Рішення

від 15.02.2011 по справі 2/262пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/262пд

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

15.02.11 р.                                                                                    Справа № 2/262пд                               

Господарський суд Донецької області  у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Укрхімпроект” м. Донецьк (код ЄДРПОУ 36617051)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Поліпласт-У” м. Харків (код ЄДРПОУ 33605956)

про визнання договору поставки товару № 0122-ДГ від 01.11.2009 р. недійсним

за участю представників сторін:

від позивача: Овчаренко-Шпіс С.А. за довіреністю б/н від 08.11.2010 р.

від відповідача: Лимарева І.М. за довіреністю № 33 від 19.02.2009 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “Укрхімпроект” м. Донецьк до товариства з обмеженою відповідальністю “Поліпласт-У” м. Харків про визнання договору поставки товару № 0122-ДГ від 01.11.2009 р. недійсним.

Ухвалою суду від 15.11.2010 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 2/262пд, сторони зобов'язані надати документи та виконати певні дії.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 21.12.2010 р. до 13.01.2011 р.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Донецької області від 30.12.2010 р. справа № 2/262пд передана на розгляд судді Богатир К.В.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступні обставини:

01.11.2009 р. сторони уклали договір поставки товару № ДГ0122, згідно якого постачальник (позивач) зобов'язався продавати покупцю будівельну хімію, вказану в специфікаціях, погоджених сторонами, які є невід'ємною частиною договору, а покупець (відповідач) зобов'язався прийняти та оплатити вказаний товар на умовах даного договору. Позивач вважає, що таким формулюванням сторони порушили вимоги ст. 712 ЦК України, ст.265 ГК України, тому як не передбачили конкретне найменування товару, його ціну та строк поставки, на підставі чого, керуючись ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України, позивач спірний договір поставки вважає неукладеним.

Крім того, позивач посилається на те, що спірний договір підписаний з боку відповідача генеральним директором Кучерук А.В., який, на думку позивача, не мав повноважень на підписання договору № ДГ0122 від 01.11.2009 р. у зв'язку з наступним:

Генеральний директор ТОВ “Поліпласт-У” Кучерук А.В. діяв на підставі статуту, завірену копію якого позивачу не надав. Статтею 59 Закону України „Про господарські товариства” передбачено, що до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Копія протоколу загальних зборів учасників товариства про надання дозволу генеральному директору на підписання спірного договору у позивача також відсутня. Позивач стверджує, що відповідач таким чином ввів його в оману стосовно повноважень особи, яка підписала спірний договір. Крім того, позивач виказав сумнів щодо дійсності статуту ТОВ “Поліпласт-У”.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 215 ЦК України, позивач вважає договір таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що спричинює його недійсність.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, яким проти позовних вимог заперечував на підставі того, що вважає спірний договір дійсним у зв'язку з його фактичним виконанням сторонами, що підтверджується видатковими накладними та довіреностями на отримання товарно–матеріальних цінностей, актом звірки взаєморозрахунків між сторонами, завірені копії яких містяться в матеріалах справи.

Проаналізувавши умови договору № ДГ0122 від 01.11.2009 р. суд дійшов наступного висновку:

Сторони під час підписання спірного договору поставки визначили порядок погодження істотних умов договору щодо асортименту, кількості та ціни товару шляхом підписання накладних, які повинні відповідати специфікації, що є невід'ємною частиною договору. Відповідач надав до суду завірену копію специфікації № 1 від 20.05.2010 р., додаткової угоди № 1 від 01.01.2010 р. до спірного договору, в яких сторони погодили найменування товару, його ціну та умови поставки. Факт укладення специфікації № 1 від 20.05.2010 р. та додаткової угоди № 1 від 01.01.2010 р. до спірного договору сторонами не оспорюється. Тобто договір суд вважає укладеним.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З преамбули договору вбачається, що з боку відповідача ТОВ “Поліпласт-У” (постачальника) виступав генеральний директор Кучерук А.В., який діяв на підставі статуту. В розділі „Юридичні адреси, поштові, банківські та відвантажувальні реквізити сторін” спірного договору в колонці „постачальник” зазначено найменування відповідача, його юридична та фактична адреса, банківські реквізити, код ЄДРПОУ, під вказаними даними міститься підпис Кучерук А.В., скріплений печаткою підприємства, у зв'язку з чим він приймається судом до уваги як письмовий доказ у даній справі відповідно до ст. 36 ГПК України.  

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідач надав до суду завірену копію статуту ТОВ “Поліпласт-У” в новій редакції, затвердженого рішенням загальних зборів (протокол № 8 від 17.03.2010 р.), зареєстрованого державним реєстратором виконавчого комітету Харківської міської ради 29.07.2010 р. під номером 14801050010012055. Доказів скасування державної реєстрації статуту або визнання її судом незаконною позивач до суду не надав.  

Крім того, відповідач надав до суду належні докази призначення генерального директора, а саме завірену копію протоколу позачергових загальних зборів учасників ТОВ “Поліпласт-У” б/н від 13.02.2008 р., з якого вбачається обрання Кучерук Анжеліки Володимирівни на посаду генерального директора. Також відповідач надав до суду завірену копію протоколу загальних зборів учасників ТОВ “Поліпласт-У” № 7 від 27.02.2008 р. про затвердження нової редакції статуту.

Із статуту ТОВ “Поліпласт-У” вбачається, що генеральний директор товариства без доручення діє від імені товариства, представляє його у всіх установах, підприємствах, організаціях як в Україні, так і закордоном; укладає будь–які угоди та інші юридичні акти, видає довіреності, відкриває в банках поточний та інші рахунки. Генеральний директор тільки після отримання згоди загальних зборів учасників товариства має право укладати угоди, стосовно яких згідно законодавства України необхідно отримання такої згоди.

Статутом відповідача не передбачено конкретної суми для укладення договорів генеральним директором, при перевищенні якої договір (угода) підлягають обов'язковому затвердженню загальними зборами учасників.

Таким чином, факт обману з боку відповідача при укладенні спірного договору стосовно повноважень генерального директора судом не встановлений.

Відповідач надав до суду письмові пояснення від 15.02.2011 р., в яких вказує про здійснення поставки товару за спірним договором на загальну суму 105642,80 грн. та про часткову оплату позивачем отриманого товару на загальну суму 71602,80 грн.

Відповідач надав до суду первісні документи щодо фактичного виконання сторонами умов спірного договору, а саме: видаткові накладні, довіреності на отримання товарно–матеріальних цінностей, акт звірки взаєморозрахунків між сторонами, завірені копії яких містяться в матеріалах справи. Висновок стосовно того, що товар за вищевказаними документами був поставлений відповідачем позивачу саме на виконання договору № ДГ0122 від 01.11.2009 р. суд робить виходячи з того, що вони містять посилання саме на договір № ДГ0122 від 01.11.2009 р.

Підписи представника відповідача на спірному договорі скріплений печаткою відповідача як юридичної особи. Згідно Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом МВС України № 17 від 11.01.1999 року, (пункт 3.2.6) господарські об'єднання можуть мати тільки по одному примірнику основної печатки. Можуть виготовлюватися додаткові печатки з цифрами “1”, “2” і т.д., а  також  прості круглі печатки та різні штампи. Відповідно до п. 3.4.1 Інструкції відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників господарських об'єднань. Печатки і штампи повинні зберігатися в сейфах або металевих шафах. У разі порушення правил обліку, зберігання і використання печаток і штампів комісія проводить службове розслідування, результати якого оформлюються актом довільної форми та доводяться до відома керівника організації. Пунктом 3.1.12 тієї ж Інструкції передбачено у разі крадіжки, втрати печаток чи штампів керівники господарських об'єднань зобов'язані вжити заходів задля їх розшуку, а також негайно повідомити про це органи внутрішніх справ.

Будь-яких доказів звернення до правоохоронних органів з приводу втрати, крадіжки або службового розслідування щодо незаконного використання печатки; рішення відповідних органів згідно ст. 97 КПК України за результатами розгляду вказаного звернення, відповідач до суду не надав.

Доказів вчинення дій, направлених на повернення покупцем отриманого товару продавцю, повідомлення продавця про необхідність повернення помилково перерахованих часткових оплат за отриманий товар, позивач до суду не надав.

Підпис представника відповідача скріплений печаткою підприємства, в подальшому спірний договір виконувався сторонами, що свідчить у сукупності згідно ст. 241 ЦК України про наступне схвалення правочину відповідачем.

Крім того, згідно ст. 92 ч. 3 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Із п. 9.2, 9.3 роз'яснень президії Вищого господарського суду України від 12.03.1999 р. № 02–5/111 вбачається:

Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

За загальним правилом передбачені установчими документами обмеження повноважень особи щодо укладення угод у порівнянні з визначеними у довіреності, законі не повинні впливати на відносини підприємства, установи, організації, від імені якої укладено угоду, з іншими особами. Винятком є випадки, коли сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Позивач не довів належним чином обставини, які зазначені в позовній заяві, до того ж в подальшому правочин був схвалений сторонами його фактичним виконанням. Підстави для визнання правочину недійсним, встановлені нормою ст. 215 ЦК України та конкретно визначені ст. 203 ЦК України, відсутні. За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем не обґрунтовані, тому задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати у зв'язку з відмовою у задоволенні позову покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12; 32-34; 36; 41; 43; 49; 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 15.02.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 17.02.2011 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі  подання  апеляційної скарги рішення,  якщо його не скасовано,  набирає  законної  сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                               Богатир К.В.