Рішення

від 10.01.2011 по справі 29/353-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

29/353-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" січня 2011 р.                                                            Справа № 29/353-10

вх. № 10256/5-29

Суддя господарського суду Тихий П.В. 

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - Соколик О.М.

відповідача - Стерхов І.В.

розглянувши справу за позовом ТОВ "Атака" м. Харків  

до  ВАТ "Ізюмський тепловозоремонтний завод" м. Ізюм  

про стягнення 59782,58 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 55099,85грн., 3% річних у розмірі 1376,74грн., інфляційних у розмірі 3305,99грн., що складає загальну заборгованість - 59782,58грн.; стягнути з відповідача 597,83грн. державного мита та 236,00грн. витрат на ІТЗ. В обгрунтування позову позивач вказує на неналежне виконання відповідачем зобов"язань за договором №18/12т від 18.12.09.

Ухвалою суду від 25.11.10 за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.   

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги в частині основного боргу визнає, проти позову в частині стягнення річних та інфляційних заперечує, вказує, що відповідно до ухвали господарського суду Харківської області від 13.01.09 про порушення справи про банкрутство №Б-39/02-09 було введено мараторій на задоволення вимог кредиторів.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

18.12.09 між сторонами було підписано договір №18/12т. Відповідно до умов договору, позивач зобов`язався виконати відповідачеві роботи, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити їх вартість протягом строку, що вказаний у договорі. Позивач свої зобов`язання за договором виконав, що актом здачі - прийняття виконаних робіт, підписаним сторонами, виконав відповідачеві роботи з ремонту секцій радіаторів вартістю 55099,85 грн., а відповідач роботи прийняв, але оплату їх вартості не здійснив. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 55099,85 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що вказана сума боргу відповідачем не оспорена, відповідач не надав суду доказів про погашення боргу, а також враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, позовні вимоги позивача в сумі 55099,85 грн. є обгрунтованими, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Розглянувши заперечення відповідача, суд вважає їх безпідставними, виходячи з наступного.

Абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний з його суттю, що розкривається в статті 1 Закону про банкрутство. Тобто, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під терміном "грошове зобов'язання" розуміється зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються, зокрема, пеня та штраф.

Відповідно до цієї ж статті грошове зобов'язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору і на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.

Такі підстави передбачені, зокрема, статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

У зв'язку з цим, грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.

Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв"язку з цим відносити до санкцій у розумінні ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

За таких обставин, суд визнав позовні вимоги в розмірі 1376,74 грн. річних та 3305,99 грн. інфляційних обгрунтованими та такими, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов"язаних з розглядом справи. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок іншої сторони і в тому разі коли друга сторона звільнена від його сплати; суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов"язаних з розглядом справи покладаються при задоволенні позову на відповідача, а при відмові в позові – на позивача.

За таких обставин, суд, керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,  

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ВАТ "Ізюмський тепловозоремонтний завод" (Харківська область, м. Ізюм, в"їзд Ювілейний, 1, код 01056356) на користь ТОВ "Атака" (м. Харків, вул. Червоношкільна набережна, 2, код 30658663) суму основного боргу у розмірі 55099,85грн., 3% річних у розмірі 1376,74грн., інфляційних у розмірі 3305,99грн., 597,83 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя                                                                                 Тихий П.В.

Повний текст рішення складено 17.01.11