Постанова

від 06.02.2008 по справі 23/280-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 06 лютого 2008 р.                                                                                   

№ 23/280-б 

Вищий

господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. -головуючого

Катеринчук Л.Й. (доповідача)

Заріцької А.О.

розглянувши  касаційні скарги

державної податкової інспекції у

Печерському районі міста Києва

на ухвалу

та постанову

господарського суду міста Києва

від 28.08.2007 Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2007

у справі

господарського суду

№ 23/280-б

міста Києва

за заявою

товариства з обмеженою

відповідальністю «Украгролайф»

про визнання банкрутом

товариства з обмеженою

відповідальністю «Автовіппостач»

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від заявника касаційної скарги

Москальова Г.С. (дов.

№17460/9/10-209 від 28.12.2007)

від заявника

не з'явились

від боржника

не з'явились

В С Т А Н О В

И В  :

Ухвалою господарського суду м.

Києва від 13.06.2007 було порушено провадження у справі про визнання товариства

з обмеженою відповідальністю «Автовіппостач»(далі -боржника) банкрутом за

заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Украгролайф»(далі - ініціюючого

кредитора) з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України

«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Постановою суду від 20.06.2007

боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

07.08.2007

до господарського суду м. Києва на затвердження надано звіт ліквідатора про

проведену роботу та ліквідаційний баланс.

Ухвалою суду від 28.08.2007

звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс боржника було затверджено, боржника

ліквідовано, провадження у справі припинено.

Постановою Київського апеляційного

господарського суду від 13.11.2007 апеляційну скаргу державної податкової

інспекції у Печерському районі міста Києва (далі -інспекція) залишено без

задоволення, ухвалу суду першої інстанції від 28.08.2007 залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятою

постановою, інспекція звернулася до Вищого господарського суду України з

касаційними скаргами, в яких просила скасувати ухвалу суду першої та постанову

суду апеляційної інстанцій направити справу на новий розгляд, аргументуючи

порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 1, 14,

23, 32, 40, 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або

визнання його банкрутом»(далі -Закону), статей 22, 43 Господарського

процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого

господарського суду України переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду

першої та постанову суду апеляційної інстанцій, на підставі встановлених

фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального

та процесуального права, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають

задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до вимог частин 1, 2

статті 52 Закону в разі, якщо громадянин -підприємець - боржник або керівні

органи боржника  - юридичної особи  відсутні за її місцезнаходженням, або у разі

ненадання боржником протягом року до 

органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових

декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших

ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява

про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана

кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання

зобов'язань.

Відповідно до частини 1 статті 32

Закону після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до

господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються:

показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про

реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори

купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з

даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують

погашення вимог кредиторів.

Господарський суд після

заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або

окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та

ліквідаційного балансу.

Отже, законодавцем передбачено

обов'язковий перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються суду разом із

звітом ліквідатора та є предметом дослідження в судовому засіданні за

підсумками ліквідаційної процедури, яке проводиться за участю кредиторів

(комітету кредиторів).

Як вбачається з матеріалів справи,

постановою суду від 20.06.2007 боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну

процедуру в порядку статті 52 Закону.

07.08.2007 до господарського суду

на затвердження подано звіт ліквідатора про проведену роботу та ліквідаційний

баланс. Матеріалами справи підтверджується подання звіту ліквідатора без

реєстру вимог кредиторів, який є обов'язковим додатком, згідно з частиною 1

статті 32 Закону (т.1 а.с. 75-102).

Відповідно до частини 2 статті 34

Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно

до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не

можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

          Матеріалами справи підтверджується,

що ухвала суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та

ліквідаційного балансу не містить аналізу звіту ліквідатора; не дає оцінки

наявності (відсутності) необхідних додатків до звіту ліквідатора, зокрема,

реєстру (переліку) вимог кредиторів, даних інвентаризації майна боржника, даних

про встановлення ліквідатором державної реєстрації прав власності (заборон

відчуження) боржника на об'єкти рухомого та нерухомого майна; не встановлює

переліку кредиторів, чиї вимоги виявились незадоволеними за наслідками

проведеної ліквідаційної процедури; не мотивує висновків суду про необхідність

ліквідації юридичної особи боржника.

Згідно із статтею 93 Цивільного

кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи,

які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають

від її імені.

Пунктом 5 статті 1 Закону України

«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних  осіб -підприємців»передбачено, що

місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до

установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Статтею 16 Закону України «Про

державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»передбачено,

що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту

достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців)

створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо

місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення

державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін

до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про

установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про

відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог статті 17

Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб

-підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному

реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її

місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу,

а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3

статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного

державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються

достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не

внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до

Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути

використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає

порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність

юридичної особи за її  місцезнаходженням,

які здійснюються державним реєстратором 

(пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 8 статті 19

зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про

відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання

реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в

установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання

державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення

встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням

державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів

з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження

відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу

державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі

повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної

картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Виходячи з вимог частини 2 статті

34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які

відповідно до законодавства  повинні бути

підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими

засобами доказування.

В якості доказу відсутності

боржника за місцезнаходженням, до матеріалів справи надано акт керівника

ініціюючого кредитора (№02-10 від 02.10.2006 (т.1 а.с 18), про відсутність

боржника за місцезнаходженням за адресою: м. Київ, вул. Первомайського, 5-А.

Відповідно до довідки №24969/05 від 07.12.2005 адреса місцезнаходження боржника

є м. Київ, вул. Первомайського, 5-А, а останні реєстраційні дії були 23.11.2005

№10701020000014988 (т. 1 а.с.44).

Зважаючи на викладене, з посиланням

на приписи частин 1, 3 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію

юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», суди не надали оцінку

зазначеному акту на предмет його належності в обґрунтування обставин

відсутності боржника за адресою місцезнаходження (з такими висновками погодився

Верховний Суд України в постанові №07/297 від 06.11.2007 у справі №43/427), що

було підставою порушення провадження за спрощеною процедурою відповідно до

статті 52 Закону.

Окрім того, частиною 3 статті 6

Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом,

якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше

трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені

боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку,

якщо інше не передбачено цим законом.

При цьому безспірність вимог

кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний

додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в

пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен

додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують

визнання боржником вимог кредитора.

За приписами частини 8 статті 1

Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші

вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими

документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів

з рахунків боржника.

Як вбачається із змісту заяви про

порушення справи про банкрутство та додатків до неї, ініціюючий кредитор

обґрунтовував безспірність своїх вимог визнанням боржником  претензії, згідно відповіді від 06.09.2006

року, та не надав виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими

відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Відтак, затверджуючи звіт

ліквідатора та ліквідаційний баланс за спрощеною процедурою, суд не дав оцінки

обґрунтованості ведення спрощеної ліквідаційної процедури у справі за приписами

статті 52 Закону.

Ухвала суду про затвердження звіту

ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі є за

своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної

процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для

даної справи (вчинення належних дій ліквідатором по виявленню активів та

пасивів боржника, зокрема,  встановлення

судом обставин неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок

вжитих ліквідатором заходів, встановлення неможливості задоволення визначених

за звітом ліквідатора вимог кредиторів та необхідності у зв'язку з цим

ліквідації боржника, обґрунтування оплати послуг арбітражного керуючого, якщо

до звіту ліквідатора додається звіт про його витрати та оплату послуг),

висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути

вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами,

дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від

29.12.1976 №11).

З врахуванням викладеного

оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляції не можна вважати

законними та обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню, а справа

направленню на новий судовий розгляд на стадії ліквідаційної процедури в іншому

складі суду.

При новому розгляді справи суду

першої інстанції необхідно врахувати викладене та прийняти судовий акт за

наслідками ліквідаційної процедури з дотриманням норм матеріального та

процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись

ст.ст. 111-5,111-7,111-9,111-11 ГПК України Вищий господарський суд України -

П О С Т А Н О

В И В :

1.          Касаційні скарги державної податкової

інспекції у Печерському районі міста Києва задовольнити.

2.          Постанову Київського апеляційного

господарського суду від 13.11.2007 та ухвалу господарського суду міста Києва

від 28.08.2007 скасувати, справу №23/280-б направити на новий судовий розгляд

до господарського суду міста Києва на стадії ліквідаційної процедури в іншому

складі суду.

Головуючий                                                                            

Б. Поляков

Судді                                                                                                 Л.

Катеринчук

                А. Заріцька