11.09р. по 20.11.10р. Відповідно до формули коригування лізингових платежів сума боргу у розмірі 1 402 679 грн. 38 коп. виникла на час укладення та дії договору. Лізингові платежі відповідачем не проведені, а тому правових підстав для коригування суми боргу не існує за умовами договору.    

За таких обставин, суд вважає за необхідне, у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми коригування  боргу з лізингових платежів у розмірі 802 165 грн. 95 коп., слід відмовити.

Додаткове зобов'язання існує тільки тоді, коли існує основне зобов'язання.  Існування основної заборгованості у відповідача щодо несплати орендних платежів, підтверджено обставинами справи та доказами на їх підтвердження. Фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать, що сума основного боргу з лізингових платежів нарахована згідно базового графіка. Наявність основного боргу  з лізингових платежів в сумі 1 402 679 грн. 38 коп. визнано судом обґрунтованою. Таким чином, нарахування пені, трьох процентів річних та інфляційних  за прострочення грошового зобов'язання повинно здійснюватися на борг, який виник згідно базового графіку. Надані позивачем розрахунки штрафних санкцій відповідають цим вимогам.

Судом прийнято до уваги, що учасниками  судового процесу в розумінні ст.55 ГК України є суб'єкти господарювання. Відтак, до спірних правовідносин відносно стягнення  додаткових позовних вимог потрібно застосовувати вимоги ст.230 та частина 6 ст.232 ГК України де зазначено, що пеня відноситься до штрафних санкцій, а  її нарахування  припиняється через шість місяців, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки мало місце несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, у вигляді несвоєчасного внесення лізингових платежів за договором, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в сумі 145 578 грн. 36 коп., обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інший розмір процентів не був встановлений договором та законом, отже позовні вимоги  щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 16 047 грн. 61 коп.  за період  з 21.02.10р. по 30.11.10р. та  інфляційних в сумі 53 146 грн. 33 коп. за період з  21.02.10р. по 30.11.10р. за прострочення грошового зобов'язання, також вважаються обґрунтованими та підлягають задоволенню. Доводи відповідача, щодо невірного зазначення величини індексу інфляції за листопад спростовуються тим, що повідомлення Державного комітету статистики відносно зазначеного періоду було опубліковано в Урядовому кур'єрі за №230 від 08.12.10р. Втім,  позовна заява була надіслана на адресу відповідача 06.12.10р., про що свідчить фіскальний чек №6267 від 06.12.10р. Тому, застосування індексу інфляції у розмірі 100,5% відповідає визначеному періоду.

Витрати по державному миту та забезпеченню судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно вимог ст. 44, частини п'ятої статті 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 20.01.11р. згідно частин 2 та 3 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивні частини.

На підставі викладеного, керуючись  ст. ст. 1, 6, 7 Закону України „Про фінансовий лізинг”, п. 1, 2 ст. 180,  п. 1 ст. 181 ГК України, ст.ст. 6, 625, 627, 629, п. 1 ст. 638, ст. 806 ЦК України, ст.232, 292, 524, 533 ГК України, ст.ст. 42, 43, 46  ,22,  33, 43, 44, 49, 82, 82-1,  84, ч. ч. 2, 3 ст. 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

        1.   Позовні вимоги приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна”  до Державного підприємства „Донецька залізниця” – задовольнити частково.

         2.   Стягнути з Державного підприємства „Донецька залізниця”, 83000, м. Донецьк, вул. Артема, 68, п/р 2600901517249 в Донецькому відділенні Укрексімбанку, МФО 334817, ід.код 01074957, на користь:

         -  приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна”, 03150, м. Київ, вул. Гоголівська, 22/24, п/р 26001301008886 у ПАТ „ВТБ Банк” м. Київ, МФО 321767, ід.код 34356910, основний борг з лізингових платежів в сумі 1 402 679 грн. 38 коп., пеню в сумі 145 578 грн. 36 коп., три процента річних в сумі 16 047 грн. 61 коп., інфляційні в сумі 53 146 грн. 33 коп., витрати по державному миту в сумі 16 174 грн. 52 коп. та забезпеченню судового процесу в сумі 157 грн. 76 коп., видавши наказ.

3.   У  задоволенні позовних вимог  приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна”  до Державного підприємства „Донецька залізниця” в частині стягнення  суми коригування основного боргу в розмірі 802 165 грн. 95 коп. – відмовити.

         4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                               Підченко Ю.О.                               

Повний текст складено –25.01.11р.