Постанова

від 31.03.2009 по справі 18/338

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

18/338

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 31.03.2009                                                                                           № 18/338

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Коротун  О.М.

 суддів:            Алданової  С.О.

          Калатай  Н.Ф.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Нестерук О.І. – довіреність №23-5-5862 від 25.12.2008;

 від відповідача - не з'явився;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державне підприємство редакція газети "Урядовий кур"єр"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 09.12.2008

 у справі № 18/338 (суддя Мандриченко О.В.)

 за позовом                               Відкрите акціонерне товариство "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат"

 до                                                   Державне підприємство редакція газети "Урядовий кур"єр"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   спростування недостовірної інформації

 Суть рішення і апеляційної скарги:

Відкрите акціонерне товариство “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” (далі – позивач) у жовтні 2008 року звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства редакції газети “Урядовий кур'єр” (далі - відповідач) про встановлення факту недійсності відомостей, викладених у газеті “Урядовий кур'єр” № 155 від 22.08.2008 про призначення на 16.10.2008 чергових загальних зборів акціонерів ВАТ “ЖЦПК” у місті Донецьку, у зв'язку з тим, що автор таких відомостей невідомий; зобов'язання редакції газети “Урядовий кур'єр”, за власний рахунок опублікувати спростування недостовірних відомостей, надрукованих в газеті “Урядовий кур'єр” № 155 від 22.08.2008 про призначення на 16.10.2008 чергових загальних зборів акціонерів ВАТ “ЖЦПК” у місті Донецьку, тим же шрифтом і помістити в газеті “Урядовий кур'єр” під заголовком “Спростування” на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується, та просило судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.12.2008 у справі                № 18/338 позов задоволено частково, зобов'язано Державне підприємство редакцію газети “Урядовий кур'єр” за власний рахунок опублікувати спростування недостовірної інформації, надрукованої в газеті “Урядовий кур'єр” за № 155 від 22.08.2008 про призначення на 16.10.2008 чергових загальних зборів акціонерів ВАТ “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” у м. Донецьку тим же шрифтом і помістити в газеті “Урядовий кур'єр” під заголовком “Спростування” на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, що спростовується. В іншій частині в позові відмовлено.

          Рішення суду щодо задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Державного підприємства редакції газети “Урядовий кур'єр” за власний рахунок опублікувати спростування недостовірної інформації, обґрунтоване приписами статі 47 Закону України “Про інформацію” та ст. 37 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” з огляду на доведеність розповсюдження відповідачем інформації, що не відповідає дійсності.

          Відмова в позові в частині встановлення факту недійсності відомостей, викладених у газеті “Урядовий кур'єр” № 155 від 22.08.2008, обґрунтована приписами статті 16 ЦК України.

          Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2008 № 18/338 і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2009 у справі № 18/338 скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

          Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

          Апелянт вважає, що рішення господарського суду міста Києва винесено з порушенням норм матеріального права, а саме суд не повинен був застосовувати ст. 37 Закону України “Про друковані засоби масової інформації  (пресу) в Україні” та неповним з'ясуванням обставин справи.

          Крім того, місцевий суд на підставі ст. 47, 43 ГПК України не перевірив нічим не підтверджені твердження позивача про те, що лист, надісланий до редакції, є підробленим, а лише поклав в основу свого рішення такі пояснення позивача, який жодних доказів на підтвердження своїх пояснень не надав.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 31.03.2009  позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2008 по справі № 18/338 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Крім того, позивач зазначив, що якщо відповідач не має доказів того, що опубліковані ним відомості відповідають дійсності, він зобов'язаний на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою.

          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2009 було відкладено розгляд справи на підставі п. 1 ст. 77 ГПК України. Апелянт в засідання суду Київського апеляційного господарського суду 03.03.2009 не з'явився, проте був належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується повідомлення про вручення № 058307 (аркуш справи 136).

          Розпорядженням В.о. Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/10 від 30.03.2009 „Про зміну складу колегії суддів”, в зв'язку з виробничою необхідністю, (виходом судді Смірнової Л.Г. в щорічну відпустку) було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 18/338 колегії суддів у складі: Коротун О.М. - головуючий суддя, суддів Алданова С.О., Калатай Н.Ф.

          В судове засідання Київського апеляційного господарського суду 31.03.2009 представник відповідача вдруге не з'явився, проте був належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали від 03.03.2009 та повідомленням про вручення № 9198168 (знаходиться в матеріалах справи).

          Враховуючи, що судом явка уповноваженого представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалася, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні 31.03.2009, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 ГПК України.

          Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали заяви, заслухавши пояснення позивача, Київський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

 Як правильно з'ясовано судом першої інстанції, 22.08.2008 у газеті“Урядовий кур'єр” № 155 було надруковано повідомлення про те, що 16.10.2008 о 13:00 за адресою м. Донецьк, вул. Артема, 46, відбудуться чергові загальні збори акціонерів ВАТ “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат”.

          22.08.2008 позивач звернувся до відповідача з заявою № 23-5-3972юр (аркуш справи 30) про надання інформації. У зазначеній заяві позивач повідомив відповідача, що правління Відкритого акціонерного товариства “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” не приймало рішення про скликання зборів акціонерів 16.10.2008 у м. Донецьку та у зв'язку з цим просило надати у його розпорядження копії всіх документів, які є в розпорядженні редакції газети, що стосуються появи у газеті оголошення про призначення зборів акціонерів ВАТ “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” на 16.10.2008, зокрема, ксерокопії конверта, в якому було надіслано оголошення, платіжного документа в забезпечення опублікування оголошення та листа заявника з проханням опублікувати вказане повідомлення. Також просив пояснити, чому в повідомленні не вказано контактний телефон: чи є це помилкою редакції, чи такі дані не вказано заявником повідомлення.

          28.08.2008 позивач звернувся до відповідача з заявою № 23-5-4022юр (аркуш справи 29) з вимогою негайно спростувати відомості, надруковані 22.08.2008 у газеті “Урядовий кур'єр” стосовно чергових загальних зборів акціонерів ВАТ “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат”, в якому останній зазначив, що 28.08.2008 він звернувся до прокуратури міста Києва з заявою (в порядку статті 97 КПК України), про порушення кримінальної справи по факту підроблення документів (бланку ВАТ “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат”, печатки та підпису голови правління ВАТ “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” – Пасіка С.П.) за ознаками злочину, передбаченого статтею 358 КК України, та по факту протидії законній господарській діяльності підприємства за ознаками злочину, передбаченого статтею 205 КК України.

          05.09.2008 редакція газети “Урядовий кур'єр” направила позивачу лист-повідомлення № 169/04, в якому повідомила, що оскільки викладені в оголошенні відомості не є наклепом та стосуються діяльності ВАТ “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат” як акціонерного товариства, то підстав для спростування цих відомостей у редакції газети “Урядовий кур'єр” не вбачається.

          Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи Київський апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

          Київський апеляційний господарський суд вважає, що позов в частині встановлення факту недійсності відомостей, викладених у газеті “Урядовий кур'єр” № 155 від 22.08.2008 не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

          Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та  споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Законодавець передбачив також в цих же частинах статей 16 ЦК України та 20 ГК України, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Отже, заявлені способи захисту порушеного права чи охоронюваного інтересу повинні кореспондуватись із приписами статті 16 ГПК України чи ст. 20 ГК України.

Таким чином, при вирішенні питання про встановлення факту недійсності відомостей в судовому порядку, слід виходити з того, що встановлення факту недійсності відомостей є застосуванням одного зі способів захисту прав, не передбачених законом, а тому не відповідає приписам статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України (аналогічна позиція міститься в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 07.04.08 № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України"). Тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Спростування недостовірної інформації є спеціальним (поряд із загальними, передбаченими ст. 16 ЦК України) способом захисту цивільних прав і застосовується у разі визнання поширеної інформації недостовірною лише у справах про захист честі, гідності та ділової репутації (ст.ст. 91, 94, 277 ЦК України).

          Згідно ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також  для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до  статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи  за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має  право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві позивач має право вільно обирати способи  захисту порушеного права чи інтересу і, зокрема, визначати відповідача за своїми вимогами тощо. Таким чином, обраний позивачем у цій справі спосіб  захисту його порушеного права (в частині спростування недостовірних відомостей, надрукованих в газеті “Урядовий кур'єр” № 155 від 22.08.2008) відповідає способу, що встановлений у статті 277 ЦК України

          Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Відповідач повинен довести, що поширені ним відомості відповідають дійсності. На позивача покладається обов'язок довести лише факт поширення

відомостей, які його ганьблять, особою, до якої пред'явлений позов

Відповідно до ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж  цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

За змістом приписів статті 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачено статтею 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).

          Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація,  поширена  про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила,  не доведе протилежного. Отже, тягар доказування достовірності негативної інформації про позивача покладається на відповідача, а на позивача покладено лише обов'язок доказування  факту поширення такої інформації відповідачем.  Цей висновок узгоджується з приписом абзацу першого частини другої статті 302 ЦК (аналогічна позиція міститься в ч. 2 п. 8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007 № 01-8/184).

          Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач повинен довести лише факт поширення інформації, відповідач же її достовірність.

          Факт поширення інформації є доведеним з огляду на наявні в матеріалах справи письмові докази, зокрема, копія газети “Урядовий кур'єр” за № 155 від 22.08.2008 (аркуш справи 86-89).

          Відповідач в свою чергу не довів достовірність поширеної ним  інформації в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України.

          Частиною 4 статті 32 Конституції України передбачено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе, право на спростування недостовірної інформації передбачено також ст. 277 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), у статті 37 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” та статті 33 Закону України “Про інформаційні агентства”.

          Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної  інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

          За приписами ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім”ї  недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. За своєю правовою природою право на спростування недостовірної інформації, передбачено статтею 277 ЦК України,  належить не лише фізичним, але й юридичним особам, оскільки це право може бути використано господарюючим суб'єктом (підприємцем) як спосіб судового захисту щодо поширення інформації, яка шкодить його діловій репутації.

          Отже, за змістом наведених приписів чинного законодавства право на спростування має особа, про яку поширено недостовірну інформацію, навіть якщо таке поширення не завдало шкоди її діловій репутації (аналогічна позиція міститься в п. 1 ч. 7 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 12.11.2008 № 01-8/676 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням господарськими судами законодавства про інформацію”).

          Згідно ст. 47 Закону України “Про інформацію” відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як надання інформації, що не відповідає дійсності, поширенні відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи.

Посилання апелянта на неправомірне застосування норми матеріального права, зокрема, ст. 37 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” не приймається Київським апеляційним господарським судом як необґрунтовані.

Відповідно до ст. 37 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого

засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність.

Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою.

Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під  заголовком "Спростування" на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Обсяг спростування не може більше ніж удвічі перевищувати обсяг спростовуваного фрагменту опублікованого повідомлення або матеріалу. Забороняється вимагати, щоб спростування було  меншим, ніж половина стандартної сторінки машинописного тексту.

Спростування може бути підготовленим у формі відповіді, обсяг якої не перевищує спростовуваного матеріалу.

Скорочення чи інші зміни в тексті спростування заявника без його згоди не допускаються.

Редакція відмовляє в публікації спростування, якщо спростування: порушує положення статті 3 цього Закону; суперечить рішенню або вироку суду, які набрали чинності; є анонімним.

Редакція може відмовити в публікації спростування, якщо спростування: стосується відомостей, які нею вже спростовано; надійшло з вимогою заявника опублікувати його пізніше, ніж через рік з дня публікації відомостей, що спростовуються.

Редакція зобов'язана в строк, що не перевищує одного місяця з дня  надходження вимоги, опублікувати спростування і письмово повідомити заявника про строк і час публікації спростування у разі затримки або про відмову в його публікації, зазначивши підстави відмови.

З огляду на викладене, судом першої інстанції правомірно встановлено, що відповідач опублікував недостовірну інформацію щодо позивача, а остання підлягає спростуванню відповідачем, а тому позов в цій частині правомірно задоволено судом першої інстанції.

Таким чином, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог про спростування недостовірних відомостей, надрукованих в газеті “Урядовий кур'єр” № 155 від 22.08.2008.

Доводи апеляційної скарги не спростовують наведеного в поставнові.

          З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 ГПК України. Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Державного підприємства редакції газети “Урядовий кур'єр” залишити без задоволення.

2.   Рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2008 у справі  № 18/338 залишити без змін.

3.  Матеріали справи № 18/338 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку

 Головуючий суддя                                                                      Коротун  О.М.

 Судді                                                                                          Алданова  С.О.

                                                                                          Калатай  Н.Ф.