Постанова

від 31.01.2008 по справі 26/262 (4/1858-11/251)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

26/262 (4/1858-11/251)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

31.01.08                                                                       Справа  № 26/262 (4/1858-11/251)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді                              Юрченка Я.О.

суддів                                                  Процика Т.С.

                                                            Галушко Н.А.

розглянув апеляційну скаргу ТзОВ “Світлана”, с.Підберізці Пустомитівського району Львівської області

на рішення Господарського суду Львівської області від 02.10.2007 р.

у справі № 26/262 (4/1858-11/251)

за позовом ТзОВ “Світлана”, с.Підберізці Пустомитівського району Львівської області

до відповідача Державного ВАТ Шахти “Надія”, с.Сілець Сокальського району Львівської області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ВАТ “ЦПФ Калінінська”, м.Горлівка Донецької області

ТзОВ “Донкокс”, м.Донецьк

за участю Прокуратури Львівської області в інтересах Держави в особі відповідача

про стягнення грошових коштів та грошового відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 550000 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Радковський Т.П., Хом'як В.П.

від відповідача: Гаврилів Б.С., Мокрій Р.З.

від третьої особи: не з»явився.

від прокуратури: Макогін Ю.І.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Світлана”, с.Підберезці Пустомитівського району Львівської області звернулося до господарського суду  з позовом до Державного відкритого акціонерного товариства „Шахта” Надія” с.Сілець Сокальського району Львівської області, про стягнення грошових коштів та грошового відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 550000 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.10.2006р. у справі № 4/1558-11/251 позовні вимоги ТзОВ „Світлана” задоволено частково, а саме стягнуто з ДВАТ „Шахта” Надія” на його користь грошові кошти в розмірі 200239,33 грн. в якості пропорційного зменшення ціни товару.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2006р. рішення Господарського суду Львівської області від 17.10.2006р. у справі № 4/1858-11/251 залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.03.2007р. у справі № 4/1858-11/251 касаційне подання Першого заступника прокурора Львівської області задоволено частково, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2006р. та рішення господарського суду Львівської області від 17.10.2006р. у справі № 4/1858-11/251 скасовано, а справу передано на новий розгляд Господарському суду Львівської області.

У зв'язку з переданням справи на новий розгляд, справі № 4/1858-11/251 присвоєно новий номер - № 26/262 (4/1858-11/251).

Рішенням Господарського суду Львівської області розглянув справу від 02.10.2007р. у справі № 26/262 (4/1858-11/251) відмовлено в позові повністю.

Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду від 02.10.2007р. скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, позов задоволити.

Представники третіх осіб, які не заявляли самостійних вимог на предмет спору, в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про причини не явки не повідомили, хоча були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгулу справи, через що суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності.

У відповідності до ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

За клопотанням відповідача здійснювалась технічна фіксація судового процесу.

Заслухавши пояснення сторін у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставинам справи на повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного :

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі продажу вугілля № 16-01-04/1а від 16.01.2004р., за яким відповідач зобов'язався поставити та передати у власність позивача вугілля, а позивач зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість на умовах даного договору. Відповідно до п.1.2 даного договору, вміст золи у вугіллі не повинен був перевищувати 27%. Відповідно до п.3.1 даного договору, якість вугілля посвідчується сертифікатом якості або якісним посвідченням та приймається партіями згідно з ДСТУ 4096-2002, та Інструкції П-7, П-6. До наведеного договору між сторонами було укладено додаткові угоди.

У період з 13.06.2004р. відповідачем було поставлено вугілля у кількості 13414,3 т. на загальну суму 2834705,90 грн., що підтверджується довідкою відповідача та не спростовується позивачем.

Підпунктом 2.3. Договору передбачено, що постачальник (відповідач) вважається таким, що виконав свій обов'язок з поставки продукції з моменту прийняття вантажу на залізничній станції Соснівка.

Господарським судом встановлено та підтверджено матеріалами справи - залізничними квитанціями, що відповідач в оскаржуваний період здав до перевезення станції Соснівка обумовлену договором продукцію у кількості 13414,3 т. на загальну суму 2834705,90 грн. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем доведено факт передачі товару та обов'язок відповідача виконаний у відповідності до норми ст.664 ЦК України, п.1.1, 2.3 Договору.

Відповідно до частини 1 ст.679 ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві, або з причин які існували до цього моменту.

Пунктом 3.1 договору сторони передбачили, що порядок прийому продукції визначається Інструкцією „Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю”, затверджено постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р. П-6 та Інструкції „Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю”, затвердженого Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966р. № П-7 з доповненнями і змінами.

За таких обставин факт одержання продукції неналежної якості повинен проводитися з врахуванням вимог значеної Інструкції.

За приписами Інструкції П-7, при виявлені невідповідності якості, продукції, що надійшла, вимогам стандартів, технічним умов, або даним зазначеним у супровідних документах (а також в випадку відсутності), що засвідчують якість продукції (п.14 діючої Інструкції) одержувач припиняє подальше приймання продукції і складає акт, у якому вказує кількість продукції, яку оглянули, і характер виявлених при прийманні дефектів. Факт поставки неякісної продукції засвідчується двостороннім актом приймання продукції за якістю оформленим до вимог зазначеної Інструкції.

Предметом позовних вимог позивача є вимоги про стягнення з відповідача 200239,33 грн. зменшення ціни товару в зв'язку з поставкою вугілля перевищеною зольністю недостачі продукції в кількості 169,9 тон. на суму 33424,60 грн. та 315336 грн. моральної шкоди .

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд першої інстанції вірно встановив факт порушення позивачем Інструкції П-7 при прийманні продукції по якості.

Пунктом 26 Інструкції передбачено –коли стандартами, або технічними умовами для визначення якості продукції передбачений відбір проб, особи які приймали участь в прийманні продукції по якості зобов'язані відібрати проби цієї продукції. Відбір проб передбачений ГОСТом №1137-64, ДСТУ 4096-2002 і ТУ вказаному договорі. Про відбір проб складається акт (п.27 Інструкції). З відібраних проб один екземпляр направляється відповідачу. Але, як встановлено в матеріалах справи, така проба відповідачу не направлялась.

Дана справа, перебувала в проваджені суду з липня 2005р. Однак за цей тривалий час скаржник відповідно до вимог Договору, п.п.14, 16, 20, 23, 27, 29 Інструкції не довів факту поставки відповідачем продукції неналежної якості в порушені умов договору.

Крім того, скаржник щомісячно проводив звірку поставки вугілля і ніяких претензій до відповідача не мав. Жодного разу не відмовився від прийняття товару.

Скаржник не надав апеляційному господарському суду доказів відмови від договору в зв'язку поставкою товару неналежної якості, як це передбачено ч.2 ст.678 ЦК України, згідно з якою у разі порушення вимог до якості, які виявлялись не одноразово (відвантаження вугілля на протязі 2004р.), покупець має право відмовитись від договору і вимагати повернення за товар грошової суми.

Як встановлено судом, кінцевим споживачем не заявлено до позивача і відповідача, жодних претензій щодо не відповідності продукції якісним показникам.

Суду не надані докази, які б свідчили про те, що позивач реалізував товар кінцевому споживачу за цінами нижчими від запланованого.

Посилання скаржника на неможливість застосування Інструкції П-7, П-6, оскільки поставка вугілля проводилась за допомогою FСА „Інкотермс 90” є на погляд суду помилковим.

Так, згідно з Указом Президента України від 04 жовтня 1994р. № 567/94 „Про застосування міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів” (із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 01 липня 1995р. № 505/95) при укладанні суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою в 1953р. (далі –правила ІНКОТЕРМС). Суб'єктами підприємницької діяльності України при укладення договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), забезпечувати додержання Правил ІНКОТЕРМС.

Невід'ємною складовою Правил ІНКОТЕРМС є „Вступ” що містить наступні положення „Метою ІНКОТЕРМС є забезпечення єдиного набору Міжнародних правил для тлумачення найбільш вживаних торговельних термінів у зовнішній торгівель”, „в той час як покупцям і продавцям необхідно враховувати фактичні зв'язки між різними договорами, необхідними для здійснення торгової угоди, де вимагається не тільки договір купівлі продажу, але й договори перевезення страхування та фінансування, - ІНКОТЕРМС відноситься тільки до одного з цих договорів, а саме договору купівлі продажу”. ІНКОТЕРМС стосується також обов'язку очищення товару для експорту та імпорту, у трактуванні кожного терміну передбачені такі обов'язки сторін, як отримання дозвільних документів на експорт/імпорт товару, розподілу витрат щодо митних процедур, сплати мита, податків та інших зборів, що є обов'язковими при експорті/імпорті товару та інше. Тобто необхідно враховувати доцільність застосування тих чи інших термінів у внутрішній торгівлі.

ІНКОТЕРМС не містить жодних положень про порядок приймання товару та його перевірки щодо якісних характеристик.

В зв'язку з порушенням п.п.14, 16, 20, 21, 22 Інструкції П-7 суд вірно не прийняв як доказ якісні посвідчення ВАТ ЦЗФ „Калінінська”. Підписані позивачем акти звірки взаємних розрахунків, виходячи з ціни товару, зазначеної сторонами договору в додаткових угодах, підтверджують факт відвантаження вугілля належної якості.

Кінцевим споживачем ТзОВ „Донкокс” не пред'явлено на протязі всього терміну виконання договору жодних претензій відповідачу .

Відтак, апеляційний господарський суд, перевіривши надані скаржником докази, дослідивши фактичні обставини справи, дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволені позивних вимог в частині стягнення 200239,33 грн. за продаж товару неналежної якості, оскільки позивач не довів факту порушення відповідачем господарського зобов'язання.

Щодо питання відповідальності відповідача за недостачу вугілля суд встановив, згідно з ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати свої зобов'язання належним чином відповідно до закону, договору.

Частиною 1 ст.197 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання підлягає виконанням за місцем визначеним законом або договором.

Як встановлено судом в додатковій угоді № 2 договору № 16-01-04/1а передбачено, що поставка товару по кількості здійснюється на умовах FСА, що означає: зобов'язання продавця щодо поставки вважається виконаним після передачі товару під відповідальність перевізника, що не суперечить ч.2 ст.664 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що відповідач виконав свої зобов'язання до договору в момент вручення товару перевізнику на ст.Соснівка Львівської залізної дороги, що підтверджується ЗД квитанціями, тому до позивача з цього моменту перейшли всі ризики загибелі або пошкодження товару.

Також слід мати на увазі, що судом першої інстанції прийнятий до уваги факт, що правилами ІНКОТЕРМС передбачено повне завантаження вагону. Якщо вагон повністю не завантажений, то він повертається для завантаження і тільки тоді поставка вважається завершеною.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що постачальник вважається таким, який виконав свій обов'язок щодо поставки продукції з моменту приймання вантажу на залізничній стацій Соснівка.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем доведено факт передачі продукції на суму 2834705грн., що підтверджується щомісячними двосторонніми актами звірки по кількості.

Умовами п.3.1 Договору сторони передбачили, що порядок прийому продукції по кількості визначається Інструкцією „Про порядок приймання продукції виробничо технічного призначення і товарів народного споживання” за кількістю П-6.

Приймання продукції по кількості проводиться згідно з п.12 Інструкції П-6 по транспортним і супровідним документам. Відсутність вказаних документів не зупиняє приймання продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну кількість. Але встановити це суд першої інстанції був не в змозі і за відсутності ЗД накладних і складання акта з порушенням п.16, 17, 18, 20, 21 Інструкції П-6.

Перевіривши надані акти про приймання продукції по кількості, апеляційний господарський суд встановив, що дійсно акти складені з порушенням Інструкції  П-6: в актах не вказано, що в зв'язку з недостачею, встановленою комісією, було призупинено подальше приймання продукції і забезпечення її збереження; представник позивача не викликався на продовження приймання; в якості представників громадськості приймали участь працівники, зв'язані з обліком і прийманням продукції; представник громадськості приймав участь в прийманні продукції більше двох разів в місяць; посвідчення на право приймання продукції видавалось не на конкретну партію продукції; акти приймання продукції затверджувалися пізніше, ніж на наступний день після складання.

Отже, відповідно вимог договору п.12, 16, 17, 18, 20, 21, 26, не доведено факту поставки вугілля відповідачем з недовантаженням, тому господарський суд правомірно відмовив позивачу у відшкодуванні вартості недостачі вугілля в сумі 33424,60 грн.

Щодо стягнення з відповідача понесених збитків у зв»язку з завданням шкоди діловій репутації позивачу, то ця вимога не ґрунтується на чинному законодавстві. Докази які підтверджують спричинення збитків в справі відсутні, в судовому засіданні ненадані.

Отже, апеляційний господарський суд вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги такими, що його не спростовують.

Відтак, рішення Господарського суду Львівської області 02.10.2007р. у справі № 26/262 (4/1858-11/251) ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст.49 Господарського працесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита при подані апеляційної скарги покладаються на позивача у справі.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105, Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Львівської області у справі № 26/262 (4/1858–11/251) від 02.10.2007р. залишити без змін, апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальності «Світлана», с.Підберізці Пустомитовського району Львівської області - без задоволення

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий суддя                                                                      Юрченко Я.О.

Суддя                                                                                          Процик Т.С.

Суддя                                                                                          Галушко Н.А.