Постанова

від 24.01.2011 по справі 7/203-10(25/326-06)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/203-10(25/326-06)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2011 року                                    Справа №  7/203-10(25/326-06)

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого  Головка В.Г. (доповідач)    

суддів: Логвиненка А.О., Стрелець Т.Г.

при секретарі: Ревковій Г.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Охріменко С.В., директор

від відповідача: Чебикін С.В., довіреність від 01.11.2010

від третьої особи: не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-офісний центр "ІНСТОК" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2010р. у справі №7/203-10(25/326-06)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-офісний центр "ІНСТОК", м. Дніпропетровськ

до відкритого акціонерного товариства "Будівельно-монтажна фірма "ДНІПРОВАЖБУД", м. Дніпропетровськ

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:  регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ

про  стягнення 199390,00грн.

         ВСТАНОВИВ:

         Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2010р. у справі №7/203-10(25/326-06) (суддя Коваль Л.А.) позов товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-офісний центр "ІНСТОК" до відкритого акціонерного товариства "Будівельно-монтажна фірма "ДНІПРОВАЖБУД", за участю третьої особи  -  регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області про  стягнення 199390,00грн. задоволено повністю.

Не погодившись з зазначеним рішенням господарського суду, позивач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким затвердити мирову угоду, посилаючись на наступне:

-          суд не затвердив мирової угоди між позивачем та відповідачем, при тому, що обидві сторони просили про це. Висновок суду  ґрунтується на постанові Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2010р., прийнятої по справи № 40/287, але ці обставини встановлені судом через 4 роки після набрання затвердженої мирової угоди між сторонами, тому не можуть братися до уваги для з'ясування фактичних обставин справи, яка розглядалася у 2006році;

-          відмовляючи сторонам у затвердженні мирової угоди судом першої інстанції не встановлено, чому відповідач не мав право відчужувати нежитлові приміщення в рахунок погашення боргу на користь позивача;

-          судом порушені норми 12, 178, 219, 316, 319, 321, 331, 347 Цивільного кодексу України, тощо.

        Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу підтримав апеляційну скаргу щодо скасування рішення суду та затвердження мирової угоди.

        Третя особа відзив на апеляційну скаргу не надала, її представник в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений за місцезнаходженням, тому суд з урахуванням думки представників сторін вважає можливим розглянути скаргу у його відсутність за наявними в матеріалах справи документами.

        Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

        Із матеріалів справи вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-офісний центр "ІНСТОК" (орендодавець) та відкрите акціонерне товариство "Будівельно-монтажна фірма "ДНІПРОВАЖБУД" (орендар) 01.05.2004р. уклали договір оренди №35, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в користування нежитлове приміщення в будівлі за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Богдана Хмельницького, 14А, на ІІІ-му поверсі, загальною площею 421кв.м, за плату, на визначений договором  строк.

        Передачу нежитлових приміщень в оренду від позивача до відповідача здійснено за актом №35/1 від 01.05.2004р., який підписано сторонами договору.

        Відповідно до п. 3.1.  договору оренди № 35 орендна плата встановлюється у розмірі 10525,00грн., у т.ч. ПДВ –1754,17грн., в місяць.

        Додатковою угодою від 01.10.2005р. сторони договору зменшили площу орендованого нежитлового приміщення з 421кв.м до 150кв.м та встановили орендну плату у розмірі 30,00грн. за 1кв.м.

        Відповідно до п. 3.2. договору оренди №35 орендар сплачує орендну плату щомісяця, відповідно до виставлених рахунків, не пізніше 15 числа поточного місяця оренди.

        З 01.01.2006р. сторони переуклали договір оренди шляхом укладення договору  №45, за умовами якого орендодавець (позивач) передає, а орендар (відповідач) приймає в користування нежитлове приміщення в будівлі за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Богдана Хмельницького, 14А, на 3-ому поверсі, загальною площею 150кв.м, що знаходиться на балансі орендодавця, за плату, на визначений договором строк.

        Передача приміщення відбулася згідно акту № 45/1 к договору № 45 від 01.01.2006р.

        За п. 9.1., 9.2. договір оренди № 45 діє з 01 січня 2006 року по 30 червня 2006 року. У випадку відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця по закінченні строку дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором (а.с.11-12 т.1).

        Відповідно до п. 3.1. договору оренди № 45 орендна плата встановлюється у розмірі 30,00грн. за 1кв.м (у вартість орендної плати включені: комунальні послуги, послуги по охороні, всі види енергоносіїв (вода, електроенергія, тепло)).

        Орендар оплачує орендну плату щомісяця, згідно виставлених рахунків, не пізніше 15 числа поточного місяця оренди (п. 3.2. договору оренди № 45).

        Відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасної сплати орендної плати не виконав, що стало підставою звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості в сумі 199390грн.

        Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2006р. у справі №25/326-06 затверджена мирова угода, укладена між позивачем та відповідачем, провадження у справі припинено.

        Постановою Вищого господарського суду України від 23.09.2010р. ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2006р. у справі №25/326-06 скасована, справа направлена на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

        Під час нового розгляду справи відповідач доказів погашення заборгованості з орендної плати в сумі 199390грн. не надав.

        За статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

        Відповідно до п. 3.1. договору оренди № 45 орендна плата встановлюється у розмірі 30, 00 грн. за 1 кв.м (у вартість орендної плати включені: комунальні послуги, послуги по охороні, всі види енергоносіїв (вода, електроенергія, тепло)).

        За розрахунком позивача заборгованість з орендної плати станом на 01.06.2006р. склала 199 390, 00 грн. (а.с.7 т.1).

        Зазначений розрахунок відповідачем в установленому порядку не спростовано.         За таких обставин суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі  199390,00грн.

        Одночасно судом обґрунтовано відмовлено в задоволенні заяви про затвердження мирової угоди.

        Предметом затвердження судом мирової угоди є відчудження відповідачем на користь позивача в рахунок погашення боргу нежитлових приміщень, які знаходяться на першому поверсі гуртожитку.

        Згідно постанови Вищого господарського суду України від 23.09.2010р. судом належним чином не були досліджені всі обставини справи в їх сукупності, зокрема, те, що фактично мало місце відчуження гуртожитків, які становлять державний житловий фонд та не підлягали приватизації, а відтак, не могли бути у власності відповідача, що і стало підставою для скасування ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2006р. про затвердження мирової угоди, укладеної між позивачем та відповідачем та направлення справи на новий розгляд.

        За змістом поданої на затвердження суду мирової угоди відповідач визнає борг перед позивачем у сумі 199390,00грн. у відповідності з договором оренди нежитлового приміщення по вул. Богдана Хмельницького, 14а в м. Дніпропетровську, та в рахунок погашення боргу передає у власність позивача належні йому на праві власності нежитлові приміщення в гуртожитку по вул. Богдана Хмельницького, 14, в м. Дніпропетровську, розташовані на 1-му поверсі, загальною площею 642,5кв.м, залишковою вартістю –150460,00 грн., а позивач визнає борг відповідача у сумі 199390,00грн. погашеним.   Відповідно до ст.4 Житлового кодексу Української РСР до складу житлового фонду входять жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях. Жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі, становлять державний житловий фонд. Статтями 127 - 131 Житлового кодексу Української РСР та п.3  Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.06р., передбачено, що гуртожитки - це спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Враховуючи, що такі жилі будинки належали підприємствам на праві повного господарського відання, то їх, тобто гуртожитки, слід відносити до об'єктів державного житлового фонду. Згідно ст.5 Житлового кодексу Української РСР державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд). Крім того, будинки відомчого житлового фонду підлягають поступовій передачі до відання місцевих Рад народних депутатів.

        Згідно ч.2 ст.3 Закону України від 04.03.92р. №2163-ХІІ "Про приватизацію державного майна" (в редакції від 15.02.95р., яка діяла на момент приватизації спірних гуртожитків) дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються із державного бюджету, в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються; зміну організаційно-правових форм власності колгоспів, підприємств споживчої кооперації.

        Спеціальним законодавством, яке регулює приватизацію державного житлового фонду є Закон України від 19.06.92р. №2482-ХІІ "Про приватизацію державного житлового фонду", ст.1 якого визначено, що державний житловий фонд - це житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

        Відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2010р. у справі №40/287, якою змінене рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2009р., та яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 15.06.2010р., у тому числі, визнано неправомірним включення до статутного фонду ВАТ "БМФ "Дніпроважбуд" гуртожитку у м. Дніпропетровськ по вул. Б. Хмельницького, 14; визнано недійсним наказ Комітету економіки Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 27.01.1995р. №114 в частині включення в статутний фонд ВАТ "БМФ "Дніпроважбуд" цього ж гуртожитку; визнано недійсним Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу державного будівельно-монтажного тресту  "Дніпроважбуд", затверджений заступником голови Дніпропетровського облвиконкому від 21.12.1994р., в частині включення до статутного фонду  ВАТ "БМФ "Дніпроважбуд" гуртожитку у м. Дніпропетровськ по вул. Б. Хмельницького, 14.

        Отже, гуртожитки, як об'єкти державного житлового фонду, не підлягали приватизації, тому не можуть бути у власності відповідача.

        За таких обставин, суд вірно дійшов до висновку, що у відповідача відсутнє право на передачу спірного майна у власність позивача.

        Доводи апеляційної скарги, не заслуговують на увагу, оскільки є помилковими та не впливають на вирішення справи по суті.

Враховуючи викладене, підстав для скасування чи зміни рішення суду відповідно до ст.104 Господарського процесуального кодексу України не вбачається.

   Керуючись ст.99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

        ПОСТАНОВИВ:

        Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2010р. у справі №7/203-10(25/326-06) залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

        Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий                                                                          В.Г.Головко

Судді                                                                                       А.О.Логвиненко

                                                                                                            Т.Г. Стрелець