Постанова

від 31.01.2008 по справі 22/238-07-6087

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

22/238-07-6087

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 31 січня 2008 р.                                                                                    № 22/238-07-6087  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В.,

суддів:Данилової Т.Б.,

Ходаківської І.П.,

розглянула

касаційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю "УПК Крампромліт" (далі Товариство)

на постановуОдеського апеляційного господарського суду

від30.10.07

у справі№ 22/238-07-6087

господарського судуОдеської області

за позовомТовариства

доОдеської залізниці (далі Залізниця)

простягнення 198 912,38 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Голуб В.Є. (за дов. б/н від 12.06.07);

- відповідача:Бєлоусова С.В. (за дов. № 70 від 02.01.08).

Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України не заявлено.

За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 31.01.08 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 03.09.07 господарського суду Одеської області (суддя Торчинська Л.О.) позовні вимоги Товариства задоволено.

З Залізниці на користь Товариства стягнуто 144 800,00 грн. основного боргу, 19 490,00 штрафу, 14 622,38 грн. пені, 20 000,00 грн. адвокатських послуг, 1 989,13 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою від 30.10.07 Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Журавльова О.О., суддів –Тофана В.М., Михайлова М.В.) апеляційну скаргу Залізниці задоволено.

Рішення від 03.09.07 господарського суду Одеської області скасовано.

Позовні вимоги Товариства задоволено частково.

З Залізниці на користь Товариства стягнуто 134 800,00 грн. основного боргу, 14 557,76 грн. пені, 1 693,58 грн. державного мита, 100,47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 17 028,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Не погодившись з постановою апеляційного суду Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить оскаржену постанову змінити та додатково стягнути 14 490,00 грн. штрафу, а в іншій частині залишити її без змін.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального права, а саме: ст.ст. 549-551, ст. 712 Цивільного кодексу України, ст. 271 Господарського кодексу України,

п. 66 Положення "Про поставки продукції виробничо-технічного призначення", затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.88 № 888.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Залізниця щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв‘язку з чим просить касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення –без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки від 25.05.06 № ОД/НХ-06-594ню (далі Договір) Товариство поставило Залізниці продукцію на загальну суму 424 800,00 грн.

Разом з тим, судовими інстанціями встановлено, що умовами Договору сторони передбачили, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковій формі, оплата частини поставленого товару в сумі 5 000,00 грн. здійснюється простим векселем; при цьому, Товариство здійснює оплату поставленого товару протягом 30 банківських днів, а днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками акту прийому-передачі товару.

Також, місцевим та апеляційним судами встановлено, що за порушення строків оплати поставленої Товариством продукції п. 11.2 Договору визначена відповідальність Залізниці у формі сплати пені в розмірі однієї облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки, включаючи день оплати.

Крім того, попередні судові інстанції встановили, що умовами Договори сторони передбачили, що на відносини сторін за цим Договором розповсюджують дію норми Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.88 № 888 (далі Положення про поставки).

На підставі наданих сторонами доказів по справі судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за поставлену Товариством продукцію Залізниця розрахувалась частково, із порушенням строків розрахунку, що стало підставою звернення Товариства до суду з позовом про стягнення з Залізниці 164 800,00 грн. основного боргу, 14 622,38 грн. пені та 19 490,00 грн. штрафу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в процесі розгляду справи Залізниця частково сплатила суму основного боргу в сумі 20 000 грн., у зв‘язку з чим Товариство зменшило розмір позовних вимог в частині стягнення основного боргу до 144 800,00 грн.

Приймаючи рішення суд першої інстанції на підставі ч. 1 ст. 509,

ст.ст. 525, 526, 549, 610 625 Цивільного кодексу України та п. 66 Положення про поставки продукції, та з урахуванням доведеності матеріалами справи вимог Товариства, дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства.

Зокрема, задовольняючи позов в частині стягнення з Залізниці штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що п. 66 Положення про поставки продукції передбачено, що за ухилення від сплати продукції покупець (платник) сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 відсотків суми, від сплати якої він відмовляється або ухиляється.

Під час перегляду справи апеляційний суд встановив, що при винесенні рішення місцевим судом не було враховано, що на момент звернення Товариства до суду з позовом у даній справі заборгованість Залізниці за поставлену Товариством продукцію складала 154 800,00 грн., тобто на

10 000,00 грн. менше, ніж було заявлено у позові. У зв‘язку з наведеним суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що фактично, на момент прийняття рішення судом першої інстанції сума основного боргу складала

134 800,00 грн.

Водночас, суд апеляційної інстанції знайшов за можливе щодо скасування рішення місцевого суду також в частині стягнення пені, оскільки її розрахунок було здійснено Товариством виходячи із суми заборгованості 164 800,00 грн.

Разом з тим, апеляційний суд прийшов до висновку про неправомірність задоволення судом першої інстанції вимог Товариства про стягнення з Залізниці суми штрафу. При цьому, апеляційний суд врахував, що необхідною умовою застосування вимог, що передбачені у ч. 1 п. 66 Положення про поставки, є наявність обставин, які свідчать про відмову або ухилення від сплати поставленої продукції, проте матеріалами справи даного факту не підтверджено, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, Залізниця щомісячно перераховувала Товариству грошові кошти на його розрахунковий рахунок, але частково та з порушенням встановлених Договором строків оплати.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно з диспозицією ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України на договір поставки поширюються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу. Покупець зобов'язаний оплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.          

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виходячи зі змісту ст. ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що ст. 61 Конституції України регламентовано, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов‘язань встановлена нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов‘язань", у зв‘язку з чим норми Положення про поставки в частині встановлення розміру відповідальності за невиконання та неналежне виконання зобов‘язань щодо оплати поставленої продукції, з урахуванням того, що в даному випадку така відповідальність встановлена п. 11.2 Договору, не можуть бути застосовані.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Товариством в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судовою інстанцією не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання які, стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі в силу ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "УПК Крампромліт" б/н від 28.11.07 залишити без задоволення.

Постанову від 30.10.07 Одеського апеляційного господарського суду у справі № 22/238-07-6087 господарського суду Одеської області залишити без змін.

Головуючий Є.Першиков

судді:Т.Данилова

І.Ходаківська