38/163-10
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.01.2011 року Справа № 38/163-10
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: судді Науменка І.М. –доповідача
суддів: Голяшкіна О.В., Мороза В.Ф.,
при секретарі судового засідання: Ковзикові В.Ю.,
від позивача: Єфіменко Д.М., представник, довіреність №53 від 12.05.10;
від відповідача: Брильков О.М., предстанвик, довіреність № 52-16/136 від 01.07.10.
розглянувши матеріали апеляційної скарги відкритого акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат”, м.Кривий Ріг Дніпропетровської області, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2010р. у справі №38/163-10
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Орджонікідзевський
ремонтно-механічний завод”, м.Орджонікідзе Дніпропетровської області
/вул.Першотравнева, 1, м.Орджонікідзе Дніпропетровської області, 53301/.
до відповідача відкритого акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний
комбінат”, м.Кривий Ріг Дніпропетровської області
/м.Кривий Ріг Дніпропетровської області, 50026/.
про стягнення 1 424 442,94 грн. за договором поставки.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2010р. (суддя Бондарєв Е.М.) у справі №38/163-10 позовні вимоги ТОВ “Орджонікідзевський ремонтно-механічний завод” задоволено частково.
Стягнуто з ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь ТОВ "Орджонікідзевський ремонтно - механічний завод" 1 035 020,76 грн. основної заборгованості, 15 443,53 грн. 3% річних, 126 227, 84 грн. інфляційних, 11 766,92 грн. витрат по сплаті державного мита та 194,95 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.
Задоволення позову в зазначеній частині обґрунтовано відсутністю в матеріалах справи доказів погашення відповідачем основної заборгованості за договором поставки, що останнім визнана повністю.
Відмова ж в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача неустойки у вигляді штрафу та пені за прострочення виконання ним грошових зобов'язань обумовлена неузгодженням сторонами в тексті договорів поставки даного виду відповідальності.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, скаржник звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій називає останнє неправомірним, винесеним за умов неповного дослідження важливих для вирішення спору обставин справи, у зв'язку з чим просить дане рішення скасувати та прийняти нове рішення, повністю відмовивши в задоволенні позовних вимог.
Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наполягає на безпідставності застосування до спірних правовідносин ст.625 ЦК України, а саме, нарахування відповідачеві 3% річних та інфляційних, оскільки відповідної вимоги в порядку ст.530 ЦК України щодо сплати 3% річних та інфляційних на його адресу позивачем не направлялось.
Окрім того, порушення відносно скаржника провадження у справі про банкрутство, на його думку, виключає нарахування останньому як неустойки за порушення основного зобов'язання, так і 3% річних так пені, що підпадають під дію мораторію за приписами Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як видно із матеріалів справи, 04.06.2008р., 18.08.2008р. та 22.09.2008р. між ТОВ “Орджонікідзевський ремонтно-механічний завод” та ВАТ “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” були укладені договори поставки №1047д, №1760д, №2046д, відповідно до п.1.1. яких Постачальник /позивач/ зобов'язався передати у власність Покупця /відповідач/ товар, а останній, в свою чергу, взяв на себе зобов'язання даний товар прийняти та належним чином оплатити.
Умови оплати товару сторонами узгоджено в розділах п'ять договорів та має здійснюватись або шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника протягом десяти банківських днів з дня підписання сторонами акту приймання-передачі, надання рахунків-фактур, податкових накладних за фактично поставлений товар, або шляхом відкриття акредитиву строком дії 30 банківських днів.
На виконання умов вищезгаданих договорів, позивачем на адресу відповідача було здійснено поставку товару загальною вартістю 1 035 020,76 грн., що підтверджено наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме, договорами поставки від 04.06.2008р., 18.08.2008р. та 22.09.2008р., видатковими накладними №ОО-0000091 від 18.08.2008р., №ОО-0000095 від 28.08.2008р., №ОО-0000099 від 02.09.2008р., №ОО-0000102 від 16.09.2008р., №ОО-0000104 від 24.09.2008р., №ОО-0000108 від 06.10.2008р., №ОО-0000110 від 07.10.2008р., №ОО-0000114 від 10.11.2008р., №ОО-0000115 від 10.11.2008р., відповідними рахунками-фактурами, актами приймання-передачі, належним чином підписаними та скріпленими печатками обох сторін, а також, довіреностями на отримання ТМЦ. /а.с.19-91 том 1/.
Додатковим підтвердженням існування основної заборгованості за вищезгаданими договорами поставки, на думку судової колегії, є також відповідь ВАТ “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” на претензію позивача за вих.№217 від 05.12.2008р. про сплату 1 035 020,76 грн. заборгованості за договорами поставки, адже у даній відповіді ВАТ “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” існування заборгованості визнає, відсутність же можливості її погашення пояснює тяжким фінансовим станом підприємства, пов'язаним зі світовою фінансовою кризою. /а.с.8-9 том 1/.
Отже, позивач свої зобов'язання за договорами поставки від 04.06.2008р., 18.08.2008р. та 22.09.2008р. виконав належним чином, товар відповідачеві поставив. В свою чергу, відповідач оплату вищезгаданої поставки не здійснив. Докази перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника /позивач/, як і докази відкриття акредитиву в матеріалах справи відсутні.
Направлені в адресу відповідача численні листи-вимоги та претензії про погашення спірної заборгованості були залишені відповідачем без задоволення, що стало приводом для звернення позивача до суду за захистом порушеного права.
Тобто, предметом спору є стягнення грошової заборгованості за договорами поставки.
Відповідно до ст.ст.525,526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у встановлений строк, згідно з умовами договору та вимогами цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вимог і умов –у відповідності зі звичаями ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не передбачене договором або законом.
Відповідно до вимог ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, з огляду на наявні в матеріалах справи первинні документи на підтвердження існування спірної заборгованості, та, водночас, враховуючи відсутність як доказів перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок позивача, так і доказів відкриття останнім акредитиву, колегія суддів погоджується із думкою господарського суду щодо визнання суми основного боргу у розмірі 1 035 020,76 грн. доведеною та такою, що підлягає до стягнення.
Окрім того, ст.625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не передбачений договором або законом.
Таким чином, відповідає вимогам чинного законодавства України також покладення на відповідача за прострочення виконання грошових зобов'язань 15 443,53 грн. 3% річних та 126 227, 84 грн. інфляційних втрат. При цьому, надані позивачем за кожним окремим договором поставки розрахунки колегія суддів вважає вірними. /а.с.56,81,92 том 1/.
Водночас, відсутність узгодження сторонами в тексті договорів поставки розміру неустойки та штрафу за прострочення виконання грошового зобов'язання колегія суддів вважає достатнім для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині, що і було правомірно зроблено господарським судом першої інстанції.
Натомість, викладені в апеляційній скарзі заперечення в ході апеляційного провадження свого підтвердження не знайшли, виявились необґрунтованими та безпідставними.
Так, право кредитора вимагати від боржника сплати ним 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання, у даному випадку, визнаного боржником у повному обсязі, передбачено приписами чинного законодавства України, як-то, статтею 625 ЦК України, а відтак, направлення останньому попередньої вимоги щодо сплати вищезгаданих платежів не потребує.
Помилковим є також твердження скаржника щодо неправомірності нарахування позивачем за неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань15 443,53 грн. 3% річних та 126 227, 84 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з порушенням проти підприємства-боржника провадження у справі про банкрутство.
Дійсно, у відповідності з п.4 ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойки (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
Проте, у даному випадку, право кредитора вимагати сплату боржником заборгованості з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнових інтересів, суть яких полягає в відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації /плати/ від боржника /відповідач/ за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати позивачеві.
Тобто, нараховані відповідачу інфляційні та 3% річних до цивільно-правових санкцій не належать, а є лише платою за користування чужими грошима, у зв'язку з чим вказаний мораторій на їх застосування не розповсюджується. /Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові "Про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, пені та збитків" від 18.02.2002р.”, а також, у постанові від 17.01.2006 у справі N 11/690/.
У підсумку, вірним апеляційний господарський суд вважає покладення на відповідача, в рамках ст.49 ГПК України, як на сторону, з вини якої виник спір, 11 766,92 грн. витрат зі сплати державного мита та 194,95 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Таким чином, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2010р. у справі №38/163-10 судова колегія вважає обґрунтованим, винесеним за умов надання належної юридичної оцінки обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2010р. у справі №38/163-10 –залишити без змін, а апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат”, м.Кривий Ріг Дніпропетровської області, –без задоволення.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України у двадцятиденний термін.
Головуючий суддя І.М. Науменко
Суддя О.В. Голяшкін
Суддя В.Ф. Мороз
Повний текст постанови виготовлено 24.01.2011р.
Суд | Дніпропетровський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 17.01.2011 |
Оприлюднено | 12.02.2011 |
Номер документу | 13714022 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Бондарєв Едуард Миколайович
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Бондарєв Едуард Миколайович
Господарське
Дніпропетровський апеляційний господарський суд
Науменко Іван Мефодійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні