Постанова

від 09.02.2011 по справі 14/333-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

14/333-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2011 року                                                                          Справа №  14/333-10

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий  –суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді –Мороз В.Ф., Науменко І.М.,

секретар судового засідання –Колесник Д.А.,

за участю представників сторін:

від позивача –Рябчик С.В., довіреність від 23 березня 2010 року б/н;

від відповідача –Комерзан О.О., довіреність від 28 грудня 2010 року №28-12/10-3;

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Укртек”, м.Дніпропетровськ

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11 січня 2011 року у справі №14/333-10

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю “Укртек”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Райффайзен Лізинг Аваль”, м.Київ

про визнання недійсним договору, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11 січня 2011 року у справі №14/333-10 (суддя Панна С.П.) відмовлено з задоволенні позовних вимог ТОВ “Укртек” про визнання недійсним з моменту укладення договору фінансового лізингу №L1095_09/07.

При прийнятті рішення господарський суд виходив із відсутності підстав для визнання недійсним оскаржуваного позивачем договору, оскільки його положення відповідають вимогам закону.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач –ТОВ “Укртек”, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що договір фінансового лізингу №L1095_09/07 в редакції від 28 лютого 2009 року не відповідає вимогам ЦК України та положенням Закону про фінансовий лізинг. Вказує про недодержання сторонами при укладенні договору вимог ч.5 ст.203 ЦК України; вважає неправомірним зміну складу лізингових платежів; зазначає, що із договору неможливо визначити вартість предмету лізингу; вважає, що в частині визначення лізингових платежів та повернення вартості предмету лізингу договір не спрямований на реальне створення правових наслідків, обумовлених ним; аналізуючи до відносин, що існують між сторонами, вважає, що до них не підлягають застосуванню положення Закону України “Про фінансовий лізинг”.

Відповідач –ПАТ “Лізингова компанія “Укртранслізинг”, проти апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи  апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

11 вересня 2007 року між відповідачем –ТОВ  “Райффайзен Лізинг Аваль” (лізингодавець) та позивачем –ТОВ “Укртек” (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № L1095_09-07, згідно з умовами якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначається в специфікації, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Відповідно до умов договору відповідач 11 вересня 2007 року за актом приймання-передачі предмета лізингу передав позивачу предмет лізингу –буровий станок Atlas Copco ROC L6H, 2007 року випуску.

28 лютого 2009 року сторонами укладено угоду про внесення змін до договору фінансового лізингу від 11 вересня 2007 року № L1095_09-0714, відповідно до умов якої, за бажанням лізингоодержувача реструктуризовано прострочену заборгованість позивача по сплаті лізингових платежів у розмірі 601820,05 грн. та викладено договір у новій редакції.

Як вбачається із матеріалів справи, у зв'язку з несплатою позивачем лізингових платежів, предмет лізингу був вилучений у лізингоодержувача 11 грудня 2009 року.

В жовтні 2010 року ТОВ “Укртек” звернулося до господарського суду з позовом до ТОВ “Райффайзен Лізинг Аваль”, в якому просив визнати на підставі ст.215, 203 ЦК України договір фінансового лізингу №L1095-09/07 недійсним.

В обґрунтування своїх вимог у позивач зазначав про невідповідність договору положенням Закону України “Про фінансовий лізинг”, неправомірність внесення змін до договору в частині вартості предмета лізингу та сплати лізингових платежів, вказував, що сторони не дійшли згоди з усіх істотних умов договору, що сторонами невірно визначений склад лізингових платежів, що договором не визначені індивідуальні ознаки предмету лізингу, що договір підписаний особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, що договір в частині лізингових платежів у повернення вартості предмету лізингу не спрямований на реальне створення правових наслідків.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вірно зазначено господарським судом, сторонами при укладенні договору, угоди про внесення змін до договору та договору в новій редакції дотриманні вимоги, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, у зв'язку з чим підстави для визнання оспорюваного договору недійсним відсутні.

Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Згідно з ч.2 ст.180 ГПК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Також, відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею ст.6 Закону України “Про фінансовий лізинг” встановлено, що договір фінансового лізингу укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору фінансового лізингу є: предмет лізингу, строк лізингу, розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору даного виду, договір підписаний сторонами, в тому числі позивачем, що свідчить про те, що він погодився з умовами договору (як у первинній, так і новій редакції), договір фактично виконувався сторонами, а позивачем предмет лізингу був прийнятий та використовувався у господарській діяльності на встановлених сторонами умовах.

Доводи позивача, якими він обґрунтовував свої вимоги щодо недійсності договору фінансового лізингу, правомірно і обґрунтовано відхилені господарським судом як безпідставні і неспроможні.

Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, фактично збігаються з доводами, викладеними ним у позовній заяві, і не спростовують висновків господарського суду, покладених в обґрунтування рішення.

При цьому судова колегія вважає за необхідне зазначити про недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання та обов'язок сторони належним чином виконати свої зобов'язання відповідно до умов договору та закону, оскільки обставини, на які посилається позивач в обгурнування своїх вимог про недійсність договору фінансового лізингу, не можуть слугувати підставою для звільнення його від виконання зобов'язань зі сплати лізингових платежів та погашення існуючої заборгованості.

Судова колегія вважає, що господарським судом повно, всебічно та об'єктивно розглянуті всі обставини справи та їм надана належна правова оцінка, рішення господарського суду відповідає вимогам закону і підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11 січня 2011 року у справі №14/333-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Укртек” –без задоволення.

Головуючий                                                                                        О.В.Голяшкін                     

Судді                                                                                                    В.Ф.Мороз

                                                                                                                              І.М.Науменко