Постанова

від 09.02.2011 по справі 18/338

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 09.02.2011                                                                                           № 18/338

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Лосєва  А.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Парфелюк І.П. - дов. №67 від 07.02.2011р.;

від відповідача:       Огіренко Т.В. - дов. б/н від 20.09.2010р.;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПП  "Едельвіка"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 28.10.2010

 у справі № 18/338 ( .....)

 за позовом                               ПАТ "Едельвіка"

 до                                                   СУН ТОВ "Васко"

 про                                                   стягнення 84 369,13 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Приватне акціонерне товариство “Едельвіка” (далі – позивач) звернулося до суду з позовом про стягнення з Спільного українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю “Васко” (далі – відповідач) заборгованості за договором поставки №025-06/09 від 22.06.2009р. у сумі 84 369,13 грн. (з них: 47 167,62 грн. – сума передоплати за товар (основний борг), 35 303,24 грн. - пеня, 1 898,27 грн. – 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором в частині дотримання строків поставки та якості товару. За твердженням позивача, частина товару (швейні машини), поставленого відповідачем, була у несправному стані, що унеможливило її подальше використання (експлуатацію). Ремонтні роботи, проведені відповідачем, не призвели до бажаного результату, тому позивач вирішив повернути передоплату за неякісний (несправний) товар, поставлений відповідачем.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про те, що саме позивач порушив порядок та строки здійснення розрахунків, погоджені сторонами, і у зобов’язанні за спірним договором боржником є позивач, а не відповідач. Окрім того, відповідач наголошував, що позивач виявив бажання повернути частину товару вже після закінчення гарантійного строку.

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2010р. у справі №18/338 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2010р. у справі №18/338 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, зокрема, відносно того, що поставка товару не відбулась і частина товару була повернута відповідачу, у зв’язку з чим у відповідача відсутні підстави для утримання суми передоплати, перерахованої позивачем. На думку позивача, неврахування судом вищевказаних обставин призвело до прийняття неправильного по суті рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.01.2011р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.02.2011р.

14.01.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він наголошував на безпідставності та непідтвердженості вимог позивача, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Зокрема, відповідач наголошував на тому, що факт поставки товару підтверджується самим позивачем у позовній заяві. Зауваження щодо якості товару (швейних машинок) є безпідставними, оскільки на прохання позивача відповідачем були проведені необхідні ремонтні роботи, після яких позивач експлуатував поставлений товар без будь-яких претензій щодо його несправності. Фактично, невідповідність якості товару, про яку зазначає позивач, є лише наслідком перевантаження швейної машини в ході її експлуатації.   

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосева А.М., суддів Іваненко Ю.Г., Разіна Т.І.

Представник позивача у судовому засіданні 09.02.2011р. підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2010р. у справі №18/338 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні 09.02.2011р. заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити без змін оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

22.06.2009р. між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як продавцем, було  укладено договір поставки №025-06/09 (далі – Договір).

У відповідності до умов Договору об’єктом останнього є промислові швейні машини фірми “Дюркопп Адлер” (вживані), перелік та характеристики яких наведені у додатках до Договору, які є його невід’ємною частиною. Передачею товару у користування вважається передача товару уповноваженому представнику позивача згідно з накладною на передачу товарно-матеріальних цінностей встановленої форми. Передача товару у користування посвідчується відповідним актом.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що в порушення умов договору поставки №015-06/09 від 22.06.2009р. частина товару, поставленого відповідачем, не відповідала вимогам щодо якості та комплектації, у зв’язку з чим позивач не підписав товарно-транспортну накладну та Акт здачі-приймання товару, надані відповідачем. На вимогу позивача недоліки усунені не були, у зв’язку з чим позивач не міг експлуатувати частину товару (швейну машину). На думку позивача, поставка товару не відбулась, тому передоплата за неякісний товар, сплачена позивачем, має бути повернута відповідачем.   

          Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку повернути сплачені позивачем кошти, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню та 3% річних.

Місцевий господарський суд відмовив в позові повністю, зазначивши про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованими, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

В п.1 ч.1 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання  належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,  визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як уже зазначалось вище, позивач просив суд стягнути з відповідача передоплату за частину товару, отриманого на виконання умов Договору №025-06/09 від 22.06.2009р., посилаючись на порушення відповідачем вимог щодо якості та комплектності товару. При цьому, позивач вважає, що сама поставка не відбулась, оскільки товар був непридатний до використання.     

В матеріалах справи наявні видаткова накладна №РН-0000040 від 31.07.2009р., довіреність №201 від 31.07.2009р., видана ОСОБА_1 на отримання від відповідача цінностей за договором №25-06/09, дійсна до 11.08.2009р.

У відповідності до умов Договору передачею товару у користування вважається передача товару уповноваженому представнику позивача згідно з накладною на передачу товарно-матеріальних цінностей встановленої форми. Передача товару у користування посвідчується відповідним актом.

В ході судового розгляду було встановлено, що між сторонами дійсно не було підписано жодних актів приймання-передачі товару за спірним Договором. Видаткова накладна №РН-0000040 від 31.07.2009р. не містить підпису представника позивача, уповноваженого на отримання товару та не містить посилання на договір, на підставі якого здійснювалась поставка товару. Однак перелік цінностей, зазначений в довіреності №201 від 31.07.2009р., виданій відповідачем, співпадає з найменуванням товару, визначеного в Додатку №1 до Договору №025-06/09 від 22.06.2009р. Доказів на підтвердження того, що між сторонами у спірному періоді були укладені інші договори на поставку (купівлю-продаж) промислових швейних машин фірми “Дюркопп Адлер” або доказів відкликання позивачем довіреності №201 від 31.07.2009р. суду надано не було.

З письмових пояснень сторін вбачається, що 31.07.2009р. відповідач поставив позивачу на виконання умов Договору №025-06/09 від 22.06.2009р. товар, а саме 2 промислові швейні машини фірми “Дюркопп Адлер” (вживані). Представник позивача на підставі довіреності №201 від 31.07.2009р. отримав вказаний товар, але видаткова накладна №РН-0000040 від 31.07.2009р. та акт приймання-передачі підписаний не був, оскільки в ході перевірки технічного стану швейних машин було виявлено їх несправність.

За твердженням позивача, які викладені в позові та в апеляційній скарзі у період з серпня по жовтень 2009 року  відповідач направляв до позивача спеціалістів, які здійснювали роботи по усуненню недоліків, виявлених позивачем, та налагодженню обладнання.

За твердженням позивача, проведені відповідачем ремонтні роботи не призвели до бажаного результату, у зв’язку з чим позивач повернув одну швейну машину відповідачу на підставі товарно-транспортної накладної від 18.02.2010р. і саме передоплату, сплачену за повернутою швейною машиною, позивач просить стягнути з відповідача, посилаючись на те, що її поставка не відбулась, оскільки машина була технічно несправною.

З цього приводу апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наявними у справі доказами підтверджено факт поставки позивачу обладнання (промислових швейних машин). Посилання позивача на те, що поставка не відбулась, а швейні машини були прийняті ним на зберігання до усунення відповідачем недоліків в їх роботі є необґрунтованими, оскільки, як зазначає сам позивач в своїй апеляційній скарзі, роботи по налагодженню швейних машин проводились відповідачем у період з серпня по жовтень 2009 року, тоді як позивач повернув лише одну швейну машину 18.02.2010р. Тобто, у період з листопада 2009 року по 18.02.2010 року вказана швейна машина використовувалась позивачем за призначенням. При цьому, жодних доказів на підтвердження того, що позивач підписав з відповідачем Акт приймання-передачі другої швейної машини, щодо якості та комплектації якої у нього не було зауважень, суду надано не було, хоча поставка обох швейних машин відбувалась одночасно та на однакових умовах. Тобто, визнаючи факт поставки однієї швейної машини, позивачем визнається поставка й іншої.  

Відсутність зауважень щодо однієї із поставлених швейних машин вбачається з листа позивача від 11.11.2009р.

19.02.2010р. між сторонами підписано Акт виконаних монтажно-налагоджувальних робіт, згідно з яким відповідачем було проведено монтаж, наладку, запуску в експлуатацію та ремонт швейних машин. В Акті зазначено про те, що одна швейна машина повернута відповідачу 19.02.2010р. у зв’язку з істотними недоліками, усунення яких не принесло бажаного результату, і у зв’язку з якими машина не могла використовуватись за призначенням.

При цьому, чіткої причини непридатності швейної машини для експлуатації в Акті від 19.02.2010р. не зазначено.

Як уже зазначалось вище, на прохання позивача відповідач здійснив ремонт швейної машини із заміною її деталей, після чого позивачу було виставлено до сплати рахунок-фактури №СФ-0170 від 05.10.2009р. на суму 14 294,40 грн. Однак позивачем вказаний рахунок оплачений не був.  

Відносно твердження позивача про те, що відповідач повинен повернути йому передоплату за одну з поставлених швейних машин, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Насамперед, в розділі 2 спірного Договору поставки сторонами було погоджено порядок здійснення оплати товару, а саме:

- перший етап – часткова попередня оплата у сумі 51 916,53 грн. (в т.ч. ПДВ – 8 652,76 грн.) здійснюється покупцем до 10.07.2009р. (п.2.2.1 Договору);

- другий етап – часткова попередня оплата у сумі 34 611,02 грн. (в т.ч. ПДВ – 5 768,50 грн.) здійснюється покупцем до 20.07.2009р. (п.2.2.2 Договору);

- третій етап – часткова оплата у сумі 43 263,78 грн. (в т.ч. ПДВ – 7 210,63 грн.) здійснюється покупцем до 05.08.2009р. (п.2.2.3 Договору);

- четвертий етап – оплата залишку вартості товару у сумі 43 263,78 грн. (в т.ч. ПДВ – 7 210,63 грн.) здійснюється покупцем не пізніше 30 днів з дня фактичної передачі товару (п.2.2.4 Договору).

З наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень вбачається, що оплата по першому етапу була здійснена позивачем своєчасно та в повному обсязі (платіжне доручення №800 від 10.07.2009р. на суму 51 916,03 грн.); оплата по другому етапу була здійснена 22.07.2009р. (платіжне доручення №857 від 22.07.2009р. на суму 34 611,02 грн.), хоча граничний термін внесення передоплати по цьому етапу закінчувався 20.07.2009р.; оплата по третьому етапу здійснена позивачем своєчасно та в повному обсязі (платіжне доручення №878 від 31.07.2009р. на суму 43 263,78 грн.); оплата по четвертому етапу проведена не була.

Окрім того, до матеріалів справи залучено низку документів, зокрема, додаток до договору на брокерське обслуговування, акт виконаних експедиційних робіт від 15.07.2009р., рахунки, довідка про компенсаційну вартість (том справи – 1, аркуші справи - 72-74, 90-96), згідно з якими загальна вартість швейних машин за спірним Договором включає в себе, окрім безпосередньо ціни машин, вартість брокерських та транспортних послуг, оскільки відповідач є лише постачальником, а не виробником і продавцем швейних машин, тому в разі відмови позивача, як покупця, від поставленої швейної машини відповідач повинен повернути її продавцю, внаслідок чого відповідачем будуть понесені витрати на вивіз машини (брокерські та транспортні послуги).

Позивач зазначає про те, що він в повному обсязі виконав свої грошові зобов’язання за Договором, сплативши відповідачу 129 791,33 грн., однак якщо взяти до уваги вартість несплачених позивачем робіт по заміні деталей в швейній машині, вартість транспортних та брокерських послуг по вивозу, загальна сума, яку повинен був сплатити позивач на користь відповідача становить 133 858,55 грн.

В своїй апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що він частково відмовився від Договору поставки №025-06/09 від 22.06.2009р., натомість в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення позивача до відповідача з письмовою відмовою від Договору (повною або частковою), тоді як згідно з ч.1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. В матеріалах справи наявне численне листування сторін з приводу однієї з поставлених швейних машин, однак доказів на підтвердження укладення між сторонами додаткових угод, якими були б внесені зміни до спірного Договору поставки №025-06/09 від 22.06.2009р., суду надано не було.            

Підсумовуючи вищенаведене необхідно зазначити, що підставою для звернення з позовом до суду сам позивач визначив неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань, натомість під час судового розгляду посилання позивача про порушення відповідачем умов спірного Договору не знайшло свого підтвердження.

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне ані апеляційному господарському суду, ані суду апеляційної інстанції надано не було, у зв’язку з чим апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо необґрунтованості та непідтвердженості позовних вимог, у зв’язка з чим правових підстав для задоволення позову не вбачається.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв’язку з чим правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Едельвіка” залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2010р. у справі №18/338 – без змін.

2. Матеріали справи №18/338 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 14.02.11 (відправлено)