Постанова

від 22.12.2010 по справі 05/56-92

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

05/56-92

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

22.12.10                                                                                           Справа  № 05/56-92

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді                                                  Галушко Н.А.

суддів                                                                      Краєвської М.В.

Орищин Г.В.

розглянув апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) «Західінкомбанк», м.Луцьк №5078-19 від 29.11.2010р.

на рішення господарського суду Волинської області від 10.11.2010р.

у справі № 05/56-92

за позовом: ПАТ «Західінкомбанк», м.Луцьк

до відповідача 1: товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Агрокорміндустрія», смт.Локачі

до відповідача 2: колективної фірми (далі КФ) «Інтер-Сервіс», м.Луцьк

про визнання недійсними договору поруки та додаткової угоди

за зустрічним позовом: ТзОВ «Агрокорміндустрія», смт.Локачі

до відповідача 1: ПАТ «Західінкомбанк», м.Луцьк

до відповідача 2: КФ «Інтер-Сервіс», м.Луцьк

про визнання недійсним п.2.7 договору поруки №1109/07-2 від 11.02.2007р.

за участю представників:

від позивача: Смалюх Р.Я.-представник

від відповідача 1 : Товарчук В.М.-представник

від відповідача 2: Гламазда М.П.-представник

Права та обов'язки представникам сторін відповідно до ст..ст.20,  22 ГПК України роз'яснено.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст. 81№ГПК України,  учасниками судового процесу  не заявлено.

          Рішенням господарського суду Волинської області від 10.11.2010р. у справі №05/56-92 (суддя Бондарєв С.В.) задоволено зустрічний позов: визнано недійсним п.2.7 договору поруки №1109/07-2 від 11.09.2007р., укладеного між КБ «Західінкомбанк», м.Луцьк (кредитор), ТзОВ «Агрокорміндустрія», смт.Локачі (позичальник) та КФ «Інтер-Сервіс», м.Луцьк (поручитель); стягнено з ПАТ «Західінкомбанк»на користь ТзОВ «Агрокорміндустрія»42,50грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнено з КФ «Інтер-Сервіс»на користь ТзОВ «Агрокорміндустрія»42,50грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в позові ПАТ «Західінкомбанк»до ТзОВ «Агрокорміндустрія»та КФ «Інтер-Сервіс»про визнання недійсними договору поруки №1109/07-2 від 11.09.2007р та додаткової угоди до договору поруки від 01.11.2008р. відмовлено.

ПАТ «Західінкомбанк», м.Луцьк подано апеляційну скаргу №5078-19 від 29.11.2010р., в якій просить скасувати рішення суду, прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги ПАТ «Західінкомбанк»та визнати недійсним договір поруки №1109/07-2 від 11.09.2007р та додаткову угоду до договору поруки від 01.11.2008р., посилаючись на те, що при прийнятті рішення судом порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що договір поруки є фінансовою послугою, оскільки в ньому присутні всі ознаки фінансової послуги, договір поруки укладався з метою отримання прибутку від здійснення вказаних у цьому договорі операцій, КФ «Інтер-сервіс»не є тією особою, якій надано можливість надавати фінансові послуги згідно із чинним законодавством та не мало цивілтного права та дієздатності укладати договір поруки, оскільки не зареєстроване як фінансова установа..

ТзОВ «Агрокорміндустрія»та КФ «Інтер-Сервіс»у відзивах на апеляційну скаргу рішення суду просять залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, суд апеляційної інстанції встановив наступне:

між КБ «Західінкомбанк»ТзОВ (правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк») (кредитор) та ТзОВ «Агрокорміндустрія»(позичальник) і КФ "Інтер-Сервіс" (поручитель) укладено договір поруки №1109/07-2 від 11.09.2007р. в забезпечення виконання зобов'язань ТзОВ «Агрокорміндустрія»перед ТзОВ КБ «Західінкомбанк»за кредитним договором №1109/07-161 від 11.09.2007р. (а.с.8).

01.11.2008р. між сторонами укладено додатковий договір до договору поруки №1109/07-2 від 11.09.2007р. (а.с.9).

Відповідно до п. 1.1 договору поруки поручитель - КФ "Інтер-Сервіс" зобов'язався перед кредитором - ПАТ «Західінкомбанк»відповідати за виконання позичальником - ТзОВ Агрокорміндустрія»в повному обсязі усіх зобов'язань позичальника, що випливають з кредитного договору №1109/07-161 від 11.09.2007р. і додаткових до нього договорів, укладених між кредитором та позичальником.

Як вбачається із матеріалів справи, 31.03.2008 р. поручителем - КФ «Інтер-сервіс»сплачено банку грошові кошти в розмірі 12 772 928,62грн., що підтверджується платіжними дорученнями №6998, №6999 від 31.03.2008р., банківською випискою (а.с.15, 85).

Отже, поручитель виконав свої зобов'язання перед банком, погасив заборгованість боржника перед кредитором за кредитним договором №1109/07-161 від 11.09.2007р.

Відповідно до ст. 558 ЦК України поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Згідно із п.7 ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»фінансовими послугами вважаються, серед іншого, надання гарантій і поручительств.

З огляду на викладене, надання поручителем своїх послуг боржнику за плату є фінансовою послугою.

Відповідно до ч.2 ст.556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Як вбачається із п.2.6 договору поруки до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора згідно кредитного договору.

Спірним п.2.7 договору поруки встановлено, що в разі виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, позичальник зобов'язаний сплачувати поручителю проценти за погашення заборгованості, виходячи з розрахунку 16,8% річних щомісяця від суми виконаного зобов'язання до погашення ним основної заборгованості за даним договором поруки.

Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що фактично, пунктом 2.7 договору поруки встановлено відсоток за користування грошовими коштами поручителя для боржника, а отже таке положення договору поруки підпадає під ознаки позики із встановленням відсотків за користування грішми відповідно до ст.1048 ЦК України.

Згідно із ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до п.5 розділу VIII «Прикінцевих положень»Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону, якщо інше не передбачено цим законом.

Згідно із п.6 ст.4 Закону надання коштів (грошових) у позику є фінансовою послугою, фінансова  послуга надається з метою отримання прибутку, різновидом якого є проценти (відсотки) (п.5 ч.1 ст.1 Закону). Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також фізичними особами –суб»єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено законом. Отже, в інших випадках надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів не допускається.

Також відповідно до п.1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 5555 від 31 березня 2006 року «Про можливість надання юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительств» Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України постановила, що юридичні особи суб'єкти господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами надають фінансові послуги з надання коштів у позику (крім на умовах фінансового кредиту) та поручительств відповідно до вимог цивільного законодавства та з урахуванням вимог законодавства України щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Фактично, умова договору поруки, закріплена у п.2.7 щодо нарахування процентів, містить ознаки кредитної операції в розумінні чинного цивільного законодавства. Відповідно, це є достатньою підставою для визнання даної умови як такої, що не відповідає цивільному законодавству, оскільки поручитель не є фінансовою установою.          

Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

З огляду на викладене, судом першої інстанції правомірно зроблено висновок, що зміст п.2.7 договору поруки є таким, що не відповідає іншим актам цивільного законодавства. Поручитель, застосувавши правило нарахування процентів на виконані зобов'язання боржника, не вказав при цьому, що це є платою або винагородою за його послуги. Також він не встановив таку плату у грошовому еквіваленті за такими договорами. Сплата винагороди (плати) за надання послуг поручительства і сплата процентів за погашення боргу є різними за своєю правовою природою.          

Існуюче формулювання пункту 2.7 договору поруки дає підстави стверджувати, що поручитель надав фінансову послугу (позику на умовах фінансового кредиту шляхом погашення боргу третій особі з метою отримання процентів як прибуток з такої операції) не будучи фінансовою установою, коли наявність такого статусу визнана законодавцем обов'язковою для такого виду послуг.

Згідно із ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Однак, згідно із ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

КФ «Інтер-сервіс»не мала права на отримання процентів згідно п.2.7 договору поруки за погашення заборгованості за відсутності статусу фінансової установи в розумінні діючого законодавства в сфері регулювання діяльності на ринках фінансових послуг.

З огляду на викладене, судом першої інстанції правомірно визнанно недійсним п.2.7 договору поруки №1109/07-2 від 11.02.2007р.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

          Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

          Скаржником не подано суду достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували вимоги, заявлені в апеляційній скарзі. У матеріалах справи відсутні підстави для визнання недійсними договору поруки №1109/07-2 від 11.09.2007р та додаткової угоди до договору поруки від 01.11.2008р. в цілому.

          За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1.          Рішення господарського суду Волинської області від 10.11.2010р. у справі №05/56-92 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.          Справу направити у господарський суд Волинської області.

Головуючий-суддя                                                            Галушко Н.А

Суддя                                                                         Краєвська М.В.

           Суддя                                                                 Орищин Г.В.