Рішення

від 16.02.2011 по справі 2/6/2011/5003

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/6/2011/5003

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

16 лютого 2011 р.                  Справа 2/6/2011/5003

за позовом:Першого заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії ПАТ "Укрексімбанк" 21050, м. Вінниця, вул. Козицького, 51; м. Київ, вул. Горького,127  

до:Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська технологічно-будівельна компанія"  23211, Вінницька обл., Вінницький р-н., с. Вінницькі Хутори, вул.Леніна,1  

про стягнення 6157143,84 грн. заборгованості за кредитним договором

Головуючий суддя     Мельник П.А.     

Cекретар судового засідання Віннік О.В.

Представники

          позивача :       Івашкевич І.Р.- за довіреністю;

          відповідача :  Швайко О.В.- за довіреністю;

          прокуратури : Гембера С.В.- за посвідченням.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Першого заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії ПАТ "Укрексімбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська технологічно-будівельна компанія" про стягнення 6 157 143,84 грн. заборгованості за кредитним договором №7407К30 від 09.08.2007 р.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 14.01.11 р. порушено провадження у справі №2/6/2011/5003 та призначено засідання на 16.02.11 р.

В судовому засіданні представник позивача та прокуратури позов підтримали, просили суд позовні вимоги задовільнити з урахуванням поданої до суду заяви про уточнення позовних вимог, згідно якої останні зменшують розмір позовних вимог та просять стягнути з відповідача: 5 450 000,00 грн.- суму основного боргу по кредиту, 419 971,00 грн.- заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами, 5 152,00 грн.- комісії за управління кредитом та 149 879,00 грн. пені за порушення строків погашення заборгованості.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, зменшити розмір позовних вимог. При цьому, частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Заява позивача про зменшення позовних вимог приймається судом, оскільки відмова позивача від позову в цій частині не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України  позивачу роз'яснені процесуальні наслідки його дій.

Відповідач з наданих усних пояснень проти позову заперечив, витребуваних ухвалою суду від 14.01.11 р. додаткових доказів, зокрема відзиву на позов, не надав.

За таких обставин, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.  

09 серпня 2007 року між ТОВ "Енергоремсервіс" (Позичальник) та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі керуючого філією ВАТ «Укрексімбанк» у м. Вінниці (Банк, далі по тексту- позивач) укладено кредитний договір №7407К30 (далі по тексту- Кредитний договір), відповідно до умов якого ТОВ «ЕнергоРемСервіс» з метою поповнення обігових коштів та фінансування поточних потреб отримало грошові кошти - кредит у сумі 5 600000,0 грн. строком погашення до 25.12.2010 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у визначеному договором та додатковими угодами розмірі.

Належне виконання умов Кредитного договору забезпечувалося договором поруки №7409РЗ від 24.12.2009 року (далі по тексту- Договір поруки), за умовами якого ТОВ «Українська технологічно-будівельна компанія» (Поручитель, далі по тексту- відповідач) у якості фінансового поручителя зобов'язалося перед ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання ТОВ «Енергоремсервіс» своїх зобов'язань по кредитному договору № 7407К30 від 09.08.07 р..

Зокрема, п. 3.2 Договору поруки передбачено, що у випадку невиконання позичальником основного зобов'язання, передбаченого кредитним договором, банк має право вимагати виконання цього зобов'язання у Поручителя та\або Позичальника, як у солідарних боржників.

Згідно п.4.1.3 Договору поруки кредитор має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання по кредитному договору Поручителем та\або Позичальником у випадку якщо протягом 20 робочих днів з моменту отримання Поручителем письмового повідомлення кредитора про факт невиконання та/або неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором та\або Поручителем за договором поруки, вони не будуть виконані.

Позивач свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, видавши в межах невідновлювальної кредитної лінії кредитні кошти на умовах визначених вищезазначеним Кредитним договором з усіма змінами та доповненнями до нього.

Відповідач свої зобов''язання згідно договору виконує не належним чином, в зв''язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 6 025 002, 22 грн.

У зв'язку із порушенням 01.11.10 р. господарським судом Вінницької області справи про банкрутство ТОВ «Енергоремсервіс» Банк згідно Договору поруки №7409Р3 від 24.12.09 р. 25.10.10 р. направив на адресу відповідача відповідну вимогу про сплату виниклої заборгованості, яка останнім залишена без виконання.

Оскільки ТОВ "Українська технологічно-будівельна компанія" в добровільному порядку не здійснює повернення кредитних коштів, це і стало підставою для звернення позивача та прокурора  з даним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч.1 ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.1 ст. 10561 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Виходячи зі змісту п. 3 ст. 346 ГК України кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем виконувались свої зобов'язання по наданню кредиту належним чином.

Однак, відповідач не виконав свого обов"язку щодо повної оплати суми кредиту, відсотків за користування кредитом, у зв"язку з чим за ним утворилась заборгованість перед Банком.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення 5 450 000,00 грн. - заборгованості по  кредиту, 419 971,00 грн.- заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами, 5 152,00 грн.- комісії за управління кредитом підлягають задоволенню, оскільки є обгрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов"язань позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 149 879,22 грн. -  пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом (пеня за несвоєчасну сплату кредиту в сумі 127 106,25 грн. за період з 02.05.2010 р. по 31.10.2010 р. + пеня за несвоєчасну сплату відсотків за період прострочення з 02.05.2010 р. по 31.10.2010 р. на суму 22 526,55 грн.+ пеня за прострочену комісію за обслуговування за період з 16.05.10 р. по 31.10.10 р. в розмірі 246,42 грн.).

Розглянувши дану вимогу, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.  

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється  договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що обчислюється у відсотках, розмір яких передбачений обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

П.7.2 Кредитного договору передбачено, що у разі невиконання зобов''язань згідно п.п.3.4.1., 3.5.1., 4.1. Договору Позичальник сплачує Банкові пеню, яка нараховується на суму прострочених платежів із розрахунку  фактичної кількості прострочених днів.

Виходячи з матеріалів справи, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 149 879,22 грн. -  пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом  заявлено правомірно та підлягають задоволенню.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про  задоволення позову в повному обсязі.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  покладаються на відповідача відповідно до ч. 2, 3 ст.49 ГПК України.

При покладенні судових витрат на відповідача суд також врахував рекомендації, які містяться в п.6.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в яких зазначено зокрема, що приймаючи рішення зі справи, провадження у якій порушено за заявою прокурора або його заступника, а також у випадках, коли позивач звільнений від сплати державного мита, господарський суд повинен виходити з того, що у разі задоволення позову повністю або частково державне мито стягується до державного бюджету України з відповідача, якщо він не звільнений від його сплати.

Із приписів ст.4 Декрету КМ від 21.01.1993 року № 7-93 "Про державне мито" не вбачається, що в даному випадку у відповідача є пільга по сплаті державного мита.

Керуючись  ст.ст. 11, 22, 509, 525, 526, 527, 546, 549, 551, 553, 554, 610, 611, 625, 629, 1049, 1050, 1054, 10561 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 198, 231, 233, 346 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 75, 80, 82,  83, 84, 85, 115, 116  ГПК України, суд -  

ВИРІШИВ :

1. Позов зодовільнити.

2. Стягнути з ТОВ "Українська технологічно-будівельна компанія" (23211, Вінницька область, Вінницький район, с.Вінницькі Хутори, вул.Леніна, 1, код ЄДРПОУ 34610295) на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії ПАТ "Укрексімбанк" у м.Вінниці (21050, м. Вінниця, вул. Козицького, 51, корп.1, код ЄДРПОУ  24896705) 5 450 000,00 грн. - заборгованості по  кредиту, 419 971,00 грн.- заборгованості по відсотках за корстування кредитними коштами, 5 152,00 грн. - комісії, 149 879,22 грн. -  пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом.

3. Стягнути з ТОВ "Українська технологічно-будівельна компанія" (23211, Вінницька область, Вінницький район, с.Вінницькі Хутори, вул.Леніна, 1, код ЄДРПОУ 34610295) в дохід Державного бюджету України 25 500,00 грн. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 236,00 грн. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.  Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам та прокурору по справі рекомендованим листом.

Суддя                                             Мельник П.А.

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано

відповідно до вимог ст.84 ГПК України  18 лютого 2011 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2,3 - позивачу  м. Київ, вул. Горького,127; м. Вінниця, вул. Козицького, 51;

4 - відповідачу  23211, Вінницька обл., Вінницький р-н., с. Вінницькі Хутори, вул. Леніна,1  

5 -прокуратура Вінницької області 21050, м. Вінниця, вул. Володарського,33