Рішення

від 08.02.2008 по справі 12/569

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

12/569

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  12/569

08.02.08

За позовом                    Державного підприємства «Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу»

До                              Державної акціонерної компанії «Хліб України»

Про                              стягнення 31 333,25 грн.

Суддя Л.В.Прокопенко

Представники:

Від позивача      Маловічко Р.Ю. –п/к (дов. від 29.12.06 р. №270д)

Від відповідача  Насадюк І.В. –п/к (дов. від 05.07.07 р. №02-14/51)

Обставини справи:

Позовні вимоги заявлені про стягнення боргу в розмірі 31 333,25 грн., що становлять суму переданої відповідачем дебіторської заборгованості, переданої позивачу згідно розподільчого балансу від 31.07.03 р.

Відповідач надав відзив на позов, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві.

06.10.06 р. позивачем подано заяву про зміну предмету позову та стягнення з відповідача 31 333, 25 грн. завданих збитків.

В судових засіданнях 15.02.07 р., 21.03.07 р., 17.04.07 р. оголошувалися перерви.

Ухвалою суду від 18.05.07 р. розгляд справи відкладено.

В судових засіданнях 10.07.07 р., 19.07.07 р. оголошувалися перерви.

Ухвалами суду від 08.08.07 р., 23.08.07 р. розгляд справи відкладався.

В судових засіданнях 20.09.07 р., 21.09.07 р. оголошувалися перерви. Ухвалою суду від 28.09.07 р. розгляд справи відкладено.

В судовому засіданні 20.11.07 р. оголошено перерву до 07.12.07 р..

В судовому засіданні 07.12.07 р. оголошено перерву для виготовлення повного тексту рішення по справі.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.03 р. № 690 «Про утворення державного підприємства «Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу»шляхом виділення зі складу Державної акціонерної компанії «Хліб України»утворено позивача –ДП «Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу»та віднесено його до сфери управління Міністерства аграрної політики України.

На виконання п. 3 Постанови КМ України від 15.05.03 р. № 690 між позивачем та відповідачем підписано розподільчий баланс станом на 31.07.03 р. та акт приймання-передачі дебіторської заборгованості до розподільчого балансу від 31.07.03 р., що були погоджені протоколом від 02.09.03 р. №5 урядової комісії з реструктуризації ДАК «Хліб України», відповідно до яких до позивача переходить право вимоги до дебіторів відповідача за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до Постанови КМ України  від 03.09.97 р. № 977.

В тому числі, до позивача перейшло право вимоги до ПСП «Суворова»(код ЄДРПОУ 03757749) на суму 31 333, 25 грн.

В процесі роботи по стягненню заборгованості позивачем встановлено, що за рішенням господарського суду Кіровоградської області від 18.06.02 р. по справі № 8/201 скасовано державну реєстрацію ПСП «Суворова».

Враховуючи, що боржника ліквідовано до підписання ліквідаційного балансу між сторонами, відповідач знав про те, що передає недійсну заборгованість.

У зв'язку з тим, що відповідачем передано недійсну вимогу, він несе відповідальність згідно ст. 519 ЦК України.

Позивач 23.06.06 р. надіслав вимогу № 1051 про оплату боргу, на яку не отримано відповіді і задоволення.

Після подачі позову позивач змінив підставу позову. А саме, сума 31 333, 25 грн. кваліфікована ним як збитки відповідно до ст. 22 ЦК України та ст. 224 ГК України, так як передачею недійсної вимоги відповідач наніс позивачу збитки у вигляді втрати майнових прав, тобто, майна (активів) та необхідності проведення списання безнадійної дебіторської заборгованості та віднесення вказаної суми списаної дебіторської заборгованості на валові витрати.

Відповідач проти позовних вимог заперечив з таких підстав.

Постановою КМ України від 15.05.03 р. № 690 передбачалася передача відповідачу абсолютно всієї заборгованості без виключень, оскільки в постанові не зазначено ніяких умов передачі боргу.

Передача заборгованості виникла в рамках адміністративних відносин, а не в процесі фінансово-господарської діяльності, а отже відповідач отримав всі ризики щодо стягнення заборгованості, тому в даному випадку не можна говорити про відповідальність позивача згідно ст. 519 ЦК України. у випадку виявлення безнадійної заборгованості позивач повинен був звернутися до її власника – КМ України –з питанням щодо врегулювання проблеми стягнення боргу.

Відповідно до п. 2 акту від 31.07.03 р. відповідач зобов'язаний перерахувати позивачу кошти лише у двох випадках: у разі виявлення факту повного або часткового розрахунку дебіторів з відповідачем. В даному випадку такі обставини не мали місце.

Позивачем не надано доказів заподіяння йому збитків, а також наявності вини відповідача згідно вимог ст. 614 ЦК України.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають  задоволенню з наступних підстав.

Незважаючи на те, що правовідносини між сторонами щодо передачі дебіторської заборгованості за розподільчим балансом виникли на підставі адміністративного акту –Постанови КМ України від 15.05.03 р. № 690 –вони є господарськими та до них застосовуються положення законодавства щодо передачі прав та обов'язків новоутвореній юридичній особі при виділі на загальних підставах.

Відповідно до ЦК УРСР (яким регулювалися відносини сторін на час передачі дебіторської заборгованості) адміністративні акти є одним з джерел виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 4), тому факт проведення реорганізації на підставі адміністративного акту не впливає на права та обов'язки сторін щодо передачі дебіторської заборгованості і не надає відповідачу ніяких особливих підстав для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань, що виникли у зв'язку з передачею дебіторської заборгованості позивачу.

Відповідно до законодавства, яке діяло станом на дату прийняття Постанови КМ України від 15.05.03 р. №690 та підписання розподільчого балансу від 31.07.03 р. (ЦК УРСР), так і чинного законодавства (ЦК України, ГК України) при виділі права та обов'язки переходять до новоутворюваної юридичної особи згідно розподільчого балансу.

Відповідно до Постанови КМ України від 15.05.03 р. №690 позивачу як новоутворюваному підприємству передано непогашені зобов'язання ДАК «Хліб України», відображені у балансі, тобто, фактично мала місце зміна кредитора у зобов'язанні внаслідок правонаступництва (ст. 512 ЦК України), що відбулася на виконання зазначеної Постанови КМУ.

Відповідно до ст. 519 ЦК України первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником.

Положення ЦК України застосовуються до правовідносин сторін, так як правовідносини між ними, що виникли з акту від 31.07.03 р., є триваючими.

В даному випадку відповідачем передано позивачу недійсну вимогу, так як станом на 31.07.03 р. боржника не існувало.

Згідно рішення господарського суду Кіровоградської області від 18.06.02р. № 8/201 за позовом Бобринецької міжрайонної податкової інспекції до ПСП «Суворова»скасовано державну реєстрацію зазначеної юридичної особи.

Відповідно до ч. 4 ст. 112 ЦК України вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Так як згідно матеріалів справи та пояснень представників сторін відповідач як кредитор не заявляв свої вимоги під час ліквідації ПСП «Суворова», то станом на 31.07.03 р. їх було неможливо стягнути.

Проте, суду не надано доказів того, що у випадку належного виконання відповідачем як кредитором своїх обов'язків та заявлення кредиторських вимог до боржника існувала можливість отримання суми боргу.

За таких обставин суд вважає, що позивачем не доведено належним чином факт заподіяння йому збитків.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 49, 82-89, 93 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          В задоволенні позовних вимог відмовити.

2.          Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня прийняття.

         Суддя                                                                                          Л.В.Прокопенко