Рішення

від 21.02.2011 по справі 14/304пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/304пд

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

21.02.11 р.                                                                                    Справа № 14/304пд                               

Суддя господарського суду Донецької області  Кододова О.В.

при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство Агентство маркетингових досліджень АМІ”, м. Донецьк

до відповідача  - Товариства з обмеженою відповідальністю „Інформаційне мереживо”,                  м. Київ

про визнання договору поставки обладнання №АRE039-01Р від 06.03.2009р. недійсним.           

за участю представників сторін:

від позивача –  не з'явився

від відповідача –  не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов Товариством з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство Агентство маркетингових досліджень АМІ”, м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю „Інформаційне мереживо”, м. Київ про визнання договору поставки обладнання №АRE039-01Р від 06.03.2009р. недійсним.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки обладнання №АRE039-01Р від 06.03.2009р, за умовами якого відповідач зобов'язувався поставити, а позивач прийняти та оплатити товар. Однак при укладенні зазначеного договору сторонами не були погоджені істотні умови договору, а саме не встановлено строк дії договору та якість товару. Відтак позивач стверджує, що укладений договір поставки обладнання суперечить нормам Цивільного та Господарського кодексам України, порушує права з боку позивача та підлягає визнанню недійсним.

Позивач у судове засідання 08.01.2011р. та 03.02.2011р. не з'явився та направив клопотання вхід.№02-41/1565 від 08.01.2011р. та вхід.№02-41/4246 від 02.02.2011р. про відкладення розгляду справи, у зв'язку із участю представника ТОВ „Науково-виробниче підприємство АМІ” в іншому судовому засіданні. Обидва клопотання судом були задоволені та розгляд справи було відкладено. В задоволенні клопотання від 21.02.2011р. вхід. №02-41/6670 про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку із участю представника позивача в іншому судовому засіданні суд відмовляє, оскільки відповідно до п.п. 3.6 п. 3 Роз'яснень Вищого арбітражного суду від 18.09.1997р. №02-5/289 „Про деякі питання практики застосування  Господарського процесуального кодексу України в редакції з 19.07.2010р. господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).

Тобто, у зв'язку із вищевикладеним позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство Агентство маркетингових досліджень АМІ” не позбавлений права  забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Однак позивач не забезпечив явку іншого представника та не надав доказів неможливості заміни представника Тимофєєва О.М.

Відповідач у судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надав, однак представник відповідача знайомився із матеріалами справи 23.12.2010р. згідно заяви                 вхід. №02-41/36092 та про що мається його підпис на внутрішній обкладинці справи. Ухвалу суду про порушення провадження по справі відповідач отримав 27.12.2010р. про свідчить поштове повідомлення (а.с. 25). 19.01.2011р. відповідач надав заяву (вхід. №02-41/1812) про передачу справи за встановленою територіальною підсудністю. Однак відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні, не направив свого представника  у судове засідання та не надав витребувані судом документи.  

Відповідно  до  положень  ст.75  Господарського  процесуального  кодексу  України, справу  розглянуто  за  наявними  в  ній  матеріалами.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Донецької області від 17.01.2011р. справу №14/304пд передано на розгляд судді Кододовій О.В.           

Розглянувши матеріали справи господарський суд встановив :

Між Товариством з обмеженою відповідальністю НВП „АМІ” (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „МУК” (Постачальник) 06 березня 2009р. було укладено договір №АRE039-01Р поставки обладнання, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити обладнання за номенклатурою, кількістю, комплектністю та цінами, що визначено у Специфікації обладнання (Додаток №1), яка є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 2.1. договору загальна вартість обладнання згідно із цим договором становить 538180,00грн. крім того ПДВ (20%) 107636,00грн. Всього до сплати з ПДВ 645816,00грн.  

Згідно із п. 6.1. договору передача та приймання обладнання за номенклатурою, кількістю, комплектністю та зовнішнім виглядом здійснюється сторонами в місці поставки, зазначеному в п. 3.1. цього договору згідно накладної за участю представників Постачальника та Покупця.

Пунктом 7.1. договору встановлено, що якість обладнання відповідає вимогам виробника та умовам Специфікації. Гарантійний строк на обладнання за цим договором вказаний в специфікації (Додаток №1).

Відповідно до п. 9.1. договору це договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами  взятих на себе обов'язків.

Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств.

Відповідно до нового статуту Товариства з обмеженою відповідальністю „Інформаційне мереживо” зареєстрованого Солом'янською районною державною адміністрацією м. Києва 07.09.2009р. за  №10731050003016059 товариство є правонаступником щодо майна, прав та обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю „МУК” (ідентифікацій код 30116949, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Донецька , буд. 16/2, кв. 1) в результаті його реорганізації шляхом приєднання до товариства на підставі спільного протоколу зборів учасників ТОВ „МУК” та ТОВ „Інформаційне мереживо” від 22 червня 2009р. та передавального акту від 27 серпня 2009року.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи господарський суд дійшов до висновку, що вимоги позивача не обґрунтовані та задоволенню  не підлягають з огляду на наступне.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України права та обов'язки виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.         

Відповідно до  статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом (нікчемний правочин), але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (оспорюваний правочин), такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Зазначені пункти статті 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно зі ст. 204 ЦК України правочин (договір) є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.  

Тобто, підставою для визнання правочину (угоди) недійсним є невідповідність  його вимогам закону.

Відповідно до ч. 2. ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 3 ст. 180 цього ж Кодексу встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вбачається з наданого позивачем договору  поставки обладнання №АRE039-01Р від 06.03.2009р. сторони узгодили всі істотні умови передбачені частиною 3 ст. 180 ГК України. Предмет договору сторонами погоджено в п. 1.1. договору відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити обладнання за номенклатурою, кількістю, комплектністю та цінами, що визначено у Специфікації обладнання. Згідно специфікації обладнання (Додаток №1) сторони погодили в ній код товару, назву, кількість, ціну без ПДВ та ціну з ПДВ та загальну суму обладнання.

Ціна договору погоджена сторонами в п. 2.1. договору, де зазначено, що загальна вартість обладнання становить 538180,00грн, крім того ПДВ (20%) 107636,00грн. Всього до сплати з ПДВ 645816,00грн.

Строк дії  договору визначено сторонами в п. 9.1. договору, в якому зазначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного та належного виконання сторонами взятих на себе обов'язків.  Договір був підписаний з обох сторін та скріплений печаткою підприємства.

За приписами ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України якість товару не є істотною умовою договору, однак сторонами в п. 7.1. було погоджено, що якість обладнання відповідає вимогам виробника та умовам Специфікації.

Відтак як вбачається з матеріалів справи сторонами погоджені всі істотні умови договору поставки обладнання: предмет, ціна та строк. Позивач не надав суду жодного доказу того, що  договір постачання обладнання №АRE039-01Р від 06.03.2009р. не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України. Договір був підписаний сторонами внаслідок вільного волевиявлення учасників договору відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, із досягненням згоди щодо всіх істотних умов договору, який відповідає приписам законодавства та не суперечить інтересам держави.

Як вже зазначалося згідно ст. 215 ЦК України розрізняють два види недійсних правочинів: оспорювані правочини – підставами недійсності яких є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу та нікчемні правочини, недійсність яких прямо встановлена законом.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що підстави для визнання спірного правочину недійсним як оспорюваного, а також ознаки нікчемності правочину відсутні.

Статтями 33, 34 ГПК України  встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано суду жодного доказу того, що при укладенні договору не дотримані вимоги щодо погодження істотних умов договору, що відповідач порушив його права та обмежив волю під час укладання контракту та невідповідності укладеного контракту вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України та 207 Господарського кодексу України для визнання судом його недійсним. Відтак вимоги позивача про визнання договору поставки обладнання №АRE039-01Р від 06.03.2009р. недійсним є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Заява позивача від 19.01.2011р. про передачу справи за встановленою територіальною підсудністю, а саме до господарського суду м. Києва задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ГПК України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. 

В інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-8/350 від 26.03.2002р. „Про деякі питання практики визначення підсудності справ та передачі справ з одного господарського суду до іншого господарського суду” зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ГПК України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. 

Якщо договором, який є предметом спору, передбачено відповідні обов'язки обох сторін, то територіальна підсудність у таких випадках має визначатися згідно з частиною третьою статті 15 ГПК, і розгляд справи здійснюється тим господарським судом, до якого звернувся позивач.

Відтак за договором постачання обладнання №АRE039-01Р від 06.03.2009р обидві сторони мають певні зобов'язання:  відповідач поставити та передати товар, а позивач прийняти та оплатити його, відтак справа розглядалася у тому суді до якого звернувся позивач, а саме в господарському суді Донецької області.

В п. 27.3. Рекомендацій ВГСУ від 27.06.2007р. №04-5/120 „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” (із змінами та доповненнями внесеними рекомендаціями президії ВГСУ від 29.12.2008р. №04-5/277, від 01.07.2009р. №04-06/82) також передбачено, що згідно з частиною першою статті 15 ГПК справи зі спорів, зокрема, про визнання договорів недійсними, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Відтак клопотання відповідача про передачу справи за встановленою територіальною підсудністю задоволенню не підлягає.

Судові витрати покладаються на позивача  відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі Конституції України , Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст. 32,33,34,36,42, 43, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство Агентство маркетингових досліджень АМІ”, м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю „Інформаційне мереживо”, м. Київ про визнання договору поставки обладнання №АRE039-01Р від 06.03.2009р. недійсним, відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області  в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                               Кододова О.В.