Рішення

від 15.02.2008 по справі 31/415

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

31/415

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  31/415

15.02.08

За позовом     Приватного підприємства "Софт Транс", с. Гоголів

До                    1. Приватного підприємства "Пан Атлас Сервіс", м. Київ

                        2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІА Транс експедиція", м. Київ

Про                      стягнення 282658,98 грн.

Суддя  Качан Н.І.

Представники:

Від позивача                   Харкова О.О. –пред. за довірен.

Від відповідача 1    Котовський О.О. –директор

Від відповідача 2    Худина О.В. –пред. по довір.

В судовому засіданні оголошувалась перерва відповідно до ст. 77 ГПК України

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся з позовом про стягнення 282 658, 98 грн. Заявлені  позовні вимоги Позивач мотивував тим, що відповідно до укладеного між Позивачем та Відповідачем-1 договору доручення Відповідач-1 зобов‘язувався виконувати перевезення вантажів Позивача відповідно до підтвердженого Відповідачем-1 факсимільного замовлення Позивача.

У грудні 2004 року відповідно до наданого Позивачем замовлення Відповідач-1 повинен був виконати перевезення вантажу за маршрутом с. Гоголів Броварського району Київської області –м. Керч –м. Сімферополь. Відповідачем-1 було надано під завантаження автомашину та причіп. Після завантаження вантажу водієм Відповідача-1 було підписано видаткові та товарно-транспортні накладні.

Відповідачем-1 вантаж до місяця призначення доставлено не було. Станом на вересень 2006 р. зазначений вантаж так і не було доставлено за місцем призначення, ані повернуто Позивачу за місцем завантаження. У зв‘язку з цим, Позивач вважає, що вантаж було втрачено Відповідачем-1, який згідно договору доручення зобов‘язувався виконувати перевезення такого вантажу.

Тому, Позивач просить суд стягнути з Відповідача-1 вартість втраченого вантажу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 270 661, 31 грн. та 3 процентів річних  - 11 997, 67 грн., усього –282 658, 98 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 07.12.2007р. ,потім оголошено перерву до 12 .12.2007р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2006р. провадження у справі було зупинено, у зв'язку з розглядом пов'язаної  з нею  справи № 31/30.

03.10.2007р. ухвалою Господарського суду міста Києва у справі №31/415 було задоволено клопотання Відповідача-1 та залучено до участі у справі у якості другого відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІА Транс експедиція»(надалі –«Відповідач-2»).

В подальшому розгляд справи відкладався та в судовому засіданні оголошувались перерви відповідно до ст. 77,86  ГПК України.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі.

Відповідач-1 у судовому засіданні проти позову заперечував та відповідно до ст. 59 Господарського процесуального кодексу України (надалі –«ГПК України») надав до суду відзив на позов. У відзиві Відповідач-1 заявив про відхилення позовних вимог Позивача у повному обсязі. Зокрема, Відповідач-1 зазначив, що Позивачем не додержано встановленого ГПК України порядку досудового врегулювання спору, а саме: не направлено на адресу Відповідача-1 претензії щодо врегулювання спору. Крім того, відповідно до укладеного договору доручення Відповідач-1 нібито набув статусу агента Позивача щодо контролю за рухом виконання перевезення вантажів Позивача, а всі права та обов‘язки щодо перевезення вантажу було передано третій особі, у зв‘язку з чим Відповідач-1 не набув статусу перевізника відповідно до законодавства.

Окрім того, Відповідач-1 зазначив про посилання Позивачем у позовній заяві на нібито неіснуючу норму договору доручення, яким встановлено матеріальну відповідальність Відповідача-1.

Також, Відповідачем-1 було подано до суду клопотання про залучення до участі у справі у якості співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІА Транс експедиція», оскільки перевезення вантажу, щодо якого між сторонами виник спір, було доручено Відповідачем-1 Товариству з обмеженою відповідальністю «ВІА Транс експедиція»та здійснювалося зазначеним товариством.

Позивач після ознайомлення із відзивом на позовну заяву, надав до суду письмові пояснення до відзиву Відповідача-1, у яких Позивач заперечив стосовно доводів Відповідача-1 про нібито відсутність правових підстав для визнання останнього перевізником відповідно до законодавства, вказуючи на відповідні норми ст. 316 Господарського кодексу України (надалі –«ГК України») та укладеного договору доручення разом з додатковою угодою до нього, відповідно до яких Відповідач-1 на думку Позивача несе повну відповідальність за втрату належного Позивачу багажу. У зв‘язку з цим, Позивач просив суд задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі та не брати до уваги доводи Відповідача-1, викладені у відзиві на позовну заяву.

Відповідач-2 після ознайомлення з матеріалами справи у судовому засіданні проти позову заперечував  та надав до суду відзив на позовну заяву. У зазначеному відзиві Відповідач-2 вказав  про те, що між ним та іншими сторонами у справі не існує ніяких господарських договорів, а копія факсимільного договору, на яку посилається як на підставу своїх заперечень Відповідач-1, підписано невідомою особою без жодних реквізитів. Належний Відповідачу-2 автомобіль, який за твердженням Відповідача-1 нібито здійснював перевезення вантажу, щодо якого між сторонами виник спір, згідно подорожнього листа у період з 22.12. по 30.12.2004 р. виконував рейс за  іншим маршрутом Київ-Кременчуг-Дніпропетровськ-Луганськ-Обухів.

З огляду на це, Відповідач-2 вважає, що будь-які підстави для залучення його до участі у спорі  в  якості співвідповідача, відсутні. Тому, Відповідач-2 просив суд визнати його неналежним відповідачем у справі та не застосовувати до нього відповідальності .

Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали,  всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

     В С Т А Н О В И В :

1 жовтня 2003 року між Позивачем та Приватним підприємством «Пан Атлас Сервіс», правонаступником якого є  Відповідач-1 відповідно до положень п. 1.1 ст. 1 Статуту Відповідача-1, затвердженого протоколом №1 Зборів учасників Відповідача-1  06.06.2005 р. та зареєстрованого державним реєстратором Печерської районної у м. Києві державної адміністрації 16.06.2005 р. (копія є у матеріалах справи) було укладено Договір доручення (на надання експедиторських послуг) №10-2003/02 (надалі –«Договір»).  

Відповідно до п. 1.2. Договору Позивач зобов‘язувався надавати вантажі для перевезення, а Відповідач-1 зобов‘язувався виконувати перевезення таких вантажів згідно з підтвердженою Відповідачем-1 факсимільною заявкою Позивача або узгодженого Позивачем та Відповідачем-1 графіку відвантаження, який є невід‘ємною частиною Договору.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що Позивач зобов‘язувався надавати Відповідачу-1 інформацію про умови перевезення (транспортне замовлення), яке повинно містити інформацію щодо точної адреси завантаження та дані контактних осіб, відповідальних за організацію завантаження, дату та час подачі транспортного засобу, найменування та вагу вантажу, тип необхідного транспортного засобу та умови завантаження/розвантаження, адресу місця вивантаження та дані контактних осіб, відповідальних за вивантаження вантажу, строки доставки вантажу (якщо ця умова є суттєвою), вартість перевезення, оплату транспортних послуг (якщо це не обумовлене Договором), та про  інші умови.

Згідно з розділом 3 (п.п. 3.1. –3.3.) на Відповідача-1 було покладено виконання наступних обов‘язків: контролювати хід виконання перевезення вантажів Позивача та терміново інформувати останнього про обставини, що заважають належному здійсненню перевезення; терміново повідомляти Позивача про порушення третьою особою угоди, укладеної з Відповідачем-1 з наданням Позивачу відповідних доказів, як-то договору / заявки з третьою особою, письмові пояснення з приводу укладеної з третьою особою угоди, інші докази; у разі наявності відповідної заяви Позивача застрахувати вантаж у страховій компанії Відповідача-1.

23 грудня 2004 року Позивачем було направлено Відповідачу-1 заявку № 45 до Договору (надалі –«Заявка», копія якої є у матеріалах справи), відповідно до якої Відповідач-1 зобов‘язувався здійснити перевезення належного Позивачу вантажу, вагою 20 т. та об‘ємом 83 м3 за маршрутом с. Гоголів –м. Керч –м. Сімферополь. Завантаження вантажу повинно було бути здійснено на вул. Київській, 243 с. Гоголів Броварського району Київської області 24.12.2004 р. Вивантаження повинно було бути здійснено, відповідно, 25.12.2004 р –26.12.2004 р. Факт направлення такої Заявки також підтверджується та не заперечується Відповідачем у своєму відзиві на позовну заяву, яка  залучена до  матеріалів  справиі приймається судом як належний доказ .

24.12.2004 р. відповідно до Заявки Відповідачем-1 було надано під завантаження автомобіль та причіп. Водієм було пред‘явлено посвідчення водія, видане на ім‘я Куліша Олександра Миколайовича за №170233, виданого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на автомобіль д.н.з. 149-86 КА марки МАЗ 54323 2001 року випуску за номером КІС №736603 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на напівпричіп д.н.з. 195-18 КА марки МАЗ 93866 2002 року випуску за номером КІС №744817.

Після завантаження водієм було підписано Товарно-транспортну накладну 02 ААШ від 24.12.2004 р. №968592 (пункт розвантаження: м. Сімферополь, вул. Глінки, 64), витратну накладну №74072-11735Н від 24.12.2004 р., витратну накладну №74288-11735Н підрозділу Софт Транс склад 25А від 24.12.2004 р., витратну накладну №74072-11735Н підрозділу Софт Транс склад 25 від 24.12.2004 р., витратну накладну №74072-11735Н підрозділу Склад-стрічкоткацька від 24.12.2004 р., витратну накладну №74288-11735Н підрозділу Софт Транс склад 4 від 24.12.2004 р., витратну накладну №74334-11735Н підрозділу Софт Транс склад 22 від 24.12.2004 р.,  витратну накладну №74429-11735Н підрозділу Софт Транс склад 4 від 24.12.2004 р.,  витратну накладну №74507-11735Н підрозділу Софт Транс склад 1 від 24.12.2004 р., витратну накладну №74072-11735Н підрозділу Софт Транс склад 17 від 24.12.2004 р.,  витратну накладну №74497-11735Н підрозділу Софт Транс склад 1 від 24.12.2004 р., Товарно-транспортну накладну  02 ААШ №968593 від 24.12.2004 р. (пункт розвантаження: м. Керч, вул. Свердлова, 14), витратну накладну №74408-11735Н підрозділу Софт Транс склад 4 від 24.12.2004 р., витратну накладну №73714-11735Н підрозділу Софт Транс склад 17 від 24.12.2004 р., витратну накладну №73479-11735Н підрозділу Софт Транс склад-стрічкоткацька від 24.12.2004 р., витратну накладну №73479-11735Н підрозділу Софт Транс склад 4 від 24.12.2004 р. (копії знаходяться у матеріалах справи).

Відповідно до зазначених товарно-транспортних та витратних накладних загальна вартість вантажу становила 236 199, 76 грн.

Після підписання товарно-транспортних та витратних накладних водієві було виписано перепустку для виїзду з території підприємства Позивача.

26.12.2004 р. вантажоодержувачем було заявлено про те, що вантаж так і не прибув до місця призначення.  

1 червня 2005 року Позивачем було направлено на адресу Відповідача-1 претензію про відшкодування збитків у розмірі втраченого вантажу за №16-06/2005 (копія претензії та докази направлення знаходяться у матеріалах справи), відповідно до якої Позивач просив Відповідача відшкодувати йому завдану втратою вантажу шкоду та перерахувати на його банківський рахунок грошові кошти у розмірі 236 239, 18 грн.       

Станом на момент розгляду справи відповіді на вказану претензію Відповідачем-1 не надано, грошові кошти на банківський рахунок Позивача не перераховано.

Проаналізувавши матеріали справи, надані сторонами докази, пояснення представників сторін, які брали участь у судовому засіданні, суд дійшов висновку про наступне.  

Виходячи із змісту укладеного між Позивачем та Відповідачем-1 Договору, а також Додаткової угоди №1 від 02.03.2004 р. до Договору (копія є у матеріалах справи), укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою був договором транспортного експедирування, відповідно до якого одна сторона (Відповідач-1) зобов‘язувалася організувати виконання визначених Договором послуг, пов‘язаних з перевезенням вантажу на користь другої сторони (Позивача).

А отже, до правовідносин сторін з приводу надання послуг транспортного експедирування мають застосовуватися норми Законів України «Про транспорт», «Про автомобільний транспорт», Статуту автомобільного транспорту Української РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 27.06.1969 р. №401 (надалі –«Статут автомобільного транспорту»), Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. №363 та Цивільного кодексу України, про що зазначається і самим сторонами у п. 1  Додаткової угоди №1 від 02.03.2004 р.  

У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що належний Позивачу вантаж було належним чином доставлено за місцем призначення вантажоодержувачеві у м. Керч та          м. Сімферополь.

Відповідно до п. 140 Статуту автомобільного транспорту вантажовідправник і вантажоодержувач мають право вважати вантаж втраченим і вимагати відшкодування за його втрату, якщо цей вантаж не було видано вантажоодержувачу на його вимогу: при міському і приміському перевезенні - протягом 10 днів з дня прийняття вантажу, при міжміському перевезенні - протягом 30 днів після закінчення строку доставки, а при перевезенні у прямому змішаному сполученні - після закінчення чотирьох місяців з дня прийняття вантажу до перевезення.

Згідно з п. 5 Статуту автомобільного транспорту до міжміських перевезень відносяться внутріобласні та міжобласні перевезення за межі міста (іншого населеного пункту) на відстань більш як 50 кілометрів.

Таким чином, у зв‘язку з тим, що з моменту, коли вантаж згідно Заявки повинен був бути переданий вантажоодержувачу, до моменту пред‘явлення позовної заяви минуло більше року, то, згідно чинного законодавства, існують всі підстави вважати належний Позивачу вантаж таким, що є втрачений. Така позиція суду поділяється також Вищим господарським судом України (п. 4.1. роз‘яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»від 21.07.92 р. №01-6/856).   

Відповідно до частини 1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Статтею 932 ЦК України передбачено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Згідно зі ст. 934 ЦК України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Відповідно до норм п. 3.4. Договору Відповідач-1 несе повну матеріальну відповідальність за прийнятий до завантаження вантаж у розмірі підтвердженої згідно діючого законодавства вартості втраченого вантажу. Пунктом 4.2. Договору передбачено, що у разі порушення третьою особою угоди, укладеної з Відповідачем-1, Позивач має право вимагати від Відповідача-1 відшкодування шкоди, нанесеної третьою особою Позивачеві.

У матеріалах справи знаходиться постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2007 р. у справі №31/30 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Атлас Сервіс» до Приватного підприємства «Софт Транс»про визнання недійсної додаткової угоди №1 від 02.03.2004 р. до Договору. У зазначеній постанові суду, залишеній без змін постановою Вищого господарського суду України від 07.08.2007 р., визнано вказану додаткову угоду такою, що відповідає загальним вимогам щодо порядку укладання господарських договорів та відмовлено у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Атлас Сервіс»повністю.

Частиною 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.  

Таким чином, оскільки у даній справі беруть участь ті самі особи, що й у справі №31/30, а саме: Товариство з обмеженою відповідальністю «Пан Атлас Сервіс»та Приватне підприємство «Софт Транс», то встановлений Київським апеляційним господарським судом у справі №31/30 факт дійсності Додаткової угоди №1 від 02.03.2004 р. до Договору є таким, що не потребує доведення при вирішенні даної справи. Тому, суд приймає вказану постанову у справі №31/30 належним доказом у справі та визнає  встановлені у ній факти як безумовні .  

З огляду на це, суд не може погодитися з позицією Відповідача-1 стосовно того, що останній у правовідносинах з Позивачем не набув статусу експедитора, а діяв виключно як агент Позивача, оскільки така позиція спростовується наявними у справі доказами, зокрема, нормами Договору та Додаткової угоди №1 від 02.03.2004 р. до нього.

Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства та умов укладеного між Позивачем та Відповідачем-1 Договору та додаткової угоди №1 від 02.03.2004 р. Відповідач-1, який організовував виконання для Позивача послуг, пов‘язаних з перевезенням вантажу, несе перед Позивачем (власником вантажу) відповідальність за порушення своїх обов‘язків за Договором, в т.ч., відповідає за втрату вантажу у розмірі вартості такого втраченого вантажу, а також несе відповідальність перед Позивачем за шкоду, спричинену Позивачу діями третіх осіб, із якими у Відповідача-1 існували договірні відносини з приводу здійснення перевезень належного Позивачу вантажу.

З урахуванням наведеного , суд не може взяти до уваги доводи  Відповідача-1 стосовно того, що він є неналежним відповідачем у справі.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками визнаються, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).  

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до п. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Таким чином, оскільки Договором та Додатковою угодою №1 від 02.03.2004 р. не передбачено відшкодування завданих Позивачу збитків у меншому розмірі, то  Відповідач-1 зобов‘язаний відшкодувати Позивачу завдану шкоду у вигляді реальних збитків незалежно від того, чи таку шкоду було завдано внаслідок дій Відповідача-1 або внаслідок дій будь-яких третіх осіб, з якими у Відповідача-1 існували договірні відносини, зокрема, внаслідок дій Відповідача-2.

При цьому, згідно п. 3 Додаткової угоди №1 від 02.03.2004 р. Відповідач-1 після відшкодування Позивачу завданих збитків не позбавлений права пред‘явлення до Відповідача-2 регресної вимоги відповідно до норм чинного законодавства України.

Відповідно до товарно-транспортних та витратних накладних, копії яких знаходяться у матеріалах справи, загальна вартість втраченого вантажу становила  236 199, 76 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин , позовні вимоги  визнаються частково доведеними а тому підлягають задоволенню з відповідача -1 в частині вартості втраченого вантажу.

Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та сплати державного мита, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача 1 (ст. 49 ГПК України).

Керуючись  ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, Договором сторін, Господарський суд міста Києва, -                                        ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з  Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Атлас Сервіс»(01023, м. Київ, вул. Мечникова, 10/2, к. 34; код за ЄДРПОУ 32046947) на користь Приватного підприємства «Софт Транс»(07452, Київська область, Броварський район, с. Гоголів, вул. Київська, 243; код за ЄДРПОУ 23709793), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження, вартість втраченого вантажу 236199 (двісті тридцять шість тисяч сто дев'яносто дев'ять) грн. 76 коп та 2362 (дві тисячі триста шістдесят дві) грн  . державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В решті позову відмовити .

4.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                                                                   Н. І. Качан

Дата підписання рішення - 19 лютого 2008 року