Рішення

від 03.02.2011 по справі 15/149-д

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/149-Д

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "03" лютого 2011 р.                                                     Справа № 15/149-Д

Господарський суд Житомирської області у складі:

Судді Кравець С.Г.

при секретарі Лужко О.В.

за участю представників сторін

від позивача: не з'явився,     

від відповідача: не з'явився,     

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фламінго" (м.Житомир)  

до Публічного акціонерного товариства "Обласний торговий центр" (м.Житомир)

про визнання додаткової угоди від 12.05.2010р. до договору оренди №210 від 01.07.1997р. дійсною.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фламінго" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Обласний торговий центр", в якій просить визнати дійсною додаткову угоду від 12 травня 2010 р. до договору оренди №210 від 01.07.1997р., укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фламінго" та Публічним акціонерним товариством "Обласний торговий центр".

Позов мотивований тим, що відповідно до договору оренди №210 від 01.07.1997р. ТОВ "Торговий центр" (в подальшому змінило організаційно-правову форму на публічне акціонерне товариство та назву на "Обласний торговий центр") передало в оренду ТОВ "Фламінго" нежиле приміщення площею 43 кв.м. та кімнату для господарських потреб площею 7 кв.м., які розміщені на першому поверсі правого крила будівлі за адресою: м.Житомир, пл.Житній ринок,1 з метою здійснення господарської діяльності орендарем. На орендованій площі ТОВ "Фламінго" організувало діяльність кафе, яке функціонувало тривалий час, провело ремонт орендованого приміщення. Щоб підтвердити правовідносини сторін щодо оренди приміщення 12 травня 2010 р. сторонами договору оренди було підписано додаткову угоду до договору оренди №210, відповідно до якої термін дії договору продовжено до 2021 року. Разом з тим, з предмету договору виключили кімнату для господарських потреб площею 7 кв.м. Підписання додаткової угоди до договору оренди стало результатом процесу проведення переговорів між сторонами, виявом їх намірів та домовленостей. Проте, як стверджує позивач, переговори щодо нотаріального посвідчення такої угоди не призвели до позитивного результату, оскільки директор товариства - відповідача Вербило П.І. зволікав з візитом до нотаріуса. Посилаючись на існування підписаного договору оренди, додаткової угоди до цього договору, що відображає наміри сторін, з огляду на ухилення пана Вербила П.І. з невідомих позивачу причин від нотаріального посвідчення договору, позивач вважає, що відповідно до п.2 ст.220 ЦК України, господарський суд повинен визнати додаткову угоду від 12.05.2010 р. до договору оренди №210 від 01.07.1997р. дійсною (а.с.2-4).

Позивачем також подано пояснення від 11.01.2011р. до позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 16.12.2010р., в яких позивач зазначив, що користувався об'єктом оренди впродовж багатьох років, після підписання 12.05.2010 р. додаткової угоди до договору оренди позивач аж до липня 2010 року також використовував приміщення оренди у власній господарській діяльності. ТОВ "Фламінго" припинило користуватись орендованим приміщенням після того, як відповідач оголосив про проведення реконструкції усього торгового залу та, у зв'язку з цим, закриттям торгових залів на строк до двох місяців. Доказами виконання умов додаткової угоди до договору оренди є орендна плата, яку сплачував позивач відповідно до рахунків, виставлених торговим центром. Після підписання додаткової угоди до договору оренди позивач здійснив декілька платежів в рахунок сплати за оренду: 21 червня 2010р. відповідно до виставленого відповідачем рахунку від 26.05.2010р., 02.07.2010р. відповідно до виставленого рахунку від 26.06.2010р. Доказами здійснених платежів слугують банківські виписки з поточного рахунку ТОВ "Фламінго", в яких зазначені дати платежів, їх суми та підстава оплати. Вказуючи про фактичне виконання умов договору та письмової додаткової угоди до договору, позивач зазначає, що недотримання нотаріальної форми додаткової угоди пов'язане виключно з ухиленням колишнього керівника відповідача від нотаріального посвідчення даного правочину. Тому просить задовольнити заявлені у позові вимоги.  

Позивач свого представника в судове засідання 03.02.2011р. не направив, про причини неможливості направлення представника суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду повідомлявся належним чином, що підтверджується реєстром Ф103 на відправку рекомендованої кореспонденції господарського суду Житомирської області (а.с. 54). У судовому засіданні 11.01.2011р. представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та письмових поясненнях від 11.01.2011р.

Відповідач у справі - ПАТ "Обласний торговий центр" правом подання письмового  відзиву на позовну заяву не скористався, жодних доказів (в т.ч. неодноразово витребуваних господарським судом в ухвалах суду) в заперечення позовних вимог та щодо обставин справи суду не надав, свого представника в засідання суду не направив, незважаючи на неодноразове відкладення розгляду справи господарським судом у тому числі за клопотаннями відповідача (ухвали суду від 16.12.2010р., від 11.01.2011р.).

03.02.2011р. до господарського суду від представника відповідача -  ПАТ "Обласний торговий центр",  надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи  у зв'язку з необхідністю зібрання додаткових доказів на підтвердження своїх заперечень по суті спору та для виконання вимог ухвали суд.

Приймаючи до уваги той факт, що неявка представників сторін не перешкоджає повному та всебічному розгляду справи, а також враховуючи, що поважність неявки представників позивача та відповідача не підтверджена документально, господарський суд відхиляє клопотання ПАТ "Обласний торговий центр" про відкладення розгляду справи та вважає за можливе здійснювати розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно із ст. 75 ГПК України. Крім того, господарський суд враховує, що встановлений ч. 1 ст. 69 ГПК України двохмісячний строк, який за клопотанням позивача ухвалою господарського суду від 11.01.2011р. було продовжено, закінчується 07.02.2011р., а відкладення розгляду справи (з належним повідомленням сторін про час та місце розгляду справи з урахуванням строків обігу поштової кореспонденції), в межах визначених ст. 69 ГПК України строків, є неможливим.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши в судовому процесі всі обставини справи та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01 липня 1997 року між ТОВ "Торговий центр" (центр) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фламінго" (орендар) укладено договір оренди №210 (а.с.8- 10), згідно п.1.1. якого у відповідності до умов договору між Торговим центром та ТОВ "Юрис" від 11.12.1996р. та листа останнього від 05.11.1997р. №162/97, центр надає орендарю нежиле приміщення площею 43 кв.м. та кімнату для господарських потреб площею 7 кв.м., розміщене на першому поверсі правого крила будівлі за адресою: м.Житомир, майдан Житній ринок,1, для забезпечення здійснення діяльності товариства "Фламінго".

Згідно п.3.1., 3.3. договору оренди №210 від 01.07.1997р. орендар зобов'язаний використовувати орендовані приміщення у відповідності до своїх статутних цілей, умов договору та їх призначенням; провести своїми силами та за свій рахунок оформлення інтер'єру орендованої площі по узгодженим з центром ескізам; у зазначені в договорі строки вносити орендну плату.

Порядок розрахунків між сторонами за договором оренди №210 встановлений у розділі 5 даного договору, зокрема, згідно п.5.2. договору, орендна плата сплачується щомісячно на розрахунковий рахунок центру не пізніше 5 числа початку поточного місяця.

У відповідності до п.4.1. договору оренди №210, даний договір укладено строком на 5 років: з 01.07.1998 р. по 01.07.2003 р. та вступає в силу з моменту підписання сторонами.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що у випадку, якщо жодна із сторін не заявить за три місяці до закінчення строку дії даного договору про свій намір розірвати договір, він автоматично продовжується на наступний строк.

З пояснень позивача та наявних у справі матеріалів вбачається, що договір оренди №210 від 01.07.1997р. неодноразово продовжував свою дію на наступний строк (5 років), за відсутності заперечень сторін щодо пролонгації даного договору.

Водночас, як стверджує позивач, для підтвердження правовідносин сторін щодо оренди приміщення, 12 травня 2010 року сторонами договору оренди було підписано додаткову угоду до договору оренди №210 від 01.07.1997р. (а.с.13). За змістом додаткової угоди, сторони домовились, зокрема, п.4.1. договору викласти в редакції: "4.1. Даний договір діє до 2021р.". Згідно п.3.8., яким сторони домовились доповнити договір оренди, орендарю надано право передавати нежиле приміщення площею 43 кв.м. в суборенду для використання його суборендарем в особистих господарських цілях, як торгову площу для реалізації промислових товарів, письмово повідомивши центр про укладений договір суборенди. Сторони також домовились виключити з п.1.1. договору слова "та кімнату для господарських потреб площею 7 кв.м." та з пункту 5.1. договору слова "а за використання кімнати 7 кв.м. сплачує центру за кожен місяць 150,00 грн., з розрахунку 21,43грн. за 1 кв.м. орендованої площі". Всі інші пункти договору залишаються незмінними.

За змістом позовної заяви та пояснень до неї, сторонами не дотримано нотаріальної форми вищезазначеної додаткової угоди від 12.05.2010р. до договору оренди №210 від 01.07.1997р. у зв'язку з ухиленням колишнього керівника ПАТ "Обласний торговий центр" від нотаріального посвідчення даного правочину, а тому відповідно до положень ст.220 ЦК України, додаткову угоду слід визнати дійсною.

Позивачем подано до справи також лист, адресований орендарям обласного торгового центру, стосовно рішення керівництва торгового центру про реконструкцію орендованого об'єкта та приведення його у відповідність до кращих сучасних стандартів (а.с.42), а також об'яву, якою орендарям торгового центру (в т.ч. позивачу) було повідомлено про вимушене закриття орендованої площі для реконструкції на два місяці, з 21 червня 2010 р.

У позовній заяві позивач також повідомив про наявність спору між тими ж сторонами за позовом ТОВ "Фламінго" до ПАТ "Обласний торговий центр" про усунення перешкод в користуванні приміщенням, що розглядається Господарським судом Житомирської області.

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість заявлених у даній справі позовних вимог, господарський суд враховує наступне.

Статтею 153 Цивільного кодексу УРСР (1963 року) в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди №210 від 01.07.1997р., а також статтею 638 Цивільного кодексу України в редакції, яка діяла на момент укладення додаткової угоди від 12.05.2010р. до договору оренди №210 від 01.07.1997р. передбачено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Як зазначається у частині 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Отже, правочин, укладений після набрання чинності Цивільним кодексом України (01.01.2004р.) має відповідати положенням останнього, а також саме положення Цивільного кодексу України підлягають застосуванню при вирішенні даного спору щодо визнання дійсним правочину, укладеного після набрання чинності Цивільним кодексом України.

Згідно з п. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст.ст. 209, 210 Цивільного кодексу України правочин у випадках встановлених законом підлягає нотаріальному посвідченню та державній  реєстрації.

Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк встановлений договором.

У відповідності до ч.1 ст.793 Цивільного кодексу України, договір  найму  будівлі  або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Частиною 2 статті 793 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму будівлі або іншої  капітальної  споруди  (їх окремої частини) строком  на  три  роки  і більше  підлягає нотаріальному  посвідченню.

Таким чином, Цивільним кодексом України чітко визначено, що у випадку найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) відповідний правочин, укладений строком на три роки і більше, підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

За правилами статті 794 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше, ніж на три роки, підлягає державній реєстрації. Загальний порядок державної реєстрації таких договорів встановлений Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень". Державна реєстрація договору найму можлива тільки за наявності державної реєстрації в Державному реєстрі прав на об'єкт договору, які виникли раніше (права власності або інших речових прав). Посвідчення договорів найму, іншої капітальної споруди (їх окремих частин) здійснюють державні та приватні нотаріуси за місцем знаходження об'єкту нерухомості (п. 105 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5) відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. №671. Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Правочин, який посвідчується нотаріально, має відповідати вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України якою передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Предметом спору в даній справі є визнання дійсним правочину - додаткової угоди від 12.05.2010р. до договору оренди №210 від 01.07.1997р., яким фактично встановлено строк дії договору оренди до 2021 року з моменту підписання правочину (12.05.2010р.). Таким чином, вказаний правочин підлягав в обов'язковому порядку нотаріальному посвідченню.

Так, зі змісту вищезазначеної норми ст.203 ЦК України вбачається, що при укладені правочину обов'язкове дотримання передбаченої законом форми, у даному випадку, - нотаріальної.

Відповідно до ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом  (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом пункту 1 статті 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Тобто, недодержання нотаріальної форми договору тягне його нікчемність, він не породжує тих прав і обов'язків, яких бажали сторони.

Відповідно до пункту 2 статті 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

З аналізу даної норми слідує, що положення частини 2 статті 220 ЦК України застосовується не із наявності самого факту підписання правочину, а лише у випадках коли сторони домовились щодо істотних умов спірної угоди, відбулося її виконання (повне або часткове), але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.

Позивач наголошує на тому, що він користувався об'єктом оренди і після підписання сторонами 12.05.2010р. додаткової угоди  до договору оренди, аж до липня 2010р., сплачуючи орендні платежі та дотримуючись умов договору та додаткової угоди, що свідчить про фактичне її виконання.

До матеріалів справи позивачем подано виписки з банківського рахунку (а.с.35-41), які свідчать про перерахування позивачем в березні, травні, червні та липні 2010 року відповідачу грошових коштів в якості плати за оренду приміщення згідно виставлених рахунків. При цьому, в зазначених виписках в графі "призначення платежу" відображено, що підставою перерахування коштів є  виставлені рахунки, без посилання на договір оренди з урахуванням  додаткової угоди до нього. Водночас, самі рахунки сторонами до справи не надано.

Таким чином, позивачем не доведено факт виконання сторонами умов саме додаткової угоди від 12.05.2010р. до договору оренди №210 від 01.07.1997р.

Позивач у позовній заяві та поясненнях від 11.01.2011р. посилається на те, що  відповідач ухилявся від нотаріального посвідчення додаткової угоди  від 12.05.2010р. до договору оренди №210 від 01.07.1997р.

Водночас,  ТОВ "Фламінго" не надано будь-яких доказів того, що позивач звертався до відповідача з пропозицією здійснити нотаріальне посвідчення правочину, укладеного 12.05.2010р. (додаткової угоди до договору оренди №210 від 01.07.1997р.), як і того, що останній ухилявся від вчинення таких дій.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Позивач повинен належними доказами довести факти, на підставі яких пред'явлено позов. Проте, позивач належними та допустимими доказами не довів тих обставин, на які він посилався у позові.

Враховуючи викладене, у господарського суду відсутні законні підстави для визнання в судовому порядку дійсним правочину - додаткової угоди від 12.05.2010р. до договору оренди №210 від 01.07.1997р., тому у задоволенні позову слід відмовити.

У відповідності до вимог ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82 – 85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

  У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                     Кравець С.Г.  

                                      Повний текст рішення підписано: "08" лютого 2011 року.

Віддрукувати:

1 - до справи,

2,3 - сторонам (рек. з пов.)