Постанова

від 18.01.2011 по справі 2/217

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/217

       ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

18.01.11                                                                                           Справа  № 2/217

ПОСТАНОВА

     Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого-судді                                                                      Скрипчук О.С.

Суддів                                                                                          Дубник О.П.

                                                                                                    Процика Т.С.

при секретарі судового засідання Мацкулі Н.М.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) «Фольксбанк»№ 10-3/20679 від 08.10.2010 року;

на рішення Господарського суду Львівської області від 26.02.2010 року;

у справі № 2/217;

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Регіональна будівельно-технічна компанія», м.Львів

до відповідача:  ПАТ «Фольксбанк», м.Львів;

про  визнання недійсним пп.5.2.11 кредитного договору №КР28798 від 28.08.2009р.

за участю представників:

від позивача – не з'явився;

від відповідача  – Очич Т. –представник;

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Регіональна будівельно-технічна компанія»звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ВАТ «Фольксбанк»про визнання недійсним пп.5.2.11 кредитного договору №КР28798 від 28.08.2009р.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.02.2010 року у справі № 2/217 (суддя Мазовіта А.Б.) позов ТзОВ «Регіональна будівельно-технічна компанія»задоволено. Суд прийняв рішення, яким визнав недійсним пп.5.2.11 кредитного договору №КР28798 від 28.08.2009р, укладеного між ВАТ «Електрон Банк»(правонаступником якого є ПАТ «Фольксбанк») та ТзОВ «Регіональна будівельно-технічна компанія».

Не погоджуючись з даним рішенням суду ПАТ «Фольксбанк»подало апеляційну скаргу № 10-3/20679 від 08.10.2010 року, в якій просить скасувати рішення суду від 26.02.2010 року.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду не відповідає вимогам чинного законодавства. А саме скаржник зазначає, що твердження позивача про те, що пп. 5.2.11 кредитного договору №  КР 28798 від 28.08.2009 року суперечить нормам чинного законодавства, що визначають порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті України не є вірним. У зазначеному пункті  не передбачено, що виконання повинно здійснюватись в іноземній валюті, чітко не передбачено валюти грошового зобов'язання, а зазначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, що не суперечить ст. 533 ЦК України, яка визначає валюту виконання грошового зобов'язання, а саме грошове зобов'язання має бути виконано в гривні.

Позивачем не подано відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач у судове за?сідання, яке відбулося 18.01.2011 року уповноваженого представника не направив не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгл?яду апеляційної скарги належ?ним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 04917505.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.08.2008 року між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фольксбанк»та ТзОВ «Регіональна будівельно-технічна компанія» було укладено кредитний договір №КР28798. (а.с. 13-20). Згідно умов договору відповідач зобов'язувався надати позивачу грошові кошти в сумі 2 500 000 доларів США строком на 21 місяць з погашенням кредиту в кінці терміну, а позивач зобов'язувався повернути відповідачу основну суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом у строки та в порядку, передбачених кредитним договором.

18.09.2008 року сторони підписали додаток №1 до кредитного договору, яким внесли зміни до порядку нарахування та сплати процентів за кредитом.

28.11.2008 року сторони підписали додаток № 2 до кредитного договору, яким було змінено розмір процентів за користування кредитними коштами.

21 січня 2009 року сторони підписали додаток №3 до кредитного договору, яким було змінено порядок притягнення винної сторони до відповідальності за порушення договірних зобов'язань.

Відповідно до пп. 5.2.11 кредитного договору позивач (позичальник) зобов'язався у термін до 01 грудня 2008 року сплатити плату за розгляд кредитної заявки згідно тарифів банку в розмірі 12 500,00 доларів США  на рахунок № 35703100008383, МФО 325213, код ЄДРПОУ 32968045.

Позивач при зверненні до суду першої інстанції просить визнати недійсним пп.5.2.11 кредитного договору з тих підстав, що останній не відповідає нормам чинного законодавства та порушує його права.

При прийнятті постанови колегія суддів виходила з наступного.

Згідно ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зокрема, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою ст.215 ЦК України встановлено, що підставою  недійсності  правочину є  недодержання в момент  вчинення  правочину стороною  (сторонами)  вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6  ст.203 ЦК України.

В пп. 5.2.11 кредитного договору передбачено, що позивач (позичальник) зобов'язаний у термін до 01 грудня 2008 року сплатити плату за розгляд кредитної заявки згідно тарифів банку в розмірі 12 500,00 доларів США на рахунок № 35703100008383, МФО 325213, код ЄДРПОУ 32968045.

За своєю правовою природою плата за розгляд кредитної заявки є грошовою сумою як сплачується потенційними позичальниками банку за розгляд заявки на отримання кредиту і яка не залежить від результатів розгляду.

Оскільки кредитна заявка містить лише волевиявлення позичальника та інформацію, необхідну для реалізації сторонами чергового етапу кредитного договору, то обов'язок відповідача надати кредитні кошти та обов'язок відповідача розглянути кредитну заявку не можуть розглядатись як різні зобов'язання. Проте, надання кредитних коштів та розгляд кредитної заявки визначаються як окремі послуги відповідача, кожну з яких позивач замовляє окремо, та кожну з яких окремо оплачує.

Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.   В даній ситуації позивач фактично не одержав та не спожив послугу, він лише реалізував своє право на одержання чергової частини кредиту. Таким чином, положення пп.5.2.11 кредитного договору суперечать загальним положенням ЦК України про договір надання послуг.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно ч.2 ст.628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч.8 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях. Вказані норми чинного законодавства вичерпують предмет кредитного договору та дають можливість зробити висновок, що оплатне надання послуги щодо розгляду документів клієнта не належить до предмету кредитного договору.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч.8 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.

Як вбачається зі змісту положень ч.2 ст.1 Закону України «Про банки і банківську діяльність»метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Закону України «Про банки та банківську діяльність»банку забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції.

Згідно ч.1, 3 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.

Як видно з матеріалів справи, умовою укладення кредитного договору та надання позивачу кредиту була, у тому числі, оплата послуги за розгляд кредитної заявки про надання грошових коштів, що виходить за межі предмету кредитного договору, а відтак суперечить ст.ст. 346 ГК України, ст. 627, ч. 1 ст. 1054 ЦК України, ч. 2 ст. 1, ч.3 ст. 53, ч. 1,3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ч. 1, 2 ст. 1, ст. 9  Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підставні та такі, що підлягають до задоволення.

Таким чином, оскаржуване рішення прийняте місцевим господарським судом із правильним застосуванням матеріальних та процесуальних норм і підстав для його скасування немає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 26.02.2010 року у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу направити в Господарський суд Львівської області.

Головуючий - суддя                                                                      Скрипчук О.С.

суддя                                                                                        Дубник О.П.

 суддя                                                                                Процик Т.С.

Постанова підписана 15 лютого 2011 року