Рішення

від 31.01.2011 по справі 17/103

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/103

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

 "31" січня 2011 р.Справа № 17/103

Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Таран С.В., розглянувши матеріали справи №17/103

за позовом: акціонерного товариства закритого типу "Автобудтехніка", м. Кіровоград

до відповідача: селянського (фермерського) господарства "Агросвіт", с. Родниківка Олександрівського району Кіровоградської області

про стягнення 14470 грн.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача - Красножон Н.В., довіреність б/н від 28.01.2011 року;

від позивача - директор Малінніков В.І.;

від відповідача - участі не брали, хоча СФГ "Агросвіт" було належним чином сповіщено про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 83).

Акціонерним товариством закритого типу "Автобудтехніка" (далі - АТЗТ "Автобудтехніка") подано позов про стягнення із селянського (фермерського) господарства "Агросвіт" (далі -  СФГ "Агросвіт") 6000 грн. боргу, який виник із договору оренди транспортного засобу №04 від 01.10.2009 року, та 8470 грн. пені.

21.01.2011 р. до господарського суду Кіровоградської області надійшла заява від АТЗТ "Автобудтехніка" №1 від 20.01.2011 року, в якій він відмовляється від стягнення пені в сумі 8470 грн. (а.с. 69). В заяві №12 від 31.01.2011 р. позивач повідомив, що йому відомі наслідки відмови від позову та припинення провадження у справі (а.с.84).

Відповідач в судовому засіданні участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 83), позов не заперечив, витребувані господарським судом документи не подав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, оцінивши наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, господарський суд встановив наступне.

Між акціонерним товариством закритого типу "Автобудтехніка" ("орендодавець") та селянським (фермерським) господарством "Агросвіт" ("орендар") укладено договір оренди транспортного засобу №04 від 01.10.2009 року (далі - договір №04 від 01.10.2009 року), за умовами якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти у тимчасове користування автомобіль КАМАЗ-5320, держ. №59-89 КДЛ та причеп держ. №06-28 КД (а.с. 9).

За своєю правовою природою даний договір є  договором найму (оренди) транспортного засобу.

В силу частини першої статті 798 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

Відповідно до вимог статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

На виконання умов даного договору позивачем передано відповідачеві автомобіль КАМАЗ-5320, держ. №59-89 КДЛ та причеп держ. №06-28 КД, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 10-12, 14-15, 78-82, 84, 87-90).

Згідно пункту 2.1 договору №04 від 01.10.2009 року орендна плата вноситься орендарем в розмірі 1000 грн. не пізніше 10 числа наступного місяця з щорічною індексацією.

Між тим взяті на себе зобов'язання за договором №04 від 01.10.2009 року селянське (фермерське) господарство "Агросвіт" належним чином не виконало: плату за користування об'єктами оренди відповідач вносив несвоєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем по орендній платі за період з 01.01.2010 року по 30.06.2010 року  в розмірі 6000 грн.

В силу вимог статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв  ділового обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

Зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Докази виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором №04 від 01.10.2009 року в повному обсязі в матеріалах справи відсутні, на вимогу господарському суду - не подано, а тому позовні вимоги в частині стягнення 6000 грн. основного боргу заявлені обґрунтовано і підлягають задоволенню.

Позивач в позовній заяві також просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 8470 грн. за неналежне виконання договору №04 від 01.10.2009 року.

Розділом 5 договору №04 від 01.10.2009 року сторони узгодили, що при не внесенні орендатором орендної плати в установлений договором строк він сплачує пеню в розмірі 1% за кожен день прострочення сплати орендної плати.

У відповідності до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею), згідно статті 549 Цивільного кодексу України, є грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом  зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Однак 21.01.2011 року на адресу господарського суду від акціонерного товариства закритого типу "Автобудтехніка" надійшла заява №1 від 20.01.2011 року, відповідно до якої позивач відмовляється від позову в частині стягнення з відповідача пені в сумі 8470 грн. (а.с. 69).

В заяві №12 від 31.01.2011 р. (вх.№02-15/2705/11 від 31.01.2011 р.) позивач повідомив також, що  наслідки відмови від позову та припинення провадження у справі йому відомі (а.с. 84).

Порядок відмови позивача від позову, встановлений  частиною першою статті 78 Господарського процесуального кодексу України, не порушений, заява про відмову від позову підписана особою, яка має відповідні повноваження на її підписання (а.с.49-51).

Враховуючи те, що відмова позивача від позову не суперечить законодавству і не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, господарський суд вважає за необхідне прийняти відмову позивача від позову та провадження у справі в частині стягнення 8470 грн. пені припинити.

При цьому, суд роз'яснює, що відповідно до вимог статті 80 Господарського процесуального кодексу України у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет спору і з тих же підстав не допускається.

Витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 75, 80, 82, 84, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

                                                           ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з селянського фермерського господарства "Агросвіт" (27343, Кіровоградська область, Олександрівський район, с. Родниківка, ідентифікаційний код 31373048, р/р 2600901551867 в КФ "Укрексімбанк", МФО 323389) на користь акціонерного товариства закритого типу "Автобудтехніка" (25014, м. Кіровоград, вул. Промислова, 2, ідентифікаційний код 03330904, р/р 26005420887121 в Одеській обласній філії АКБ "Укрсоцбанк", МФО 328016) - 6000 грн. боргу, 60 грн. державного мита та 99,12 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Провадження у справі в частині стягнення 8470 грн. пені припинити.

Згідно частини п'ятої статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення  строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                                                           С.В. Таран

Повний текст рішення складено і підписано 01.02.2011 року.