Постанова

від 07.02.2008 по справі 7/204-07-6/316/07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 07 лютого 2008 р.                                                                                   

№ 7/204-07-6/316/07 

Вищий 

господарський суд  України у

складі колегії  суддів:

головуючого -судді

Дерепи В.І.

суддів :

Грека Б.М. -(доповідача у справі)

Стратієнко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому

засіданні касаційну скаргу

Суб'єкта підприємницької

діяльності-фізичної особи ОСОБА_1

на постанову

Запорізького апеляційного

господарського суду від 14.11.07

у справі

№ 7/204-07-6/316-07

господарського суду

Запорізької області

за позовом

Суб'єкта підприємницької

діяльності-фізичної особи ОСОБА_1

до

Товариства з обмеженою

відповідальністю "Мобізв'язок"

про

стягнення 50000 грн.

за участю представників від:

позивача

суб'єкт підприємницької

діяльності -фізична особа    ОСОБА_1.

відповідача

Жеребило А.В. (дов. від

31.01.2008)

В С Т А Н О В

И В :

Приватним підприємцем ОСОБА_1,

подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “Мобізв'язок” про

стягнення суми 50000,00 грн. боргу за договором позики від 20.12.06.

Рішенням господарського суду

Запорізької області від 20.09.07 (суддя Місюра Л.С.), залишеним без змін

постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 14.11.07 (колегія

суддів у складі: головуючого-судді Мірошниченка М.В., суддів: Кричмаржевського

В.А., Хуторного В.М.), в позові відмовлено. Судові акти мотивовані тим, що

позивачем не надано доказів на підтвердження факту передачі грошових коштів

відповідачу, внаслідок чого, договір позики від 20.12.06 є неукладеним, тобто

таким, що не відбувся.

Не погоджуючись з рішенням та

постановою, позивач просить їх скасувати, позов задовольнити. Касаційна скарга

мотивована тим, що  існування оформленого

договору позики від 20.12.06 є тим самим доказом, який підтверджує факт

отримання позичальником грошей. Зазначений договір належним чином не був

визнаний судом неукладеним.

Заслухавши суддю-доповідача,

розглянувши  та обговоривши доводи

касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та

процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не  підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи та

встановлено в судових актах, 20.12.06 між ПП ОСОБА_1. (позикодавець) і ТОВ

“Мобізв'язок”(позичальник) був підписаний договір позики, згідно з п.1 якого,

позикодавець передає позичальнику в борг 50.000,00 грн. + 21 % річних, а

позичальник зобов'язується повернути зазначену суму в обумовлений строк.

Пунктом 2 договору передбачено, що повернення зазначеної в цьому договорі суми

має місце за бажанням позичальника на протязі 3-х місяців рівновеликими долями,

але останній внесок повинен бути зроблений не пізніше 20.03.07.

В обґрунтування позову позивач

посилається на те, що ним, на виконання договору позики, відповідачу передані

грошові кошти у розмірі 50.000,00 грн., які останній в обумовлений договором

строк не повернув. У зв'язку з цим, позивач звернувся із позовом до суду про

стягнення з відповідача суми 50.000,00 грн. боргу за договором позики.

Відмовляючи в позові, суди вказали на недоведення факту передачі позивачем

грошей відповідачу.

Колегія суддів Вищого

господарського суду України погоджується з такою правовою позицією судів попередніх

інстанцій, оскільки відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна

сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові)

грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник

зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму

позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір

позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених

родовими ознаками.

Згідно зі ст.1047 ЦК України,

договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у

десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму

доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно

від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути

представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання

йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судами встановлено, що позикодавцем

обумовлена договором сума грошей позичальнику не передавалась. Тому колегія

суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів

попередніх інстанцій про те, що згідно з 

ч.2 ст.1046 ЦК України та з п.5 договору позики, цей договір вважається

неукладеним, і підстави для стягнення з відповідача суми 50.000,00 грн.

відсутні.

Доводи скаржника про те, що факт

отримання позичальником грошей підтверджується самим існуванням договору позики

від 20.12.06, не приймається до уваги, оскільки вони по-суті є переоцінкою

договору від 20.12.06. А всилу ст.1117 Господарського процесуального

кодексу України, переоцінка доказів та обставин справи не відноситься до

компетенції господарського суду касаційної інстанції.

Отже, доводи касаційної скарги не

можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову

апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена

при повному з'ясуванні судами всіх обставин справи та при вірному

правозастосуванні.

Враховуючи наведене та керуючись

ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111

Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Суб'єкта

підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення,

постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14.11.07 у справі

№ 7/204-07-6/316-07 залишити без

змін.

Головуючий - суддя                                                                     

В. Дерепа

Судді                                                                     

                              Б.

Грек

Л. Стратієнко