Постанова від 25.01.2011 по справі 16/243-10

16/243-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2011 року                                    Справа №  16/243-10

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого        Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів:     Лисенко О.М. , Стрелець Т.Г. (зміна складу судової колегії відбулася на підставі розпорядження в.о. секретаря судової палати Євстигнеєва О.С.  № 63 від 24.01.11.)

при секретарі: Ковзикові В.Ю.

за участю представників сторін:  

від позивача: Сосновська Л.І., нотаріально-посвідчена довіреність № 709  від 25.05.10,  предстанвик;

від позивача: Чаплигін В.В., нотаріально-посвідчена довіреність № 709  від 25.05.10,  предстанвик;

від відповідача представник у судове засідання не з"явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином ( а.с.137 поштового повідомлення)

розглянувши у відкритому судовому засіданні          апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Престо-Мар”, м.Дніпропетровськ  

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від  24.11.2010 року                                    

у справі № 16/243-10                             

за позовом  товариства з обмеженою відповідальністю “Престо-Мар”, м.Дніпропетровськ

до  акціонерно-комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк” в особі Кіровського відділення Дніпропетровської обласної філії АКБ “Укрсоцбанк”, м. Дніпропетровськ

про  визнання недійсним генерального договору від 18.09.08р. № 085/111-8 про надання кредитних послуг

В судовому засіданні, було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).                             

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2010р. (суддя Загинайко Т.В.) по справі № 16/243-10 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Престо-Мар”, м.Дніпропетровськ  (далі –ТОВ “Престо-Мар”) до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк” в особі Кіровського відділення Дніпропетровської обласної філії АКБ “Укрсоцбанк”, м. Дніпропетровськ (далі –АКБ “Укрсоцбанк” в особі Дніпропетровської обласної філії) про визнання недійсним генерального договору про надання кредитних послуг в задоволенні позову було відмовлено.

          Рішення господарського суду Дніпропетровської області мотивовано відсутністю правових підстав для визнання договору недійсним.

          Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, його оскаржує в апеляційному порядку позивач по справі –ТОВ “Престо-Мар” м.Дніпропетровськ, посилається на порушення господарським судом при його прийнятті норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, на невідповідність висновків, викладених в рішенні, фактичним обставинам та матеріалам справи, зокрема:

          - господарським судом зазначено в рішенні про огляд оригіналів документів стосовно індивідуальної ліцензії банку, які відповідають копіям, наданим до справи, але скаржник не вважає, що додані ксерокопії засвідчені неналежним чином, не відповідачем,  крім того, в додатку до дозволу № 5-1, яким встановлений вичерпний перелік операцій з валютними цінностями, не передбачено право банку щодо  надання валютних кредитів;

          - висновок  господарського суду   про те, що надання банком кредиту в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії суперечить нормам чинного законодавства, зокрема, ст.99 Конституції України, ч.1 ст.192 ЦК України, ст.35 Закону України “Про Національний банк України”;

          - крім того, господарський суд не звернув уваги на той факт, що відсутність індивідуальної ліцензії у банку з правом надання валютних кредитів суперечить вимогам Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” № 15-93 від 19.02.1993р.;

          - також господарський суд безпідставно не прийняв до уваги доводи позивача про введення останнього відповідачем в оману щодо узгодження методики нарахування відсотків за кредитом, що за ч.1 ст.230 ЦК України має наслідком недійсність угоди.

          У відзиві на апеляційну скаргу відповідач по справі –АКБ “Укрсоцбанк” в особі Кіровського відділення Дніпропетровської обласної філії АКБ “Укрсоцбанк” –проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилався на відповідність оскаржуваного судового рішення вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи.

          В судове засідання 25.01.2011року представник відповідача не з”явився, правом передбаченим ст. 22 ГПК України не скористався, як не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу(ст..96 ГПК України); про час та місце судового засідання був  сповіщений  належним чином, що підтверджується доказами  по справі ( а.с.137).

          Враховуючи вищевикладене,  факт належного сповіщення відповідача про час та місце судового засідання, факт  ненадходження будь-яких клопотань про  відкладення розгляду справи від відповідача, а також те,що неявка представника відповідача не є перешкодою розгляду справи за наявними матеріалами, колегія суддів вважає за можливе  розглянути апеляційну скаргу в цьому судовому засіданні (ст..ст.75,99ГПК України).

          Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши представників  скаржника, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін , виходячи з наступних підстав.

18.09.2008р. між АКБ соціального розвитку “Укрсоцбанк” в особі Кіровського відділення Дніпропетровської обласної філії АКБ “Укрсоцбанк” (“кредитор” за договором, відповідач по справі) та ТОВ “Престо-Мар” (“позичальник” за договором, позивач по справі, скаржник) був укладений генеральний договір про надання кредитних послуг № 085/111-8, відповідно до якого “кредитор” зобов'язався надати “позичальнику” грошові кошти в доларах США в межах ліміту, що встановлюється в базовій валюті в сумі 615 000,0 доларів США, на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, а “позичальник” зобов'язався повернути кредит у строки та на умовах визначених цим договором та додатковими угодами до нього, сплачувати проценти у розмірі, що визначатиметься в додаткових угодах до цього договору, але не більше 19,0% річних в доларах США, а також сплачувати комісії у розмірі та порядку, визначеному тарифами на кредитні послуги, що містяться в додатку №1 до цього договору та є його невід'ємною частиною (п.1 договору (а.с.26-31)).  

Згідно п.2 генерального договору надання кредитних послуг здійснюється протягом 18.09.2008р. –17.09.2018р. включно.

Пунктом 5 генерального договору сторони визначили, що умови кредитної послуги, зокрема: валюта, сума, мета, строк, форма надання грошових коштів, розмір процентної ставки та спосіб виконання/погашення зобов'язань, тощо визначаються додатковими угодами.

Пунктом 2.6 генерального договору визначено, що нарахування процентів за користування кредитом (траншами кредиту) здійснюється “кредитором” у валюті наданого кредиту за методом “факт/360”, де “факт” –це фактична кількість днів у періоді, за який здійснюється нарахування процентів, а “360” –умовна кількість днів у році з періодичністю, зазначеною в п.п.2.6.1, 2.6.2 договору.

Сторонами за договором було оформлено та підписано додаток № 1 до генерального договору “Тарифи за кредитні послуги” (а.с.32).

18.09.2008р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до генерального договору відповідно до якої “кредитор” (відповідач) зобов'язався надати “позичальнику” (позивачу) грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання відповідно до основних положень генерального договору, у формі відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (“траншами”); надання кредиту буде здійснюватись в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 615 000 доларів США зі сплатою 15,0% річних в доларах США та комісій, в розмірі та в порядку, визначеному тарифами на послуги, що містяться в додатку № 1 до генерального договору; кредит надається на поповнення обігових коштів чи поточні потреби шляхом перерахування кредитних коштів в межах максимального ліміту заборгованості, що діє на дату видачі відповідного траншу з позичкового рахунку “позичальника” на поточний рахунок “позичальника” на підставі письмової заяви “позичальника”.  Кредит надається на строк з 18.09.2008р. по 17.09.2009р. (включно), із зниженням максимального ліміту заборгованості відповідно до графіку, зазначеного в додатку №1 до цієї угоди (а.с.33). Також до додаткової угоди № 1 був підписаний графік погашення кредиту (а.с.34).

Зазначений договір, додатки до нього та додаткова угода підписані сторонами без будь-яких зауважень з боку позивача щодо умов договору –суми кредитних коштів, відсоткових ставок за кредитом, дати повернення кредиту та завірені печатками обох сторін.

Будь-які інші докази визнання недійсними, розірвання, зміни  в встановленому  законом порядку  вищевикладених додаткових угод,  генерального договору відсутні в матеріалах справи,  не надавались жодною із сторін відповідно до ст..ст.32,33,36 ГПК України при розгляді справи судами обох інстанцій.

На виконання умов договору відповідачем в період з 02.09.2008р. по 10.10.2008р. було надано позивачу грошові кошти в сумі 1 519 455 грн., що в еквіваленті дорівнювало 300 000 доларам США, що підтверджується матеріалами справи (а.с.37, 39, 41),  визнається позивачем, не спростовується жодним  доказом по справі.

Як вбачається із змісту позовної заяви, її прохальної частини позивач просив господарський суд визнати недійсним  генеральний  договір № 085/111-8 з наступних підстав:

-          відповідачем порушено зобов”язання за договором, оскільки кредит було надано не гривнях України, а в доларах США;

-          грошове зобов”язання в  генеральному договорі визначено в іноземній валюті (дол..США);

-          генеральний договір не містить істотної умови –суми договору, так як її  визначено  у іноземній валюті;

-          відповідач не має  індивідуальної    ліцензії НБУ щодо права надання кредитів у іноземній валюті;

-          умови договору  свідчать про істотний  дисбаланс  договірних прав та обов”язків на користь “банку”; в якості норм матеріального прва позивач  посилався на ст..99 Конституції України, ст..ст.3,13,524,525,526,533 ЦК України, ст. 189,198, 345 ГК України, ст.35 ЗУ ”Про Національний банк України”, ст.1 Декрету КМУ ”Про систему валютного регулювання  і валютного контролю”(а.с.2-9; т.1.).

В подальшому, відповідно до ст.22 ГПК України  позивач уточнив (доповнив)  позовні вимоги заявою від 22.11.2010р. (а.с.96-10; т.1), яку було прийнято господарським судом до розгляду. Згідно з вищевикладеною заявою позивач просив господарський суд  визнати недійсним  оспорюваний  кредитний договір також з тих підстав, що  положення договору щодо нарахування  відсотків вводять “позичальника ” в оману, тому  оспорюваний право чин слід визнати недійсним на підставі ч.1ст.229, ст.23 ЦК України.

У відповідності до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

Статтею 345 Господарського кодексу України передбачено, що кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені,  на  власних  умовах  та  на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян;  кредитними визнаються  банківські  операції,  визначені  як  такі  законом  про  банки  і банківську діяльність; кредитні відносини  здійснюються  на  підставі кредитного договору, що  укладається  між  кредитором  і  позичальником  у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту,  умови  і  порядок  його видачі та погашення,  види забезпечення зобов'язань позичальника,  відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки,  права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до статті 192 та частини 3 статті 533 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановлених законом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 47 Закону України від 7 грудня 2000 року №2121-III “Про банки і банківську діяльність” банки мають право здійснювати  операції з валютними цінностями.

Частиною 5 статті 47 цього Закону передбачено, що Національний банк встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення таких операцій.

 Відповідно до частин 1, 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993р. №15-93 Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно з ч.4 ст.5 цього ж Декрету КМ України   індивідуальні ліцензії видаються резидентам і  нерезидентам на здійснення  разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Перелік таких операцій  визначено ч.4 ст.5 цього ж Декрету, є  вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Отже, ч.2 ст.5  вищевказаного Декрету КМ України чітко регламентовано, що діяльність комерційних банків по фінансовим операціям з валютою здійснюються на підставі не  індивідуальних , а генеральних ліцензій.

Відповідачем надано до матеріалів справи належним чином завірена ксерокопія банківської  ліцензії  на право здійснювати банківські операції №5 від 29.12.2001р., а також дозвіл від 29.12.2001р. №5-1 та додаток до нього із визначеним переліком операцій, які має право здійснювати Відповідач, зокрема, операції з валютними цінностями серед яких неторговельні операції з валютними цінностями, ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та  клієнтів –нерезидентів у грошовій одиниці України, ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті, ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України, відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України( а.с.90-92).

Таким чином, на день укладення  оспорюваного договору  відповідач мав  відповідно до вимог закону банківську ліцензію та дозвіл на здійснення  операцій з валютою, згідно з переліком   операцій, наведеного в додатку до дозволу, тобто і на укладення кредитних договорів   в іноземній валюті.

Доводи скаржника щодо порушення при укладенні кредитного договору  принципів розумності та справедливості, зокрема при нарахуванні відсотків, то ці доводи не приймаються, оскільки у відповідності до ст.ст.3,6,627 ЦК України  одним із принципів  цивільного законодавства України є  принцип  свободи договору –сторони є вільними  в укладанні договору , виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Доводи скаржника щодо неналежного виконання умов  кредитного договору сторонами не приймаються апеляційним судом , оскільки не впливають на правову оцінку  оспорюваного  правочину як  недійсного, не відповідаючого  вимогам закону,  тому  не  є підставою для  визнання договору недійсним з урахуванням вимог ст..203 ЦК України.

Щодо доводів скаржника про те, що оспорюваний договір  було укладено  позивачем, якого було введено в оману відповідачем, то ці доводи не приймаються оскільки: по-перше, правочин може бути визнано недійсним  за ознаками ст203 ЦК України, якщо одна із сторін  правочину навмисно ввела другу сторону в оману, тоді як жодного доказу  в розумінні ст..ст.32,33,36,ГПК України  щодо  наявності умислу у відповідача на укладення      оспорюваного правочину  скаржником не надано судам обох інстанції, відсутні в матеріалах справи,  натомість, колегія суддів зазначає, що  введення в оману  по необережності  неможливе; по-друге,  жодним доказом по справі в розумінні ст..ст.32,33,36 ГПК України  скаржник не довів ,що відповідач заперечував або замовчував обставини, пов”язані з розрахунком   відсотків, передбачених договором ( абз.2 ч.1 ст.230 ЦК України).

Щодо доводів скаржника про  неузгодженість однієї із істотних умов договору, його  неукладеність через визначення суми кредиту в валюті, то ці доводи  не приймаються, оскільки   факт неукладеності договору  спростовується самим  позивачем щодо отримання та видачею банком кредитних  коштів, оплатою відсотків, повернення частики “тіла” кредиту, що підтверджується наданими позивачем  документами по справі ( а.с. 74-82).

Щодо наявності у генеральному договорі  третейського застереження (ст.6 договору), то  колегія суддів вважає, що  право позивача на звернення  до третейського суду  не позбавляє  останнього на  судовий захист в судах загальної юрисдикції, ні  чинним законодавством, ні договором це не передбачене, тому  спір підлягає розгляду по суті  в господарських судах.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.99,101,103-105 ГПК України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від  24.11.2010 року                                    

у справі № 16/243-10 -  залишити без змін.   

          Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Престо-Мар”, м.Дніпропетровськ  -  залишити без задоволення.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий                                                                                                    О.М. Виноградник

Судді                                                                                                               О.М.Лисенко

                                                                                                    Т.Г.Стрелець    

(повний текст постанови підписано 27.01.2011р.)