Постанова

від 27.01.2011 по справі 27/218-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

27/218-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2011 року                                    Справа №  27/218-10

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого                    Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів:             Лисенко О.М. , Стрелець Т.Г. (зміна складу судової колегії відбулася на підставі розпорядження в.о. секретаря судової палати Євстигнеєва О.С.   № 96 від 26.01.11)

при секретарі: Ковзикові В.Ю.

Представники сторін:

від позивача: Руденко С.О., довіреність № 19  від 01.01.11,  юрисконсульт;

від позивача: Яременко О.Г., довіреність № 581  від 25.01.11,  юрисконсульт;

від відповідача предстанвик у судове засідання не з"явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні                апеляційну скаргу державного підприємства “Придніпровська залізниця”, м.Дніпропетровськ

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2010 року                                    

у справі № 27/218-10

за позовом  державного підприємства “Придніпровська залізниця”, м.Дніпропетровськ

до  публічного акціонерного товариства “Лізингова компанія “Укртранслізинг”, м.Київ

про  визнання недійсними положень договору     

В судовому засіданні, було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).                        

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2010р. (суддя Татарчук В.О.) по справі № 27/218-10 за позовом державного підприємства “Придніпровська залізниця”, м.Дніпропетровськ (далі –ДП “Придніпровська залізниця”) до публічного акціонерного товариства “Лізингова компанія “Укртранслізинг”, м.Київ (далі –ПАТ “Лізингова компанія “Укртранслізинг”) про визнання недійсними положень договору в задоволенні позову було відмовлено.

          Рішення господарського суду Дніпропетровської області мотивовано відсутністю правових підстав для визнання недійсними положень договору фінансового сублізингу щодо коефіцієнту коригування лізингових платежів, оскільки вони визначені сторонами й чітко розписані в договорі, та не суперечать чинному законодавству.

          Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, його оскаржує в апеляційному порядку позивач по справі –ДП “Придніпровська залізниця” м.Дніпропетровськ, посилається на порушення господарським судом при його прийнятті норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, зокрема:

          господарським судом не досліджено правової природи валютного коригування в спірному договору в контексті структури лізингового платежу;

          - господарським судом не надано належної правової оцінки посиланням позивача на той факт, що сторони не досягли згоди по всім істотним умовам договору та не застосовано тих норм матеріального права, які необхідно було застосувати до спірних відносин.

          У відзиві на апеляційну скаргу відповідач по справі –ПАТ “Лізингова компанія “Укртранслізинг” –проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на відповідність оскаржуваного судового рішення вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи.

          Відповідач по справі правом участі в судовому засіданні (ст..22 ГПК України) не скористався; про час та місце судового засідання  сповіщений був належним чином, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази ( а.с.145- поштове повідомлення).

          Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.10.2010р. до господарського суду Дніпропетровської області звернулось ДП “Придніпровська залізниця” з позовом до ПАТ “Лізингова компанія “Укртранслізинг” про визнання недійсними положень договору фінансового лізингу, а саме п.п. 1.8, 1.9, 3.2, 3.3, якими визначається валютне коригування сум лізингових платежів; в якості норм матеріального права позивач послався на ст.ст.16, 203, 217, 638 ЦК України. Також позивач посилається на те, що фактично між сторонами не досягнуто згоди з такої істотної умови, як здійснення валютного коригування лізингового платежу та розмір лізингового платежу, тобто ціна договору; умови договору щодо необхідності сплати сум валютного коригування не відповідають нормам ст.ст.632, 651, 691, 712, 762 ЦК України, а також на те, що необхідність нарахування коефіцієнту валютного коригування на суму лізингового платежу суперечить положенням ст.16 Закону України “Про фінансовий лізинг”  (а.с.2-5).  

При цьому, позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що 30.11.2007р. між ВАТ “Лізингова компанія “Укртранслізинг” (сублізингодавець) (в подальшому –ПАТ “Лізингова компанія “Укртранслізинг” (а.с.59) та ДП “Придніпровська залізниця” (сублізингоодержувач) був укладений договір фінансового сублізингу № ПР/П-073259/НЮ, відповідно до п.1.1 якого предмет лізингу –склад для забруднювачів СЗ-160-4, згідно зі специфікацією, яка є невід'ємною частиною договору (додаток № 1) та відповідно до встановлених сублізингоодержувачем технічних вимог, визначених додатком № 2, який є невід'ємною частиною договору, та отриманий раніше від лізингодавця за договором фінансового лізингу, передається сублізингодавцем в строкове платне володіння і користування (далі –сублізинг) сублізингоодержувачу на умовах, визначених цим договором з відома і дозволу лізингодавця. Загальна кількість предмета лізингу за цим договором визначена в додатку № 1.

Пунктом 1.8 договору сторони визначили, що лізинговий платіж –це сума грошових коштів, що підлягають перерахуванню сублізингодавцю в день розрахунку, відповідно до графіку нарахування платежів. В лізинговий платіж входять суми, скориговані на коефіцієнт коригування (К) і еквівалентні відшкодуванню вартості предмета лізингу, а також винагороди сублізингодавця, включаючи відсотки за користування позиковими коштами з метою придбання предмета лізингу, податків, сплачувані відносно предмета лізингу сублізингодавцем, інші витрати тощо.

Пунктом 1.9 сторони визначили, що коефіцієнт коригування –це розрахункова величина, одержувана з відношення: К = “Курс2”/”Курс1”, де  “Курс1” –курс, встановлений НБУ для одного долару США на дату підписання договору; “Курс2” –курс, встановлений НБУ для одного долару США на день, коли фактично здійснюється лізинговий платіж.

Відповідно до п.3.1 договору вартість предмета лізингу складає 8433333 грн.33коп, а також ПДВ 1 686666,67 грн., що в сумі складає 10120000 грн.

Пунктом 3.2 договору сторони визначили, що загальна ціна цього договору визначається виходячи з підписаного сторонами графіку лізингових платежів (додаток № 4), який узгоджується та підписується сторонами та є невід'ємною частиною цього договору. Графік нарахування платежів розраховується, виходячи з винагороди сублізингодавця, визначеного сторонами у розмірі 17% річних та сплати сублізингоодержувачем авансового платежу у розмірі 20% вартості предмету лізингу. Величина лізингових платежів, що підлягають оплаті, зафіксована в графіку до цього договору і розраховується згідно з п.п.1.9, 1.8 цього договору.

Пунктом 3.3 договору сторони встановили, що лізингові платежі за користування предметом лізингу по кожному графіку здійснюються сублізингоодержувачем до закінчення лізингового періоду не пізніше 10 числа поточного місяця, відповідно до графіка і мають бути скориговані на коефіцієнт коригування (К) сумами лізингових платежів. У випадку переплати чергового лізингового платежу, сума переплати зараховується в рахунок наступного лізингового платежу.

Пунктом 3.6 договору встановлено, що платежі за цим договором здійснюються у гривнях відповідно до законодавства України.

Пунктом 12.1 договору визначений строк дії договору –з моменту підписання до виконання сторонам всіх зобов'язань, передбачених цим договором.

Сторонами до договору був підписаний базовий графік сплати лізингових платежів (додаток №  4 до договору (а.с.25-26).

Згідно вимог ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).

Згідно з частинами 1-3, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника провочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.5 Закону України “Про фінансовий лізинг” сублізинг –це вид піднайму предмета лізингу, у відповідності з яким лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу.

Згідно частин 3-7 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності –в договірному прядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторони зміни умови договору щодо ціни. Строком дії договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Статтею 632 ЦК України регламентовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.1 ст.533 ЦК України зобов'язання підлягає виконанню у національній валюті.

Згідно зі ст.189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Статтею 198 Господарського кодексу України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами був підписаний базовий графік сплати лізингових платежів по договору, п.п.1.9, 1.8 договору визначені поняття лізинговий платіж, до якого входять суми, скориговані на коефіцієнт коригування та формулу, за якою визначається розрахункова величина (коефіцієнт коригування), порядок проведення лізингових платежів та їх остаточний розмір встановлено п.п.3.2, 3.3 договору.

Оскільки чинним законодавством не заборонене вираження грошового зобов'язання в еквіваленті до іноземної валюти, коригування сум лізингових платежів в разі зміни курсової різниці іноземної валюти, коефіцієнт коригування, передбачений сторонами в п.п.1.7, 1.8 договору, не суперечить вимогам ст.16 Закону України “Про фінансовий лізинг”, сторонами при укладенні договору погоджені умови визначення ціни та вартості переданого в лізинг майна, загальна сума договору, спосіб визначення розміру та порядку сплати лізингових платежів, то господарським судом зроблений правильний та обґрунтований висновок щодо відсутності підстав для визнання недійсними окремих положень договору та відмови в позові.

Доводи скаржника про те, що сторонами не погоджено порядок (механізм) здійснення валютного коригування лізингового платежу, тобто фактично ціна договору, і як наслідок, сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, оскільки суперечать матеріалам та обставинам справи, а також враховуючи, те що механізм визначення розмірів відповідних зобов'язань прямо передбачений  положеннями ч.2 ст.533 ЦК України.  

Крім того, колегія суддів зазначає, що в даному випадку по цій категорії справ вже склалась певна судова практика, зокрема, щодо питання підсудності, яка підтверджує вищевикладені висновки також постановою Вищого господарського суду України від 26.11.2009р. по справі № 32/115-09.

За цих обставин правові підстави щодо зміни або скасування оскаржуваного судового рішення відсутні, рішення господарського суду відповідає вимогам закону, матеріалам, обставинам справи.

Керуючись ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

          Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2010р. по справі № 27/218-10 –залишити без змін.

Апеляційну скаргу державного підприємства “Придніпровська залізниця” м.Дніпропетровськ –залишити без задоволення.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий                                                                                                    О.М. Виноградник

Судді                                                                                                               О.М.Лисенко

                                                                                                    Т.Г.Стрелець

Дата виготовлення повного тексту 28.01.2011р.