Рішення

від 14.02.2011 по справі 5020-4/275

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

5020-4/275

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

14 лютого 2011 року справа № 5020-4/275

За позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю

«Інкерманська риболовна компанія»

(99704, м. Севастополь, вул. Ангарська, 10А,

ідентифікаційний код 33245183)

до                     Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгсервіс-Б”

(98400, АР Крим, м. Бахчисарай, вул. Чапаєва, 59,

ідентифікаційний код 32468491),

визнання договору недійсним

Суддя О.С. Погребняк

За участю представників:

позивач (ТОВ “Інкерманська риболовна компанія”)  –не з'явився;

відповідач (ТОВ "Торгсервіс-Б") –не з'явився.

Суть спору:

          Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкерманська риболовна компанія»звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгсервіс-Б” про визнання договору недійсним.

Позов обґрунтований порушенням сторонами при укладенні договору купівлі-продажу №66 від 01.02.2007 вимог діючого законодавства, враховуючи те, що спірний договір фактично був підписаний не директором підприємства, а іншою особою, крім того, спірний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 15 Господарського процесуального кодексу України, спори про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Виходячи з того, що зобов'язаною стороною за спірним договором є позивач, обов'язком якого є оплата вартості нафтопродуктів, суд дійшов висновку про те, що справа повинна бути розглянута за місцезнаходженням саме позивача, як особи, зобов'язаної за договором №66 від 01.02.2007.

          Ухвалою від 29.12.2010 позовну заяву прийнято до провадження суддею Погребняком О.С., справу призначено до розгляду у судовому засіданні 19.01.2011.

У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено 19.01.2011 на 02.02.2011, 02.02.2011 на 14.02.2011 через нез'явлення представника відповідача у судове засідання та невиконання ним вимог суду.

Позивач у судове засідання 14.02.2011 явку уповноважених представників не забезпечив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином та своєчасно – рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення.

У судове засідання 14.02.2011 відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке було підписано уповноваженим представником відповідача 07.02.2011, про причини неявки не сповістив.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Справа розглядалась за наявними у ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд –

ВСТАНОВИВ:

01.02.2007 між ТОВ «Торгсервіс-Б»(продавець) та ТОВ «Інкерманська риболовна компанія»(покупець) був укладений Договір купівлі-продажу нафтопродуктів №66, за змістом якого продавець зобов'язався передати у власність покупця нафтопродукти (товар), а покупець зобов'язався прийняті та оплатити товар –дизпаливо у кількості 31227 літрів (арк.с. 7) (надалі –Договір).

Передача товару здійснюється шляхом самовивозу товару Покупцем або в інший погоджений сторонами спосіб за довіреністю (пункт 2.1 Договору).

Пунктом 2.3 Договору встановлено, що зобов'язання Продавця вважаються виконаними з моменту передачі товару Продавцем вантажоперевізнику, що підтверджується відповідною відміткою в накладній.

Покупець зобов'язаний попередньо розрахуватися за товар. У разі, якщо товар буде відпущений без попередньої оплати, Покупець зобов'язаний оплатити повну вартість отриманого товару протягом 10 календарних днів від дати отримання. Підставою для розрахунків є кількість та ціна товару, зазначені в накладних чи інших вантажних документах (пункти 4.1, 4.2 Договору).

В розділі 8 Договору сторони домовились, що цей Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Означений договір скріплений печатками сторін та підписаний представниками –з боку продавця –ТОВ «Торгсервіс-Б»- Скобельською Л.В., з боку покупця – Шевченком В.В. (арк.с. 7 –зворотна сторінка).

У виконання умов договору, сторонами були оформлені витратні накладні № ТСБ0000068 від 06.02.2007 на суму 68552,80 грн. з ПДВ, № ТСБ0000071 від 07.02.2007 на суму 24554,40 грн. з ПДВ.

На підтвердження факту здійснення господарської операції було виписано податкову накладну № ТСБ-00088 на суму 93107,20 грн. за двома поставками: від 07.02.2007 –23357 л на суму 57127,33 грн. без ПДВ; від 07.02.2007 –7870 л на суму  20462,00 грн. без ПДВ, разом на суму 93107,20 грн. з ПДВ (арк.с. 10).

Довіреністю серії ЯМЧ №856492, від 06.02.2007 на отримання товарно-матеріальних цінностей, яка підписана керівником підприємства ТОВ «Інкерманська риболовна компанія»Шевченком В.В. та скріплена печаткою товариства, підтверджується право Шевченка Владислава Васильовича на отримання дизпалива у кількості 31227 літрів (арк.с. 9).        

Однак, позивач стверджує, що означені документи (витратні накладні, довіреність на право отримання товарно-матеріальних цінностей, а також спірний договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 66 від 01.02.2007) підписані з боку ТОВ «Інкерманська риболовна компанія»- громадянкою Пехенько Н.С., тобто іншою особою, а не директором ТОВ „Інкерманська риболовна компанія”.

Згідно з рішенням господарського суду міста Севастополя по справі №5020-3/038 від 18.11.2010 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгсервіс-Б” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Інкерманська риболовна компанія” про стягнення заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції в сумі 149085,80 грн. та пені у сумі 59096,00 грн., судом встановлено, що договір № 66 від 01.02.2007, податкова накладна № ТСБ-00088 від 07.02.2007, витратні накладні № ТСБ0000068 від 06.02.2007, № ТСБ0000071 від 07.02.2007 підписані особою, яка не вказана у зазначених документах в якості представника ТОВ „Інкерманська риболовна компанія” та не уповноважена належним чином на вчинення відповідних юридично значимих дій від імені юридичної особи.

Зазначивши, що товар за означеними витратними накладними позивачем не був отриманий взагалі, спірний договір був укладений з порушенням вимог діючого законодавства, а також те, що договір укладався без мети його реального виконання сторонами, позивач звернувся до Господарського суду міста Севастополя з позовними вимогами про визнання договору №66 від 01.02.2007 недійсним.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

В пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зазначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Надаючи оцінку укладеному між сторонами у справі правочину на предмет його відповідності вимогам чинного на момент укладення законодавства, зокрема, вимогам Цивільного кодексу України, суд виходить з наступного.  

Відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен установити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; дотримання установленої форми угоди; правоздатність сторін по угодах; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (пункт 1 Роз'яснення).

Правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно п. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 2 статті 203 Цивільного кодексу України - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами або довіреністю.

У пункті 9 Роз'яснення ВГСУ від 12.03.1999 №02-5/111 зазначено, що письмова угода може бути здійснена від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акту, якщо особа, що підписала договір, мала відповідні повноваження.     

Згідно ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє .

У відповідності до ст. 241 ЦК України  правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.).

Як було зазначено, рішенням господарського суду міста Севастополя по справі №5020-3/038 встановлено, що договір № 66 від 01.02.2007, податкова накладна № ТСБ-00088 від 07.02.2007, витратні накладні № ТСБ0000068 від 06.02.2007, № ТСБ0000071 від 07.02.2007 підписані особою, яка не вказана у зазначених документах в якості представника ТОВ „Інкерманська риболовна компанія” та не уповноважена належним чином на вчинення відповідних юридично значимих дій від імені юридичної особи.

Згідно з частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

В даному випадку, підтвердження наступного схвалення зі сторони позивача договору купівлі-продажу нафтопродуктів №66 від 01.02.2007 матеріали справи не містять.

Рішенням Господарського суду міста Севастополя №5020-3/039 від 18.11.2011 , що набрало законної сили, було встановлено, що особа, яка підписала спірний правочин не мала належної цивільної дієздатності для їх укладення та підписання, що суперечить вимогам пункту 2 статті 203 Цивільного кодексу України.

Вивчивши представлені суду докази –витратні накладні, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, податкову накладну № ТСБ-00088 на суму 93107,20 грн, суд вважає за необхідне зазначити, про те, що в силу частини 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які  склали та підписали ці документи.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити (зокрема, підпис уповноваженої особи).

Згідно з листом Міністерства фінансів України № 31-04200-30/23-7454/6784 від 29.08.2005 довіреність на отримання цінностей, яка відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996, видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей, та  також повинна мати відповідні реквізити (зокрема, підпис керівника (уповноваженої особи).

В даному випадку, судом встановлено, що означені документи не були підписані уповноваженою особою (керівником товариства).

За змістом пункту 5 статті 203 Цивільного кодексу України - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивач у позовній заяві спростовує факт реального виконання умов договору сторонами, що підтверджується, зокрема, висновками, викладеними в рішенні Господарського суду міста Севастополя від 18.11.2010 №5020-3/038, яке на даний час набрало законної сили.

Згідно з частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що  спірний договір був укладений з порушенням вимог діючого законодавства.

Статті 15 та 16 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 надають кожній особі право на захист її цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом.

Пункт 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України передбачає в якості способу захисту цивільних прав та інтересів "визнання правочину недійсним".

З наведеною нормою узгоджується стаття 20 Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), частина друга якої також відносить до способів захисту прав і законних інтересів господарюючих суб'єктів визнання господарської угоди (правочину) недійсною.

Таким чином, вимога позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу нафтопродуктів №66 від 01.02.2007 підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з частинами першою та другою п. 3.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 року за загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладання.

З огляду на вищезазначене, позовні вимоги суд вважає обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню та визнає спірний договір недійсним з моменту його укладання.

Витрати позивача по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову покладаються на відповідача –а саме: держмито - 85,00 грн.(згідно пунктом 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 № 7-9-), та 236 грн. –витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Визнати недійсним з моменту укладення договір № 66 купівлі-продажу нафтопродуктів від 01.02.2007, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгсервіс-Б» (98400, АР Крим, м. Бахчисарай, вул. Чапаєва, 59, ідентифікаційний код 32468491) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інкерманська риболовна компанія» (99704, м. Севастополь, вул. Ангарська, 10А, ідентифікаційний код 33245183).

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгсервіс-Б» (98400, АР Крим, м. Бахчисарай, вул. Чапаєва, 59, ідентифікаційний код 32468491) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкерманська риболовна компанія» (99704, м. Севастополь, вул. Ангарська, 10А, ідентифікаційний код 33245183) державне мито у розмірі 85,00 грн (вісімдесят п'ять грн. 00 коп.) та суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.).

Видати наказ після набранням рішенням законної сили.

Суддя                                                   підпис                                                      О.С. Погребняк

Рішення оформлено відповідно

до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України

і підписано  15.02.2011.