Рішення

від 08.02.2011 по справі 9/1582

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/1582

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

————————————————————————————————————————

* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "08" лютого 2011 р. Справа № 9/1582

Господарський суд Житомирської області у складі:  

                         судді Алексєєва М.В.  

за участю представників сторін:

від позивача: Шуляр С.А. дов.№18 від 01.11.2010року, Концевич І.О. директор

від відповідача: не з'явився  

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Кольчуга" (м. Київ)  

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінар" (м. Житомир)

про стягнення 21 598, 94 грн.

Позивачем пред'явлено позов до відповідача про стягнення 21598,94грн з яких: 16909,11грн сума основного боргу, 2694,14грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 1561,45грн інфляційних нарахувань, 434,24грн 3%річних.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача  в судове засідання не з'явився, письмового відзиву на позов не подав, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням №1000203618879 про вручення 14.01.2011р. уповноваженій особі ТОВ "Вінар" рекомендованого листа.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що відповідача було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, проте, своїм правом приймати участь в судовому засіданні останній не скористався.

Неявка представника відповідача  в судове засідання не перешкоджає вирішенню спору по суті, за наявними матеріалами справи, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, господарський суд,

В порядку ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 30.10.2009р. між   Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Кольчуга" (позивач/постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінар" (відповідач/покупець) було укладено договір постачання кріпильно-будівельних матеріалів в асортименті і кількості, зазначеній в погодженій сторонами специфікації, заявках Замовника, а Замовник зобов'язується прийняти Товар і сплатити його вартість на умовах цього Договору. (а.с.12-13).

Згідно п. 2.4. передбачено, що постачальник приймає до розгляду Заявку і не пізніше 2 календарних днів з моменту її отримання надає Замовнику рахунок-фактуру, затверджену штампом (або печаткою) та підписом уповноваженого представника постачальника, за допомогою факсимільного зв'язку. З цього моменту Заявка вважається погодженою Сторонами і прийнятою до виконання.

Розділом 3 п.1. даного договору передбачено, що постачальник зобов'язаний здійснити постачання товару замовнику в необхідній кількості, асортименті та обов'язковим маркуванням, погодженою з замовником, і на умовах, які передбачені і погоджені сторонами цього договору. Надає на товар при його постачанні накладну і податкову накладну.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 113409,00грн.,що підтверджується видатковою накладною №РН-0003003 від 25.11.2009року та відповідною довіреністю (а.с15-16).

У зв'язку з неможливістю проведення позивачем розрахунку  сторони домовились про повернення товару на суму 79499,89грн, що підтверджується видатковими накладними на повернення №ВП-0000001 від 09.03.2010року на суму 41764,20грн, №ВП-0000002 від 11.03.2010року на суму 37735,69грн.

Відповідач оплату товару здійснив частково в сумі 17000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №41 від 22.01.2010року на суму 15000,00грн та №233 від 18.08.2010року на суму 2000,00грн  (а.с.21-22).

Розділом 6 п.2. договору №10-30-09 від 30.10.2009року сторони погодили , що замовник здійснює оплату за поставлений товар постачальнику шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника 100% (сто відсотків) вартості поставленої партії товару на протязі 45 (сорок п'ять) календарних днів. Датою постачання товару є дата вказана на накладній згідно п.1 розділу 3 цього Договору.

Як вбачається з накладної, яка міститься в матеріалах справи, товар відповідачу був поставлений 25.11.2009року, таким чином відповідач повинен був розрахуватись за поставлений товар на протязі 45 днів, отже останній день проведення розрахунку настав 08.01.2010року.

Як передбачено ч.ч.1,2 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві  повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Позивачем 19.06.2010року була направлена відповідачу претензія про сплату боргу  в розмірі 16909,11грн, що підтверджується квитанцією про направлення, проте, зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.

Нормою ч.1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань по договору поставки від 30.10.2009р. у відповідача утворилась заборгованість  перед позивачем у сумі 16909,11грн.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

Згідно ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Крім того, позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача інфляційні нарахування в сумі 1561,45грн та 3% річних у розмірі 434,24грн, а також розмір процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 2694,14грн.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок вказаних зобов'язань, суд вважає, що інфляційні та 3% річних нараховані правильно та відповідно до вимог чинного законодавства.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами в розмірі 2694,14 грн. з посиланням на ст.536 ЦК України, де вказано, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється законом.

Згідно ч. 1 ст. 536 за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Частина друга вказаної статті визначає, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Таким чином, виходячи з частини 2 статті 536 господарський суд приходить до висновку, що проценти за користування чужими грошовими коштами та їх розмір має вказуватись в договорі та бути однією із його умов.

На думку господарського суду, проценти визначені в статті 536 ЦК України, не є видом цивільної правової відповідальності, оскільки в статті 611 ЦК України, сплата процентів, як правовий наслідок порушення зобов'язання, не вказано. Проте, проценти як вид забезпечення виконання зобов'язань можуть встановлюватись в договорі, чого також не було зроблено сторонами.

Договором розмір процентів за користування чужими коштами не встановлено. Діюче законодавство також не містить вказівок про розмір процентів за користування коштами  в результаті несвоєчасно проведених розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 2694,14 грн. процентів за користування чужими коштами  задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач доказів погашення заборгованості не надав, позов не оспорив, розрахунок інфляційних та річних не спростував.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства,  підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи та підлягають задоволенню на суму 18904,8грн., з яких: 16909,11грн. основного боргу, 1561,45грн. інфляційних та 434,24 грн. 3% річних. В частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 2694,14грн.  слід відмовити.

Витрати, пов'язані з оплатою державного мита та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст.ст.8, 509, 530, 536, 612, 625, 692, 712 ЦК України, керуючись ст.ст.33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінар" 10002, м.Житомир, вул.Велика Бердичівська,буд.112, ідентифікаційний код 22064503

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Кольчуга" 03110, м.Київ, вул.Пироговського, буд.19 корп.1.кв.98, ідентифікаційний номер код 35075829

- 16909,11грн основного боргу;

- 1561,45грн інфляційних нарахувань;

- 434,24грн 3% річних;

- 189,05 державного мита;

- 206,56грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

3. В частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 2694,14 грн відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 ГПК України.

Суддя Алексєєв М.В.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  "10" лютого 2011 р.  

Віддрукувати:  

1 - в справу

2- позивачу

3-відповідачу (рек.з пов.про вруч.)